Не скорені
ПЕРЕДМОВА

Передгірне село Нижні Лукавці, яке розташовано біля берегів, здавалось би, невеликої і мілкої річки Серет. В тиху сонячну погоду вода виблискує від променів сонця. Але при першій дощовій погоді річка, немов сердиться на непогоду, наповнюється водою, виходить з берегів і несе свої води по полях і по селі. Буває, що з'єднується з невеличкою річкою Косованкою, на берегах якої розмістився невеликий хутір Косованка. До розливу двох річок приєднувалась третя річка Мехідра. О тоді дзеркальне водяне відеозображення, яке являє собою мережу скляного покриття, лиш тільки розійдуться хмари, засяє сонце, вода кудись втікає, так як появляється. В селі люди живуть своїм повсякденним життям. В такому селі здається з першого погляду люди смиренні трудяги.
Щоб розпочати своє оповідання почну з життя сім'ї моєї бабці і діда Гаврилюка Івана та Євдокії. В їх сім'ї народилось дочка Олена ( моя мати) 1896 р. н. , син Михайло 1902 р. н., ще дві дочки Марія та Катерина і наймолодший Тодор 1906 року народження. У 1910 році сім'я переїхала в село Чагор, що неподалік Чернівців. Там працювали в поміщика до розпаду Австро-Угорщини. В 1920 році повернулись в Нижні Лукавці, купили в поміщика землі 2 фальші, побудувались. Дочка Марія була вбита російськими солдатами в 1916 р. Катерина вийшла заміж в Чагорі і там залишилась. Моя мати вийшла заміж за батька. Михайло, Тодор також поженились всі побудувались один поблизу одного. Моя мати і Тодор закінчили три класи австрійської школи. Михайло закінчив сім класів, прекрасно володів німецькою і румунською мовами, вільно читав і писав на чотирьох мовах німецькій, румунській, російській і українській.
Згадую із з свого дитинства: в хаті Михайла збирались люди, співали пісні про щось довго гомоніли, нас дітей виганяли з хати коли ми туди заходили. Всі були одіті в жовті сорочки із синьо жовтими прапорцями. Я питав в матері: “Чого вони збираються в Батька та всі однаково одіті?”. Через багато років я дізнався правду для чого вони оце збирались.
Я не збираюсь писати художній твір, чи повість, я розповім про людей з малого села і хутора які віддали своє життя в боротьбі з колонізаторами нашого краю. Як тиха мілководна вода розливає свої води, так гнів народу повстає проти гнобителів. Хоч вони не дожили до свободи .Але посіяли зерно в ґрунт покоління, яке здобуло свободу збудували державу, а “лад рано чи пізно буде в свої хаті”. Така ми нація, терпимо незгоди різних колонізаторів аж доки не обірветься терпець. Хоч організовується маленька “група-вогник” із неї роздмухується полум'я, яке охоплює всі версти населення. Також, з’являються і зрадники, які, як “іуда” продають ворогові борців за волю народу. Так історично склалось, що в стаді білих овець завжди знайдуться чорна вівця.
В мої розповіді є паразити які продали ворогові своїх односельців, які були ровесники, в дитинстві грались разом, а коли виросли, заради чогось стали продажними “іудами”. Про це буде розповідь і з архівних документів про висвітлення їхньої продажної душі.

Не скорені в боротьбі..

Після розпаду австрійської імперії Буковину насильницьким шляхом було окуповано румунами. Румунська влада встановила свої порядки. При австрійській імперії в школах поряд з німецькою мовою було викладання і українською. На виборах до парламенту брали участь всі національності які проживали на території імперії, була демократія.
Румунська ж влада одразу ввела дискримінацію, заборонивши викладання української мови. Насильно заставляла учити і розмовляти лише румунською мовою. Румунська розвідка слідкувала майже за всіма. Почалося заселення в села і міста румунів. Полковник Мельник організував у 1922 р. закордоном ОУН, згодом осередки виникли і на теренах України. Підросло нове покоління і на арену вийшла нова плеяда борців за незалежність під керівництвом Степана Бандери. Я не буду заглиблюватись в історію - це завдання істориків, я розповім про групу з шістнадцять чоловік, які забуті серед велетенського моря борців померлих в катівнях за свободу України. Це були: Гаврилюк Михайло Іванович 1902 року народження, Кондріевич Георгій Олексієвич 1912 року народження, Кравчук Георгій Ілліч1898 року народження, Киселиця Євдокія Василівна, Єремей Георгій Ілліч, Савчук Степан Константинович, Савчук Олена Олексіївна, Романчук Петро Іванович, Кравчук Олексій Ілліч, Кравчук Дмитро Ілліч, Штефюк Василь Штефанович, Вишинський Олексій Танасович, Сабуру Дмитро Іванович, Ставицькій Георгій Олексієвич, Фока Олексій Танасович, Лазарюк Йосип Штефанович. Ця група була згуртована під проводом ОУН в березні 1939р.
Провідника було арештовано румунською сегурацію. Хто керував групою до 1941року невідомо, я не міг знайти, може історикам відомо.
У влітку 1940 року, 28 червня, румуни відійшли з Буковини без бою під тиском СРСР. З приходом московської влади в селі сильних репресій не було. Проводилась агітація радянської влади, накладались податки на людей, одним словом, лише проводилась підготовка до колективізації і репресій, проводилась мобілізація молоді в червону армію.
22 червня 1941р почалась війна, на Буковину повернулись румуни. Перше зібрання борців за незалежність було в хаті Гаврилюка Михайла. Його хата розташована за річкою, сусідів близько немає, конспірація була вибрана вдало. Про це я дізнався пізніше і пригадав дитинство, як збирались люди, а нас дітей виганяли з кімнати. На тому зібранні були обговорені організаційні питання також розподіл завдань у подальшій боротьбі. Було дано кожному псевдо. Так, Гаврилюк назвався “Лев”, Кравчук Григорій “Грім”. Усіх не пам'ятаю. А про Гаврилюка і Кравчука я в архіві знайшов.
З дитинства пам'ятаю, що Михайло попросив у батька коня, але батько не дав, тоді мати дала коня без дозволу батька. На другий день кінь повернувся один. Через це між батьками була велика сварка. За де-який час повернувся Михайло з перев'язаною рукою.
В1943 році в селі Панка першу боївку організував УПА псевдонім Підкова було 12 чоловік Франц був зв'язковим між Підковою і осередками, які діяли в Жадові і Комарівцями. Моє пропущення, що в 1943 році група 16 під проводом Гаврилюка Михайла була організована Підковою тому, що організовували збір в Жадові Лукавцях і Мигово
Через довгі роки я дізнався від далекого родича Волощука Танасія, що це було в червні 1941 року, коли румуни наступали на Буковину і ОУН вирішило зустріти українську армію, яка мала прибути разом з румунською армію, з українськими прапорами та зі співом гімну України. Вони вийшли на готар між хутором Майдан і селом Карапчів. І там, румуни їх схопили. Михайло втікав, румуни його поранили в руку, він стрибнув з коня і заховався. І тому кінь сам прийшов додому. Але згодом Михайла впіймали.
Всіх захоплених румунські жандарми привели в “примарію” в Нижні Лукавці там дали кожному по заслузі, Михайла (як організатора) і Романчука Петра відправили до Вижниці на суд. Вони відкупилися за 7000 левів.
Під час відступу червоної армії ця група деревами перегороджувала їх шлях на дорозі. Солдати завал розчистили, зі слів родича не сказано були побиті і поранені. В архіві НКВД сказано, що вбито двох солдат два пропали без вісті.
Савчук Олена під час румунської окупації носила пов'язку ОУН організовувала концерти, де співала українські повстанські пісні, закликала до боротьби проти радянської влади. Організовувала зібрання в Жадові Лукавцях Мигово.
Під час румунської влади Михайло працював в примарії і навчав допризовників воєнної справи. Часто він читав у нас в хаті, що зійдуться баран з цапом баран переможе. До сіх пір думаю:”Хто був баран,а хто цап?” Михайло був організатором проведення зібрання людей де вирішували, як боротися з Румунам, якщо прийдуть москалі то і з ними теж. Тато казав мамій: “Твій брат з політикою дограється, румуни довго не будуть терпіти, а як прийдуть москалі, то розстріляють”.
Під час румунської окупації на Буковині діяло підпілля ОУН Мельниківці. Керівництво взяв на себе буковинський проводир Віктор Кулешір якого 4 листопада 1940 було арештовано органами НКВД. Після нього головою проводу став Петро Войновський. Добре засвідчує боротьбу ОУН на Буковині у своїй книзі “Буковинський Курінь” Андрій Дуда і Володимир Старик. А під авторством Фостія також окреслені події тих часів, аж в трьох томах. І це добре, що він познаходив могили загиблих солдат червоної армії, вихваляє полководців армії і з'єднань Сталінських слуг. Проте, не показує боротьбу ОУН та не вказує скільки їх загинуло в Німецьких та сталінських таборах. В томі третім висвітлює боротьбу ОУН, УПА, як убивць Українського народу, не описує німецьких добре навчених бандитів під маскою УПА, а також переодітих під УПА НКВДістів. Які діяли, як шакали, нічим не гребували, убивали свої активістів, вчителів зі сходу, щоб скомпрометувати повстанців. Так, в селі Вахнівці було вбито учительку з хмельницької області. Потім жінка, в якої квартирувала вчителька, впізнала кадебіста і заявила в сільську раду, на третій день її знайшли мертву від угару.
Я відійшов від теми і пішов наперед в екскурс історії. Повернусь до події цієї групи. Кравчук Георгій був організатором до залучення нових членів і організацію воєнної комплектації, Савчук Олена відповідала за агітацію Української пропаганди і завдання ОУН в боротьбі проти окупантів. Між іншими членами було чітко розподілено обов'язки і дано псевдо. Зустрічі в селах з людьми називались по клички - це доводить той факт, що при арешті УНКВД не придявили звинувачення про інцидент з румунами при наступі і зустріч, Української армії, про це буде пізніше. Група в основному поводила агітаційну роботу.
Румунська влада не переслідувала групу, яка вела відверту агітацію. Не можна сказати, що погано працювала розвідка (сегурація) - це була гра в демократію, якщо б Гітлер не програв війну, то всі були б арештовані. При наступі Румунів в 1941 на Буковину був масовий погром євреїв ( тоді називали “Жидів”) в селі Жадова Сторожинецького району, яке розташоване на границі з Косованкою. В селі були люди, які належали до партії румунської влади кузісти і цераністи. Командував операцією житель з села Нижні Лукавці Колісник. Мешканців-євреїв села Жадова вивели недалеко Серету, де-кого розстріляли, де-кого втопили, та навіть закопували живими. ОУН не брала участі в погромі в селі Жадові. Хоча Іван Хвостій у своїй книзі пише, що в селі Милієво погром робили ОУН під проводом Войновського. Вивчаючи визвольну боротьбу ОУН УПА за Волю України вважаю, що Войновський був завербований німецький шпигун, який діяв за вказівкою німців і тому його курінь перейшов в поліцію служити німцям. Сотні євреїв, лікарів, офіцерів воювали на стороні УПА. Одного разу воїни УПА напали на в'язницю і врятували єврейську дівчину Сельми Кренцбах. Спочатку вона воювала в рядах УПА, а потім активісти допомогли їй вибратись за кордон. Пізніше вона була в Ізраїлі секретарем міністерства закордонних справах.
Отже, коли німці відступали Волноваський відмовився від командування і розпустив свій курінь.
З моменту арешту у Львові правителів які проголосили утворення влади Української держави, тоді ОУН розірвало стосунки з німцями і повели нещадну боротьбу проти німців і їх сателітів. Група шістнадцять чоловік вела організаційну роботу і в 1943 перейшли під провід Бандери і в 1943 році було організовано добровільне відправлення молоді в УПА з хуторів Діброви, Бурдюського. В тому числі була відправлена дочка Кравчука Григорія, організатора від ОУН, за організацію набору молоді відповідав Кравчук Григорій
З розповідей людей того часу. Отже розповідали, що велася велика агітація Оленою Савчук яка носила на рукаві пов'язку ОУН, була активна в ОУН група шістнадцять яка вела пропаганду ОУН УПА.
В 1944 році поміщики почали евакуацію в Румунію.
Мій тато казав: “Михайло бери сім'ю, чи сам і тікай, бо приїдуть москалі, то тебе і твою компанію засудять, а то і розстріляють. Є багато посіпак, що будуть свідчити про тебе”. Він не послухався поради.
Так, 29 березня 1944 року на Буковину вступила московська влада. 2 червня почалась мобілізація в армію. Пам'ятаю, вранці в нас у хаті зібрався вуйко Тодор, Михайло і брат Іван прощались з усіма, всіх цілували, жінки плакали діти також плакали. В хаті такий був сум, пам'ятаю це, бо таке не забувається. І я всіх цілував, а Михайла на захотів, бо перед тим мене ударив по дупі. А було це так, я бігав по вулиці від нашої хати до його хати і співав, кричав щось, було весело, як це буває дитині. Михайло вийшов з хати і спитав: “Чого кричиш?” - я відповів: “Дякую за питані, срав Вам і Вашій пані”. Тоді він мене впіймав і дав по м'якому місці ляпаса, привів додому і сказав батькові, а батько угостив мене ще ременем. От тому й не цілував я його, а тепер через довгі роки шкодую. Отже, десь через три дні, Михайла і решту, хто пішов в армію повернули з війська, і тримали в Вижниці в УНКВД. Бо на них донесли сексоти Мельничук Дмитро та Гоменюк Танасій. Вони перші з'явились в органах УНКВД з доносом на Гаврилюка Михайла та братів Кравчуків і інших. Тих, що були призвані в армію завернули з призовного пункту. А саме: Гаврилюка Михайла Івановича 1902 року народження, Контролевича Георгія Олексійовича, Кравчука Дмитра 1904 року народження, Фоку Олексія Пелагейовича 1923 року народження. Було арештовано шістнадцять членів ОУН УПА. 10 червня 1944 року їх було відправлено з Вижниці в Чернівці, а 12 червня 1944 року передано органам НКВД. Ордер на арешт №26.
Так одного дня мій батько сказав мамі в хаті: “Я ж казав Михайлові, щоб тікав. Хіба можна виступати проти держави, яка перемагає у війні. Треба було будувати державу коли розпадається імперія. Коли Австрія розпалась, і царя в Росії скинули, от тоді, в двадцяті роки, треба було будувати державу.
Я тоді, будучи малим, не придавав значення цим словам, а тепер думаю, який батько був далекоглядний, хоч політикою не займався. І згодом, коли в 1990 році розпався радянський союз, звільнені від імперського режиму республіки утворили самостійні держави.
Отже, повертаємось до шіснадцядки. Всіх шістнадцять членів ОУН УПА було відправлено НКВД в Чернівці. А 28 червня їм була пред'явлена постанова по звинуваченню в організації повстання за ст. 54- 1а, 54-2-11УК УРСР про, що оголосили звинуваченим:

