ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій СергійКо
2025.10.02 20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.

Тетяна Левицька
2025.10.02 19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.

Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,

Світлана Майя Залізняк
2025.10.02 17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а

Євген Федчук
2025.10.02 16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П

Ярослав Чорногуз
2025.10.02 12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.

І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,

Віктор Кучерук
2025.10.02 11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...

Юрій Гундарєв
2025.10.02 11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном

Юрій Гундарєв
2025.10.01 10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.

Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують

Віктор Кучерук
2025.10.01 08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.

Борис Костиря
2025.09.30 22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.

Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені

С М
2025.09.30 21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще

Володимир Мацуцький
2025.09.30 19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.

Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,

Віктор Кучерук
2025.09.30 09:11
Позбивав до крові ноги,
Бо вернув, куди не слід
І приводили дороги
Тільки в гущу різних бід.
Наче маятник, невпинно
Коливався з боку в бік, -
Не дивився на годинник
І рокам утратив лік.

М Менянин
2025.09.30 00:24
На часі характер козачий
та гомін в народі ходячий,
де влучне нагальне слівце
всім правду говорить про це.
Вставай на молитву, народе,
це теж, тільки в Дусі, городи –
проси, сповідаючи гріх,
за рідних і близьких своїх.

Сергій СергійКо
2025.09.29 16:23
Ми отруєні власним авто –
Його швидкістю пересування.
Без авто ми вже майже ніхто –
Це і вирок, і щире зізнання.
Відійшли стародавні часи.
На коняці не їздять по справах.
Ніби Усик зібрав пояси,
Виростаєм у власних уявах,

Юрій Гундарєв
2025.09.29 09:32
вересня ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії людства - 84-ту річницю трагедії Бабиного Яру,
де було вбито близько 150 тисяч невинних людей…

Це мій друг Фіма,
літні сандалі…
Зустрілись очима,
проходить далі.

Євген Федчук
2025.09.28 19:18
Син увечері прийшов та й спитав у тата:
- Взяв оце читати книжку я у дядька Гната.
Там історії про те, як колись жилося,
Нашим предками з ким колись воювать прийшлося.
Згадувалась там також Куликовська битва,
Де московським князем був хан Мамай розби

Віктор Насипаний
2025.09.28 18:33
Так буває чомусь не раз –
У житті ми то вниз, то вгору.
І важливо завжди якраз,
Щоби був хтось надійний поруч.
---------------
Скільки доля відмірить путь?
Не страшить ні печаль, ні старість.
Коли двоє життям ідуть,

С М
2025.09.28 16:19
чуєш а ну глянь за вікно а що діється
о слухай та дощ
надворі дощить ото маєш
а не морочся тим
все буде собі якось іще
настає щось прекрасне тямиш
кайфуй собі у похмурий день
ей ей я чув тебе друзяко падай кайфуй

Сергій СергійКо
2025.09.28 14:11
Відірвати планують руку.
Пропонують протез натомість
І щоб – розпачу ані звуку,
Зараз вимкнемо вам свідомість.
“Поступитися”- кажуть, – “треба”!
І зі скальпелем всі у чергу.
“Он ще друга, дивись, у тебе”–
І вже сіли на шию зверху.

Світлана Пирогова
2025.09.28 13:41
Осіння тиша барви розливає,
І прохолода обіймає ранки.
А вересень готує склянку чаю,
Міркує, творить з листя витинанки.

Аквамарином ваблять небокраї.
Троянди пишні квітнуть біля ґанку.
Осіння тиша барви розливає,

Віктор Кучерук
2025.09.28 12:23
Цілоденно понад нами,
Всюди сіючи далі, -
Поодинці і клинами
Відлітають журавлі.
Летючи у вічний вирій,
Тужно звуки видають
Про бажання жити в мирі,
Про земну коротку путь...

Леся Горова
2025.09.28 10:57
Ця тиша, що гучніша громовиці,
Чорніша ночі та хмуріша тучі,
Уперто огорнутись норовиться
В холодний сон і в очевидь гнітючу.

