А новина у мене ось яка:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!

Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
Може дехто зламає ногу?

Може хтось сігане із балкона,
Може в когось вкраде щось ворона,
Може декому в борщ наплюють
Чи розлиють під ліжком ртуть?

Може впіймає когось тецека,
Чи з берегів своїх вийде ріка,
Трапиться точно щось - не ловіть гав!
Зяблик не просто ж так прилітав!

Одні кажуть: життя, як колесо,
Інші кажуть: життя – то лайно.
Треті живуть собі і не чешуться,
Життя пролітає повз них, як кіно.

Одні переймаються гривнею кожною,
Та що там гривнею-копійкою,
Інші вносять за Єрмака мільйони,
Прикидаючись невинною дівкою.

Та всі люди є організми білкові,
Що існують завдяки дифузії,
І всі є рівними, хоч в Москві, хоч у Львові,
А все інше – то є ілюзії.

Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Та правду не знайде у кволих ногах.

Мабуть,те що лишиться після окопів,
У день Перемоги за яром глибоким
Продасть за пів шекеля пан Кривобокий,
Якого не вабить місцева рілля.
Він марить Оманом, де обрій високий,
Красуні в нікабах, палкі,чорноокі,
Ріали, біткоїни шляхом широким,
І в білих наметах отруйна змія…

Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,

Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Бо наших вже стало мало:

Хто вмер, хто утік, кого вбили,
Кого на підвал посадили,
Кого бусифікували,
Кому мовчать наказали.

Завмерло життя повсюди,
Із сіл пощезали люди,
А як нема кому там працювати,-
Понаїдуть туди азіяти.

Після праці важкої у полі
Їм захочеться ласки, любові.
А наші - не всі! - жіночки
До цього завжди готові!

І от через декілька років
Не буде вже тут синьооких,
Й молитися стануть тоді
"Нові українці" Будді.

Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.

Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Прологом до історії землі.

Якщо личини знову поміняти,
Куди подінеться прадавня суть?
На площу йдуть кати і супостати,
А жебраки минуле стережуть.

Переворот у мізках і у душах.
Здригаються основи до глибин.
Лиш невідступний смог підступно душить,
Торкаючись будинків і торбин.

30 листопада 2025

Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
коли в «помазаники божі»
із грязі лізе сателіт.
У владі офісу не проти
сказати цій омані, – зась...
та бита карта їм у масть.
Гадає шапіто на дроті,
що пуголовку у болоті
зелена жаба цицьки дасть.

09.05.26

Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.

Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Бо ми є друзі: я і Red Bull.
Я і Bull!

О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!

Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Зростають в розмірах мої зіниці!

І це ж вони не АІшні!
Їх навіть можна реально помацать!
Жаль, вже відцвітають вишні,
Та добре, що вже плюс двадцять!

Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?

Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Це однозначно погано!

Будете дражнити ведмедя-
Він вам відкусить руку,
Його за це можуть прибити,
Та ж ви проживете безруким,

Якщо не помрете нагло
Від втрати великої крові.
Вважєйте, я вас попередив,
На цьому лишайтесь здорові!

Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.

Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
удерся в твій ефір!

Весь вірш трималась за кота,
а котик пас мишей.
Один поет, душа проста,
читав себе лише.

Не зрозуміла б ти його,
якби не білий кіт,
який стрибнув з кутка свого
у ночі перехід.

Так вірші з прозою злягли
на диво без біди.
Ти не пручалась – ви змогли…
лише щосереди.

8 листопада 2004 р., Київ

Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.

Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Престижу вищого. А от все це нащо?

Вище голови не вдалося підстрибнути
І святішим за Папу Римського стати
Як не пнувся, як не старався я.
Добре, хоч не втрапив за ґрати.

"Багато хочеш - мало получиш!"-
Була в нашім дитинстві така фраза.
Як правило, доля така в тих,
У кого на прапорі - "Все й одразу!"

Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!