Постанова
про пред'явлення звинувачення М. Чернівці 1944 р., 28 дня, червня місяця Я старший опер уповноважений УНКВД мл. лейтенант держ безпеки Жужулін
Постановив на підставі ст. 126 і керуючись ст. 127 УПК України притягнути Гаврилюка Михайла Івановича в якості звинуваченого за ст. ст.54-1а 54-2-11.
Постанови виписані на кожного члена однакового змісту.
Того ж дня 28 червня 1944 року всі члени ОУН УПА були викликані на допит.
Я не буду описувати допит кожного окремо бо їм інкримінувалася одна справа, за діяльність в ОУН і провал лісу на магістральній дорозі при відступі червоної армії 1941року. Лише подам протокол допиту організатора Гаврилюка Михайла Івановича.

Протокол допиту
від 1944 року, червня, 28 дня, м. Чернівці Я старший слідчий оперуповноважений УНКВД оперативного відділу по Чернівецькій області мл. лейтенант держбезпеки Жужурин допитав в в якості звинуваченого
Гаврилюка Михайла Івановича 1902 року народження, уродженця села Н-Лукавці Вижницького району Чернівецької області.
Запитання: Чи признаєте Ви себе виновим у пред'явленому вам звинувачені за ст. ст.54-1а 54-11УК УРСР, в тому, що Ви 1941 році вступили в організацію “УН” і приймали активну участь в обстрілі підступаючи бійців червоної армії, а також з метою завадити відступу, робили завали лісом на стратегічних дорогах.
Відповідь: У пред'явлені мені звинувачення за ст.ст. 54-1а 54-2-11 я винним себе не визнаю, я ніколи не був членом організації “УН” і не є, і активної участі в обстрілі відступаючи червоній армії не приймав і не приймав участі в завалах лісом на стратегічних дорогах.
Запитання: Навчали Ви призовників в румунські армії.
Відповідь: Не робив я нічого такого, я був концентрований румунською владою і працював чотири місяці разом з воєнопленими на лісозаготівлях.
Слідство проводилось з одинадцятої години до трьох годин. На другий день після профілактичної обробки в ночі, наступного дня зранку допит розпочали знову.
Слідчий попередив, що слідство потребує від Вас конкретної відповіді: “Чи були ви членом ОУН?. За завданням керівника ОУН. Ви перев'язані пов'язкою ОУН через плече збирали народ в селі Н-Лукавці Мигово і Жадові на віче, де ви закликали до збройної боротьби проти радянської влади. Свідки Мельничук Дмитро Петрович і Гоменюк Танасій Михайлович свідчать про те, що ви були учасником і керівником в усіх діяннях проти радянської влади”.
Відповідь: Я ніколи не був членом ОУН і ніяких дій проти радянської влади не робив.
Слідство велося по кожному підсудному окремо тривало до 22листопода 1944 року, допитувались свідки, складались протоколи про одне і те, що всі підсудні були членами ОУН. Брали участь в собраніях в селі Н-Лукавці, Жадові і Мигово, загороджували дорогу лісом при відході радянських військ.
Свідчення Гоменюка Танасія про те, що в 1941 році Гаврилюк Михайло, Кравчук Олекса, Кравчук Григорій і Кравчук Дмитро при відступі радянських військ спиляли дерева і кинули їх на дорогу з метою перешкоджання відступу радянським військам. “Я бачив в Гаврилюка карабін, а Кравчук Григорій ходив з револьвером. При приході румунських військ вони вивішували український прапор в селі Н-Лукавці Мигово і Жадові. А також проводили збори в цих селах”.
Всі лжі-свідки свідчили негативно. І твердили про вину підсудних. Самими активними свідками були Мельничук Дмитро, Гоменюк Танасій і Гнатюк Онуфрій. Сабуро Дмитро Іванович, який розкрив всю діяльність членів ОУН. Решта звинувачених не визнавали своєї провини. Я називаю тих Які жили на хуторі Косованка зустрічались повсякденно а то я виростали разом.
Про Савчук Олену свідчив: Гнатюк Онуфрій Дмитрович

Протокол допиту свідка
Запитання слідчого: Ваше ім'я і отчесво
Відповідь: Я Гнатюк Онуфрій Дмитрович 1904 року народження уродженець села Нижні Лукавці хутір Косованка Вижницького району.
Свідок, ви несете кримінальну відповідальність за неправдиві показання.
Відповідь: Я ознайомлений і буду давати правдиві показання.
Запитання: Чи знайти Ви Савчук Олену Олексівну?
Відповідь: Знаю, ми живемо на хуторі Косованка. Я знаю її добре.
Запитання : чи була Савчук Олена членом організації “УН”?
Відповідь: “Чи була членом “УН” не знаю, але знаю, що вона при приході румунів ходила з пов'язкою “УН” закликала людей до боротьби з радянською владою. Організовувала зібрання в селі Н- Лукавці, Жадові де закликала іти в УПА. Співала повстанські пісні. Заставляла вивішувати жовто блакитні прапори, над її хатою висів прапор України.
Запитання : Вона діяла в одиночку чи були спільники?
Відповідь: Їх було більше, це браття Кравчуки Дмитро та Григорій, Гаврилюк Михайло ходив з перев'язаною пов'язкою через плече з гвинтівкою. Кравчук Олекса під час румунів ходив з гвинтівкою, а Григорій з револьвером і закликали до повстання, закликали іти в ліс в УПА.

Постанова
( Про продовження терміну слідства.)
1944 року, серпень, 10 дня, м. Чернівці
Старший оперуповноважений оперативного віддалення УНКВД по Чернівецькі області з держбезпеки Жужурин переглянув слідчі дії по звинуваченню:
1. Кислиця Є. В.
2. Кравчук Д. І.
3. Кравчук Г. І.
4. Кравчук О. І.
5. Савчук С. К.
6. Савчук О. О.
7. Сабура Д. І.
8. Контролевич Г. А.
9. Гаврилюк М. І.
10. Романчук П.І.
11. Вишинський О. Т.
12. Штефюк Є.А.
13. Єремеєв Г. І.
14. Лазарюк Й Ш.
15. Ставоий Г. О.
16. Фока О.П.
В приступності приведені ст. ст. 54-1а 54-2-11 УК УРСР.
Знайшов, що Киселиця Є. В., Кравчук Д. І., Кравчук Г. І., Кравчук О. І., Вишинський А. Т., Штефюк Є. А. Сабура Д. І., Контролевич Г. І., Романчук П. І., Гаврилюк М. І., Лазарюк І. Ш., Ставувей Г. О., Фока А. П.
Арештовані УНКВД по Чернівецькій області 1-го червня 1944 року як підозрілі в участі до організації ОУН З 1941 року. В період відступу радянської армії в 1941 році з території Чернівецької області завалювали дорогу при відході червоної армії чим перешкоджали відступу і обстріляли машину із солдатами, де двоє солдат було убито. Нападали озброєні банди ОУН. Враховуючи те, що допитані по справі категорично не признають свою провинність в активній участі анти радянській націоналістичній організації. Опитування свідків для додаткових даних по звинуваченню в приступності за ст. ст. 54-1а 54 2 54-11 продовжити допит до закінчення допиту свідків.
Підпис.
Слідство проводилось до вересня місяця в на початку вересня передано у воєнну прокуратуру.
ПОСТАНОВА
1944 року, вересня місяця, 23дня, м. Чернівці
Помічник воєнного прокурора військ УНКВД Чернівецької області капітан юстиції Ковалик.
Розглянув слідчу справу №94 поступило від УНКВД по звинуваченню:
1. Контролевич Георгій.
2. Кравчук Олексій Ілліч
3. Кравчук Дмитро Ілліч
4. Кравчук Георгій Ілліч 1898 року
5. Єремеєв Георгій Іллі
6. Фока Олексій Пелагеєвич.
7.Лазарюк Йосип Штефанович.
8. Гаврилюк Михайло Іванович
9. Савчук Степан Константинович
10.Савчук Олена Олексіївна.
11. Ставовий Георгій Олексієвич
12.Сабура Дмитро Іванович
13.Вишинський Олексій Танасович
14.Кисилиця Євдокія Василівна
15. Штефюк Василь Штефанович
16.Романчук Петро Іванович
Знайшов, що дії приступності всіх членів вказаних вище слідством доказаних проти них звинувачень для притягнення до суду на основі ст. 123-3 ПУК УРСР.

Голові ВТ В/ УНКВД Чернівецької області
начальнику спец відділу УНКВД Чернівецької області
начальнику тюрми №2 м. Чернівці
Направляю слідчу справу по звинуваченню згаданих підсудних по ст. 54-1а ст. 54-2-11 УК СРСР.
Направляю слідчу справу по звинуваченню: Контролевич Георгія Олексієвича, Кравчука Олексія Ілліча, Кравчука Дмитра Ілліча, Кравчука Георгія Ілліча, Єремії Георгія Ілліча, Фоки Олекси Палагеєвича, Лазарюка Йосифа Штефановича, Гаврилюка Михайла Івановича, Кислиці Євдокії Василівни, Савчука Степана Константиновича, Савчук Олени Олексівни, Романчука Петра Івановича, Штефюка Василя Штефановича, Вишинського Олекси Танасовича, Ставувей Георгія Олексієвича, Сабура Дмитра Івановича.
ст. ст.4-54-1а 54 — 11 УК УРСР , для розгляду в судовому звинувачені Звинувачені утримуються під вартою і з цього числа затримані передаються вам.
Додаток: слідча справа.
Військовий прокурор військ НКВД Ч/о Підполковник юстиції
підпис. (Див. Фото 1.)











Фото 1. Витяг з архіву.

