Стійка душа розчинить у собі
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.

Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Те розставання у краю Мамони.

Стійка душа, як сильна кислота,
Розчинить у собі неволі пута.
Розчиниться нав'язана мета
В сепранку надвечірнім і забутім.

Розтануть у тумані злоба, страх,
Фальшиві гасла, скуті заборони.
І вирветься душа, як вільний птах,
На межі совісті і оборони.

19 жовтня 2025

Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Надії різних поколінь.

Життєва проза наступає
Повільно разом з днем новим.
Не загубити б ніжну парость
У полі, де волає дим.

Тендітні промені долинуть
Крізь гніт, темницю вікову,
В розлогій трепетній долині
Піднявши Господа брову.

18 жовтня 2025

Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Воно простягає свої язики,
В яких заплелися скорботні віки.

І кожна рулада впаде назавжди
У землю столику, як серце біди.

У листі побачимо згаяний час,
Який промовляє нечутно до нас.

У ньому побачимо сотні гризот,
Які просурмить піднебесний фагот.

Останній листок упаде до землі
Листом у безчасся, де ждуть кораблі.

10 жовтня 2025

Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
Що підуть мимоволі на страту.

У згорілій, холодній золі
Віднайдеться той образ прадавній,
Ніби сіль у змарнілій землі.
Він здолає ненависті дамбу.

В монотонності митей, хвилин
Віднайдемо стмфонію лісу.
І зачахлий, старий нелюдим
Відшукає загублену ліру.

7 жовтня 2025

Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
У гулі постраждалих голосів?

Ніщо не спинить мудрість, що ступає
Непевно, соромливо, навмання.
У неповторнім сяйві небокраю
Омиється оновлена земля.

6 жовтня 2025

Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.

Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі секунди щоразу фіксуючи вдих…
І видих - і друге народження наче,
"приходом" як тільки накриє,
Де видива стрінеш, а то і потонеш у них.

Солодкі хвилини твоїх нечисленних ульотів ‐
І знову Земля, хресна мати дорослих сиріт.
А те, що було, ще відбутися може і потім,
Тебе дочекається космос - готуйся в політ.

Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.

Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.

Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.

І в їхніх піснях - гул далеких пророцтв,
Незнаний, новий, невідомий урок.

І кожна краплина - маленький усесвіт
На землю впаде, як стривожене серце.

У кожній краплині - сакральні слова,
Де думка нова й навіжено жива.

Дощі не вгамуються, непосидючі,
Навік заблукавши в небаченій пущі.

А з ними нахлине всесвітній потоп,
Мов крапка в кінці невблаганних морок.

5 жовтня 2025

Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.

Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
У хоралі прадавнім і сивім.

Хлопець біг крізь банкрутства старезних систем,
Крізь плакати зітлілі, пожовклі,
Крізь ліси філософій, ідей, теорем,
Крізь папіруси давні та мокрі.

І цей біг навмання був, напевно, страшним
У стихії крутих лабіринтів.
Навіть марні зусилля проб'ються крізь дим,
Опинившись із чортом на ринзі.

5 жовтня 2025

Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.

Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
У думках невмолимо затерплих.

Шум віків у гармонії сфер,
У співзвучності тіла і духу,
Де промовить крізь час Демосфен,
У нестримній могутності руху.

Шум ідей пробиватиме лід
І всілякі жорстокі заслони.
Мов баский нескоримий болід,
Він здолає рови й заборони.

І ніщо вже не спинить цей шум.
Він одвічний великий повстанець.
В тихоплинності штампів і дум
Перестрибне багаття поганець.

30 вересня 2025

Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.

Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
Зможемо взнати - взнаєм.

Переживемо квітень,
Буде ще час говіти -
В колі мирських просвітлень.
Далі - наступні гіти.

Так люди відпускать не хочуть
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.

У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
Немовби дідько-лиходій.

Минулі дні не повернути,
А пристрастю не стане те,
Що згасло у облудних путах
І що снігами замете.

28 вересня 2025

Не віриться, що листя жовте
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.

Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
Завершить неповторний том.

Останній крик, як птаха помах,
Нам прозвучить у далині.
Цей крик пронизливий, без помпи
Обірветься в піснях земних.

І знак магічний і пророчий
Побачимо в сумних листах.
Відкриються небесні очі,
Закриті об семи віках.

25 вересня 2025

Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.

Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Прийдуть пожовклі дивні сни.

Нам щось важливе повідомить
Ця осінь в сукні і плащі.
А те, що листя не промовить,
Нехай доспівують дощі.

23 вересня 2025

Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.

Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Розділив на добро і на зло.

Невідомо, коли він побачить
Ту калину у росах нічних.
І ніколи уже не пробачить
Це вигнання у далях сумних.

Не повернуться милі картини.
Кожна мить відійшла назавжди.
Так померкли колишні кумири.
У епохи прощення не жди.

21 вересня 2025

Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Не зазираючи у суть.

Вночі оголена самотність
Бере фортеці і міста.
Приходить ночі неповторність,
Коли згасає суєта.

І комплекси штиками злими
Полюють хижо уночі.
Стоїть людина нескоримо
В наївнім трепеті свічі.

