Не скорені
ПЕРЕДМОВА

Передгірне село Нижні Лукавці, яке розташовано біля берегів, здавалось би, невеликої і мілкої річки Серет. В тиху сонячну погоду вода виблискує від променів сонця. Але при першій дощовій погоді річка, немов сердиться на непогоду, наповнюється водою, виходить з берегів і несе свої води по полях і по селі. Буває, що з'єднується з невеличкою річкою Косованкою, на берегах якої розмістився невеликий хутір Косованка. До розливу двох річок приєднувалась третя річка Мехідра. О тоді дзеркальне водяне відеозображення, яке являє собою мережу скляного покриття, лиш тільки розійдуться хмари, засяє сонце, вода кудись втікає, так як появляється. В селі люди живуть своїм повсякденним життям. В такому селі здається з першого погляду люди смиренні трудяги.
Щоб розпочати своє оповідання почну з життя сім'ї моєї бабці і діда Гаврилюка Івана та Євдокії. В їх сім'ї народилось дочка Олена ( моя мати) 1896 р. н. , син Михайло 1902 р. н., ще дві дочки Марія та Катерина і наймолодший Тодор 1906 року народження. У 1910 році сім'я переїхала в село Чагор, що неподалік Чернівців. Там працювали в поміщика до розпаду Австро-Угорщини. В 1920 році повернулись в Нижні Лукавці, купили в поміщика землі 2 фальші, побудувались. Дочка Марія була вбита російськими солдатами в 1916 р. Катерина вийшла заміж в Чагорі і там залишилась. Моя мати вийшла заміж за батька. Михайло, Тодор також поженились всі побудувались один поблизу одного. Моя мати і Тодор закінчили три класи австрійської школи. Михайло закінчив сім класів, прекрасно володів німецькою і румунською мовами, вільно читав і писав на чотирьох мовах німецькій, румунській, російській і українській.
Згадую із з свого дитинства: в хаті Михайла збирались люди, співали пісні про щось довго гомоніли, нас дітей виганяли з хати коли ми туди заходили. Всі були одіті в жовті сорочки із синьо жовтими прапорцями. Я питав в матері: “Чого вони збираються в Батька та всі однаково одіті?”. Через багато років я дізнався правду для чого вони оце збирались.
Я не збираюсь писати художній твір, чи повість, я розповім про людей з малого села і хутора які віддали своє життя в боротьбі з колонізаторами нашого краю. Як тиха мілководна вода розливає свої води, так гнів народу повстає проти гнобителів. Хоч вони не дожили до свободи .Але посіяли зерно в ґрунт покоління, яке здобуло свободу збудували державу, а “лад рано чи пізно буде в свої хаті”. Така ми нація, терпимо незгоди різних колонізаторів аж доки не обірветься терпець. Хоч організовується маленька “група-вогник” із неї роздмухується полум'я, яке охоплює всі версти населення. Також, з’являються і зрадники, які, як “іуда” продають ворогові борців за волю народу. Так історично склалось, що в стаді білих овець завжди знайдуться чорна вівця.
В мої розповіді є паразити які продали ворогові своїх односельців, які були ровесники, в дитинстві грались разом, а коли виросли, заради чогось стали продажними “іудами”. Про це буде розповідь і з архівних документів про висвітлення їхньої продажної душі.

Не скорені в боротьбі..