*Всі протоколи велись російською мовою.
Отже, закінчились слідчі муки. Підсудні думали, що закінчились муки, не будуть їх возити на слідство, ночами тортувати. Та не так сталось, як гадалось... адже, їх в тюремних мурах підготовлювали до суду. За малу провину кидали в карцер. В день не дозволяли сідати чи лежати. На прогулянку не випускали. Годували перловою кашею по 150 грам два рази на день. Передачу з дому, яку приносили жінки чи родичі, наглядачі ділили між собою. Деякі крихти давали арештантам. При побачені підсудні жалілись, чому не несуть передачу. Жінки питали в охоронців, куди дівають передачу. Ті з усмішкою відповідали: “Что Бандери не вдоволені, то сядете до своїх бандітов”.
То була репресивна машина, ламала фізично і морально людські душі і тіла.
При такому сильному пресі, знущаннях, треба було бути підготовленому до таких тортур. Підсудні були селяни, які виросли на селянських харчах, серед родючих ланів, та пахучих трав, за плугом та сапою в руках. По неділях ходили молитись в церкву. Нелегке селянське життя, але вони з малку привчені до селянської праці, а от тортури для них були непосильні. Натура Українця переносити селянські незгоди: неврожай чи пошесть на худобу. Але в скрутний момент селянська натура пристосовується до всього. Споконвіку українські селяни перетерпіли війни, революції, голодомори. Прийняли тортури проти гнобителів народу і чужоземне панування на рідні землі. От і підсудні мужньо переносили тортури, не зламались, не видали своїх керівників і організаторів. Вимучились в тюремних застінках чекаючи ворожого вироку. Винуватими себе не визнавали. Нарешті іх вислухали на підготовчому засідання воєнного трибуналу.

Призначення
підготовчого засідання
2 жовтня 1944 року
Воєнний трибунал військ НКВД в Чернівецькі області в складі:
Головуючий майор юстиції Прокопович
члени: майора юстиції Розуваєва і старший лейтенант юстиції Павленко
при секретарю Мазурського без участі держобвинувачення і захисту розгляну справу по звинуваченню Кравчука А. І., Кравчука Г. І., Кравчука Д. І., Контролевича Г. А., Фоки А. П., Єремей Г. І., Штефюка В. Ш., Гаврилюка М. І., Кислиці В., Савчука С. К., Савчук О. А., Романчука П. Ш., Вишинського О. Т.
Секретар доповів, що підсудні в залі судового засідання доставлені під конвоєм. Підсудні в 1941 році вступили в націоналістичну організацію УН при відході червоної армії проводили завал дороги і обстріляли машину з червоноармійцями. Організатором і командиром був Гаврилюк Михайло і Кравчук Георгій, про що свідчать Свідки Гоменюк Танасій, Мельничук та інші. Вони свідчили про те, що патріоти закликали людей до збройного повстання проти радянської влади і побудови самостійної України. Аналогічно діяли всі підсудні в 1941 році. На зборах було вироблено план боротьби проти радянської влади. На зборах Гаврилюк взяв псевдо “Лев”. Активно виступала Савчук Олена, вона носила пов'язку ОУН на рукаві, закликала до повстання проти радянської влади. Опитавши свідків, та дані слідчих дії суд виніс вирок:

ВИРОК
іменем СОЮЗУ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
22 листопада 1944 року
Воєнний трибунал військ НКВД в Чернівецькі області в складі:
Головуючий: майори г/б Серов
член:майор Мазурчак
при секретарі : Зубові
без участі держобвинувачення і захисту
на закритому судовому засідання розглянув справу по звинуваченню: Контролевича Георгія Олексієвича уродженця села Н-Лукавці Вижницького району Чернівецької області. Суд приговорив до висшої міри покарання -розстрілу, Кравчука Григорія Ілліча - до розстрілу. Кравчука Олексія Ілліча 1898 року народження - до розстрілу, Гаврилюка Михайла Івановича 1902 року народження село Н-Лукавці Вижницького району Чернівецької області приговорив до розстрілу. Єремія Георгія Ілліча до вищої міри покарання — розстрілу. Кислицю Євдокію Василівну засуджена до розстрілу.
Кравчука Дмитра Ілліча 1904 року народження суд засудив до 15 років каторжних робіт. Романчука Петра Івановича 1889 року народження засуджено до 20 років каторжних робіт, Савчука Степана Константиновича засудили до каторжних робіт на 10 років, Савчук Олену Олексіївну засуджено до 20 років каторжних робіт. Фоку Олексія Пелагейовича - до каторжних робіт терміном 20 років. Штефюка Василя Штефановича - до каторжних робіт на 20 років. Лазарюка Йосипа Штефановича засуджено до каторжних робіт на 20 років. Вишинського Олексія Танасовича присуджено виселення на каторжні роботи терміном на 20 років. Ставувея Гавриїла Фоковича відправили на каторжні роботи терміном на 15 років.
Сабуру Дмитра Івановича за добросовісну співпрацю зі слідчими органами звільнили з під охорони.
Всім засудженим присудили конфіскацію майна і переселення сімей в дальні райони Радянського Союзу. (Див фото 2.)


Фото 2. Витяг з архіву.
Начальнику тюрми №2
Направляю засуджених Воєнним Трибуналом військ НКВД Чернівецької області —за ст. ст. 54-1а 54-2Ук УРСР для дальшого утримання під вартою.
Контролевича Георгія Олексієвича та Гаврилюка Михайла Івановича - обох засуджено до висшої відповідної міри покарання — розстрілу.
Про виконання вироку буде повідомлено пізніше.
Фока Олексу Пелагеєвич та Штефюк Василя Штефановича обох засуджено до висилання на каторжні роботи терміном на 20 років.
Вишинського Олексія Танасовича засуджено з висилкою на каторжні роботи терміном на 20 років.
Кондріевич Георгій Олексієвич, Єремеєв Георгій Ілліч, Кисилиця Євдокія Василівна, Кравчук Олекса Ілліч засуджено до вищої міри покарання - розстрілу (всіх чотирьох). Про виконання вироків буде повідомлено пізніше.
Савчук Степан Константинович засуджений до 10 років виконання трудових робіт.
Савчук Олена Олексіївна, Романчук Петро Іванович засуджені до переселення на каторжні роботи терміном на 20 років.
Кравчук Дмитро Ілліч, Ставувей Гавриїл Фокович - обох засуджено до висилки на каторжні роботи терміном до 15 років кожного.
Кравчук Олекса Ілліч засуджено до вищої міри покарання — розстрілу.
Лазара Йосифа Штефановича засуджено до висилки на каторжні роботи терміном на 20 років.
Кравчук Георгій Ілліч отримав вищу міру покарання- розстріл.
Сабуро Дмитра Івановича рішенням саду звільнено.
Копії вироків будуть доставлені пізніше.
З врученням копій вироку Сабуро підлягає звільненню з під варти.
Голова трибуналу Прокопович

Голові Воєнного трибуналу в/ НКВД
Київського округу.
підполковнику юстиції тов. Васютинському
м. Київ
Воєнним Трибуналом в/ НКВД Чернівецької області 22-24 листопада 1944 року за ст. 54-1а УК УРСР Засуджені до ВМП- розстрілу Кондріевича Георгія Олексієвича, Кравчука Олексія Ілліча, Кравчука Григорія Ілліча, Гаврилюка Михайла Івановича, Кислицю Євдокію Василівну, Єремія Георгія Ілліча за те, що вони перешкоджали відступу червоної армії з території Вижницького району Черновецької області в серпні місяці 1941 року, а також добровільно вступили в організацію Українських Націоналістів ОУН і під керівництвом очільника цієї організації Романюка, з націоналістичними пов'язками на рукавах, брали активну участь в організації і проведенні зборів громадян сіл Верхні і Нижні Лукавці, Жадові і Мигово де обговорювали питання з боротьби із радянською владою. Боролися за самостійну Українську державу і організовували зустрічі з силами Української повстанської армії-/УПА/. На цьому зібрані націоналістами був обраний примарем села Нижні лукавці - Кравчук Олекса. В той же день було завалено ОУН івцями дорогу якою відходили частини червоної армії і обстріляно із гвинтівок червоноармійців на зупинених машинах. Зірвали зі стіни приміщення сільради і кинули на дорогу, по якій повинні були проходити румунські воєнні частини, портрет голови радянської влади. Були піймані два червоноармійця доля яких нам не відома тощо.
Суд при винесені вироку виходив із того, що після вигнання румунських окупантів з території Чернівецької області в березні місяці 1944 року затримані приховали свою причетність до ОУН, між іншим, Вижницький район Чернівецької області є найбільш заражений політичним бандитизмом. Зазначена справа направлена в колегію Верховного суду.
Голова воєнного трибуналу Прокопович (Див. Фото 3.)


Фото 3. Витяг з архіву.
Закінчився суд над не скореними, які своєї провини не визнали, не піддались тортурам, які проводили кати. Їхня справа передана у верховний суд - про це буде дальше.
Після вироку репресивні органи, як стерв'ятники напали на сім'ї підсудних.30 листопада 1944року ще зірниці не погасле на небі, як заскрипіли підводи біля дому підсудних (матерів не було вдома повезли передачу, де їх і затримали). Ще перші півні не співали, як собаки підняли великий ґвалт та виття. Собаки перші почули біду і своїм гавканням і виттям розбудили село і повідомили про лихо. Моя бабка, яка доглядала дітей Михайла, пробудилась від гуркоту в двері і метушні невідомих людей у дворі. Засвітила каганець, який ледь блимав на баранячому салі. В бігли в оселю солдати вигукуючи: “Збирай стара дітей, будемо везти до батьків бандерівців!” Ми тоді жили поруч. Пригадую, як мати пішла туди та повернулась заплакана: “Забирають Михайлових дітей ” - сказала вона. Зібрала перину і віднесла, щоб не мерзли дорогою. Дітей погрузили на підводи і бабку забирали. Мати плакала: “Куди забираєте маму?” Бабку викинули, як поліноз підводи. Діти були малі: старшому 12 років, молодшій дівчинці 6 місяців. З дітьми поїхала сестра їх матері. До Чернівців більше сорока кілометрів, а температура була нижче нуля. Тієї ночі позабирали всіх дітей. У Кондрієвича забрали матір, якій було більше 70 років. Кондрієвич не був одружений Чернівцях приєднали матерів, погрузили в товарні вагони, як тварин. Три дні не відправляли доки не позвозили людей з усієї області.
Моя сестра Параска в тітки забрала двох дівчат. Марії було три роки а Параски було шість місяців. Бабка виховувала їх до осені 1945 року. Осінню прийшло повідомлення, що її син Тодор загинув на фронті. В той же час померла Тодорова жінка. Залишилось п'ятеро дітей сиротами. Найменшому було шість місяців. Дівчат взяла бабця по матері. Потім їх віддали в інтернат. На цьому розповідь тимчасово припиняю.
Повертаюсь до розповіді про засуджених до 20 років відправили в Хабаровський край, по 15-10 років на Уральський лісоповал в Молотовську область, тепер Пермська область. Засуджених до розстрілу передали на апеляцію до верховного суду в місті Києві.

Голові Воєнного трибуналу військ НКВД
Чернівецької області.
Копія:Голові воєнного трибуналу
військ НКВД Українського округу призначення
Воєнною колегію верховного суду СРСР
від 5 січня 1945року
наступним засудженим ВМП замінена:
Кравчуку Олексі Іллічу, Кравчуку Григорію Іллічу - з виселенням на каторжні роботи терміном на 20 років кожному:
Кислиці Євдокії Василівні - з виселенням на каторжні роботи терміном на 15 років.
Висновком Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 5 січня 1945року приговор ВМН в/ НКВД Чернівецької області щодо інших засуджених до ВМП відмінено з направленням справи на нове досудове розслідування.
Кондрієвича Георгія Олексієвича, Єремія Георгія Ілліча, Гаврилюка Михайла Івановича.
Оголосіть про це засудженим. (Див. Фото 4.)


Фото 4. Витяг з архіву

Знову було допитано свідків повторно і справу направлено 8 лютого 1945 року на повторний розгляд суду. Верховний суд СРСР відмінив засудження до ВМП
Кондріевичу Георгію Олексієвичу, Єремеєву Георгію Іллічу, Гаврилюку Михайлу Івановичу.
Всім троїм Відмінено ВМП на каторжні роботи до 20 років. Вони були відправлені до місця відбування покарання у Хабаровський край.

А тепер повернемося знову до родин засуджених. Отже, всі їх сім'ї завезли в Молотовську область Юрленський район поселили в селі Курянава в барак, 70 квартал.
Із розповіді Миколи, сина Гаврилюка Михайла: Їх везли в товарняки майже два тижні. Привезли на станцію в місто Молотове ( Тепер Перм) звідти машинами на поселення, розмістили в довгий барак з двох сторін двох ярусні нари, по середині буржуйки, які обігрівали барак. Воду здобували з розтопленого снігу.
Люди ходили в ліс збирали шишки з хвойних дерев та варили чай, знаходили калину та інші ягоди. Кожної ночі помирали люди, а на ранок їхні трупи вивозили. Невдовзі заставили до праці жінок ліс пилити, дітей гілля чистити. Почали давати на дорослого по 200 грамів хліба, а на дітей по 100 грам. Потім дітей шкільного віку приділили в інтернат. а малих в детдом.
Дорослі і старші діти робили в лісі на лісоповалах. Були під контролем міліції кожен тиждень відмічались в міліції На перших порах багато помогли місцеві жителі. Особливо продуктами.
В 1954 році провели додаткову перевірку судимості і оголосили амністію переселенцям про амністію ніхто не об'являв. В 1958 році сім’я Михайла Гаврилюка повернулись в село, жінка Аниця, син Микола і Дочка Магдалини. Із каторжних робіт повернувся Кравчук Дмитро, але інвалідом. Також повернулися Савчук Степан та Савчук Олена. Не повернулися всі шіст засуджених до розстрілу і заміненим вироком на каторжні роботи.
Гаврилюк Михайло (Див. фото 5.) помер 31 грудня 1948 року.

















Фото 5. Гаврилюк Михайло Іванович

На Гаврилюка Михайла Івановича розповсюджується дія статі 1 законну Української СРСР“ Про реабілітацію жертв політичної репресії на Україні” від 17 квітня 1991рокуі він підлягає реабілітації з поверненням конфіскованого майна.
Начальник слідчого відділу УСНБ України у Чернівецькі області підполковник юстиції В. Ф. Яценюк
Старший помічник прокурора Чернівецької області Старший радник юстиції Н. Є Куриляк. (Див флто 6.)
Фото 6. Витяг з архіву
Отже, більшість нащадків, яких було вивезено, залишилось в Росії. Наскільки мені відомо, з сім'ї Гаврилюка М .І. повернулись троє, а двоє залишились в Росії. З сім'ї Кравчука Григорія (а в нього було п'ять дітей) повернувся один. Від Романчука Петра повернулось двоє. Кадебісти поломили їх долю, закатували батьків, а нащадки залишились служити катам своїх батьків. Мабуть то не їх провина, адже ідеологічна машина ще з дитинства обробила їх проти своїх родичів. Вони позабували свою мову, а то і не знали з дитинства. Дякувати Дочки Гаврилюка,Магдалина яка пронесла фото батька через муки. Більше немає других учасників фотографій. Я віднайшов в своєму старому пожовтілому роками альбомі фотографію Сина
Гаврилюка, Миколи якому було сім років і Магдалині дев'ять років фото зроблено в холоднім сніговім Уралі в 1945році.Як вони вижили не розумію. Пройшли крізь жорна кадебістської машини блукаючи по інтернатах. Знущались над ними викладачі і діти руські називали Бандерами. Коли забрали сім'ю і бабка віддала дітей другі бабусі ми в порожній хаті грались знайшли в плиті заховану пачку паперу перев'язану шпагатом. Ми тими паперами грались. А то були цінні документа. На городі були розстелені коноплі. Під якими
знайшли гвинтівку. Гвинтівку мати від нас відібрала і куди діла невідомо. Я не раз питав мами куди діла гвинтівку так і ніколи не сказала. Питав матір і батька за що судили вуйка Михайла тато казав — менше будеш знати -легше будеш спати! Мама казала що нічого не знає. Я про це не вірю, бо жили рядом,як в одній хаті, то щось могла знати, боялась розповідати. Могли забрати, як родичку за укриття правди. Я підслухав, як тато з мамою говорили ,що Савчук Олена втягнула Штефана (чоловіка)в цю боротьбу. Бігала по селах з українською фаною, збирала, жінок, учила співати козацькі- повстанські пісну її дали 20років, а штефанове 10років,за жінку пішов в тюрму. Я за дверима все слухав. Зайшов в хату перестали говорити. В 1954році була амністія. Кадебісти продовжували тримати під розпискою аж до 1958 року їм було вигідно, то була дешева робоча сила. Осуджені борці за свободу повмирали на каторжних роботах. Виснаженості від недодання в муках на каторжнім труді без лікарської помочі. Заданих муках в тюрмі при слідстві каторжних відбування: не зломилась, не просили помилування, не видали організаторів,не признали свої вини. Я закінчив коротеньке оповідання про сміливих борців за українську незалежність. Віддаю низький уклін селянській жінці ,Яка мужньо перенесла НКАведіскі тортури , каторжні роботи .боролась не для себе
а за незалежність держави. Підросло нове покоління про борців в селі навіть не згадують пам'ять про їх дію стерлась з уходом старого покоління. Де проживали, хати повалилися. Місце де була хата позаростало бур'янами не чути співу жайворонка,річка Мехідра, яка текла змійкою, береги її пахли м'ятою і чебрецем, тіло її порізано бульдозером по рішенню ЦК компартії про велику меліорацію. Тепер не річка яку створила природа а глибокий шанець по якому тече каламутна вода. репресії інтенсивно продовжувались 1944- 1950р роки. В1958 році в село повернулись
Савчук Олена Савчук Степан Кравчук Дмитро які невдовзі повмирали.
Діти пороз'їжджатися, хто куди нема їз них послідовників виховані комсомолом . Воїнам війни в кожному в селі є пам'ятники -це добри але рядом повинен стояти пам'ятник борцям за свободу і державність УПА , ОУН. Пройдуть роки , прийде нове покоління,Яке виросте на нові ідеології, яку запровадять президенти. В нас президенти міняються як рукавиці і кожен старається міняти закони під себе, верховна рада без зуба танцює перед президентом. Борцям не відають шани хіба, що згадують для піару перед виборами . Чи в день незалежності між рядками. В мене був хороший товариш із Бросківців Сторожинецького району три роки вчились він не признався що десять років був в тюрмі. В 1990році зустрівся в народному домі на зібранні руху . Тоді він мені розказав, що був зв'язковим між групами. Все було засекречено. Боївки УПА вела роз'яснювальну роботу з















Хочу зазначити, що при румунські владі діяло комуністичне підпіля і коли прийшли совіти вони стали активними пропагандистами. Так Штефуряк Василина збирала людей в сільські хаті розказувала, як добре жити при радянські владі. Приходила до нас в школу, казала нам, щоб ми доносили, що старші говорять про радянську владу, агітувала вступати в піонери. Пізніше я зрозумів, що вона сама не розуміла, що говорить. Їй хтось написав і вона це говорила. Потім сама розчарувалась в москалях - це пізніше коли пережили голод, колективізацію, податки.
Гнатюк Онуфрій і Гоменюк ходили по селу агітували, щоб люди давали позику державі. З початку вони були, як кажуть на коні, їх використовували, як шестірок. В школі нас вчили, що Бандери - це бандити які убивають людей. Так я з п'ятого класу задумався, якщо то бандити то чому нас не грабують, нікого в селі не убивають А з чого живуть? І сам прийшов до висновку, що то борці за справедливість, за незалежність.
А коли прийшли москалі, то багатьох засудили, податки наклали. Організували комсомольців і в 1946 році позмітали хліб в людей —
зробили голодомор. Ходили з собаками по хатах НКВДисти і шукали бандерів, то дійсно прийшли бандити. В 1947 році перенесли голодомор. В 1948 році колективізація.
Гоменюк Танасій бігав з мірилом, міряв землю, відміряв колгоспникам 0,25 га. Потім, як організувався колгосп був бригадиром. Бігав попід вікна і кричав, щоб ішли на роботу. Був собачкою на побігеньках. Мельничука зняли з голови району. Він працював стрілочником на залізо дорожнім переїзді. В 1948 - 1949 роках всіх шестірок позабували. Один Гоменюк робив бригадиром, а потім передав свій пост сину Миколі. Так, що династія бригадирствувала майже до розвалу колгоспу. Але люди “іюдів” не забувають. Ці перевертні своїм свідченням поламали долі людей і цілих поколінь. Через їх свідчення люди повмирали на каторгах, дружини з дітьми мучились в Уральських бараках.
Отже, я висвітлив один з епізодів малого села і хутора. Я нічого свого не придумав. Все взято з архіву СБУ. На-жаль, там немає особової справи всіх засуджених, і тому їх фотографій не міг встановити. Встановив лише фото Гаврилюка Михайла, від його дочки Магдалини, яка живе в Львівські області, за що їй велика подяка, що зберегла пам'ять, крізь Уральські незгоди і трудне дитинство. Залишилась вірна своєму батькові. А жаль що не має фотографій інших.
Іх ровесники повмирали, родичів близьких немає, є лише племінники. Вони тоді були малі нічого не можуть розказати, діти дипартовані, де-хто ще живе в Росії, а де-хто вже помер. Роки наклали печатку на долю не зламних. Вони хоч особливо видатного не зробили, але, як уміли так боролись за Україну, за її волю, за честь і славу. Скільки народу перетерла комуністична машина, і ще скільки невідомих могил борців за свободу України не досліджено. Вони боролись за щастя народу, а не для злодіїв які пограбували Україну за 25 років при владі. Пора уже схаменутись людям відкинути боягузтво. Молоде покоління прийде до влади і повимітає отих покидьків з минулого. Дякувати Богу уже немає в парламенті комуністів. Я трохи відволікся від теми.
Я не назвав всіх свідків, я просто їх скопіював з архівних документів, бо не варті вони, щоб про них писати. Я лише пригадав більш активних посіпак. А тепер випала нагода розказати через архів через пам'ять. (Див. Фото 7.)

Фото 7. Витяг з архіву
В молодості розпитував людей про ті події, але ніхто не хотів розповідати лиш один родич розповів, як зустрічали Українське військо і румуни з ними справились. Я не маю слів, щоб розказати про їх муки. Я звертався у прокуратуру Чернівецької області, щоб дізнатись ще більше про засуджених, та відповідь прийшла, що в в дев'яностих роках документи з реабілітації знищені. Так, що особова справа не збереглася. Всі слідчі дії які є СБУ в Чернівцях опираються на особову справу (Див. Фото 8.) якої в архіві немає -знищена ким не відомо.
Фото 7. Витяг з архіву
Після мова
Відгомонів комуністичний крокодилячий спів, який за 70років панування знищив мільйони людських долий : тортурами,голодомором,далекими сибірськими морозами. Багато загублено імен борців за свободу України. Багато було зрадників, які прислужували тому режиму і були сексотами, донощиками. Їх потрібно затаврувати вічною ганьбою. Нам потрібно викорінити таки явище, як зрада,чи то держави, чи окремих особистостей. Уже 25років існує Україна ,до сіх пір явно деякі депутати і особистості виступають проти Української держави підтримують війну Московії. Молоде покоління підростає виходить зовсім друге покоління якому не притаманна боротьба за самостійність а тимчасова війна з Московію. Випало цьому поколінню відстояти самостійність за яку боролись предки.
Ще є такі,які явно ігнорують Українську мову. Одна в світі держава, де депутати з парламентської трибуни виступають чужоземною мовою. Борці минулих століть жили під ігом чужоземних держав зберегли звичаї мову, культуру жаль, що назву Русь віддано Московії, яка історію Русі присвоїла. Історія Московії, як держави заснована татарським ханом Хагоммігу Тімуром1277році. Київська Русь існувала уже 300років. Історія Московії(московитів) немає нічого спільного з Київською Руссю. Більше були б благодарні татарам і назвались би Мігдо -тімурію в честь засновника їхньої держави. Юрій Довгорукій Відкрив фінське поселяння в дрімучих болотистих лісах, куди пересилилась частина з Придніпров'я. Потім утворилось князівство яке було завойоване монголо-татари на протязі 350років і нічого спільного з київською русью не має. На протязі всієї Московії царі вели війне. І сьогодні наслідник татаро-монголів Путін(в нього схожість обличчя і характер татаро- монгола) Так татарська- Московія колонізувала Україну -Русь майже на чотириста років нищила, як націю Але не могла побороти мужнього розумного народу. Тепер ми можемо гордитись предками, які відали своє життя і поклонитись жінкам сміливим борців за незалежність. Закінчуючи розповідь про незламність з малого села Лукавці з підгір'я малого хутора Косованки, цвітучого краю Буковина .
Хай буде вічна пам'ять про незламних борців в усіх куточках України відомих і позабутих.
Вічна їм слава!. Пам'ять хай не меркне віками.

