1
На галявині у лісі мешкав їжачок,
що носив завжди на спинці безліч голочок.
Був кравець він знаменитий, майже кутюр’є.
Поміж всіх майстрів найкраще діло знав своє.
Обшивав усіх в окрузі, навіть горобця.
До душі припала дуже йому справа ця.

Якось вранці до майстерні
із сусіднього села,
подолавши хащі темні,
біла гусінь приповзла.

— Дорогий ти наш їжаче,
подивись, як гірко плачу,
що негарна я така.
Люди кажуть: аж бридка.
Тож поший для мене шати.
Ладна гроші всі віддати —
тільки б стати, як оса,
щоб і талія, і крильця...
А зумієш, то й коса...
Щоб була я милолиця...
— Зупинись! Хірург не я!
Ось і відповідь моя.

Гусінь плаче, не вгава:
— Чула, твориш ти дива...
— Досить! — гримнув їжачок, —
досить сліз і балачок!

Лапки вгору підійняв
і замовлення... прийняв.

Підбирав спочатку стиль
серед модних течій, хвиль.
Спритно креслив, малював,
шив і, врешті, гаптував.
Аж змарнів з такої праці.
Тільки й був костюм на гадці.
...Змайстрував жадані шати.
Час обнову одягати.

Дорогенький мій читачу, а чи скажеш ти, яка
найгарніша пора року: і яскрава, і дзвінка?
Чую, чую: це — весна!
(Хто з дітей цього не зна).
Тільки в неї стільки квітів, а на квітоньку сіда
переливниця. Погляньмо! Хто ж в ній гусінь угада?!

Їжачок сміється в вуса:
«Може, й я літать навчуся».

2
Всеньке літо їжачок
з лап не кидав голочок.
Шив трояндам сукні пишні
і вуалі ніжні-ніжні.
А жукам шив сюртуки...
Все виходило з руки.
Та незчувся, як зима
нагодилась крадькома.
Припорошила доріжки.
Як йому ходити пішки?
Склав тоді їжак тканини
до теплішої години.
Розібрав пухкеньку постіль:
«От тепер посплю удосталь».

Раптом стукіт у вікно.
(Та не стукали ж давно).
Бачить: заєць на порозі,
слова мовити не в змозі,
так захекався від бігу
по білесенькому снігу,
— Ї-їжачку, д-д-допоможи!
«Ні», благаю, не кажи.
Іще трішки попрацюй,
кожушка перелицюй.

Від зухвалості такої
кутюр’є наш ледве встояв.
— Сплять узимку їжаки!
Чи тобі це невтямки?
Час мені до подушок.
Маєш гарний кожушок!
— Так помітний в ньому я
клятим лисам вже здаля!

Що тут вдієш? Зайця шкода.
Та й недовга це робота.
— Добре, — вимовив їжак, —
дай кожух, візьми піджак,
на ослінчик сядь до груби,
щоб не клацали так зуби.

Кожушок переладнав.
Білим–білим заєць став.
Біга лісом до сьогодні —
вороги спіймать негодні.
Їжачок, нарешті, спить,
про високу моду снить.

2017

Біля школи в колі друзів скаржився рюкзак:
«Нема в мене щастя-долі, бо Юрко Козак

бува, кОпає знічев’я (а хіба ж я м’яч),
підкидає, часом, вгору: він, мовляв, силач.

Ось на ковзанці учора на мені з’їжджав -
чи таким розвагам буде врешті-решт межа?

Всі намуляв мені боки, загубив пенал,
як нічого і не сталось, рушив у спортзал...

Як чинити? Сам не знаю...» —
в розпачі рюкзак.
Вкрай зганьбив Юрко —
бешкетник прізвище Козак.

2017