І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.

                    ІІ
І є надія, що не на одинці
прийдеться їй митаритись, коли
узріє душі воїнів із криці,
які за Україну полягли
і за людей Америки, Європи,
а як по суті, то і замість них –
лукавих і на слово бойових,
а як на ділі... то не філантропи,
не обіцянки завтра і здаля
полаяти убивцю-москаля
і не сізіфи, не байки Езопа,
рятують нас, а заодно і їх
від злої сили нехристів лихих,
а ті, що умираючи в окопах
за матерів і за дітей своїх,
лишаються живішими живих.

                    ІІІ
Не хочеться за межі ойкумени,
та потяги курсують все одно,
коли вона міняє заодно
червоні семафори на зелені,
куди й мені пора уже давно...
але, на жаль, пізнати не дано,
що буде на планеті після мене.
Душа завжди готова у політ.
Не хочемо, та мусимо летіти
до пращурів як непутящі діти.
Мemento mori – за імлою літ...
......................................................
Теоретично з нами цілий світ,
а от практично ми одні у світі,
кому готує Божий заповіт
тумани Андромеди і болід,
запущений рукою Аеліти.

03.2026

У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.

У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
До нас озветься молода весна.

Сон відміняє вічні заборони.
І гра уяви вільно постає.
Згорають патефони і прокльони
У танці днів, де творчий дух жиє.

Крізь сни проглянуть привиди суворі,
Кати і судді, мудреці й раби,
Полки хоробрих й боягузи хворі,
Завершивши печалі горобин.

Проляже сон, як спалах, як спокуса,
І поведе у далі голубі.
Сон потече, немов сльоза Ісуса,
Допише правду кров'ю у собі.

8 серпня 2025

Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Пізнати смуток каяття.

Нам сон готує щастя й муку,
Прозріння, спалах німоти,
Натхнення і щемку розлуку,
З якими будемо на "ти".

Та сон не списує прокляття,
Вину і зраду. Самокпин
Зростає в сні, немов закляття,
Немов терпкий, гіркий полин.

І сон нічого не пробачить
В житті у списках потайних.
Зі скиту вийдеш, ніби братчик,
Серед майданів гомінких.

7 серпня 2025

А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.

Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
Його захисником і батьком став.

Він -- українця символ всемогутній,
Тут вияв ідентичності його.
Іти у фраці з баками в майбутнє?!
Кого презентуватиме, кого?!

Євреї у ярмулках, капелюхах,
В жилетках, пейсах - всі віки такі ж.
Їх спробуй змусь вдягти що-небудь друге,
Не схочуть, хоч убий ти їх, хоч ріж.

Ми ж - виплодки совіцької системи -
З рабів набралися гидких думок.
Не хочем хуторянства, лиш в богему!
За ласий шмат і батька продамо.

Чужинська мода в'їлася в свідомість -
Вискакуєм з трусів, щоб догодить.
Коли ж господарями в ріднім домі
Ми станемо, скажіть, бодай на мить?!

Ми станемо, ми вилюдним, я знаю,
І ще збудуємо тут наш едем.
І в рідний степ вишиваний, безкраїй
Народи за собою поведем.

Перун, Сварог і Велес знов постануть
На щастя людям, радість і добро.
І пам'ятник хрестителю поганий
Ми скинемо з огидою в Дніпро.

Свої Боги дадуть могуть і силу,
Прийдуть вони до кожного із нас.
В одежі рідній - світлий, добрий, милий --
Благословить по-батьківськи Тарас,

10.03. 7534 р. (Від Трипілля) (2026)

Жила була дівчина в одному містечку
Все мріяла,вірила жила і тужила
Шукала,гадала, це все почалося ще в неї змалечку.
Була вона мила,привітна та добра
Але її доля ламала масивно
Та все ж вона вірила,мріяла знову
Що скоро вона стане сильна.
Як кожна людина в маленькому світі
Вона лиш хотіла не бути сама
Вона щиро згадувала такі ніжні миті
Де вона щаслива і дуже мала.
Вона так любила бути дитиною
Шукати підтримку та плакати голосно
Вона так хотіла бути перлиною
І щоб хтось зігрів її коли їй стане морозно.
Шкода що цей світ не є казкою зовсім
Шкода що ці мрії нічого не варті.
Та мабуть ця похмура Осінь
Розповість для чого ми тут взяті.
Щодня я дивлюсь на ці очі пусті
Щодня я шукаю відповідь в неба
Щодня я шукаю різні приповісті
Щоб зрозуміти для чого я тут треба.
І знаєте щось я знайшла
Ви запитаєте що?
Це віра моя.
Це моя любов,мій Бог,моя скеля
Це моя опора,моя надія та любов.
Мені стало легше,не зовсім та краще.
Бо я відшукала тепло своє знову.
Це Бог,це Господь це моє життя.
Він завжди зі мною він любить мене
Він любить тебе він любить всіх нас.
Не вірю я в долю,не вірю в поганих людей
Я вірю лиш Богу бо він вже стоїть у моїх дверей.
Ти знаєш,він каже що любить мене
Він обіцяє що не залишить мене
А скільки людей пронзили мене?
А скільки ворогів вбили мене?
Це ціла історія вкладана в серці
І тільки лиш я пройшла по цій стежці.
І ось на закінчення я хочу сказати
Багато побачила,багато відчула
Та знаю що це будуть для вас важкі теми
Бо не від вас любов я почула а від того хто в моєму серці.

Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.

Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Як тисне серце мимохіть?..

ПРИСПІВ.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

Усе минає, й час розмаю
Минув, одколи ти пішла.
Не вірю, що тебе немає,
Твоєї посмішки й тепла.

Осінні хмари – мокрі рядна -
Розпукою накрили світ.
Душа зболіла й безпорадна
Ридає птахою із віт.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

28 вересня 7527 р. - 8 березня 7532 рр. (Від Трипілля) (2019 - 2024)

Щодня ми топчемо цю землю
Проходячи крізь сльози й біль
Ми віримо в життя так певно
Але кладемо на рани сіль.
**** **** **** **** **** **** **** **** ****
Не тою стежкою йдемо
Не віримо в добро чи рай
Собі щось кожен ми плітемо
А потім "ніч" і "прощавай".
**** **** **** **** **** **** **** **** ****
Насправді ця історія проста
Ми проживаємо свої життя
Настільки скільки можемо прожити
Хтось з нас піде у небуття
А хтось зможе історію відкрити.
**** **** **** **** **** **** **** **** ****
Ми за собою позоставимо сліди
Які не стерти ні папером а ні часом
Та чи згадають про нас світи
Чи то для нас буде суцільним фарсом.
**** **** **** **** **** **** **** **** ****
Мої вірші, ідея в них проста
Слова,чи рима не грає ролі
Тут грає роль чи вкладена душа
І чи написано по власній волі.
**** **** **** **** **** **** **** **** **** ****
Отож ми зрозуміли лиш одне
Що проживаємо життя ми сміло
Та кожен слід нам розповість про те
Чи все ж таки зробити це вдалось уміло.
**** **** **** **** **** **** **** **** **** **** ****
Життя одне,один лиш погляд
Один лиш проміжок у часі
Одна любов,один лиш потяг
Одна секунда і все згасне.

Дата:"07.03.2026"