Він вийшов ранком на покоси,обмився холодною водою промовив до онука;
- Поглянь Іване, яке гарне сонце, немов сам Господь благословить день для хорошої праці. Сів на покошену траву .вздохнув на повні груди
-Ах як пахне трава,цей запах повернув мені згадки, як з татом бував на покосах.Іване іди сюди, присядь я хочу розповісти про своє життя; мене, щось надихнуло все тобі розповісти про моє життя,а то помру і ти все не узнаєш.,а треба –то комусь розповісти. Онук присів поряд з дідусем.
Слухай мені уже дев'яностий рік пішов, впізнав всякі негаразди.Пам'ятаю румунів. При тих румунах чуть- що били.Я пішов в перший клас погано вивчав румунську мову так учитель( шлях би його натрапив) бив по ладоні,що на все життя чую біль . Ох намучились ми при румунах,але не висиляли не виганяли з домівки. В тридцять дев'ятому того сторіччя прийшли москалі. Зразу появились донощики. Сусід на сусіда доносив, хто що робив при румунах і як тепер відносяться до влади по доносу було вислано до Сибіру і в тюрму . За ніч десять хат спорожніли. Між людьми бродив страх та відчай. Село немов якусь отруту зійло, люди перестали спілкуватись один другого боявся,щоб не дай боже, щось з рота вилити.тоді лети в Сибір. Не довго були москалі але скільки лиха наробили. По хатах робили обшуки,на господарство наклали великі податки. Від корови молоко здавати по п'ятсот літрів , свиню маєш здай з неї шкуру . дерли з мужика, що могли. Мені було шістнадцять років. Прийшли в ночі кагебісти забрали . нас зібрали до десять хлопців , повезли в Сторож енець,загрузили як худобу в товарняк закрили і повезли,а куди не сказали.День їхали без води і без і їде на якісь станції вагон відкрили з вагона пар, як з паровоза дмухнув на повітря не пустили дали по куску хліба черствого ледь кусали. І кварту води. На третій день нас привезли в Сталіне( так тоді звали Донецьк) Привезли до гуртожитку розділили по кімнатах.
На другий день ранком після сніданку розподілили по класам. мене з сусідом Дмитром дали вчитись на коваля других по різним будівельним професіям. Учились по п'ят годин решту до десяти годин робили молотобійцями на заводські кузні,годували два рази вдень
Вирішили з Дмитром втікати.дочекались кінця місяця; дістали по десять рублів стипендії в вечері ноги на плечі і на вокзал.Вціпились за товарняк заді і так пересадками доїхали до Києва.
Пішли в село найнялись в колгосп.Сказали, що документа загубили. Щоб дали роботу заробити на дорогу. Тоді в колгоспі грошей не платили над нами змилувались ,поробили на різних роботах місяць `заробили по п'ятдесят рублів.Приїхали в сусіднє село. До тітки Василени,яка нам повідомила,що біля дому батьків чатує міліція.Вуйко Василь запропонував нам вступити в таємну організація ОУН. Якось вечором в сусідній хаті зібралось п'ять людей. Нас вислали на вулицю,щоб охороняти від кагебістів вони тоді робили обшуки по хатах.
Нас закликали в оселю. Вуйко Василь встав і промовив:
- Шановне товариство пропоную двох хлопців прийняти в наше товариство. Цій хлопці втекли з Донбасу їх шукає міліцію. Я за них ручаюсь. Нас запитали чи вміємо тримати язик за зубами ,чи знаємо нащо ідемо що вереді чекає . на всі питання відповіли гідно.
З тих пір почалось ходіння по муках.Нас прийняли ,як виконавців під опікою Джурі.
Джурі був середнього віку людина. Імені його ми не знали.Мені дав ім'я Липа, а Дмитрові клен
Я зустрічався з ним вечором біля річки .Він передавав листівки книжки . Листівки розклеювали по парканам в селі. Я брошури давав вуйкови. Дмитро не знав де я стрічаюсь з Джурою -це була конспірація. Як появились перші листівки, в село приїхала міліція,кагебешники
Трусили по хатах. Я з Дмитром утекли з села так вирішив вуйко. Повернулись в село,а другий день почалась війна.Вуйко сказав :
Хлопці ідімо на готар зустрічати українське визвольне військо.Не знаю звідки взяли жовто-блакитні прапори і рушили на готар з піснею ще не вмерла Україна. Не дійшовши до готаря
Нас перестріли румунські солдати .Вони були на конях Почали бити людей. Я втік у ліс а багато половили.пов'язали і погнали, як худобу у панський маєток. Там били, старших відпустили а молодших забрали до війська. Забрали і Дмитра.Москалі відступили, я повернувся додому
Багато парубків із села було забрано в червону армію. Був забраний мій старший брат Михась.
Румунська жандармерія ловила молодь і забирала на роботу в Румунію. Я пішов на зустріч з Джурою. Він передав мені листівки і сказав,щоб я готовився до входу до бойових дій.
Більше стрічатись так не будемо, мені повідомлять про дальші дії Не минуло і місяця . прийшов вуйко Василь сказав,що пора збиратись на боротьбу. Попрощався з рідними і під компонент плачу матері я назавжди покину рідну оселю, не знаючи, що чекає в переді.Вуйко привів мене до господаря на краю села Спас недалеко Коломиї.
-Будеш наймитом у вуйка Дмитра. Звати тебе Ільком.
Дав мені довідку на ім'я Гармаша Дмитра із верховини,круглий сирота.
-За тобою вечором прийдуть.
Вечором прийшов незнайомий хлопець і повів мене у ліс. Вийшли на поляну де було п'ять хлопців таких як я.ніч була місячна . Звернувся до нас чоловік в гуцульському сардаку .
-хлопці ви зібрались по добрій волі на боротьбу визволення України, наш народ звільнити від вічного гніту. Тепер іде велика війна між двома звірями, котрі стараються розділити панування над світові і в цьому центрі находимось ми-Україна. Ми між двома звірями і баряться за панування над нами. Ми повинні озброїтись,уміти володіти зброю,щоб дати від пір. Вам треба навчитись користуватись збруєю....
Кожен вечерь ми вчились влучно стріляти. Минуло два місяці ми навчились володіти зброєю.нас розділили по чатах , Чатовим у нас був Сокіл. Чоти ділились на рої. Мене записали до Роя Сургуча –це було в середині сорок другого року. В лісі ми прийняли присягу. Нам видали збою. Я покину службу в господаря в Іспасі . Перше ніч в лісу мені запам'яталась назавжди.Ніч була місячна
Ми полягали поміж смереками над головою таке бланкетне небо. А запах смеречене так лізе у ніс. місяць на небі такий круглий та веселий, немов посміхається над моєю головою. милуючи цією нічною красою по забув про боротьбу яка чекає в переді. Кругом була така тишина, що чути було, як десь птиця плигає з дерева на дерево і відчувався такий звук, немов грають на цимбали. Ранком подались в гори шукати місця де зробити криївку, щоб на всяк випадок запаслись харчами і щоб було де пересидіти на всяк випадок. Пішли вгори на Буковину. Недалеко Вижниці біля гори Німчище в густо зарослому лісі куди неможливо доступити лісорубам
Почали капати; робили по ночам. Землю збирали в мішки несли в Чедемош а, то розсівали далеко по лісу.Викопали довжиною п'ятдесяти метрів,зробили два виходи,глибина три метра. Стіни обклали полінами і між ними обклали мохом, зробили ляду із дерев де посадили куст ліщини закрили отвір. Потім по боках викопали кімнати, нас там посилилось двадцяте чоловік всі нужденні відходи ішли по канавам у викопану яму ,Яка закривалась. Кожен мав свої обов'язки. Були зв'язківці ,які мали зв'язок з сотнею, другі заготівля продуктів. Повара, вартівники , а в потребі всі ішли на завдання. Коли уже облаштувались зв'язківці принесли мундири , потім принесли два ручних кулемета , і гвинтівки. Вивчали муштру нападу і оборони, навчання проходило далеко від криїви. Нападали на румунську жандармерію. Відбирали зброю. В сорок четвертого року німці з румунами втікали через перевал шурдин. Мені було дана задача регулювати їх рух через рух.
Переодягнувся в румунську форму і всіх направив в урочище на вічний спочинок.
Щоб не топтати стежку ми придумали на ноги кізяки , чотири невеличкі полінця з'єднали квадратом прив'язували до мештів так виходили на дорогу, сліду ніякого не було . Румуни з німцями відступили, прийшли руська армія. В горах особливо в селі Руська,і Селятині були бої.
Нам дано наказ не приймати бій з регулярною армію
Перший бій влаштували кагибістам в селі Віженка біля Вижниці. Наша розвідка донесла що кагибісти будуть проводити обшук по селах в тім числі в Віженки. Ми розділились на три групи по шість чоловік. В село зайшли з трьох сторін. Кагибісти з псами ,Їх було до двадцять і чотири собаки. Нам дано задачу спершу знешкодити собак. Наша група шість хлопців засіли біля хати пі тином . незадовго появилось три кагибіста з псом.старший дав команду брати живим без пострілу . Соломій(так звали одного побратима) кинув ніж в собаку .
Ми вискочили з засідки скрутили їх роти кляпом закрили, .забрали автомати . так зробили тихо другі групи. Зійшлися в центрі вирішили, що робити з полоненими. Я не знав, що в селі є наше підпілля. Люди поховались по хатах тільки декілька чолові вийшли і назад пішли
Наш ройовий вирішив їх не вбивати. Розділи мундири забрали потім вони нам пригодились. Пізніш ми дізнались, що тих хлопців розстріляли свої. Ми діяли переважно на Буковині.
Наша сотня діяла від Путили до Глибоке.Ми в одному із хуторів в бабки Мокрини В якої два сина були в УПА під піччю викопали криївку, яка вела на город і вихід зробили в стодолі.
А так же на межі під калиною.в ночі я з двома товаришами повертались з завдання стомлені вирішили відпочити в бабки Мокрини. Сусід був стукачем і доніс кагибістам. В села між підпільниками була своя пошта і попередили, що в село ідуть кагибісти. Це було в сорок п'ятому році. Ми вийшли біля калини сіли в засідку. Коли підійшли кагебісти розстріляли усіх шість чоловік, самі втекли в ліс. Потім дізнались,що половину людей з села вивезли в Сибір інших пересилили в другі села. Ми ішли на з'єднання з побратимами в село Чорногузи. По дорозі дізнались,що в селі зібрали жінок в багацьку стодолу ,закрили, щоб підписувались позичить державі грошей (після війне збирали насильно позику) Ми вирішили їх визволити . підійшли до тої стодоли . там на варті стояв дідок з палицею.
Ми забрали в нього ключ від замка. Звільнили жінок. Сказали діду, щоб сказав, що випустили люди в формі міліції. В кінці сорок шостого року органи влади почали забирати в населення хліб збирали активістів і ходили по хатах забирали весь хліб.нам дано указ захистити людей від мародерства владою.на дорогах ми сиділи в засідках затримували фіри і повертали в село,заставляли повернути людям.Було так ,що проводжали перевезений хліба в супроводі міліції, чи стрибків.Ми виходили із засідки роззброювали.хто не хотів підкоритись розстрілювали. То була війна не ми їх, то вони нас. В сорок сьомому , завдяки дій влади на Буковині і Бессарабії наступив голод. Ми зібрались в старій криївки де в нас були запаси продуктів і боєприпасів. Із двадцяти, з нашого Роя повернулись п'ятнадцять п'ять погибель в бою до нас приєдналось десять хлопців . Відпочили . Прийшов зв'язковий приніс наказ з'єднатися з сотнею в Чорновському лісі..
Там зібралось до двісті повстанців. Нас розділили по сто чоловік Нам ніхто не повідомив куди іти і яка здача.Командир вів нас невідомими стежками, а то по компасу по горам Пройшли ніч. Ранком в лісі лягли відпочити.після командир пояснив ціль нашого прихода в селище Путила тоді уже райцентр. Перед нами поставлена задача напасти на кагеби . Після півдня ми розбились на групи ,перед кожною групою була задача , як діяти . Я із десятью хлопцями переодяглись в цивільне і пішли в селище. Розпізнали рух кагеб і міліції.на вулиці було спокійно лиш інколи проходив міліціонер В будинку кагиби спокійно наша групи підішли до будинку і міліції незамітньо. обірвали проводи зв'язку. Зайняли почту .і напали одночасно на міліцію і кагб. почалась бойня . одного нашого вбито двох легко поранено . кагибістів погибло до двадцять чоловік , поранено до тридцять. Про це донесла наша розвідка і нам дана подяка.З собою взяли в полон майора кг б,нашому керівництву потрібно було знати яка- то група ходить під виглядом повстанців. Через деякий час ми дізнались, що діє група під проводом Козиря в Вижнецкім і Сторожинецкім районі; нас розбили на дві групи одна група повинна пройти з Вижниці через Вашківці Карапчів, Брунсницю і вийти на Стороженець Друга група Берегомет , Лукавці, Жадову контролювати всі села на шляху в селі Панка ми зійшлися група Вижниця в Берегометі знешкодила групу під псевдонімом повстанців.А було це так загорілась сільська рада наші хлопці попрямували на пожежу і зустріли групу в наші формі.
Вони прибігли до нас і кричать :
-Слава Україні ! Ми сквитались із зрадником головою і з його гніздом. Хлопці їх окружили-скомандували здати збрую роззброїлись без супротиву; зняли верхній одяг, а під низом форма кагибастів. Один був майор кгб останні рядові. Заставили знову одітись . зібрали з сусідніх хат людей перед людьми розділи повторно і показали хто під маркою бандерів убиває людей . Ми знали щоб –це бачили небагато людей , а узнає весь край, так і сталось Офіцера розстріляли – рядових розділи збрую і форму забрали . Нам багато разів приходилось одягатись в форму кагиби ,іти в місто виконувати різні завдання розвідки.Наступила зима сорок восьмого року В кожному селі в нас були свої люди А в них були наші криївки. Ми розійшлися по селах по криївках в криївки не більше три чоловіка. Командири нас розставили і по потребі через зв'язківці збирали на якусь операцію. Після нового року тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року
Стало відомо що з сіл Міліеве, Банилів і других будуть вивозити людей в Сибір то.є кулаків. І тих, що відмовляються вступити в колгосп . Тоді було початок колективізації. Нас розділили по п'ятнадцять чоловік на п'ять сіл .ми знали,що кагибісти діють в ночі. В день ми пересиджували в криївках а в ночі чатували в засідках.
Ніч була зимова мороз так добирався до тіла, що з трудом було стояти. Кругом була така тишина, що чути було скрип далекого прохожого. Небо було барвисти, лиш у сяйві місяця зірки переливалися узорами між інеєм на деревах, немов гірлянди. Почули далекий скрип повозок.причаїлись –чекаємо. Нагорнули снігу і за кучугур сховались. Коли наближались повозки, ми вийшли з схованок окружили повозки (їх було десять) На повозка були п'яні стрибки, тільки чотири кагибіста. Всі повставали з повозок підняли руки. Один кагибаст вистрелив в стрибка з криком:- зрадники!.Ми його зразу поклали спати. Роззброїли стрибків –це були молоді, сільські хлопці, які не нюхали пороху війни і не вміли користуватись зброєю.. Так ми ратували села від Сибірі. Тих людей яких хотіли забрати в Сибір ми попередили і до ранку люди покинули село. перебрались хто куди по других селах.Ми повернулись до криївках.Я покохав в Іспасі молоду дівчину. Дружив з нею три роки з сорок шостого по сорок дев'ятий.Це твоя бабця. Вона народила сина а я не міг з нею одружитись, тільки через десять років ,після тюрми ми одружились. Одного вечора я прийшов на умовне місце на побачення мене зустріли стрибки . (щастя я не взяв зброї форму) і повели в сільську раду. Мене признали Бандерою. Так як в мене документів не було ,а словам не вірили, дали десять років тюрми. Відсидів тюрму в північні Печорі.Рубав ліс не лісосплаві. Повернувся, мати померла, рідних вислали в Сибір. Я женився на твої бабки, В колгоспі провів роки,як на панщанні .Пролетіли роки ,як журавлі в чужі краї. Находився по муках .Діждався вільної України І чужий в країні. Пенсія мізерна , тюрмою де хто обзиває. Ті ,що лайдак ували .були шістками в кагиби тепер в пошані. Кагибісти які нас мучили їм тепер шана . Ох нема правди .
Старий подивився на неба вздохнув:
- Ой не знаю, як бог на це дивиться ,і чи довго нашому народу терпіти.
Закінчив свою розповідь піднявся. Промовив до онука Ходімо громадити, щось небо кондубаситься, щоб зливи не було.

