ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Юрій Гундарєв
2025.10.09 09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.

Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.

Віктор Кучерук
2025.10.08 06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...

Борис Костиря
2025.10.08 00:05
Скільки часу ми втрачаємо
на сон! Як шкода,
що безліч годин
іде в нікуди.
Сон - це ніби інша реальність,
але часом така моторошна.
Важко зрозуміти,
яка реальність є справжньою:

Олег Герман
2025.10.07 23:14
Давайте чесно, ми всі вже давно живемо не просто з телефонами, а в телефонах. Колись електронна пошта була чимось "вау", тепер це приблизно як відправити голуба. Ми досягли такого рівня спілкування, де відповідь є функцією швидкості пальців, а не мозку.

Олександр Буй
2025.10.07 21:12
Останнє золото кленове
Здимає осінь із палітри...
Зими морозна передмова
Уже вчувається в повітрі...

Довкілля стане чорно-білим,
Де півтони – у сірій гамі...
Вітри мереживні метілі

С М
2025.10.07 15:15
Відусюди чую кроки марші тисяч ніг бо
Уже літо і знову час настав
Для уличних утіх бо!
На що ти годен отут
Самі рокабільні витівки
Адже в соннім Лондоні не треба
Уличних вояків
От

Юрко Бужанин
2025.10.07 14:17
В пухнастому світі
Пухнасті створіння
Пухнасто щасливі
У всіх поколіннях.
І сонце пухнасте
Їм світить ласкаво.
В пухнастому небі –
Пухнасті заграви.

Сергій Губерначук
2025.10.07 12:23
Материк.
Атмосфера.
Зирк!!!
Птеродактиль – Неандерталець.
Далі
просто
людей
п

Олександр Сушко
2025.10.07 12:01
Поховах і донечок, й синів,
Нащо жити? Може, ліпше вмерти?
Бо осліп від горя, онімів,
Бо від горя став чорніший смерті.

Плюнула вогнем у рай орда
І потік в Дніпро ручай кривавий.
Боже! Я б своє життя віддав

Віктор Кучерук
2025.10.07 05:55
Темні хмари, а під ними
Міцнокрилі журавлі
Подаються невдержимо
До заморської землі.
Сіра далеч, а з-за неї,
Добре чутно звіддаля, -
Кличе теплістю своєю
Облюбована земля.

Борис Костиря
2025.10.06 22:11
Похмурий горіх
із зів'ялим після морозу листям.
Він нагадує старого,
який просить милостиню.
Голосіння дідугана
ударяються об небо
і осипаються
не золотими монетами,

Віктор Кучерук
2025.10.06 16:04
На отому далекому березі,
Де було веселіше стократ, -
Гожу днину догулює вересень, -
Мій зрадливий поплічник і брат.
Не подався за мною в бік сирості,.
Не проник до осінніх глибин, -
Не явив аніякої милості,
Щоб не був я один на один

Олег Герман
2025.10.06 15:49
Приходить осінь в дім
Неквапно, тихо. Втім,
Ніяк я не збагну, чому настільки сумно.
Застудженій душі не хочеться вже мрій,
Лише холодний дощ і роздуми абсурдні.

Нема вогню в зірках,
Змінили просто так

Світлана Пирогова
2025.10.06 13:45
Р-апсодія жовтня журлива,
А-фіші розвісила осінь.
П-рислухайся: ліра чутлива,
С-крипаль милозвучно доносить.
О-рнамент мальований листям,
Д-ерева у міді та охрі,
І килим на землю встелився,
Я-ворик старенький заохав.

Іван Потьомкін
2025.10.06 13:00
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити. 2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що. 3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх. 4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Іван Потьомкін
2025.10.06 12:47
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Ольга Олеандра
2025.10.06 10:55
Страх з усіх радників, мабуть, найгірший.
Страшно російському вурдалаці, тож кількість обстрілів він вчергове збільшив.
Більше смертей. Більше руйнувань. Щось бажане він отримує з цього?
Титул недолюдка, кровопивці, нездари. Більше нічого.

Геовеличч

Артур Курдіновський
2025.10.06 05:53
Зустрілись ми в короткому рядку
Написаного спільним болем вірша.
Моя душа злітала вище й вище
Та мріяла про долю не таку.

Жорстока правда: я тобі ніхто.
Для тебе я навряд чи кимось буду.
Навколо мене - чорний попіл всюди,

М Менянин
2025.10.05 23:31
Коли промінь сонця
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.

Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –

Борис Костиря
2025.10.05 22:40
Чому молода дівчина
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,

Тетяна Левицька
2025.10.05 22:29
Мела вишнева заметіль
і падала додолу цвітом,
як потягло їх звідусіль
одне до одного магнітом.