Після розпаду австрійської імперії Буковину насильницьким шляхом було окуповано румунами. Румунська влада встановила свої порядки. При австрійській імперії в школах поряд з німецькою мовою було викладання і українською. На виборах до парламенту брали участь всі національності які проживали на території імперії, була демократія.
Румунська ж влада одразу ввела дискримінацію, заборонивши викладання української мови. Насильно заставляла учити і розмовляти лише румунською мовою. Румунська розвідка слідкувала майже за всіма. Почалося заселення в села і міста румунів. Полковник Мельник організував у 1922 р. закордоном ОУН, згодом осередки виникли і на теренах України. Підросло нове покоління і на арену вийшла нова плеяда борців за незалежність під керівництвом Степана Бандери. Я не буду заглиблюватись в історію - це завдання істориків, я розповім про групу з шістнадцять чоловік, які забуті серед велетенського моря борців померлих в катівнях за свободу України. Це були: Гаврилюк Михайло Іванович 1902 року народження, Кондріевич Георгій Олексієвич 1912 року народження, Кравчук Георгій Ілліч1898 року народження, Киселиця Євдокія Василівна, Єремей Георгій Ілліч, Савчук Степан Константинович, Савчук Олена Олексіївна, Романчук Петро Іванович, Кравчук Олексій Ілліч, Кравчук Дмитро Ілліч, Штефюк Василь Штефанович, Вишинський Олексій Танасович, Сабуру Дмитро Іванович, Ставицькій Георгій Олексієвич, Фока Олексій Танасович, Лазарюк Йосип Штефанович. Ця група була згуртована під проводом ОУН в березні 1939р.
Провідника було арештовано румунською сегурацію. Хто керував групою до 1941року невідомо, я не міг знайти, може історикам відомо.
У влітку 1940 року, 28 червня, румуни відійшли з Буковини без бою під тиском СРСР. З приходом московської влади в селі сильних репресій не було. Проводилась агітація радянської влади, накладались податки на людей, одним словом, лише проводилась підготовка до колективізації і репресій, проводилась мобілізація молоді в червону армію.
22 червня 1941р почалась війна, на Буковину повернулись румуни. Перше зібрання борців за незалежність було в хаті Гаврилюка Михайла. Його хата розташована за річкою, сусідів близько немає, конспірація була вибрана вдало. Про це я дізнався пізніше і пригадав дитинство, як збирались люди, а нас дітей виганяли з кімнати. На тому зібранні були обговорені організаційні питання також розподіл завдань у подальшій боротьбі. Було дано кожному псевдо. Так, Гаврилюк назвався “Лев”, Кравчук Григорій “Грім”. Усіх не пам'ятаю. А про Гаврилюка і Кравчука я в архіві знайшов.
З дитинства пам'ятаю, що Михайло попросив у батька коня, але батько не дав, тоді мати дала коня без дозволу батька. На другий день кінь повернувся один. Через це між батьками була велика сварка. За де-який час повернувся Михайло з перев'язаною рукою.
В1943 році в селі Панка першу боївку організував УПА псевдонім Підкова було 12 чоловік Франц був зв'язковим між Підковою і осередками, які діяли в Жадові і Комарівцями. Моє пропущення, що в 1943 році група 16 під проводом Гаврилюка Михайла була організована Підковою тому, що організовували збір в Жадові Лукавцях і Мигово
Через довгі роки я дізнався від далекого родича Волощука Танасія, що це було в червні 1941 року, коли румуни наступали на Буковину і ОУН вирішило зустріти українську армію, яка мала прибути разом з румунською армію, з українськими прапорами та зі співом гімну України. Вони вийшли на готар між хутором Майдан і селом Карапчів. І там, румуни їх схопили. Михайло втікав, румуни його поранили в руку, він стрибнув з коня і заховався. І тому кінь сам прийшов додому. Але згодом Михайла впіймали.
Всіх захоплених румунські жандарми привели в “примарію” в Нижні Лукавці там дали кожному по заслузі, Михайла (як організатора) і Романчука Петра відправили до Вижниці на суд. Вони відкупилися за 7000 левів.
Під час відступу червоної армії ця група деревами перегороджувала їх шлях на дорозі. Солдати завал розчистили, зі слів родича не сказано були побиті і поранені. В архіві НКВД сказано, що вбито двох солдат два пропали без вісті.
Савчук Олена під час румунської окупації носила пов'язку ОУН організовувала концерти, де співала українські повстанські пісні, закликала до боротьби проти радянської влади. Організовувала зібрання в Жадові Лукавцях Мигово.
Під час румунської влади Михайло працював в примарії і навчав допризовників воєнної справи. Часто він читав у нас в хаті, що зійдуться баран з цапом баран переможе. До сіх пір думаю:”Хто був баран,а хто цап?” Михайло був організатором проведення зібрання людей де вирішували, як боротися з Румунам, якщо прийдуть москалі то і з ними теж. Тато казав мамій: “Твій брат з політикою дограється, румуни довго не будуть терпіти, а як прийдуть москалі, то розстріляють”.
Під час румунської окупації на Буковині діяло підпілля ОУН Мельниківці. Керівництво взяв на себе буковинський проводир Віктор Кулешір якого 4 листопада 1940 було арештовано органами НКВД. Після нього головою проводу став Петро Войновський. Добре засвідчує боротьбу ОУН на Буковині у своїй книзі “Буковинський Курінь” Андрій Дуда і Володимир Старик. А під авторством Фостія також окреслені події тих часів, аж в трьох томах. І це добре, що він познаходив могили загиблих солдат червоної армії, вихваляє полководців армії і з'єднань Сталінських слуг. Проте, не показує боротьбу ОУН та не вказує скільки їх загинуло в Німецьких та сталінських таборах. В томі третім висвітлює боротьбу ОУН, УПА, як убивць Українського народу, не описує німецьких добре навчених бандитів під маскою УПА, а також переодітих під УПА НКВДістів. Які діяли, як шакали, нічим не гребували, убивали свої активістів, вчителів зі сходу, щоб скомпрометувати повстанців. Так, в селі Вахнівці було вбито учительку з хмельницької області. Потім жінка, в якої квартирувала вчителька, впізнала кадебіста і заявила в сільську раду, на третій день її знайшли мертву від угару.
Я відійшов від теми і пішов наперед в екскурс історії. Повернусь до події цієї групи. Кравчук Георгій був організатором до залучення нових членів і організацію воєнної комплектації, Савчук Олена відповідала за агітацію Української пропаганди і завдання ОУН в боротьбі проти окупантів. Між іншими членами було чітко розподілено обов'язки і дано псевдо. Зустрічі в селах з людьми називались по клички - це доводить той факт, що при арешті УНКВД не придявили звинувачення про інцидент з румунами при наступі і зустріч, Української армії, про це буде пізніше. Група в основному поводила агітаційну роботу.
Румунська влада не переслідувала групу, яка вела відверту агітацію. Не можна сказати, що погано працювала розвідка (сегурація) - це була гра в демократію, якщо б Гітлер не програв війну, то всі були б арештовані. При наступі Румунів в 1941 на Буковину був масовий погром євреїв ( тоді називали “Жидів”) в селі Жадова Сторожинецького району, яке розташоване на границі з Косованкою. В селі були люди, які належали до партії румунської влади кузісти і цераністи. Командував операцією житель з села Нижні Лукавці Колісник. Мешканців-євреїв села Жадова вивели недалеко Серету, де-кого розстріляли, де-кого втопили, та навіть закопували живими. ОУН не брала участі в погромі в селі Жадові. Хоча Іван Хвостій у своїй книзі пише, що в селі Милієво погром робили ОУН під проводом Войновського. Вивчаючи визвольну боротьбу ОУН УПА за Волю України вважаю, що Войновський був завербований німецький шпигун, який діяв за вказівкою німців і тому його курінь перейшов в поліцію служити німцям. Сотні євреїв, лікарів, офіцерів воювали на стороні УПА. Одного разу воїни УПА напали на в'язницю і врятували єврейську дівчину Сельми Кренцбах. Спочатку вона воювала в рядах УПА, а потім активісти допомогли їй вибратись за кордон. Пізніше вона була в Ізраїлі секретарем міністерства закордонних справах.
Отже, коли німці відступали Волноваський відмовився від командування і розпустив свій курінь.
З моменту арешту у Львові правителів які проголосили утворення влади Української держави, тоді ОУН розірвало стосунки з німцями і повели нещадну боротьбу проти німців і їх сателітів. Група шістнадцять чоловік вела організаційну роботу і в 1943 перейшли під провід Бандери і в 1943 році було організовано добровільне відправлення молоді в УПА з хуторів Діброви, Бурдюського. В тому числі була відправлена дочка Кравчука Григорія, організатора від ОУН, за організацію набору молоді відповідав Кравчук Григорій
З розповідей людей того часу. Отже розповідали, що велася велика агітація Оленою Савчук яка носила на рукаві пов'язку ОУН, була активна в ОУН група шістнадцять яка вела пропаганду ОУН УПА.
В 1944 році поміщики почали евакуацію в Румунію.
Мій тато казав: “Михайло бери сім'ю, чи сам і тікай, бо приїдуть москалі, то тебе і твою компанію засудять, а то і розстріляють. Є багато посіпак, що будуть свідчити про тебе”. Він не послухався поради.
Так, 29 березня 1944 року на Буковину вступила московська влада. 2 червня почалась мобілізація в армію. Пам'ятаю, вранці в нас у хаті зібрався вуйко Тодор, Михайло і брат Іван прощались з усіма, всіх цілували, жінки плакали діти також плакали. В хаті такий був сум, пам'ятаю це, бо таке не забувається. І я всіх цілував, а Михайла на захотів, бо перед тим мене ударив по дупі. А було це так, я бігав по вулиці від нашої хати до його хати і співав, кричав щось, було весело, як це буває дитині. Михайло вийшов з хати і спитав: “Чого кричиш?” - я відповів: “Дякую за питані, срав Вам і Вашій пані”. Тоді він мене впіймав і дав по м'якому місці ляпаса, привів додому і сказав батькові, а батько угостив мене ще ременем. От тому й не цілував я його, а тепер через довгі роки шкодую. Отже, десь через три дні, Михайла і решту, хто пішов в армію повернули з війська, і тримали в Вижниці в УНКВД. Бо на них донесли сексоти Мельничук Дмитро та Гоменюк Танасій. Вони перші з'явились в органах УНКВД з доносом на Гаврилюка Михайла та братів Кравчуків і інших. Тих, що були призвані в армію завернули з призовного пункту. А саме: Гаврилюка Михайла Івановича 1902 року народження, Контролевича Георгія Олексійовича, Кравчука Дмитра 1904 року народження, Фоку Олексія Пелагейовича 1923 року народження. Було арештовано шістнадцять членів ОУН УПА. 10 червня 1944 року їх було відправлено з Вижниці в Чернівці, а 12 червня 1944 року передано органам НКВД. Ордер на арешт №26.
Так одного дня мій батько сказав мамі в хаті: “Я ж казав Михайлові, щоб тікав. Хіба можна виступати проти держави, яка перемагає у війні. Треба було будувати державу коли розпадається імперія. Коли Австрія розпалась, і царя в Росії скинули, от тоді, в двадцяті роки, треба було будувати державу.
Я тоді, будучи малим, не придавав значення цим словам, а тепер думаю, який батько був далекоглядний, хоч політикою не займався. І згодом, коли в 1990 році розпався радянський союз, звільнені від імперського режиму республіки утворили самостійні держави.
Отже, повертаємось до шіснадцядки. Всіх шістнадцять членів ОУН УПА було відправлено НКВД в Чернівці. А 28 червня їм була пред'явлена постанова по звинуваченню в організації повстання за ст. 54- 1а, 54-2-11УК УРСР про, що оголосили звинуваченим:

