ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.10.12 22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися

Микола Дудар
2025.10.12 19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…

До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…

Ярослав Чорногуз
2025.10.12 19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.

Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,

Євген Федчук
2025.10.12 14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.

Микола Дудар
2025.10.12 12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.

Сергій СергійКо
2025.10.11 22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.

Борис Костиря
2025.10.11 22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає

Олександр Буй
2025.10.11 20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!

Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...

Володимир Мацуцький
2025.10.11 17:55
Першу людину створив Бог, і цією людиною була жінка, яка природно, можливо від Бога, народила сина ( ребро Адама тут ні до чого). Згодом поміж батьком і сином виникла суперечка. Син став анти Богом, тобто Сатаною. Між ними і досі іде війна.

С М
2025.10.11 15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста

вічей дім дивацький

Іван Потьомкін
2025.10.11 14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться

Микола Дудар
2025.10.11 14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…

Віктор Кучерук
2025.10.11 12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.

Борис Костиря
2025.10.11 00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.

Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д

Юрій Гундарєв
2025.10.10 21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний

Микола Дудар
2025.10.10 19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…

Микола Дудар
2025.10.10 18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…

Віктор Насипаний
2025.10.10 17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.

2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.

Віктор Кучерук
2025.10.10 15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм

Борис Костиря
2025.10.08 22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Сергій СергійКо
2025.10.08 16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.

Леся Горова
2025.10.08 15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.

І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком

Володимир Мацуцький
2025.10.08 13:20
грудня 2025 року Норвезький Нобелівський комітет винесе рішення: «нікому з глав держав не присуджувати премію миру». До такого рішення потенційні члени комітету прийшли заздалегідь, ознайомившись з дослідженнями міжнародної групи науковц

Володимир Бойко
2025.10.08 11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло. У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів. Право сильного сильне, але не праве. Малодушним завжди мало загублених душ.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Александрович
2025.10.01

Ірина Єфремова
2025.09.04

Сергій СергійКо
2025.08.31

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2025.09.24 16:31 ]
    Поступ
    Всує ти в суєті
    стоїш, стовбичиш, Сталіне,
    старанно стертий старий –
    історії протиставлений.

    Стиха ступив в застій
    з конституційними святами
    і заганяв у стрій
    наказами заповзятими!

    Ні! Сталініст не стомивсь
    стіною стальною сунути!
    Стоп! Стрепенувсь комунізм,
    бо навпаки простуємо…

    Усує ви в суєті.
    Стали тепер бюрократами.
    Перестворити світ
    думаєте лопатами?..

    Смертник спустив стосій.
    Стяги страхає ґратами.
    Спруте, спинися… Стій!
    Хіба я у тебе стрілятиму?..

    25 січня 1990 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 91"