Він воював, як на війні,
за право бути тільки з нею.
У непроглядні дні сумні

Олександр Буй
2025.10.05 21:01
Мед із полиновим присмаком –
Твій поцілунок п’янкий...
Плутать кохання із пристрастю,
Богом благаю, – не смій!

Губи чуттєво калиняться,
Світять смарагди очей...
Жаль тільки час не зупиниться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2025.09.24 16:31 ]
    Поступ
    Всує ти в суєті
    стоїш, стовбичиш, Сталіне,
    старанно стертий старий –
    історії протиставлений.

    Стиха ступив в застій
    з конституційними святами
    і заганяв у стрій
    наказами заповзятими!

    Ні! Сталініст не стомивсь
    стіною стальною сунути!
    Стоп! Стрепенувсь комунізм,
    бо навпаки простуємо…

    Усує ви в суєті.
    Стали тепер бюрократами.
    Перестворити світ
    думаєте лопатами?..

    Смертник спустив стосій.
    Стяги страхає ґратами.
    Спруте, спинися… Стій!
    Хіба я у тебе стрілятиму?..

    25 січня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 91"


  2. Євген Федчук - [ 2025.09.14 15:56 ]
    Іду якось тихцем по вулиці села
    Іду якось тихцем по вулиці села.
    Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
    Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
    Я ледь встигаю піт втирати із чола.
    День вихідний, отож і вулиця пуста.
    Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
    Та я б і сам, мабуть, із хати не виходив,
    Але директор школи вже мене дістав:
    «Сходи й сходи, - бурчить, - до дідуся Степана.
    Хоч і старий та ще достатньо має сил».
    То щоб його я на лінійку запросив.
    Нехай розкаже дітям, як жилось погано
    В тридцяті роки, коли голод лютував.
    Він же в шістнадцятому, наче народився.
    Якраз у юність отой голод нагодився.
    Він все життя в селі оцьому проживав,
    Тож ті часи повинен добре пам’ятати.
    Та й найстаріший нині в нашому селі.
    Отож по вулиці до нього я і плівсь,
    Щоб те директорське прохання передати.
    А дід Степан жив на околиці села.
    Там стара груша над дорогу розрослася.
    Народ частенько попід грушею збирався.
    Дивлюсь, і зараз вже розмова жвава йшла.
    На лавці всілись сивих п’ятеро дідів.
    Про щось, напевно, між собою говорили.
    Зблизька й слова уже до мене долетіли.
    Степан, як завше, басовито там гудів:
    - …А було ж тяжко. Дощ з весни не зазирав.
    І літня спека все на полі попалила.
    Зібрали менше, навіть, того, що садили.
    Пшениці батько мій лиш три мішки зібрав.
    Чекали голоду. Я був іще малий.
    Не розумів того. Та батько пам’ятав ще
    Голодні роки у минулому пропащі.
    Тож «урожай» надумав заховати свій.
    У саду яму вирив потайки вночі.
    В залізну діжку всю ту помістив пшеницю.
    - Вона надійніше в тій діжці сохраниться! –
    Мене малого уму-розуму учив, -
    Тільки ж дивись, нікому й слова не кажи.
    Я, хоч малий, та язика умів тримати.
    Ходили з мамою в ліс ягоди збирати.
    Поки ще літо, всяк в селі із того жив.
    Ловили рибу, полювали на птахів.
    Окраєць хліба був, хіба лише на свято.
    Бо ж навесні ще треба буде засівати,
    То ж чи і стачить тих спасенних лантухів.
    Але надія пережити все була.
    А навкруги уже про голод говорили.
    Казали, що усе в Поволжі погоріло
    І людність мерла, смерть безжалісна ішла.
    Вже й з-за кордону туди поміч повезли.
    Йшли через станцію, говорять ешелони.
    Везли продукти у Поволжя те вагони.
    А ми на те лише дивитися могли.
    А восени чутки з’явилися в селі,
    Що продзагони знову селами шурують,
    І все, що бачать, як розбійники грабують,
    Бо так їм вождь московський, кажуть, повелів.
    Мовляв, Поволжя треба швидко рятувать,
    Бо там від голоду вже люди помирають.
    Тож задля того в нас останнє відбирають.
    А як, питається, тоді нам виживать?
    Та їм Поволжя їхнє було важливіш.
    Прийшли й до нас, усі мовсковською говорять
    І щось страшне, немов орда у селі творять.
    Гребуть усе, до горла приставляють ніж.
    Усі з гвинтівками ще й мають кулемет.
    Ідуть по вулиці від хати і до хати.