Постанова
про пред'явлення звинувачення М. Чернівці 1944 р., 28 дня, червня місяця Я старший опер уповноважений УНКВД мл. лейтенант держ безпеки Жужулін
Постановив на підставі ст. 126 і керуючись ст. 127 УПК України притягнути Гаврилюка Михайла Івановича в якості звинуваченого за ст. ст.54-1а 54-2-11.
Постанови виписані на кожного члена однакового змісту.
Того ж дня 28 червня 1944 року всі члени ОУН УПА були викликані на допит.
Я не буду описувати допит кожного окремо бо їм інкримінувалася одна справа, за діяльність в ОУН і провал лісу на магістральній дорозі при відступі червоної армії 1941року. Лише подам протокол допиту організатора Гаврилюка Михайла Івановича.

Протокол допиту
від 1944 року, червня, 28 дня, м. Чернівці Я старший слідчий оперуповноважений УНКВД оперативного відділу по Чернівецькій області мл. лейтенант держбезпеки Жужурин допитав в в якості звинуваченого
Гаврилюка Михайла Івановича 1902 року народження, уродженця села Н-Лукавці Вижницького району Чернівецької області.
Запитання: Чи признаєте Ви себе виновим у пред'явленому вам звинувачені за ст. ст.54-1а 54-11УК УРСР, в тому, що Ви 1941 році вступили в організацію “УН” і приймали активну участь в обстрілі підступаючи бійців червоної армії, а також з метою завадити відступу, робили завали лісом на стратегічних дорогах.
Відповідь: У пред'явлені мені звинувачення за ст.ст. 54-1а 54-2-11 я винним себе не визнаю, я ніколи не був членом організації “УН” і не є, і активної участі в обстрілі відступаючи червоній армії не приймав і не приймав участі в завалах лісом на стратегічних дорогах.
Запитання: Навчали Ви призовників в румунські армії.
Відповідь: Не робив я нічого такого, я був концентрований румунською владою і працював чотири місяці разом з воєнопленими на лісозаготівлях.
Слідство проводилось з одинадцятої години до трьох годин. На другий день після профілактичної обробки в ночі, наступного дня зранку допит розпочали знову.
Слідчий попередив, що слідство потребує від Вас конкретної відповіді: “Чи були ви членом ОУН?. За завданням керівника ОУН. Ви перев'язані пов'язкою ОУН через плече збирали народ в селі Н-Лукавці Мигово і Жадові на віче, де ви закликали до збройної боротьби проти радянської влади. Свідки Мельничук Дмитро Петрович і Гоменюк Танасій Михайлович свідчать про те, що ви були учасником і керівником в усіх діяннях проти радянської влади”.
Відповідь: Я ніколи не був членом ОУН і ніяких дій проти радянської влади не робив.
Слідство велося по кожному підсудному окремо тривало до 22листопода 1944 року, допитувались свідки, складались протоколи про одне і те, що всі підсудні були членами ОУН. Брали участь в собраніях в селі Н-Лукавці, Жадові і Мигово, загороджували дорогу лісом при відході радянських військ.
Свідчення Гоменюка Танасія про те, що в 1941 році Гаврилюк Михайло, Кравчук Олекса, Кравчук Григорій і Кравчук Дмитро при відступі радянських військ спиляли дерева і кинули їх на дорогу з метою перешкоджання відступу радянським військам. “Я бачив в Гаврилюка карабін, а Кравчук Григорій ходив з револьвером. При приході румунських військ вони вивішували український прапор в селі Н-Лукавці Мигово і Жадові. А також проводили збори в цих селах”.
Всі лжі-свідки свідчили негативно. І твердили про вину підсудних. Самими активними свідками були Мельничук Дмитро, Гоменюк Танасій і Гнатюк Онуфрій. Сабуро Дмитро Іванович, який розкрив всю діяльність членів ОУН. Решта звинувачених не визнавали своєї провини. Я називаю тих Які жили на хуторі Косованка зустрічались повсякденно а то я виростали разом.
Про Савчук Олену свідчив: Гнатюк Онуфрій Дмитрович

Протокол допиту свідка
Запитання слідчого: Ваше ім'я і отчесво
Відповідь: Я Гнатюк Онуфрій Дмитрович 1904 року народження уродженець села Нижні Лукавці хутір Косованка Вижницького району.
Свідок, ви несете кримінальну відповідальність за неправдиві показання.
Відповідь: Я ознайомлений і буду давати правдиві показання.
Запитання: Чи знайти Ви Савчук Олену Олексівну?
Відповідь: Знаю, ми живемо на хуторі Косованка. Я знаю її добре.
Запитання : чи була Савчук Олена членом організації “УН”?
Відповідь: “Чи була членом “УН” не знаю, але знаю, що вона при приході румунів ходила з пов'язкою “УН” закликала людей до боротьби з радянською владою. Організовувала зібрання в селі Н- Лукавці, Жадові де закликала іти в УПА. Співала повстанські пісні. Заставляла вивішувати жовто блакитні прапори, над її хатою висів прапор України.
Запитання : Вона діяла в одиночку чи були спільники?
Відповідь: Їх було більше, це браття Кравчуки Дмитро та Григорій, Гаврилюк Михайло ходив з перев'язаною пов'язкою через плече з гвинтівкою. Кравчук Олекса під час румунів ходив з гвинтівкою, а Григорій з револьвером і закликали до повстання, закликали іти в ліс в УПА.

Постанова
( Про продовження терміну слідства.)
1944 року, серпень, 10 дня, м. Чернівці
Старший оперуповноважений оперативного віддалення УНКВД по Чернівецькі області з держбезпеки Жужурин переглянув слідчі дії по звинуваченню:
1. Кислиця Є. В.
2. Кравчук Д. І.
3. Кравчук Г. І.
4. Кравчук О. І.
5. Савчук С. К.
6. Савчук О. О.
7. Сабура Д. І.
8. Контролевич Г. А.
9. Гаврилюк М. І.
10. Романчук П.І.
11. Вишинський О. Т.
12. Штефюк Є.А.
13. Єремеєв Г. І.
14. Лазарюк Й Ш.
15. Ставоий Г. О.
16. Фока О.П.
В приступності приведені ст. ст. 54-1а 54-2-11 УК УРСР.
Знайшов, що Киселиця Є. В., Кравчук Д. І., Кравчук Г. І., Кравчук О. І., Вишинський А. Т., Штефюк Є. А. Сабура Д. І., Контролевич Г. І., Романчук П. І., Гаврилюк М. І., Лазарюк І. Ш., Ставувей Г. О., Фока А. П.
Арештовані УНКВД по Чернівецькій області 1-го червня 1944 року як підозрілі в участі до організації ОУН З 1941 року. В період відступу радянської армії в 1941 році з території Чернівецької області завалювали дорогу при відході червоної армії чим перешкоджали відступу і обстріляли машину із солдатами, де двоє солдат було убито. Нападали озброєні банди ОУН. Враховуючи те, що допитані по справі категорично не признають свою провинність в активній участі анти радянській націоналістичній організації. Опитування свідків для додаткових даних по звинуваченню в приступності за ст. ст. 54-1а 54 2 54-11 продовжити допит до закінчення допиту свідків.
Підпис.
Слідство проводилось до вересня місяця в на початку вересня передано у воєнну прокуратуру.
ПОСТАНОВА
1944 року, вересня місяця, 23дня, м. Чернівці
Помічник воєнного прокурора військ УНКВД Чернівецької області капітан юстиції Ковалик.
Розглянув слідчу справу №94 поступило від УНКВД по звинуваченню:
1. Контролевич Георгій.
2. Кравчук Олексій Ілліч
3. Кравчук Дмитро Ілліч
4. Кравчук Георгій Ілліч 1898 року
5. Єремеєв Георгій Іллі
6. Фока Олексій Пелагеєвич.
7.Лазарюк Йосип Штефанович.
8. Гаврилюк Михайло Іванович
9. Савчук Степан Константинович
10.Савчук Олена Олексіївна.
11. Ставовий Георгій Олексієвич
12.Сабура Дмитро Іванович
13.Вишинський Олексій Танасович
14.Кисилиця Євдокія Василівна
15. Штефюк Василь Штефанович
16.Романчук Петро Іванович
Знайшов, що дії приступності всіх членів вказаних вище слідством доказаних проти них звинувачень для притягнення до суду на основі ст. 123-3 ПУК УРСР.