  2. Євген Федчук - [ 2025.09.14 15:56 ]
    Іду якось тихцем по вулиці села
    Іду якось тихцем по вулиці села.
    Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
    Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
    Я ледь встигаю піт втирати із чола.
    День вихідний, отож і вулиця пуста.
    Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
    Та я б і сам, мабуть, із хати не виходив,
    Але директор школи вже мене дістав:
    «Сходи й сходи, - бурчить, - до дідуся Степана.
    Хоч і старий та ще достатньо має сил».
    То щоб його я на лінійку запросив.
    Нехай розкаже дітям, як жилось погано
    В тридцяті роки, коли голод лютував.
    Він же в шістнадцятому, наче народився.
    Якраз у юність отой голод нагодився.
    Він все життя в селі оцьому проживав,
    Тож ті часи повинен добре пам’ятати.
    Та й найстаріший нині в нашому селі.
    Отож по вулиці до нього я і плівсь,
    Щоб те директорське прохання передати.
    А дід Степан жив на околиці села.
    Там стара груша над дорогу розрослася.
    Народ частенько попід грушею збирався.
    Дивлюсь, і зараз вже розмова жвава йшла.
    На лавці всілись сивих п’ятеро дідів.
    Про щось, напевно, між собою говорили.
    Зблизька й слова уже до мене долетіли.
    Степан, як завше, басовито там гудів:
    - …А було ж тяжко. Дощ з весни не зазирав.
    І літня спека все на полі попалила.
    Зібрали менше, навіть, того, що садили.
    Пшениці батько мій лиш три мішки зібрав.
    Чекали голоду. Я був іще малий.
    Не розумів того. Та батько пам’ятав ще
    Голодні роки у минулому пропащі.
    Тож «урожай» надумав заховати свій.
    У саду яму вирив потайки вночі.
    В залізну діжку всю ту помістив пшеницю.
    - Вона надійніше в тій діжці сохраниться! –
    Мене малого уму-розуму учив, -
    Тільки ж дивись, нікому й слова не кажи.
    Я, хоч малий, та язика умів тримати.
    Ходили з мамою в ліс ягоди збирати.
    Поки ще літо, всяк в селі із того жив.
    Ловили рибу, полювали на птахів.
    Окраєць хліба був, хіба лише на свято.
    Бо ж навесні ще треба буде засівати,
    То ж чи і стачить тих спасенних лантухів.
    Але надія пережити все була.
    А навкруги уже про голод говорили.
    Казали, що усе в Поволжі погоріло
    І людність мерла, смерть безжалісна ішла.
    Вже й з-за кордону туди поміч повезли.
    Йшли через станцію, говорять ешелони.
    Везли продукти у Поволжя те вагони.
    А ми на те лише дивитися могли.
    А восени чутки з’явилися в селі,
    Що продзагони знову селами шурують,
    І все, що бачать, як розбійники грабують,
    Бо так їм вождь московський, кажуть, повелів.
    Мовляв, Поволжя треба швидко рятувать,
    Бо там від голоду вже люди помирають.
    Тож задля того в нас останнє відбирають.
    А як, питається, тоді нам виживать?
    Та їм Поволжя їхнє було важливіш.
    Прийшли й до нас, усі мовсковською говорять
    І щось страшне, немов орда у селі творять.
    Гребуть усе, до горла приставляють ніж.
    Усі з гвинтівками ще й мають кулемет.
    Ідуть по вулиці від хати і до хати.
    Хто опирається, не хоче віддавати,
    Того до стінки і розстрілюють в момент.
    І плач, і крик ураз знялися над селом.
    І чорні круки вже під хмарами літають.
    Вони здалеку, мабуть, здобич відчувають.
    Чи то летять за продзагоном тим слідом.
    Прийшли й до нас, у хаті все перетрясли,
    Залізним прутом стали стіни колупати
    Та землю щупати прутом тим навкруг хати.
    Залізну діжку оту батькову знайшли.
    Дивились ми, як вони наш «врожай» тягли.
    Я бачив сльози на очах у свого тата.
    Усе, що міг зробити – кулаки стискати.
    Бо звірі ті умить застрелити могли.
    Геть обібравши аж до нитки все село,
    Ті у село сусіднє зразу ж подалися.
    А круки чорні теж під хмари піднялися,
    Туди летіли, де тепер творилось зло.
    Зими тії мені й довіку не забуть.
    Собак поїли…і котів, мишей ловили
    Та пацюків. Усіх птахів навкруг поїли.
    Про людожерство теж доводилося чуть.
    Варили чоботи, хоча б навар який,
    Кору здирали із дерев і також їли.
    Не всі, звичайно й до весни тоді дожили.
    Не пережив мій тато рік отой страшний.
    В сусідній хаті тоді вимерли усі.
    Так і лежали мертві покотом у хаті.
    Не було сил ні в кого, щоб їх поховати.
    І смерті дух страшний понад селом висів…-
    Замовк Степан, неначе знов те пережив.
    Діди на лавці мовчки скрушно лиш зітхали.
    Коли ж мовчати вже мені не сила стало,
    Я до дідів тоді тих ближче підступив:
    - Це, діду, ви усе про тридцять третій рік?
    Підняв свої на мене очі, повні туги:
    - Ні, синку, двадцять перший, двадцять другий.
    Три голоди я встиг побачить за свій вік.
    То був найперший з них, із того і страшний.
    Про тридцять третій, бачу вже тобі відомо.
    А був ще сорок шостий, сорок сьомий.
    Також голодний рік, хоча і не такий.
    Тож, синку, добре пам’ятай, що москалі
    Нас-українців ще і голодом вбивали,
    А те останнє, що вони в нас відбирали,
    То роздавали всяким по чужій землі.
    Такі були вони по світу добряки,
    Всім помагали та всіх десь рятували.
    Двадцять мільйонів в нас пудів тоді забрали
    Зерна, аби нас усіх виморить-таки
    У двадцять першім. Відвезли мерщій його,
    Щоб тим зерном своє Поволжя врятувати.
    А ми повинні були з голоду вмирати.
    Згадати можна й тридцять другого того.
    Так теж забрали в нас усе, що лиш змогли
    Та за кордони стали збіжжя продавати,
    Аби станки собі й машини накупляти,
    Щоб більше зброї ними наробить могли.
    А в сорок шостім році, як голодував
    Народ по всьому українськім краї,
    Зерно забрала в нас ота московська зграя
    І ешелон москаль за ешелоном гнав.
    Зерно у Францію, в Італію везли,
    В Європу Східну, де тоді вже панували
    Оті, що їх там москалі понасаджали.
    Європі, кажуть, півголодній помогли,
    Щоб хлібом тим її до себе привернути,
    Мовляв, отак при комуністах добре жить,
    Отож усі за комуністами ідіть.
    А ми - оті, що їх руками то здобуте
    Від голоду тут мали помирать.
    Але про те не чуть від москалів ні слова.
    «Жить веселіше стало, жить у нас чудово!» -
    Усе, що мали право ми тоді сказать.
    Не вір отож ніколи, синку, москалям!
    Не вір ніколи, синку, також комуністам!
    Вони й тепер готові Україну з’їсти,
    Бо їм усім потрібна наша лиш земля.
    Але дарма! – ще й кулаком старий потряс, -
    Повік їм нашу Україну не здолати,
    Як ми про неї усі разом будем дбати,
    Вони зламають зуби тільки всі об нас!


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: