В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.

У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
В ненависті - любов, як вищий дар.

І головне - у лезі між світами
Не впасти в крайності, немов у гріх.
В лабетах протилежностей зі сталі
Розколюється мудрість, мов горіх.

30 грудня 2024

Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пануванню наступає край.
Хоч москалі стикались вже не раз
Із бунтом поневолених народів,
Та розуму набратись було годі.
Повторювали помилки щораз.
Нічого не міняли й не збирались,
Адже вважали: так і має буть.
Про інші думки не бажали й чуть.
Тож незабаром, звісно, знов «догрались».
Тепер в Чехословаччині. Як скрізь,
Там комуняки довели країну.
Народ давно би їх, проклятих скинув.
Але тягти той комуняцький віз,
Їм «помагали», звісно ж, москалі.
Тоді Новотний у державі «правив»,
Тяг в «комунізм» всіх та чинив розправи.
Словаків тих «затуркав» взагалі.
Вони були у нього другий сорт
Відносно чехів. Звісно, що в країні,
Де все дано рішать одній людині,
Життям не надто тішиться народ.
В країні невдоволення росло
І деякі з «високих» комуністів
Оті загрози відчували, звісно.
Хотіли, аби гірше не було,
Зробити щось, щоб кризу зупинить.
Новотного з його посади зняли,
Генсеком тоді Дубчека обрали,
Щоб він якісь реформи зміг зробить.
Той взявся ревно втілювати це,
Почав країну всю реформувати,
Соціалізм, звичайно збудувати,
Але соціалізм з людським лицем.
Щоб вибори по-справжньому були,
Усю цензуру преси відміняли,
Та за кордон всіх вільно випускали.
Реформи управління почали.
Іще не встигли все то розпочать,
Як москалі одразу сполошились,
Вони загрозу в тому роздивились.
Бо ж інші приклад з того можуть взять.
Дивись, так і розвалиться ота
Система, що вони побудували.
Бо ж інші лише приводу чекали,
Щоб від Москви їм незалежним стать.
Їх ще «бісив» «соціалізм» отой
«З людським лицем». Що на увазі мали?
В Союзі щось нелюдське збудували?
Тож москалі й «окрисились» на то
І дружно за «роботу» узялись.
Спочатку керівництво умовляли,
Щоби воно «дурню» цю припиняло.
Та ті на умовляння не велись.
Тоді уже погрожувати стали.
Навчання військ поблизу провели,
Агентів КаДеБешних натягли,
Щоб провокацій там улаштували.
На Захід все кивали: ті, мовляв,
Готують змову, щоби захопити
Країну, встигли всіх і все купити.
Хто б з москалів таке терпіти став?
Тож, поки умовляння ті ішли,
В Москві вже й план устигли розробити,
Як їм ту «Празьку ве́сну» розгромити.
Війська тихцем поближче підвели.
Щоб не самим ту проливати кров,
Союзників рішили пов‘язати.
Ті мали теж війська свої послати.
Отож, збиралось війська будь здоров!
Поляки, угри, німці і болгари
Отримали з Москви тихцем наказ
Разом із москалями в певний час
На ту Чехословаччину ударить.
Щоби ніхто не звинуватив їх
У самоправстві - діячі «знайшлися»,
Які листа писати узялися,
В якім просили москалів отих
«Надати поміч…» Лист той у Москві
Лежить ще й досі, бо ж вони прохали,
Щоб люди про то часом не прознали…
Для москалів маневри не нові.
Вони завжди знаходили «людей»,
Які «прийти» й «звільнити» їх просили.
Ми теж тепер подібне пережили
І скільки років вже війна іде…
В серпневу ніч дві сотні тисяч військ,
П‘ять тисяч танків перейшли кордони.
Порушивши статути і закони,
Раз вже словесний не поміг їм тиск,
Війська ввели в країну москалі.
Десантники до Праги увірвались,
До керівництва КаПеЧе дістались.
Ті ж того не чекали взагалі.
Тож Дубчека й соратників схопили,
На Закарпаття спершу відвезли,
Там кілька днів «подумати» дали,
Тоді в Москву «прибути запросили».
Там під шаленим тиском почали
Заяви про відставку вимагати
І документи різні підписати.
Що ті зробити змушені були.
Не всі. Знайшовся поміж них один –
Франтішек Крігель – не схотів коритись
І довелося москалям змиритись.
До речі, сам із України він,
Бо в місті Станіславі народивсь.
А вже, коли імперія розпалась,
Сім’я в Чехословаччині зосталась.
Проте, він не єдиний не змиривсь.
Хоч москалі й союзники бігом
Усі важливі пункти захопили,
Місцеві негостинно їх зустріли.
І юрби невдоволених кругом
Де мітингами, де камінням стріли
Нахабних «визволителів» отих.
Де барикади не пускали їх,
Де горщики із квітами летіли.
Кричали люди їм: «Додому йдіть!»
Прохання те писали на плакатах.
Під танки не боялися лягати,
Щоб тільки «визволителів» спинить.
Та ж чобіт москаля уже ступив…
Йому народу голос не цікавий,
Адже москаль вважає – має право
Чинити так, як із Москви велів
Йому той вождь, що в тій Москві сидить.
Бо ж із Москви йому завжди видніше,
Як мають жити всі народи інші.
Отож, москаль вождя ідеї «бдить».
Як тільки в Москві Дубчека «зняли»,
Одразу свого Гусака обрали,
«Порядок» навести веління дали.
А той старався, раз Москва велить.
Взялись одразу чистити ряди.
Із партії прогнали півмільйона,
Поставили усіх поза законом.
Пройшли над активістами суди.
Всі, хто себе хоч якось проявив,
Потрапили під той коток. Проте,
Не скоро дух той вбити удалося.
Війська ще добавляти довелося.
Народ «заткнути» - діло не просте.
Народ іще на Захід сподівавсь,
Що той їм з москалями допоможе.
Введе війська свої в країну, може.
Та Захід лиш «глибо́ко стурбувавсь»
Та на словах свавілля засудив.
В ООН питання, навіть піднімали,
Та «вето» москалі на те наклали.
То все, чим Захід «помогти» зумів.
Отож, наклавши «купу» на ООН,
Вдалось країну москалям загнати
Назад в свої «комуністичні» грати.
Вони тут стали судді і закон.
Під танковими дулами «ляльки»,
Яких з Москви водили «ляльководи»,
Пішли із москалями на угоду,
Раз час настав непевний отакий,
Тож «тимчасово» хай війська стоять
Тепер в Чехословаччині москальські.
Відома й давня теж московська казка.
Бо ж час Москва теж буде визначать.
Так «Празька» закінчилася «весна»,
Знов холодом зі Сходу потягнуло.
Хоча свічу свободи не задули
Вітри. В надії тліла ще вона,
Поки яскраво спалахнула знов
Через якісь там два десятиліття.
Прийшлося москалям забратись звідти,
Відчувши «братню» всю до них любов.