Проводжали молоду у чужу сторону


Росла Парунька у сім'ї, як квітка у гаю, тільки квітка розцвітала поміж квітками, а вона одинока у тата і мами. Батьки її леліяли оберігали від усяких жітейських незгод,.як була малою на вулицю не впускали, щоб не дай боже діти не обідили.А як пускали на подвір'я, то намотають на неї різної одежини не дай боже, щоб не простудилась.Росла одиноко.не маючи з дитинства друзів не знаючи дитячих голосових забав.У шкільні роки нізким не дружила. Батьки казали , щоб не заводила нізким дружби. Закінчила школу. Другі дівчата та виходять на вулицю . вечорами заводять хороводи.Пісні дівочі крицею літають над селом,піднімаються високо- високо,здається стукаються у небесні ворота.Вона одинока сидить вечорами в оселі і її байдуже до веселих галасливих пісень.Сільські парубки запитували її батька:
-Вуйку а чого не випускайте Паруню на гулянку?
-А що шмаркачі хочете її відгуляти?
-Та що ви вуйку ! дівчата всі ходять на танці веселяться.
Старий пробурчить і піде від допитливих парубків. Паруня по неділям почала ходити в друге село до тітки в гості.Літом ходила кожної неділі Бабки в селі подейкують, що Паруня Мокринина
(Мкриною звали її матір) на стороні ходить на танцюльки і залицялась там у парубка,кажуть, дуже гонорового.
Минуло літо і половину зими. Відсвяткували різдвяні свята Як кажуть, наступили м'ясниці, пора справляти весілля. В селі пройшла чутка, що Парання виходить заміж за сторонського парубка. Не відомо звідки сільські бабки дізнались про висіля,але роздзвонили по всьому селу,що до Паруні в неділю приходять свати.
Сільські парубки (по звичаю)зустрічають простороні сватів і просять могорич за дівчину.
Так в неділю зустріли за селом сватів.
-Добрий день добрі люди ! куди прямуйте,що купуйте?- запитали парубки.
-Ідемо в ваше село покапати горлицю - сватати красуню дівицю.
-А де той орел що орлицю шукає?
Виступив гарний високий парубок.
-А що мене не впізнаєте.?
-Пане Іване, якщо хочеш дівку з села взяти - треба могорич дати!
-Буде весілля буде могорич!- відповів Іван. Менуло дві неділі після сватання.
Началось весілля. По звичаю молоді робили весілля окремо. Зустрілись в церкві обвінчались. І роз'їхались.Після обіда молодий з дружбами, сватами, другими гостями приїхали по молоду. Свахи стали біля воріт і заспівали.
Ой свати, свати
пустіть до хоти,
не їсти, пити
лиш погуляти.
Тонкі спіднички
Студено в литочки
Вийшла мати з батьком і з ними Парунка в весільнім вельоні. Молодий став рядом з молодою на воротах Впали на коліна перед батьками. Батьки їх перехрестили і благословили на довге щасливе життя.
-Шановні свати і гості ласкаво просимо в оселю!-промовив Батько.свахи заспівали:
У нашого свата
Багата хата ,
широки подвір'я
тут всякого звіря
Вівці та корови,
щоб всі були здорове.
Люди добрі на все подивіться
Попросимо вас свату
з дітьми поділіться.
Молодий приїхав з дружбами, гостями. Привезли гостей вісім фірів. в кожні фірі запряжено по чотири коня. Кані прикрашені дзвіночками на шеї, уздечки прикрашені віночками.Посідали за столи почалася весільне гуляння. Сільські парубки Стали під вікном і заспівали .
Пані молодий забирайте дівку
За хорошу дівку дайте горілку!
Хоча з нами хороводи не водила
Але у селі нашому жила.
Виносіт горілку і не жартуйте
Не дасте могорич то забануйте.
Вийшов від молодого старший дружба:
-Сільські парубки, молодий сказав, що молода не виходила з молоддю гуляти то і могорич не буде давати.-Повідомив парубків і пішов у хату.На ранок ,ще сонце не вийшло за обрію.Півні давно проспівали. Свахи заспівали.
Гості дорогі
пора честь уже мати
Будемо молоду
від тата уже брати
Пора уже з хати
Скрині виносити
За все простітДочку
будемо просити.
Дружби винесли скрині , класти ні нащо. Вози розібрані колеса розкручені А коней і немає .
А щоб їх шлях втрапив, Щоб на гладкі дорозі голову зломили, що ці шибеники зробили – проголосили жінки.прибувші гості левадами подались у своє село. Господарі пішли шукати коней
З гостями пішли молоді з заді за ними роздався свист, так проводжали молоду у чужу сторону із з стидом і свистом.Мало ще бути продовження весілля, але воно так закінчилось непередбачено.
В день де тільки не сходились молодиці була розмова про весілля..
Стара Мокрина каже:
-Не було такого стиду ніколи. Виходили заміж в чуже село. Дадуть парубкам могорич так тій позапалюють вогні на протязі всієї дороги, фаїно за співають, то був гонор молодим , батькам і селу А це стид і гори.

Весняне сонце осушило землю відійшли сніги та морози, дзоркаючи водою бігли в ріку.
Небо ласкаво посміхалося своєю голубиною. Люди заморені зимовим голодом і холодом повиходили,як мурашки, на сонце. Якщо поглянути на них сучасними очима, то ходячі скелети.
Жінки посідали на призьби біля хати,чоловіки пішли на город шукати мерзлої бараболі.
Діти побігли в ліс шукати ялинових шишок. Село неначе затихло не чути весняного скрипу возів і співу молоді. Лишень одинока підвода з двома молодиками, яку тягнуть худі та зморені коні
приїжджає до дворів і збирає трупи, яких нікому було поховати. Василина залишилася вдовою. чоловік загинув у війні. залишилася з двома дітьми. старший тринадцяти річний Мірча,та восьми річна Оленка. Мірчо взимку бігав по лузі та лісу збирав мерзлі грони калини, та ялинові шишки яких мати варила відвар добавляючи жменю квасолі та мерзлого цукрового буряка. Повернувшись з лісу Мірчо приніс невелику в’язанку колосків,та ще привів рогату та худющу козу.
- Де ти все це взяв – запитала мати
Виходив з лісу, а біля хати баби Палажки бігає коза. Я зайшов у хату, Палажка мертва на печі. на столі у глечику колоски пшениці. Колоски забрав не пропадати добру. іду а коза за мною.
давлюсь а за нею маленьке козлятко. Я його на руки і приніс.
- Це коза баби Палажки, вона перед Різдвом пропала всі думали, що її вкрали, а вона на лісових харчах вижила – сказала мати.
Потовкли зернятка з колосків. мати зварила молоду кропиву заправила потертими колосками,та козячим молоком, що подоїла козу. Козу закрили в хліву, щоб ніхто не бачив, а то вкрадуть. Дали минулорічного сіна . Василина вийняла із скрині намисто яке ще залишились по потомству.
ланцюжок золотий.
Пішла в місто продала намисто за виручені грошi принесла відро бараболі.
порізали на частинки картоплину по вічкам. Землю не орали. Сапою поробили ямки і так посадили. Саджали вночі,щоб ніхто не бачив, а то можуть покрасти Наступило голодне літо 1947року.Люди відкопали брагу столітньої давності де була колись гуральня. Варили її хто нею заправляв натину хто як вмів так і готовив. Відцвіло жито появились колоски. Мірчо нарвав зеленого колосся,мати його висушила, просіяла і зварила затірку. В дітей почались кольки. Мірчо побіг до річки там пив воду і повикидав все ,що поїв. Оленка пішла в буряне довго корчилась,плакала від болі. Потім біль затихла і стало весело на душі, над нею простяглася небесна голубизна сонячне світло її посміхалось потім звилось в клубочок і покотилось кудись в темноту. Оленка видохнула напружилась і пам'ять пішла в забуття. Мірчо найшов її в буряні. Вона лежала спокійно немов спала.
Поховали тихо без Попа. сусід Охрім знайшов старі дошки, збив труну. викопали яму в кінці левади і там поховали, не було сили нести на цвинтар. Багато в селі покосив голод. Над хатами крякало гайвороння. Діти вибігали, кричали:
- крячти на свою голову! Прокрякали голодні роки. наступила пора солов’я у гаю. горя народному не має кінця. Наступили дні колективізації, наступила друга хвиля дипартації до Сибіру
Це вже буде друга розповідь.