Голові ВТ В/ УНКВД Чернівецької області
начальнику спец відділу УНКВД Чернівецької області
начальнику тюрми №2 м. Чернівці
Направляю слідчу справу по звинуваченню згаданих підсудних по ст. 54-1а ст. 54-2-11 УК СРСР.
Направляю слідчу справу по звинуваченню: Контролевич Георгія Олексієвича, Кравчука Олексія Ілліча, Кравчука Дмитра Ілліча, Кравчука Георгія Ілліча, Єремії Георгія Ілліча, Фоки Олекси Палагеєвича, Лазарюка Йосифа Штефановича, Гаврилюка Михайла Івановича, Кислиці Євдокії Василівни, Савчука Степана Константиновича, Савчук Олени Олексівни, Романчука Петра Івановича, Штефюка Василя Штефановича, Вишинського Олекси Танасовича, Ставувей Георгія Олексієвича, Сабура Дмитра Івановича.
ст. ст.4-54-1а 54 — 11 УК УРСР , для розгляду в судовому звинувачені Звинувачені утримуються під вартою і з цього числа затримані передаються вам.
Додаток: слідча справа.
Військовий прокурор військ НКВД Ч/о Підполковник юстиції
підпис. (Див. Фото 1.)











Фото 1. Витяг з архіву.

*Всі протоколи велись російською мовою.
Отже, закінчились слідчі муки. Підсудні думали, що закінчились муки, не будуть їх возити на слідство, ночами тортувати. Та не так сталось, як гадалось... адже, їх в тюремних мурах підготовлювали до суду. За малу провину кидали в карцер. В день не дозволяли сідати чи лежати. На прогулянку не випускали. Годували перловою кашею по 150 грам два рази на день. Передачу з дому, яку приносили жінки чи родичі, наглядачі ділили між собою. Деякі крихти давали арештантам. При побачені підсудні жалілись, чому не несуть передачу. Жінки питали в охоронців, куди дівають передачу. Ті з усмішкою відповідали: “Что Бандери не вдоволені, то сядете до своїх бандітов”.
То була репресивна машина, ламала фізично і морально людські душі і тіла.
При такому сильному пресі, знущаннях, треба було бути підготовленому до таких тортур. Підсудні були селяни, які виросли на селянських харчах, серед родючих ланів, та пахучих трав, за плугом та сапою в руках. По неділях ходили молитись в церкву. Нелегке селянське життя, але вони з малку привчені до селянської праці, а от тортури для них були непосильні. Натура Українця переносити селянські незгоди: неврожай чи пошесть на худобу. Але в скрутний момент селянська натура пристосовується до всього. Споконвіку українські селяни перетерпіли війни, революції, голодомори. Прийняли тортури проти гнобителів народу і чужоземне панування на рідні землі. От і підсудні мужньо переносили тортури, не зламались, не видали своїх керівників і організаторів. Вимучились в тюремних застінках чекаючи ворожого вироку. Винуватими себе не визнавали. Нарешті іх вислухали на підготовчому засідання воєнного трибуналу.

Призначення
підготовчого засідання
2 жовтня 1944 року
Воєнний трибунал військ НКВД в Чернівецькі області в складі:
Головуючий майор юстиції Прокопович
члени: майора юстиції Розуваєва і старший лейтенант юстиції Павленко
при секретарю Мазурського без участі держобвинувачення і захисту розгляну справу по звинуваченню Кравчука А. І., Кравчука Г. І., Кравчука Д. І., Контролевича Г. А., Фоки А. П., Єремей Г. І., Штефюка В. Ш., Гаврилюка М. І., Кислиці В., Савчука С. К., Савчук О. А., Романчука П. Ш., Вишинського О. Т.
Секретар доповів, що підсудні в залі судового засідання доставлені під конвоєм. Підсудні в 1941 році вступили в націоналістичну організацію УН при відході червоної армії проводили завал дороги і обстріляли машину з червоноармійцями. Організатором і командиром був Гаврилюк Михайло і Кравчук Георгій, про що свідчать Свідки Гоменюк Танасій, Мельничук та інші. Вони свідчили про те, що патріоти закликали людей до збройного повстання проти радянської влади і побудови самостійної України. Аналогічно діяли всі підсудні в 1941 році. На зборах було вироблено план боротьби проти радянської влади. На зборах Гаврилюк взяв псевдо “Лев”. Активно виступала Савчук Олена, вона носила пов'язку ОУН на рукаві, закликала до повстання проти радянської влади. Опитавши свідків, та дані слідчих дії суд виніс вирок:

ВИРОК
іменем СОЮЗУ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК
22 листопада 1944 року
Воєнний трибунал військ НКВД в Чернівецькі області в складі:
Головуючий: майори г/б Серов
член:майор Мазурчак
при секретарі : Зубові
без участі держобвинувачення і захисту
на закритому судовому засідання розглянув справу по звинуваченню: Контролевича Георгія Олексієвича уродженця села Н-Лукавці Вижницького району Чернівецької області. Суд приговорив до висшої міри покарання -розстрілу, Кравчука Григорія Ілліча - до розстрілу. Кравчука Олексія Ілліча 1898 року народження - до розстрілу, Гаврилюка Михайла Івановича 1902 року народження село Н-Лукавці Вижницького району Чернівецької області приговорив до розстрілу. Єремія Георгія Ілліча до вищої міри покарання — розстрілу. Кислицю Євдокію Василівну засуджена до розстрілу.
Кравчука Дмитра Ілліча 1904 року народження суд засудив до 15 років каторжних робіт. Романчука Петра Івановича 1889 року народження засуджено до 20 років каторжних робіт, Савчука Степана Константиновича засудили до каторжних робіт на 10 років, Савчук Олену Олексіївну засуджено до 20 років каторжних робіт. Фоку Олексія Пелагейовича - до каторжних робіт терміном 20 років. Штефюка Василя Штефановича - до каторжних робіт на 20 років. Лазарюка Йосипа Штефановича засуджено до каторжних робіт на 20 років. Вишинського Олексія Танасовича присуджено виселення на каторжні роботи терміном на 20 років. Ставувея Гавриїла Фоковича відправили на каторжні роботи терміном на 15 років.
Сабуру Дмитра Івановича за добросовісну співпрацю зі слідчими органами звільнили з під охорони.
Всім засудженим присудили конфіскацію майна і переселення сімей в дальні райони Радянського Союзу. (Див фото 2.)


Фото 2. Витяг з архіву.
Начальнику тюрми №2
Направляю засуджених Воєнним Трибуналом військ НКВД Чернівецької області —за ст. ст. 54-1а 54-2Ук УРСР для дальшого утримання під вартою.
Контролевича Георгія Олексієвича та Гаврилюка Михайла Івановича - обох засуджено до висшої відповідної міри покарання — розстрілу.
Про виконання вироку буде повідомлено пізніше.
Фока Олексу Пелагеєвич та Штефюк Василя Штефановича обох засуджено до висилання на каторжні роботи терміном на 20 років.
Вишинського Олексія Танасовича засуджено з висилкою на каторжні роботи терміном на 20 років.
Кондріевич Георгій Олексієвич, Єремеєв Георгій Ілліч, Кисилиця Євдокія Василівна, Кравчук Олекса Ілліч засуджено до вищої міри покарання - розстрілу (всіх чотирьох). Про виконання вироків буде повідомлено пізніше.
Савчук Степан Константинович засуджений до 10 років виконання трудових робіт.
Савчук Олена Олексіївна, Романчук Петро Іванович засуджені до переселення на каторжні роботи терміном на 20 років.
Кравчук Дмитро Ілліч, Ставувей Гавриїл Фокович - обох засуджено до висилки на каторжні роботи терміном до 15 років кожного.
Кравчук Олекса Ілліч засуджено до вищої міри покарання — розстрілу.
Лазара Йосифа Штефановича засуджено до висилки на каторжні роботи терміном на 20 років.
Кравчук Георгій Ілліч отримав вищу міру покарання- розстріл.
Сабуро Дмитра Івановича рішенням саду звільнено.
Копії вироків будуть доставлені пізніше.
З врученням копій вироку Сабуро підлягає звільненню з під варти.
Голова трибуналу Прокопович

Голові Воєнного трибуналу в/ НКВД
Київського округу.
підполковнику юстиції тов. Васютинському
м. Київ
Воєнним Трибуналом в/ НКВД Чернівецької області 22-24 листопада 1944 року за ст. 54-1а УК УРСР Засуджені до ВМП- розстрілу Кондріевича Георгія Олексієвича, Кравчука Олексія Ілліча, Кравчука Григорія Ілліча, Гаврилюка Михайла Івановича, Кислицю Євдокію Василівну, Єремія Георгія Ілліча за те, що вони перешкоджали відступу червоної армії з території Вижницького району Черновецької області в серпні місяці 1941 року, а також добровільно вступили в організацію Українських Націоналістів ОУН і під керівництвом очільника цієї організації Романюка, з націоналістичними пов'язками на рукавах, брали активну участь в організації і проведенні зборів громадян сіл Верхні і Нижні Лукавці, Жадові і Мигово де обговорювали питання з боротьби із радянською владою. Боролися за самостійну Українську державу і організовували зустрічі з силами Української повстанської армії-/УПА/. На цьому зібрані націоналістами був обраний примарем села Нижні лукавці - Кравчук Олекса. В той же день було завалено ОУН івцями дорогу якою відходили частини червоної армії і обстріляно із гвинтівок червоноармійців на зупинених машинах. Зірвали зі стіни приміщення сільради і кинули на дорогу, по якій повинні були проходити румунські воєнні частини, портрет голови радянської влади. Були піймані два червоноармійця доля яких нам не відома тощо.
Суд при винесені вироку виходив із того, що після вигнання румунських окупантів з території Чернівецької області в березні місяці 1944 року затримані приховали свою причетність до ОУН, між іншим, Вижницький район Чернівецької області є найбільш заражений політичним бандитизмом. Зазначена справа направлена в колегію Верховного суду.
Голова воєнного трибуналу Прокопович (Див. Фото 3.)