Мені б її, як то було раніше,
В обидві жмені, щоб текла елеєм.
А я боюся нинішньої тиші,

Юрій Гундарєв
2025.09.28 10:13
Уночі на 28 вересня  росіяни обстріляли столицю, пошкоджені житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Соломянському, Святошинському, Голосіївському, Дарницькому та Дніпровському районах.
У Києві вже четверо загиблих, серед них 12-річна дівчин

Віктор Кучерук
2025.09.27 12:32
Ще ось день, як попередні,
Біг не зменшив, не спинивсь, -
Посміхаючись кумедно,
Звівся вгору й впав униз.
І уже горить на попіл
У горнилі інших днів,
А мене вражає докір
Та бракує гнівних слів...

Сергій СергійКо
2025.09.26 23:45
Круглий стіл врівноважив стосунки,
Бо не має він гострих кутів.
Зайві списи, мечі, обладунки –
Сперечаються всі хто хотів.
Всі балакають скільки завгодно,
Та не чують нікого довкіл.
Рот заткнув би тому з ким незгодний,
Тільки руки коротші за стіл.

С М
2025.09.26 21:32
Місяча що
Потанцює в річковій мілині
Самота що
Мріє поміж тінями вербини

Мовить до лісних диво-павутинь
Снів на сходині до фонтану
Ліскою зі срібла диригує дроздів

Юрій Лазірко
2025.09.26 18:51
Не розтуляй долонь – без Тебе я безкрилий,
Ні сну, ні вітру, тільки одиноке "ні".
З краплин свого тепла Тобі змайструю зливу,
недолічу на пальцях спорожнілі дні.

Приспів:
Будує спогад пам`яті мости –
Тут є ще Ти, а там уже не стало...

Артур Курдіновський
2025.09.26 18:41
Сонце виснажує аж до кісток,
Вітер холодний не стишує біль...
Дні покриваються смутком, як цвіль,
Тліє старий непотрібний квиток...

В центрі душі металевий кілок,
В серці давно завелась чорна міль...
Сонце виснажує аж до кісток,

Тетяна Левицька
2025.09.26 10:02
Вже тернистий шлях Господній
стер у кров пошерхлі п'яти,
а ми й досі, милий, згодні
душі за любов віддати.

Та невже давно забули,
що зібрали стигле жито?
У оманливе минуле

Євген Федчук
2025.09.25 17:46
Увечері у байраку тихому спинились.
Поміж дерев із кущами вогонь розпалили.
Хмизу кругом назбирали, тож ним і топили.
Засмажили собі м‘яса та добре наїлись.
Запили його водою, зі струмка, що жваво
Жебонів поміж дерева, десь до ріки мчався.
Молодий з

Віктор Насипаний
2025.09.25 16:02
Я відкрию маленький секрет
Про повір’я незвичне, старе:
Що для щастя потрібно обом?
Як знайти ту єдину любов?

2.Хто кохання для себе відкрив,-
Той повинен пройти лабіринт.
Наче шахи, любов -то є гра:

Віктор Кучерук
2025.09.25 15:44
Вже на луках відспівали коси
І не ходять зрана на покіс, -
Вже листочків пожовтілих стоси
Оточили давній верболіз.
Вже туман самотності обкутав
Холодком самотності мене,
Та чомусь не хочеться забути
Жартівливе, давнє, весняне.

Світлана Пирогова
2025.09.25 15:02
Осінь потроху запалює листя,
тягнеться вгору димок.
Тускне природа, немає вже блиску.
в'ється клубок із думок.
Світ заховався за брамою наче,
ще й зачинив на замок.
Небо похмуре, здається, заплаче,
дзенькає суму брелок.

Сергій СергійКо
2025.09.25 14:32
Аркуш тіла свого підставляю під сонячний промінь.
Хай на білому щось намалює в рожевих тонах.
Нас багато у черзі до сонця, здіймаючих гомін,
На піщаних, річок, і озер, і морів берегах.
Намалюй мені ранок без плачу чиєгось і горя.
Без розривів, без ди

М Менянин
2025.09.25 13:35
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Не стало щоб нас в Україні –
готують Бухарський* кінець,
але наші гени єдині –
нас Божий чекає вінець!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2025.09.24 16:31 ]
    Поступ
    Всує ти в суєті
    стоїш, стовбичиш, Сталіне,
    старанно стертий старий –
    історії протиставлений.

    Стиха ступив в застій
    з конституційними святами
    і заганяв у стрій
    наказами заповзятими!

