Весняне сонце осушило землю відійшли сніги та морози, дзоркаючи водою бігли в ріку.
Небо ласкаво посміхалося своєю голубиною. Люди заморені зимовим голодом і холодом повиходили,як мурашки, на сонце. Якщо поглянути на них сучасними очима, то ходячі скелети.
Жінки посідали на призьби біля хати,чоловіки пішли на город шукати мерзлої бараболі.
Діти побігли в ліс шукати ялинових шишок. Село неначе затихло не чути весняного скрипу возів і співу молоді. Лишень одинока підвода з двома молодиками, яку тягнуть худі та зморені коні
приїжджає до дворів і збирає трупи, яких нікому було поховати. Василина залишилася вдовою. чоловік загинув у війні. залишилася з двома дітьми. старший тринадцяти річний Мірча,та восьми річна Оленка. Мірчо взимку бігав по лузі та лісу збирав мерзлі грони калини, та ялинові шишки яких мати варила відвар добавляючи жменю квасолі та мерзлого цукрового буряка. Повернувшись з лісу Мірчо приніс невелику в’язанку колосків,та ще привів рогату та худющу козу.
- Де ти все це взяв – запитала мати
Виходив з лісу, а біля хати баби Палажки бігає коза. Я зайшов у хату, Палажка мертва на печі. на столі у глечику колоски пшениці. Колоски забрав не пропадати добру. іду а коза за мною.
давлюсь а за нею маленьке козлятко. Я його на руки і приніс.
- Це коза баби Палажки, вона перед Різдвом пропала всі думали, що її вкрали, а вона на лісових харчах вижила – сказала мати.
Потовкли зернятка з колосків. мати зварила молоду кропиву заправила потертими колосками,та козячим молоком, що подоїла козу. Козу закрили в хліву, щоб ніхто не бачив, а то вкрадуть. Дали минулорічного сіна . Василина вийняла із скрині намисто яке ще залишились по потомству.
ланцюжок золотий.
Пішла в місто продала намисто за виручені грошi принесла відро бараболі.
порізали на частинки картоплину по вічкам. Землю не орали. Сапою поробили ямки і так посадили. Саджали вночі,щоб ніхто не бачив, а то можуть покрасти Наступило голодне літо 1947року.Люди відкопали брагу столітньої давності де була колись гуральня. Варили її хто нею заправляв натину хто як вмів так і готовив. Відцвіло жито появились колоски. Мірчо нарвав зеленого колосся,мати його висушила, просіяла і зварила затірку. В дітей почались кольки. Мірчо побіг до річки там пив воду і повикидав все ,що поїв. Оленка пішла в буряне довго корчилась,плакала від болі. Потім біль затихла і стало весело на душі, над нею простяглася небесна голубизна сонячне світло її посміхалось потім звилось в клубочок і покотилось кудись в темноту. Оленка видохнула напружилась і пам'ять пішла в забуття. Мірчо найшов її в буряні. Вона лежала спокійно немов спала.
Поховали тихо без Попа. сусід Охрім знайшов старі дошки, збив труну. викопали яму в кінці левади і там поховали, не було сили нести на цвинтар. Багато в селі покосив голод. Над хатами крякало гайвороння. Діти вибігали, кричали:
- крячти на свою голову! Прокрякали голодні роки. наступила пора солов’я у гаю. горя народному не має кінця. Наступили дні колективізації, наступила друга хвиля дипартації до Сибіру
Це вже буде друга розповідь.