Семулятивна хвороба – це хвороба кінця двадцятого століття , ця хвороба страшна тим, що вона,як чума нападає на чиновників.
Особливо на тих які беруть хабарі, чи на рушають законь. Само страшна тим, що вона заразна,швидко переходить від одного до другого, збудник хвороби купюро - долар.
Як тільки у когось виявлять хворобу правоохоронні органне,чи буває зміна влади, всі порушники закону , хабарники хворіють на симулятивну хворобу. Лягають на лікарняне ліжко. Лікарям - це вигідно, тому що в кишеню ідуть зелені. А діагноз, сердечна неміч , передінфарктний стан. Ніхто заперечить не може. Буває, що до таких хворих навідується слідчий з органів, хвороба чіпляється його і як проявляється клініка то є… дізнається начальство слідчий хворіє симулятивною хворобою
і лягає в лікарню. А там йому внутрівенно фізрозчин (9% розчин NаCl) В нього недостача енергії йому потрібні електроліти.
Бувшій міністр додумавсь, як розжалувати суддю . До суду приїхав на візочку. Приніс довідку - розсіяний склероз( де він його розсіяв). коли був міністром їхав на літаках в поїздах. не личить прийти хоч на чомусь та приїхати. до суду примчався на мерседесі а в зал заїхав на візочку. Суддя
пожалів бідолаху, звичайно не за дарма, і визнав не венним.
Хабарники, законно порушники семулятивною хворобою, Вони розповсюджують вірус купюра – долар, після чого суді лікарі слідчі хворіють семулятивною хворобою. Яку тепер прозвали корупцію, або епідемію хабарництва. Тій що перехворіли хворобою живуть в Росії в Німеччині других країнах
Не хворіють не сідають у візочки, роз'їжджаються на дорогих машинах . Вірус хвороби досі заражає можновладців. Вірус бідних людей обминає, хіба що податки здирає для утримання хворих корупцонерів.

Палажка з Агошкою жили по сусідству. подружились, як сестри. , про них кажуть.,що водою їх не розіллєш. Разом працювали на одній ткацькій фабрики, разом крали полотно із цеху Бувало Палажка вийду за прохідну обійде загорожу, а Агашка перекине завиток полотна, та так спритно,прямо в руки. Кінець вісімдесятих років, зачалась горбачовська перебудова. Зачалося масове скорочення робітників. Звільнили з роботи наших героїнь. Сіли вони вечором на лавку розмірковують чим би їм зайнятися
- давай будемо торгувати цигарками, горілкою - жінки торгують. А ми, що цапа вбили?
Так і вирішили. Другого дня пішли на вокзал. Там румуни, поляки нишком продають сигарети.
Накупили по сумки сигарет (цигарки тоді були дефіцит). Прийшли додому сигарети по сортували,
Уклали їм ціну(в три дорога як купили). Вирішили торгувати біля зупинки автобуса і то не разом. Місяць торгівля ішла на славу. Сигаретами їм Здалося мало вирішили гнати самогон і продавати.
Довго нитка в’ється та все кінець має, наші героїні торгували так, що забули про конспірацію і пильність. Першою попалась Агашка. Підійшли до неї два молодика
- самогон є?
-є самогон і сигарети!
Соберай і поєхалі!
Підняла голову а перед нею два міліціонера.
- ой! Куди берети? За що?
- Поєхалі! Узнаєш, спекулянтка.
У відділку міліції її оштрафували. товар конфіскували Товару то не було багато: десять пачок прими
Збитків великих не нанесено, зате стала більш уважною.
Прийшла до Палажки дуже схвильована.
- Ой! Паласью який страх мала!
- що?
- Забрали мене в міліцію. Ой, що там було.
Розказуй!
Обзивали спекулянткою. Погрожували судом. В мене не було багато товару дали штраф
п'ятдесят рублів.
- мене так же забирала міліція. В мене пів сумки було сигареті і пів літра самогону. Посадили мене одну в машину. Я сигарети покидала попід лавки залишила одну пачку і пів літра.
Привили мене до начальника кажуть:
- відкрий сумку спекулянтка.
Відкрила сумку, а там нічого. Я кажу до начальника
Я купила чоловікові сигарети і горілки, а оці мене забрали
- Доказів немає-сказав судія - ідіть додому.
- А чому ти мені не розповіла?
- Так-це було вчора, я тебе не бачила
В Агашкі ,щось заскребло в душі. Вона не могла пропустити, щоб подруга могла приховати від неї.
Після цієї розмови між ними , немов пробігла чорна кішка. Агаша не приходила до Палажки, а та зустрічалась з нею на вулиці. Тепер Палажка торгувала виробами із золота. Купила особняк. Агашка торгує годинниками. Гроші вкладає в нерухомість. Одним словом із спекулянтів стали комерсантами. В ощадбанк не здавали гроші, закупили товар, Купили ларьок на ринку. в дев’яностих роках і торгують на ринку ларьки напроти одна другу бачать кожен день
Агашка торгує золотими виробами і годинниками. Палажка різних марок закордонного походження і в ціні дорогі. Біля Аґашкіного ларька покупці в черзі стоять за годинниками,хто бере механічні, хто електронні .ціна східна. До Палажки підходять тільки багаті люди.
В Палажки обірвався терпець. Кричить до Агашки:
- Ей, ти спекулянтко забирай свій ларьок подальше, щоб мої очі тебе не бачили.
- Сама забирайся!
Бувало Палажка кричить до покупців
- Люди! Чого точитися біля спекулянтки? Підходьте сюди в мене годинники закордоні .двадцять років без ремонту. Підходьте, не пожалійте. Ціна не велика. Дійсно знизила ціну, лиш би насолити Палажки.
.Не слухайте люди спекулянтку вона привози із-за кордону непотріб
- А шлях би тебе трафив,яку неправду говориш. Мої годинники з самої Швайцарії, покупайте не пожалійте
Кожен день сваряться,обзивають різними словами. Де поділася стара дружба. Яка кішка пробігла поміж ними. А кішка - це гроші. Як тепер називають зелені долари.
Кажуть в народі: бідні хлібиною поділяться, багаті горло перегризуть рідним за багатство.
Подружки забагатіли забули про дружбу гризуться як кішки. Вони тепер комерсанти, а ще кажуть бізнесмене, а бізнес дружбу не любить.

На ринку

Побралися Іван з Василиною. Батьки купили їм кімнату в місті. Ні Іван , ні Василина ніколи не покупали продукти на ринку. Їм готовили все матері, а тепер треба самим.
Василино ходімо на ринок ,щось купимо. На прилавках всього – всячини.
Підійшли до рибного прилавка: - візьмемо риби - сказала Василина.
-Ти що не бачиш? – риби дохла.
-Сам ти дохлий – закричала із –за прилавка товста продавщиця.
-А чому не рухається .
-Куди її рухатись – боїться.
Підійшли до прилавка з капустою. Капуста біла, немов покрита інеєм.
-Іване не бери капусту вона від морозу, аж побіліла.
-Візьмемо бараболі - сказав Іван
Підійшли до прилавка з бараболею. Велика та червона, немов черешні.
-Поглянь Іване бараболя замерзла, аж почервоніла.
Пішли із ринку нічого не купили.
-Що Іване будемо їсти?
-В столову підемо, а далі щось надумаємо!
Так почали своє життя в місті Іван з Василиною.

Інтермедія


Сучасно обставлена кімната за журнальним столиком господар кімнати Іван і сусід Дмитро.
Сидячи у м’яких кріслах грають в шахмати. Син Павлик біля комп’ютера.
Павлик:
-Тату сюди дивіться Ратху свариться з Хаджі!
-А хто вони такі?- питає тато.
-Ратху прим'єр міністр держави Мамбу. Хаджі президент цієї держави.-відповів син.
Підходять до компютора. На екрані чорна рамка в які жінка в чорній хустині, голова чоловіка покрита не то хустиною не то рушником. Жінка запитує:
-Чому скасовуйте мої рішення?
-Тому, що постанови не відповідають моїм поглядам і моєї нації.
-Мій уряд прийняв постанову, щоб забрати в олігархів награбоване багатство.
-Шановна я не дозволю кривдити друзів які мають капітали. Судом не доказано,що майно накрадено.
-Я докажу.
-Не встигнити я вас звільню
Диктор об’явив що діалог закінчений
Входить сусідка Маша.
Включіть телевізор там екстрене повідомлення. Виступає президент.
З екрану голос.
-За корупційну діяльність і виступ проти милих друзів і моєї нації,я звільнив голову кабміну
-Дійсно як у Мамбу! – вигукнув Дмитро.
Іван:
Граймо далі я вже мав дати тобі мат!
Дмитро:
-Ти чув що друзям мат не дають.
Іван:
-Нехай сідає твоя жінка грати –дам її мат.
Телевізор виключили. Друзі грають в шахмати. Павлик слухає музику з компютора.
Життя продовжується. Їм байдуже, що там в Мумбамбі.

Зірниці

Перед ранішнім світанком зірниці стають більш побляклі світяться якоюсь голубиною.
Здається вони беруть блакитність неба, щоб з’єднатися з його фарбами. Після нічної подорожі та освітлювання садів та лісів, стежок, річок і морів,
вони перед ранком гублять свою нічну окрасу. В голубині неба вони стають лагідні і доступні. Де вони і не бували в ночі. В лугах сідали на голови квітів і пестили своїм світилом, щоб темнота не проковтнула квіти. Заплітались в мокрі коси русалок, які купались в теплих водах. Хто літом хоч раз бродив в ночі при ясному зоряному небі, то не забуде як місяць бродить по землі і розсіває світло. А зорі? О ці нічні небесні красуні переливаються барвами. Вони організовують групи, намов партії, там різні сузір’я та шляхи. Бувало ідеш такої ночі заглянеш у небесну далечінь. Звідти падає блискуча зірка, і не долітає до землі, пропадає в світовому просторі. І здається стояв би так вічність, милуючись небесними світилами. А які вони світлі та ніжні в морозну ніч лягають під ноги і виблискують на снігу, немов світляки. І куди тільки вони не заглядають в світлі ночі. Заглядають у вікна в оселі. Під їх ніжним світлом засипають малюки. Мати співає колискову.
Зірка в небі засвітилась
Бродить по садочку
Люлі!люлі! засинай
Мій любий синочку.
Не дрімають в зоряні ночі чарівниці. Вони в лісі чар зілля шукають і промовляють:
Зірочки - зірниці
Допоможіть чар зілля знайти
Для красуні дівиці,
Вашої сестриці.
На свято Андрія дівчат опівночі виходять на вулицю піднімають руки до неба
І промовляють:
- скажіть зірочки чи одружусь цього року? Якщо зірка впаде – мрія збудеться.
На ранок вони зливаються з блакитністью неба, ховаються за сонячне світило. Вечерком -сонце заховається за обрій і проміння заховає свої хвости . зорі появляться на небесному
просторі. Так вони продовжують свої мандри від утворення всесвіту.

