Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
світ торгашів та кат-колій?

А втім не важко здогадатись
яка торгівля торгашів.
Нам пропонують швидко здатись,
і вже загострюють ножі:
«Окупантам по шматочку,
ще й по області в розстрочку,
штатам решту на дурняк».
Отакій договорняк…

Щось цвіркоче… дрон літає,
чую вже включив форсаж.
Та не дрон людей вбиває,
дроном цілиться торгаш,
або брат йому – барига,
який цілить і в маля.
Не страшна Землі відлига,
страшно, як горить Земля.

Не сховають Землю в бункер
торгаші й бариги ці:
штати, раша, чайна, турки
з гадом ядерним в руці.

Та у мене є надія.
Всіх тих лідерів-бариг
зберемо до купи в діжці
з їхнім, лідерів, лайном.
І над ними, щоб пірнали,
махонем щораз мечем.
Хто не встиг пірнути – Янгол…
тільки вже без голови.

Листопад 2025

Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
світ торгашів та кат-колій?

А втім не важко здогадатись
яка торгівля торгашів.
Нам пропонують швидко здатись,
і вже загострюють ножі:
«Окупантам по шматочку,
ще й по області в розстрочку,
штатам решту на дурняк».
Отакій договорняк…

Щось цвіркоче… дрон літає,
чую вже включив форсаж.
Та не дрон людей вбиває,
дроном цілиться торгаш,
або брат йому – барига,
який цілить і в маля.
Не страшна Землі відлига,
страшно, як горить Земля.

Не сховають Землю в бункер
торгаші й бариги ці:
штати, раша, чайна, турки
з гадом ядерним в руці.

Та у мене є надія.
Всіх тих лідерів-бариг
зберемо до купи в діжці
з їхнім, лідерів, лайном.
І над ними, щоб пірнали,
махонем щораз мечем.
Хто не встиг пірнути – Янгол…
тільки вже без голови.

Листопад 2025

Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку ря́бу примусила зне́стись,
знена́виділа сусіда
і запросила,
і запросила
сорок старих ґенералів,
вони закурили
і стріху спалили,
і мозок у мазанці спечено,
дурному корисне печиво.

28, 30 грудня 1992 р., Київ

Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.

Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Свого немає серед нас пророка.

І тільки понтовиті брехуни
Злетілись на шабаш, як ті ворони.
І в пащу ненаситної війни
Кидають кращих: і синів, і доньок.

Лишаються не люди, а людці,
Життя пристосуванців наплодило.
Сповив туман кальянових курців
Всіх мареннями сивої кобили.

І тільки зрідка в юрмах, придивись --
Трапляються ясні розумні лиця.
І аура дурману йде кудись,
І вже світліє ніжністю столиця.

Шляхетні в них -- і вчинки, і слова,
І ліхтарі ллють барви веселкові.
Й зима незвичні творить там дива --
Зворушена - розтанула з любові!

1 грудня 7533 р. (Від Трипілля) (2025)

І
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культурі і освіті
і настає вибаглива пора
показувати щиро ту єдину
на теренах Європи Україну,
де йде двобій за волю, а не гра.

ІІ
Ні, це не зайве, що і ліра грає,
і є бандура, і лунає спів,
і шаровари дехто одягає...
альтернативи, нібито, немає –
гра в унісон півсотні кобзарів
не варта гри одного Вересая
про воїнів, героїв, бунтарів.
Бо виконавцю, певно, не байдуже,
шо і на сцені є той рубікон,
якому зайві співи в унісон...
..............................................
Феміда у політиці не дуже
допомагає вірити юрбі
її величності... або алібабі
із тисячі і однієї ночі
нової епопеї. Поза очі
сомнамбулою іншої війни
блукаю інде у часи урочі,
описуючи летаргійні сни.