    Ні! Сталініст не стомивсь
    стіною стальною сунути!
    Стоп! Стрепенувсь комунізм,
    бо навпаки простуємо…

    Усує ви в суєті.
    Стали тепер бюрократами.
    Перестворити світ
    думаєте лопатами?..

    Смертник спустив стосій.
    Стяги страхає ґратами.
    Спруте, спинися… Стій!
    Хіба я у тебе стрілятиму?..

    25 січня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 91"


  2. Євген Федчук - [ 2025.09.14 15:56 ]
    Іду якось тихцем по вулиці села
    Іду якось тихцем по вулиці села.
    Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
    Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
    Я ледь встигаю піт втирати із чола.
    День вихідний, отож і вулиця пуста.
    Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
    Та я б і сам, мабуть, із хати не виходив,
    Але директор школи вже мене дістав:
    «Сходи й сходи, - бурчить, - до дідуся Степана.
    Хоч і старий та ще достатньо має сил».
    То щоб його я на лінійку запросив.
    Нехай розкаже дітям, як жилось погано
    В тридцяті роки, коли голод лютував.
    Він же в шістнадцятому, наче народився.
    Якраз у юність отой голод нагодився.
    Він все життя в селі оцьому проживав,
    Тож ті часи повинен добре пам’ятати.
    Та й найстаріший нині в нашому селі.
    Отож по вулиці до нього я і плівсь,
    Щоб те директорське прохання передати.
    А дід Степан жив на околиці села.
    Там стара груша над дорогу розрослася.
    Народ частенько попід грушею збирався.
    Дивлюсь, і зараз вже розмова жвава йшла.
    На лавці всілись сивих п’ятеро дідів.
    Про щось, напевно, між собою говорили.
    Зблизька й слова уже до мене долетіли.
    Степан, як завше, басовито там гудів:
    - …А було ж тяжко. Дощ з весни не зазирав.
    І літня спека все на полі попалила.
    Зібрали менше, навіть, того, що садили.
    Пшениці батько мій лиш три мішки зібрав.
    Чекали голоду. Я був іще малий.
    Не розумів того. Та батько пам’ятав ще
    Голодні роки у минулому пропащі.
    Тож «урожай» надумав заховати свій.
    У саду яму вирив потайки вночі.
    В залізну діжку всю ту помістив пшеницю.
    - Вона надійніше в тій діжці сохраниться! –
    Мене малого уму-розуму учив, -
    Тільки ж дивись, нікому й слова не кажи.
    Я, хоч малий, та язика умів тримати.
    Ходили з мамою в ліс ягоди збирати.
    Поки ще літо, всяк в селі із того жив.
    Ловили рибу, полювали на птахів.
    Окраєць хліба був, хіба лише на свято.
    Бо ж навесні ще треба буде засівати,
    То ж чи і стачить тих спасенних лантухів.
    Але надія пережити все була.
    А навкруги уже про голод говорили.
    Казали, що усе в Поволжі погоріло
    І людність мерла, смерть безжалісна ішла.
    Вже й з-за кордону туди поміч повезли.
    Йшли через станцію, говорять ешелони.
    Везли продукти у Поволжя те вагони.
    А ми на те лише дивитися могли.
    А восени чутки з’явилися в селі,
    Що продзагони знову селами шурують,
    І все, що бачать, як розбійники грабують,
    Бо так їм вождь московський, кажуть, повелів.
    Мовляв, Поволжя треба швидко рятувать,
    Бо там від голоду вже люди помирають.
    Тож задля того в нас останнє відбирають.
    А як, питається, тоді нам виживать?
    Та їм Поволжя їхнє було важливіш.
    Прийшли й до нас, усі мовсковською говорять
    І щось страшне, немов орда у селі творять.
    Гребуть усе, до горла приставляють ніж.
    Усі з гвинтівками ще й мають кулемет.
    Ідуть по вулиці від хати і до хати.
    Хто опирається, не хоче віддавати,
    Того до стінки і розстрілюють в момент.
    І плач, і крик ураз знялися над селом.
    І чорні круки вже під хмарами літають.
    Вони здалеку, мабуть, здобич відчувають.
    Чи то летять за продзагоном тим слідом.
    Прийшли й до нас, у хаті все перетрясли,