20 вересня 2025

Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Який з глибин звучить до нас.

Так мить на частки розпадеться,
І не збереш прозоре скло.
Розсипалися мрії скельця,
Навік упавши у зело.

Проспиш видіння і пророцтва,
Інсайти, спалахи глибин.
Як жест невидимий промовця,
Відійде мить в пучину днин.

20 вересня 2025

заїбали ці згарки емоцій —
що топчем каблуком об паркет.
заїбали ці згадки мелодій,
які я нотами кладу у пакет.

я дуже хочу взяти кастет
і вибити ним на тілі портрет —
на згадку про наш сюжет
на який нам не стало касет.

а ще бажаю дістати предмет —
що в грудині насмерть замерз.
положити байдуже під прес —
і вирізати з життя цей абсцес.

Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
З далеких грецьких берегів.

Торкнеться час повільноплинно,
Наблизивши кінцеву мить.
Так просуваються невпинно
Роковані слова століть.

18 вересня 2025

дельфіни під шкірою
плавниками лоскочуть суть.
кити збиваються в тромби
і повільно гниють.

птиця миру згоріла —
на згарищах наших емоцій.
Персефона воліла
нам дати замість агоній —
спокій.

а ми в Стіксі
на стиці
між живим і — існуєм.
втикаємо спиці
і втрачаєм цілунок.

2026

Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.

Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння
У час неминаючих зим.

У пеленах осені сонце
Народить новітні слова.
Прокинеться зранена совість
І ввійде в законні права.

Так осінь з листами у вічність
Навшпиньках підійде до нас.
І так невблаганності вірність
Дарує небесний екстаз.

16 вересня 2025

Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.

Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
У боліснім народженні судьби.

Це прокидання - відкидання масок,
Відхід від штампів, пройдених шляхів.
Прокинуться колись оспалі маси
Для творчості із глибини віків.

14 вересня 2025

Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.

Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Минулих болів і турботи.

Так вислизають із-під ніг
Можливості, надії, шанси,
Наближуючи той поріг,
Де не писатимуться станси.

Так розтає пророча тінь,
Яку ми так і не пізнали.
Натомість хижий чародій
Збиратиме роззяв до зали.

Важливі люди проминуть
Повз нас, немов пісок крізь пальці.
Нам лаштуватися у путь,
Як у нові химерні танці.

13 вересня 2025

Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.

У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Вві сні небачені слова.

Чарівна паличка постане
Вві сні крізь біль і німоту.
Прозріння прийде у тумані,
Впіймавши сутність на льоту.

Вві сні відкриється таємне,
Приховане в золі сум'ять.
Крізь хащі непролазні, темні
Долинуть голоси розп'ять.


12 вересня 2025

Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.

Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
А на дні відкриється вина.

Я ворота відчиню для духу.
Лиш би не прийшов лукавий біс.
Розрізню пророка і злодюгу
В мерехтінні в'язів і беріз.

Я відкритий для проміння сонця
І для мороку могутніх слів.
Відчиню у світ новий віконце
Для свободи юних берегів.

10 вересня 2025

Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Окресляться сумні видіння.

Ця глибина не омина
На світовому перехресті,
Як випита до дна вина,
Мов з попелу думки воскреслі.

В туманній сизій глибині
Тобі відкриються картини
Майбутнього, де паладин
Співатиме пісні дитинні.

Впаде із осені листок
Перепусткою у майбутнє,
Як неоплачений квиток
У Лету чи в безсмертя сутнє.

7 вересня 2025

Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Там, де папороть світить в ясній і п'янкій далині.
Продираюсь крізь спогади, вмиті рясними дощами,
Де народяться твори в гіркому сумнім полині.

Продираюсь крізь час із тернами і дротом колючим,
Крізь туманність доби і спіралі лихих протиріч.
Я шукаю епох і світів гармонійне співзвуччя,
Поєднання в мелодію звуків далеких сторіч.

25 серпня 2025

Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.

Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись у битві добро і небачене зло.
Опадає з дерев, ніби спогади, жовте поліття.
І я сам поринаю нечутно у ніжне зело.

Зазирни в мої сни, там побачиш ти пристрасні ночі
З ароматом кохання і стогоном дивних діачат.
Зазирни в мої сни, і відійдуть лихі поторочі.
Корабель відпливе з берегів невмолимих мовчань.

22 серпня 2025

Шок від того, що літо минає,
Переллється у трепет ріки,
Розіллється луною у гаю
І полине в поля навіки.

Так багато ми влітку не встигли.
Час минув у сипучий пісок.
Ми торкнемось небесної титли
В миготінні тривожних зірок.

Так багато пірнуло у Лету,
Де всміхнеться нежданий Плутон.
Ми за хвіст упіймаєм комету
І поринем у вигаслий сон.

Літо тихо по краплі стікає
У безжальну безодню німу.
І відкриється дума безкрая,
Що зруйнує жорстоку тюрму.

17 серпня 2025

Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.

Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Крізь стійкість вулиць і жагу долонь.

Як партизан в оточенні тіснім,
Проб'ється ранок крізь густий туман,
Народить світ для доленосних змін,
Здолавши нескінченний океан.

14 серпня 2025