ІІІ
Парафія московії незримо
роз’ятрює кровоточиві стигми.
Сон розуму породжує примар
і плутає яєчню й божий дар.
Моє безсоння гомінке і тихе
навіює нечувані рядки
і повертає неприспане лихо
на пройдені у юності стежки,
у ті літа і явні, і забуті,
якими як сліпий на перепутті
вертаюся дорогою в село
і, нібито, минулому на зло
вигадую і те, що мало бути
і те, що з волі обраного юди
не стало тим, чим бути не могло.

11.2025

Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.

Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.

Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".

Та ж були ми разом день і ніч удвох,
Ревнощі ти сиплеш, наче той горох.

Ось тепер й до мертвих вже ревнуєш ти --
Як це пережити? - Господи прости.

Ти скажи їй правду з віщих твоїх губ:
Він одномандатник, тобто однолюб!

Із розлуки плачу я вже кілька діб,
Хочеться живому полягти у гріб.

Мученик кохання - вся у тому суть,
Ось мене на цвинтар людоньки несуть!

А ти йдеш і плачеш, гіркі сльози ллєш,
Й за тобою схлипує майже весь кортеж.

А як вже до ями підійдуть вони,
Я тоді зненацька встану із труни.

Хтось із того дива вимовить матюк,
А когось ухопить раптом кондратюк.

Я скажу їм: "Люди. Я люблю всіх вас,
Та ще не нажився, ще не накохавсь!"

Усміхнуся й з личка твого стру журу:
Не ревнуй, дурненька, а то справді вмру!

18 листопада 7533 р. (Від Трипілля)

кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати

у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
дочекаються нового мітингу

оголошу усім анафему
відлучу їх від власної церкви
світ подібний на курячу ферму
почуваюсь як півня рештки

закричу на усі легені
подумки, ні до кого не дійде
відчепіться від мене, олені
запаркуйтесь десь деінде

зароблю якусь копійчину
вторгую на чорному ринку
однак нам заможно не жити
виписуй нову кредитку

сірим пензлем і сірою фарбою
намалюю на сірому камені
буде пам'ятник жирною крапкою
нашим мріям у юності раненим

помию лице і бороду
та інші місця важливі
бережіть свої нерви змолоду
а мої вже не годні, віджили

відкоркую фляшку шампанського
поцілую взасос цю днину
дочекаюсь сумного вечора
не досплю ще одну годину

земля обертається люто
її вісь нахилена трошки
і настане колись лютий
і проорю нові зморшки

Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині, хто не ідіот,
іспанський відчуває сором
за неотесаний народ,
що упирається до скону,
мовляв, – корупції нема...
але Феміда не німа
і чує потойбічні дзвони,
і часом діє не сама –
на утлому човні Харона
не уміщається юрма.
І оніміють навіжені
смішні недолюдки скажені,
коли їх не прийме земля
ані по блату за зелені,
ані за зайві теревені,
ані за золоте теля.

11.2025

Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
до себе притулитись
я не дозволю.
Я даю урок
моїй єдиній.., що на відстані
від мене.

1 липня 1994 р., Київ

раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало

і дев’ять авторів
рукописи післали
один чекав сто днів
а потім озвірів
і от їх вісім стало

тих вісім авторів
рукописи післали
один відмову стрів
умить протверезів
і семеро їх стало

сім бравих авторів
рукописи післали
та видавець збурів
комусь забракло слів
і шестеро їх стало

шестірко авторів
рукописи післали
один бідака впрів
післав редакторів
і п’ятеро їх стало

п’ятірко авторів
рукописи післали
та із п’ятьох голів
одну відсіяв гнів
і четверо їх стало

четвірко авторів
рукописи післали
та видавець крутив:
то хтів то розхотів
і три ж четвірка стало.

всі троє авторів
рукописи післали
один аж п’ять разів
та не буває див
і ось їх двоє стало.

два автори по тім
рукописи післали
один з ним був чужим
домовилися з тим
кого своїм вважали

і ось одненький той
що на коротку ногу
друкується уже
бо кум і протеже
й лічилка не про нього

09.11.25