    Залізним прутом стали стіни колупати
    Та землю щупати прутом тим навкруг хати.
    Залізну діжку оту батькову знайшли.
    Дивились ми, як вони наш «врожай» тягли.
    Я бачив сльози на очах у свого тата.
    Усе, що міг зробити – кулаки стискати.
    Бо звірі ті умить застрелити могли.
    Геть обібравши аж до нитки все село,
    Ті у село сусіднє зразу ж подалися.
    А круки чорні теж під хмари піднялися,
    Туди летіли, де тепер творилось зло.
    Зими тії мені й довіку не забуть.
    Собак поїли…і котів, мишей ловили
    Та пацюків. Усіх птахів навкруг поїли.
    Про людожерство теж доводилося чуть.
    Варили чоботи, хоча б навар який,
    Кору здирали із дерев і також їли.
    Не всі, звичайно й до весни тоді дожили.
    Не пережив мій тато рік отой страшний.
    В сусідній хаті тоді вимерли усі.
    Так і лежали мертві покотом у хаті.
    Не було сил ні в кого, щоб їх поховати.
    І смерті дух страшний понад селом висів…-
    Замовк Степан, неначе знов те пережив.
    Діди на лавці мовчки скрушно лиш зітхали.
    Коли ж мовчати вже мені не сила стало,
    Я до дідів тоді тих ближче підступив:
    - Це, діду, ви усе про тридцять третій рік?
    Підняв свої на мене очі, повні туги:
    - Ні, синку, двадцять перший, двадцять другий.
    Три голоди я встиг побачить за свій вік.
    То був найперший з них, із того і страшний.
    Про тридцять третій, бачу вже тобі відомо.
    А був ще сорок шостий, сорок сьомий.
    Також голодний рік, хоча і не такий.
    Тож, синку, добре пам’ятай, що москалі
    Нас-українців ще і голодом вбивали,
    А те останнє, що вони в нас відбирали,
    То роздавали всяким по чужій землі.
    Такі були вони по світу добряки,
    Всім помагали та всіх десь рятували.
    Двадцять мільйонів в нас пудів тоді забрали
    Зерна, аби нас усіх виморить-таки
    У двадцять першім. Відвезли мерщій його,
    Щоб тим зерном своє Поволжя врятувати.
    А ми повинні були з голоду вмирати.
    Згадати можна й тридцять другого того.
    Так теж забрали в нас усе, що лиш змогли
    Та за кордони стали збіжжя продавати,
    Аби станки собі й машини накупляти,
    Щоб більше зброї ними наробить могли.
    А в сорок шостім році, як голодував
    Народ по всьому українськім краї,
    Зерно забрала в нас ота московська зграя
    І ешелон москаль за ешелоном гнав.
    Зерно у Францію, в Італію везли,
    В Європу Східну, де тоді вже панували
    Оті, що їх там москалі понасаджали.
    Європі, кажуть, півголодній помогли,
    Щоб хлібом тим її до себе привернути,
    Мовляв, отак при комуністах добре жить,
    Отож усі за комуністами ідіть.
    А ми - оті, що їх руками то здобуте
    Від голоду тут мали помирать.
    Але про те не чуть від москалів ні слова.
    «Жить веселіше стало, жить у нас чудово!» -
    Усе, що мали право ми тоді сказать.
    Не вір отож ніколи, синку, москалям!
    Не вір ніколи, синку, також комуністам!
    Вони й тепер готові Україну з’їсти,
    Бо їм усім потрібна наша лиш земля.
    Але дарма! – ще й кулаком старий потряс, -
    Повік їм нашу Україну не здолати,
    Як ми про неї усі разом будем дбати,
    Вони зламають зуби тільки всі об нас!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2025.09.11 17:33 ]
    Банний день
    Сонцем калюжі висмоктав
    сорок четвертий четвер.
    В баню йдемо, щоб чистими
    бути усім тепер!

    Чорними черевиками
    човгаємо асфальт.
    Чорт його знає, звідки ми,
    як нас без номера звать?

    Пальта висять задрипані,
    шарики у руках.
    Тіменицями обсипані
    з гі́мном несемо стяг.

    Радісно нам і весело,
    чорти вже зна чого...
    Мабуть, у бані воскреснемо,
    змиючи все лайно!

    31 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 106"