Фото 3. Витяг з архіву.
Закінчився суд над не скореними, які своєї провини не визнали, не піддались тортурам, які проводили кати. Їхня справа передана у верховний суд - про це буде дальше.
Після вироку репресивні органи, як стерв'ятники напали на сім'ї підсудних.30 листопада 1944року ще зірниці не погасле на небі, як заскрипіли підводи біля дому підсудних (матерів не було вдома повезли передачу, де їх і затримали). Ще перші півні не співали, як собаки підняли великий ґвалт та виття. Собаки перші почули біду і своїм гавканням і виттям розбудили село і повідомили про лихо. Моя бабка, яка доглядала дітей Михайла, пробудилась від гуркоту в двері і метушні невідомих людей у дворі. Засвітила каганець, який ледь блимав на баранячому салі. В бігли в оселю солдати вигукуючи: “Збирай стара дітей, будемо везти до батьків бандерівців!” Ми тоді жили поруч. Пригадую, як мати пішла туди та повернулась заплакана: “Забирають Михайлових дітей ” - сказала вона. Зібрала перину і віднесла, щоб не мерзли дорогою. Дітей погрузили на підводи і бабку забирали. Мати плакала: “Куди забираєте маму?” Бабку викинули, як поліноз підводи. Діти були малі: старшому 12 років, молодшій дівчинці 6 місяців. З дітьми поїхала сестра їх матері. До Чернівців більше сорока кілометрів, а температура була нижче нуля. Тієї ночі позабирали всіх дітей. У Кондрієвича забрали матір, якій було більше 70 років. Кондрієвич не був одружений Чернівцях приєднали матерів, погрузили в товарні вагони, як тварин. Три дні не відправляли доки не позвозили людей з усієї області.
Моя сестра Параска в тітки забрала двох дівчат. Марії було три роки а Параски було шість місяців. Бабка виховувала їх до осені 1945 року. Осінню прийшло повідомлення, що її син Тодор загинув на фронті. В той же час померла Тодорова жінка. Залишилось п'ятеро дітей сиротами. Найменшому було шість місяців. Дівчат взяла бабця по матері. Потім їх віддали в інтернат. На цьому розповідь тимчасово припиняю.
Повертаюсь до розповіді про засуджених до 20 років відправили в Хабаровський край, по 15-10 років на Уральський лісоповал в Молотовську область, тепер Пермська область. Засуджених до розстрілу передали на апеляцію до верховного суду в місті Києві.

Голові Воєнного трибуналу військ НКВД
Чернівецької області.
Копія:Голові воєнного трибуналу
військ НКВД Українського округу призначення
Воєнною колегію верховного суду СРСР
від 5 січня 1945року
наступним засудженим ВМП замінена:
Кравчуку Олексі Іллічу, Кравчуку Григорію Іллічу - з виселенням на каторжні роботи терміном на 20 років кожному:
Кислиці Євдокії Василівні - з виселенням на каторжні роботи терміном на 15 років.
Висновком Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 5 січня 1945року приговор ВМН в/ НКВД Чернівецької області щодо інших засуджених до ВМП відмінено з направленням справи на нове досудове розслідування.
Кондрієвича Георгія Олексієвича, Єремія Георгія Ілліча, Гаврилюка Михайла Івановича.
Оголосіть про це засудженим. (Див. Фото 4.)


Фото 4. Витяг з архіву

Знову було допитано свідків повторно і справу направлено 8 лютого 1945 року на повторний розгляд суду. Верховний суд СРСР відмінив засудження до ВМП
Кондріевичу Георгію Олексієвичу, Єремеєву Георгію Іллічу, Гаврилюку Михайлу Івановичу.
Всім троїм Відмінено ВМП на каторжні роботи до 20 років. Вони були відправлені до місця відбування покарання у Хабаровський край.

А тепер повернемося знову до родин засуджених. Отже, всі їх сім'ї завезли в Молотовську область Юрленський район поселили в селі Курянава в барак, 70 квартал.
Із розповіді Миколи, сина Гаврилюка Михайла: Їх везли в товарняки майже два тижні. Привезли на станцію в місто Молотове ( Тепер Перм) звідти машинами на поселення, розмістили в довгий барак з двох сторін двох ярусні нари, по середині буржуйки, які обігрівали барак. Воду здобували з розтопленого снігу.
Люди ходили в ліс збирали шишки з хвойних дерев та варили чай, знаходили калину та інші ягоди. Кожної ночі помирали люди, а на ранок їхні трупи вивозили. Невдовзі заставили до праці жінок ліс пилити, дітей гілля чистити. Почали давати на дорослого по 200 грамів хліба, а на дітей по 100 грам. Потім дітей шкільного віку приділили в інтернат. а малих в детдом.
Дорослі і старші діти робили в лісі на лісоповалах. Були під контролем міліції кожен тиждень відмічались в міліції На перших порах багато помогли місцеві жителі. Особливо продуктами.
В 1954 році провели додаткову перевірку судимості і оголосили амністію переселенцям про амністію ніхто не об'являв. В 1958 році сім’я Михайла Гаврилюка повернулись в село, жінка Аниця, син Микола і Дочка Магдалини. Із каторжних робіт повернувся Кравчук Дмитро, але інвалідом. Також повернулися Савчук Степан та Савчук Олена. Не повернулися всі шіст засуджених до розстрілу і заміненим вироком на каторжні роботи.
Гаврилюк Михайло (Див. фото 5.) помер 31 грудня 1948 року.

