Бували такі часи в нашому суспільстві,як владі заманеться так і поступала.
А народ так же, йому кажуть не гнати самогону, а люди гонять.
Видають укази не пити - п’ють. Забороняють коляду, колядують .Ну що за народ
Йому (народу) читають лекції, поясняють по радіо, що релігія опіум - все одно ідуть до церкви, справляють обряди. Голова сільрадо із сил вибився а не може викорінити старі звичаї. Особливо з самогоноваріння. Сьогодні послав дільничного з п’яницею зав клубом та секретарем вилучити в Мотрі самогон. Ті бовдури понапивались десь.
А було так. Мотря побачила на подвір’ї незваних гостей. Самогон не встигла перелити
В трьох літровку . Відро з самогоном поставила рядом з відром з водою.
Дільничний знайшов під лавкою самогон в бутилі. Сів писати протокол. Зав клуб напився води і пропонував секретарю. Та так напились, що голова закружилась.
Дільничний взяв бутель направились до воріт Мотря вийшла з хати з хустиною в руках.
- Почекайте, завийте бутель. Дільничний подав її бутель . Вона його опустила об камінь.
- Іроди це ж священна вода!
На другий день Мотрю викликали в сільраду. Там був прокурор району.
- Громадянка ви гонити самогон?
- Що ви паночку? Навіщо мені самогон.
- Дільничний, що у вас узяв?
- Нічого не взяв. Хотів забрати священну воду яку від Йордану тримаю.
- Ну і хитра ти!
- Бігме правду кажу, щоб так на поріг сіли, а я ні!
Довго тримали Мотрю в сільські раді, не маючи доказів відпустили без наказано, хоч це рідко буває.
Секретар із завклубом довго ходили до Мотрі по священну воду, але вже закусували салом, та соленими огірками.

Довідка
Видана Берник Василині,
Про те що ректально провірена,
Температура в нормі,
Від ящура привита.
Допускається на забій в м’ясокомбінаті.
Засвідчує ветеринарний фельдшер к-пу.

2
Позвали ветеринарного лікаря до корови. Обійшов корову
Прослухав. Всуну термометр в задній прохід і дав господині тримати його в проході .
Дав корові шпильку і пішов з господарем в хату сто грам пити.
На другий день господиня приносить градусник.
-Дякую доктор.
-Всю ніч тримала на ранок корові стало легше.
3

Їдуть в таксі два пасажира.
Один каже:
-мені до вокзалу.
Шофер звертається до другого
-Вас де скинути?
-Не потрібно мене скидати я сам зійду.

Повернулась із села Параска. Була у вуйни Василини. Переступила поріг, заойкала
-Ой Іване, яке страхіття я чула. Хочеш вір, хоч ні!- але це жах!
-Та розказуй,які ще брехні принесла?
-Ото слухай вуйко Петро розказав вуйні Мокрині, а та Василині, а Василина мені.
-Ну бо розповідай.
-Та цур не перебивай! Слухай . В ночі у вуйка Петра померла дружина Текля.
-Не хворіла, нічогісінько не боліло. Пробудився а вона не дихає. Він за ніс, дихав в рот, теліпав, навіть давив груди, бо чув , що є такий масаж. Але скільки масажирував нічого не допомогло – померла. Вийшов з хати. На дворі ніч, темінь. Рішив піти до сусідів, щоб допомогли нарядити небіжку. На воротах чорт стоїть
страшний та рогатий, очі як ліхтарі світяться. Промовив до нього:
-Хочеш щоб дружина жила?
-Хочу .
-То коли ти дриґнеш віддай душу мені.
-Е ні нема дурних,щоб іти в пекло.
-Тоді дружина сотворить тобі пекло! - сказав і зник.
-Він повернувся в кімнату. Чудо. Дружина на ліжку жива, здорова кричить:
-А шлях би його натрапив, я заснула, а він пішов до курви.
-То чого репетуєш? Ти померла,а я пішов сусідів звати і зустрів…
-А щоб тебе чорт зустрів, щоб забрав геть. Як ти надоїв.
-Тепер у вуйка пекло в хаті Текля лається кожен день
- Та цур хіба таке буває.
Прийшла Теля, про яку Параска розповідала
- Добрий ден рідненькі! Як ся майти? Як поживайте?
- Дякуємо, а як ся поживайте ви?
- Ой! Не питайте! Геть з глузду з’їхав, можу сказати, здурів чоловік. В ковтав собі в голову,що я померла, а чорт душу в нього брав, то і не маю спокою.
- Вуйко розказували, що чорт прорік,щоб ви йому пекло зробили.
- Це все через ту льєрву, колька би її вколола, все Марія Параски Катерининої .
А щоб все її обсохло, щоб там гадьє завилося, куди курварі лізуть.
- Може це не правда, ви самі,щось в голову вдовбали.
- Може я вдовбала те, що ти тягаєшся з тією шельмою Мокриною, дочкою Василини, хто не знає, що Василина перша чарівниця в селі. Не одного чоловіка зі світу зігнала. Шлях би її трафив. В тебе гарна жінка ,а ти з ким тягаєшся?
Звертається до Праски,- Доню прешельми цього кобиля, вони всі одинакові.
-Ти зраднику,я тобі створю пекло в хаті не захочеш бігати по молодицях. – закричала Параска.
-Та цур вам! Вже і в тебе жінко чорт вселився? Вже і в наші хаті пекло буде!
-Буде, буде!- закричали жінки.
З тих пір чорт вселився в жінок і заводять пекло чоловікам. Може краще чорту душу віддати, міркують чоловіки, лиш би цього пекла не було.

Вечерь. Бабка Мотря доїть корову, молоко аж парує у дійніцй, Від струмів молока в дійниці багато шуми.Вона і не почула.Як підійшов незнайомий чоловік, сів на поріг і чекає коли бабка подоїть корову.Закінчила доїти. перекрестила.
-Тлю , а ви хто?
- Добрий вечерь бабцю! Я людина, не хотів тривожить і почекав,щоб подоїли корову.
-А чого тобі?
-Іду з далека і зголоднів, може дасте щось поїсти?.
-Та дам молока і мамалиги.
Нагодувала прохожего. Він подякував і подався в дорогу.
Ранком чуть зоря засвітилась за обрієм, до бабусиної хати примчались кагебісти.
-Збирайся стара Розкажеш, як бендеру годувала!
В сільській раді її похмуро зустрів начальник кгб Кіриченко, який ставився жерстокістью.
Він високого росту, в штанах галіфе, які немов пташині крила розпустились по ногах.
на голові воєнний кашкет,а під ним кругла, немов гарбуз, голова, чорні насуплені брови,під якими, великі як цибулі очі.
- НУ стара розказуй, як бендеру вчора годувала?
А ви звідки знайти кого я годувала, так рано хто доніс?
-Ти признайся, кому їсти давала?
-О цьому - показала на офіцера, тільки він був в цивільному. Звернулася до офіцера-----=Розкаже пану начальнику, як ти просив в мене їсти
- Я перший раз тебе бачу стара.
- То ти був ! Годуй вас окаянних
- Будеш сидіти в кгб доки не розкажеш де бандери.
А я звідки знаю? Говорять, що в лісі.
Відвезли її район, там три дні допитували. На четвертий день руки її всунули
поміж двері і помаленьку начали притискати. В серці, щось затиснулось По тілу пройшла нестерпна білль Ой панове все по правді, бігме, розкажу.
Двері відпустили. вона пальці сунула в рот, щоб заспокоїти білль.
- О це вчора доїла корову ,Бачу на порізі сидить ваш бандера і попросив їсти, Що мала те і дала хай він скаже.
-Твоє щастя, що стара, та ще дітей сиріт годуєш, а то загриміла би в Сибір.
Ідеш додому не болтай де була!
-Та люди бачили як ви мене увозили.Сусідка текла уже
по всьому селу рознесла.
- Цить стара, а то ще передумаю відпускати1- Повернув бабку до дверей вдарив під зад
-Іди!
Із тих пір чужому їсти не дає.

Вітер по світу гуляє
Усе в світі бачить.
Хто кого любить,
І за ким хто плаче.
Плаче вдовиця
Мужа згубила,
А дівчина плаче
Коханцю не мила.
Плаче мати біля хати
Сина проводжає,
Іде синок з хати
А куди не знає.
Все це вітер бачить,
І бурі знімає.
Розповісти про все
А як, і не знає.
У бабусі біля хати
Немає вже тина
Бур’яни кругом заросли
Валиться хатина.
І хатину бабусину
ніхто не латає.
А багаті п’ють, жирують
По корчомах гуляють
Синків своїх ледацюг
В шати наряджають.

Вітер біжить понад ріками
І понад морями,
Над ланами широкими,
жовтими пісками.
Над ріками пролітає
І над ними плаче
Вода стала каламутна,
Кучу сміття бачить.
Всякий халам у водицю
Люди покидали,
Це зробили ледацюги
І всякі бездари.
Водиця уже нечиста
У мори стікає,
Брудом отим
Рибу потравляє.
Понад морем пролітає
Море не іскриться
На ньому смуги чорні
Чорна стала від смуг
у морі водиця.
Гуляють по морю
Біржі, кораблі
розмішують воду,
як сіно граблі.
Летить над полями
Жовтіє пшениця,
Жито колоситься.
Овес достигає,
Все кругом радіє,
Жайворонок співає.
Скрізь вітер літає
Де плаче, а де радіє
Десь тихо проходить,
Щоб сон не збудить
десь то завиє,
Як в трубу гудить.
Сяде на дерева,
Щоб трохи спочити
Хмари позбирає,
Щоб землю змочити.
Де коли він грізний
З громами летить
В Зиму холодну
Снігом мете
Не буває спокійним
Він вітер на те.

Приїхав рогатий
відчинив рот,
у шлунок його
линув народ.

Стиснулися до купи,
Як ті огірки в склянки
В когось кишені спорожнили,
В когось порвались ланки.

У тисняві бабуся
Слізно закричала:
« он дівчина в мене
Гаманець украла!"

Зупинка.
Відчиняється рот,
Як кролі із клітки
Плигає народ.

Із східців
Штовхнули дідуся
Склонилась над ним
У сльозах бабуся.

Жінка в дома чоловіку
Розказує про жах
Як в тролейбусі проїхала
На чужих ногах.

Осінь тисяча дев’ятсот сорок четвертий рік. Чоловіки до шість десять років в радянські армії. В селі одні діти до чотирнадцять років та старики. Старших дітей за чотирнадцять в ФЗО забрали на Донбас. Ото зберуться жінки в одній хаті вечорами і обговорюють всі новини. І дійшла до них чутка, що десь якесь кіно є, де все показують на якомусь крані ( не знали про екран).
Порішили звернутись до Василини, вона в селі, як дворова, назначена владою.
Як порішили так і зробили. Приїхав на полуторки молодий солдат привіз кіно. Вечором зібрався сільський народ в стодолі багатої ґаздині. Тоді ще не вспіли розкуркулювати. Та не було що. Забудова пустувала, землі мала двадцять фалів
Але не обробляла. Чоловік на фронті, так і розкуркулювати не було чого.
На стіну в стодолі повісили біле полотно. Ґазди і ґаздині порозсідалися на лавочки принесені із з собою.
Щось загуркотіло, забухкало на полотні появились танки, солдати стріляють і все це з полотна рухається прямо на людей. Жінки дуже застрашились. Не бачили ніколи кіно. (Румуни не показували ніяких кіно) Одна закричала:
- Тікаймо там чорти, нас постріляють.
Всі жінки кинулись до дверей. Та так шкурнули додому , що лиш спідниці за махались парасолькою на вітру. Залишились старі чоловіки і діти. Чоловіки не боялись пройшли першу війну, тай не личить мужчинам показувати страх, а діти – це інтересний народ. Їм би все впізнати. На другий день, ой було розмови про те кіно.!
Казали, що то все від лукавого. На сходці жінки порішили будь що буде, але тікати не будуть. Чоловіки їх геть засміяли. Як вирішили, так зробили, уже не тікають.

Ми разом проходили
Мітинги, ланцюг злуки.
Розповів мені,
Як сидів за ґратами
У темній тюрмі.

Боровся за Україну
Проти ворожої зграї.
І боровся був би далі
Якби шестірки криївку
Були би не здали.

Товариша вбили
В нерівнім бою.
Його упіймали
Завезли в тюрму.

Кагибісти тіло рвали,
Як голодні звірі.
Десять років за ґратами
Відмотав в Сибірі.


На лавочці пили
Бурячанку ми.
Буряки хвалили
І наші лани.

Його вже немає
Пішов між хрести
Кожен на Голгофу
Мусить хрест нести.

Життя закінчилось
Розбилось скельце.
Лиш пам'ять - могила
О це і усе!