Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.

Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
до Спаса, минаючи піст!

На виклики строгі зійти на поверхню
у нього – «немає питань»!
Але як герой-алконавт досить зверхньо
він дражнить: – А спробуй – дістань!?

І ми вже пірнали, але не дістали.
Цікаво, а що́ ж там на дні?
На битому склі різні рачки стояли,
крізь товщу пляшо́к – не ясні́.

29 квітня 2003 р., Київ

Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!

Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
Де й сиджу від зорі до зорі!

Де за щедрість подякую червню,
За надмірність його посварю,
І народженим віршем запевню,
Що закоханий в кожну зорю!

Народилися б і дифірамби
Для прослави небесних комор.
І метафор ні в кого не крав би.
Я пристойний нічний чудотвор!

А якщо це не дуже вдається,
Для дискусій воно не предмет.
Головне, що від чистого серця,
Як і має творити поет!

2025

Якось трапивсь папуасам
Отакий журнал «Плейбой».
Племенем вивчають, разом, -
Лише чути: - йой та йой.

Граціознії постави
І фігурки, бюсти пишні.
Папуасам все цікаве -
Це ж таке меню розкішне!

18.03.2026

Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.

Я їбабель
Твою бабель.

                    І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Ото й гадаю, що воно за трясця:
не плаче Ярославна на валу,
у декого швидка,
                 звиняйте, Настя,
богема сатаніє на балу...
лишається лупати сю скалу
комусь одному, поки всі бояться.

                    ІІ
У супроводі пильної русні,
де не ховайся, лихо не минає
і соромно, і боляче мені,
і холодно у будь-якому краї
чи то удома, чи на чужині.
Політика Євразії дволика
як на гербі династії орли.
Вертаємо туди, де вже були:
що не ординець, то не в’яже лика,
куди не глянь, а виглядає пика
московії – злодії і козли.

                    ІІІ
Не знаю, чи настане мить прозріння
після війни хоча б за сотню літ,
коли прийде наступне покоління
у руслі сепарації еліт.
На кожного значного самодура
чекає викриття його вини,
що не поможе рятувати шкуру
тупими оправданнями війни.
А поки-що міняють у столиці
відомі пики на нові обличчя
і кожне сяє як новий п’ятак...
За масками ховають підлі лиця
то офіґіле (*)іцо «во язицех»,
то ліво-правий ор*ан, то пацак
і перший на московії убивця...
.......................................................
головоломка головна така –
нема куди поставити ні штампа,
ані клейма на морді *удака
у вигляді карикатури **ампа.

03.2026

                    І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
котить по інерції вперед,
бо життя у погребі не мед.
На путі розлуки і печалі
доля нажимає на педалі...
не гальмує цей велосипед.

                    ІІ
Ну, а я вимахую сапою...
непомітний у часи застою,
не усе помітне я люблю
і душі презирливої, злої
погляди зачаєні ловлю.
Маю очі й вуха, пам’ятливий
забуваю те, що не забув,
не помітив у часи щасливі,
поки поза очі не почув,
що зарано, нібито, посивів.
Нині озираюся навкруг
і навколо... ні душі немає.
Іноді у душу заглядає
уві сні із юності мій друг,
а реально – всує не питаю,
як на тому світі між папуг.

                    ІІІ
Ну, а що Європа? Помагає
витерпіти офісну брехню
та боїться раші і китаю
із ракетою на avenue.
Візії такі нема де діти
на людьми угноєній тропі,
де як сонцем управляє світом
циган і юродива еліта,
жадні юди, іроди сліпі.
Ще уміють покручі ховати
у мутній воді усі кінці,
та не шут, а воїни-бійці
вимітають ворога із хати
і зі сцени...
................... підуть і людці,
й окаянні неуки-сатрапи,
що не зупинили люту мавпу
з ядерною бомбою в руці.

03.2026

                    І
Не покоряю майбуття,
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.

                    ІІ
Блукаю, наче, менестрель
край того поля, лісу, неба,
а як у тому є потреба,
то недалеко до осель,
які навідувати мушу,
щоб оплатити зайвий борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
із ким життя уже не миле
на паралельній колії,
якою пре нечиста сила
на терикони нічиї,
із ким нема куди тікати
од холоду, окрім села,
де завірюха пелехата
усі дороги замела.

                    ІІІ
На цьому сайті, в цьому світі
чи любиш ближнього, чи ні –
усі ми будемо кипіти,
та не в одному казані...
...............................................
в теплі чистилища – одні,
у бочці зі смолою – ситі
чужою кров'ю, у кориті –
колаборація ру*ні.

03.2026

                    І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
як ціною великих потуг
подає і вирубує світло
починаючий наш деміург.

                    ІІ
І стає заборонною думка, –
чи юрба, чи бездумний народ
за обіцянки і подарунки
возвеличує плем’я заброд?
Є надія, що це не зараза,
і повірте на слово, не сказ,,,
у населення інший діагноз –
когнітивний... але дисонанс.
І мовчи – виглядає як зрада,
і кричи – поговір не мине,
що умисне видумую вади
безголовій юрмі клоунади,
що як вирок її не мине.

                    ІІІ
І як точки над і у цій темі...
що воно за одно цей упир:
непомітна нікому нікчема...
лялька вуду... тату на тотемі
у війні за свободу і мир?
Не у всіх опускаються руки,
та ніяк не пояснить наука
одночасно смішне і сумне...
...............................................
їжаку зрозуміло одне –
своїм іменем названі речі
промивають уми у малечі,
а старе покоління – чумне.

03/26