    Хто опирається, не хоче віддавати,
    Того до стінки і розстрілюють в момент.
    І плач, і крик ураз знялися над селом.
    І чорні круки вже під хмарами літають.
    Вони здалеку, мабуть, здобич відчувають.
    Чи то летять за продзагоном тим слідом.
    Прийшли й до нас, у хаті все перетрясли,
    Залізним прутом стали стіни колупати
    Та землю щупати прутом тим навкруг хати.
    Залізну діжку оту батькову знайшли.
    Дивились ми, як вони наш «врожай» тягли.
    Я бачив сльози на очах у свого тата.
    Усе, що міг зробити – кулаки стискати.
    Бо звірі ті умить застрелити могли.
    Геть обібравши аж до нитки все село,
    Ті у село сусіднє зразу ж подалися.
    А круки чорні теж під хмари піднялися,
    Туди летіли, де тепер творилось зло.
    Зими тії мені й довіку не забуть.
    Собак поїли…і котів, мишей ловили
    Та пацюків. Усіх птахів навкруг поїли.
    Про людожерство теж доводилося чуть.
    Варили чоботи, хоча б навар який,
    Кору здирали із дерев і також їли.
    Не всі, звичайно й до весни тоді дожили.
    Не пережив мій тато рік отой страшний.
    В сусідній хаті тоді вимерли усі.
    Так і лежали мертві покотом у хаті.
    Не було сил ні в кого, щоб їх поховати.
    І смерті дух страшний понад селом висів…-
    Замовк Степан, неначе знов те пережив.
    Діди на лавці мовчки скрушно лиш зітхали.
    Коли ж мовчати вже мені не сила стало,
    Я до дідів тоді тих ближче підступив:
    - Це, діду, ви усе про тридцять третій рік?
    Підняв свої на мене очі, повні туги:
    - Ні, синку, двадцять перший, двадцять другий.
    Три голоди я встиг побачить за свій вік.
    То був найперший з них, із того і страшний.
    Про тридцять третій, бачу вже тобі відомо.
    А був ще сорок шостий, сорок сьомий.
    Також голодний рік, хоча і не такий.
    Тож, синку, добре пам’ятай, що москалі
    Нас-українців ще і голодом вбивали,
    А те останнє, що вони в нас відбирали,
    То роздавали всяким по чужій землі.
    Такі були вони по світу добряки,
    Всім помагали та всіх десь рятували.
    Двадцять мільйонів в нас пудів тоді забрали
    Зерна, аби нас усіх виморить-таки
    У двадцять першім. Відвезли мерщій його,
    Щоб тим зерном своє Поволжя врятувати.
    А ми повинні були з голоду вмирати.
    Згадати можна й тридцять другого того.
    Так теж забрали в нас усе, що лиш змогли
    Та за кордони стали збіжжя продавати,
    Аби станки собі й машини накупляти,
    Щоб більше зброї ними наробить могли.
    А в сорок шостім році, як голодував
    Народ по всьому українськім краї,
    Зерно забрала в нас ота московська зграя
    І ешелон москаль за ешелоном гнав.
    Зерно у Францію, в Італію везли,
    В Європу Східну, де тоді вже панували
    Оті, що їх там москалі понасаджали.
    Європі, кажуть, півголодній помогли,
    Щоб хлібом тим її до себе привернути,
    Мовляв, отак при комуністах добре жить,
    Отож усі за комуністами ідіть.
    А ми - оті, що їх руками то здобуте
    Від голоду тут мали помирать.
    Але про те не чуть від москалів ні слова.
    «Жить веселіше стало, жить у нас чудово!» -
    Усе, що мали право ми тоді сказать.
    Не вір отож ніколи, синку, москалям!
    Не вір ніколи, синку, також комуністам!
    Вони й тепер готові Україну з’їсти,
    Бо їм усім потрібна наша лиш земля.
    Але дарма! – ще й кулаком старий потряс, -
    Повік їм нашу Україну не здолати,
    Як ми про неї усі разом будем дбати,
    Вони зламають зуби тільки всі об нас!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Губерначук - [ 2025.09.11 17:33 ]
    Банний день
    Сонцем калюжі висмоктав
    сорок четвертий четвер.
    В баню йдемо, щоб чистими
    бути усім тепер!

    Чорними черевиками
    човгаємо асфальт.
    Чорт його знає, звідки ми,
    як нас без номера звать?

    Пальта висять задрипані,
    шарики у руках.
    Тіменицями обсипані
    з гі́мном несемо стяг.

    Радісно нам і весело,
    чорти вже зна чого...
    Мабуть, у бані воскреснемо,
    змиючи все лайно!

    31 травня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 106"