Фото 5. Гаврилюк Михайло Іванович

На Гаврилюка Михайла Івановича розповсюджується дія статі 1 законну Української СРСР“ Про реабілітацію жертв політичної репресії на Україні” від 17 квітня 1991рокуі він підлягає реабілітації з поверненням конфіскованого майна.
Начальник слідчого відділу УСНБ України у Чернівецькі області підполковник юстиції В. Ф. Яценюк
Старший помічник прокурора Чернівецької області Старший радник юстиції Н. Є Куриляк. (Див флто 6.)
Фото 6. Витяг з архіву
Отже, більшість нащадків, яких було вивезено, залишилось в Росії. Наскільки мені відомо, з сім'ї Гаврилюка М .І. повернулись троє, а двоє залишились в Росії. З сім'ї Кравчука Григорія (а в нього було п'ять дітей) повернувся один. Від Романчука Петра повернулось двоє. Кадебісти поломили їх долю, закатували батьків, а нащадки залишились служити катам своїх батьків. Мабуть то не їх провина, адже ідеологічна машина ще з дитинства обробила їх проти своїх родичів. Вони позабували свою мову, а то і не знали з дитинства. Дякувати Дочки Гаврилюка,Магдалина яка пронесла фото батька через муки. Більше немає других учасників фотографій. Я віднайшов в своєму старому пожовтілому роками альбомі фотографію Сина
Гаврилюка, Миколи якому було сім років і Магдалині дев'ять років фото зроблено в холоднім сніговім Уралі в 1945році.Як вони вижили не розумію. Пройшли крізь жорна кадебістської машини блукаючи по інтернатах. Знущались над ними викладачі і діти руські називали Бандерами. Коли забрали сім'ю і бабка віддала дітей другі бабусі ми в порожній хаті грались знайшли в плиті заховану пачку паперу перев'язану шпагатом. Ми тими паперами грались. А то були цінні документа. На городі були розстелені коноплі. Під якими
знайшли гвинтівку. Гвинтівку мати від нас відібрала і куди діла невідомо. Я не раз питав мами куди діла гвинтівку так і ніколи не сказала. Питав матір і батька за що судили вуйка Михайла тато казав — менше будеш знати -легше будеш спати! Мама казала що нічого не знає. Я про це не вірю, бо жили рядом,як в одній хаті, то щось могла знати, боялась розповідати. Могли забрати, як родичку за укриття правди. Я підслухав, як тато з мамою говорили ,що Савчук Олена втягнула Штефана (чоловіка)в цю боротьбу. Бігала по селах з українською фаною, збирала, жінок, учила співати козацькі- повстанські пісну її дали 20років, а штефанове 10років,за жінку пішов в тюрму. Я за дверима все слухав. Зайшов в хату перестали говорити. В 1954році була амністія. Кадебісти продовжували тримати під розпискою аж до 1958 року їм було вигідно, то була дешева робоча сила. Осуджені борці за свободу повмирали на каторжних роботах. Виснаженості від недодання в муках на каторжнім труді без лікарської помочі. Заданих муках в тюрмі при слідстві каторжних відбування: не зломилась, не просили помилування, не видали організаторів,не признали свої вини. Я закінчив коротеньке оповідання про сміливих борців за українську незалежність. Віддаю низький уклін селянській жінці ,Яка мужньо перенесла НКАведіскі тортури , каторжні роботи .боролась не для себе
а за незалежність держави. Підросло нове покоління про борців в селі навіть не згадують пам'ять про їх дію стерлась з уходом старого покоління. Де проживали, хати повалилися. Місце де була хата позаростало бур'янами не чути співу жайворонка,річка Мехідра, яка текла змійкою, береги її пахли м'ятою і чебрецем, тіло її порізано бульдозером по рішенню ЦК компартії про велику меліорацію. Тепер не річка яку створила природа а глибокий шанець по якому тече каламутна вода. репресії інтенсивно продовжувались 1944- 1950р роки. В1958 році в село повернулись
Савчук Олена Савчук Степан Кравчук Дмитро які невдовзі повмирали.
Діти пороз'їжджатися, хто куди нема їз них послідовників виховані комсомолом . Воїнам війни в кожному в селі є пам'ятники -це добри але рядом повинен стояти пам'ятник борцям за свободу і державність УПА , ОУН. Пройдуть роки , прийде нове покоління,Яке виросте на нові ідеології, яку запровадять президенти. В нас президенти міняються як рукавиці і кожен старається міняти закони під себе, верховна рада без зуба танцює перед президентом. Борцям не відають шани хіба, що згадують для піару перед виборами . Чи в день незалежності між рядками. В мене був хороший товариш із Бросківців Сторожинецького району три роки вчились він не признався що десять років був в тюрмі. В 1990році зустрівся в народному домі на зібранні руху . Тоді він мені розказав, що був зв'язковим між групами. Все було засекречено. Боївки УПА вела роз'яснювальну роботу з















Хочу зазначити, що при румунські владі діяло комуністичне підпіля і коли прийшли совіти вони стали активними пропагандистами. Так Штефуряк Василина збирала людей в сільські хаті розказувала, як добре жити при радянські владі. Приходила до нас в школу, казала нам, щоб ми доносили, що старші говорять про радянську владу, агітувала вступати в піонери. Пізніше я зрозумів, що вона сама не розуміла, що говорить. Їй хтось написав і вона це говорила. Потім сама розчарувалась в москалях - це пізніше коли пережили голод, колективізацію, податки.
Гнатюк Онуфрій і Гоменюк ходили по селу агітували, щоб люди давали позику державі. З початку вони були, як кажуть на коні, їх використовували, як шестірок. В школі нас вчили, що Бандери - це бандити які убивають людей. Так я з п'ятого класу задумався, якщо то бандити то чому нас не грабують, нікого в селі не убивають А з чого живуть? І сам прийшов до висновку, що то борці за справедливість, за незалежність.
А коли прийшли москалі, то багатьох засудили, податки наклали. Організували комсомольців і в 1946 році позмітали хліб в людей —
зробили голодомор. Ходили з собаками по хатах НКВДисти і шукали бандерів, то дійсно прийшли бандити. В 1947 році перенесли голодомор. В 1948 році колективізація.
Гоменюк Танасій бігав з мірилом, міряв землю, відміряв колгоспникам 0,25 га. Потім, як організувався колгосп був бригадиром. Бігав попід вікна і кричав, щоб ішли на роботу. Був собачкою на побігеньках. Мельничука зняли з голови району. Він працював стрілочником на залізо дорожнім переїзді. В 1948 - 1949 роках всіх шестірок позабували. Один Гоменюк робив бригадиром, а потім передав свій пост сину Миколі. Так, що династія бригадирствувала майже до розвалу колгоспу. Але люди “іюдів” не забувають. Ці перевертні своїм свідченням поламали долі людей і цілих поколінь. Через їх свідчення люди повмирали на каторгах, дружини з дітьми мучились в Уральських бараках.
Отже, я висвітлив один з епізодів малого села і хутора. Я нічого свого не придумав. Все взято з архіву СБУ. На-жаль, там немає особової справи всіх засуджених, і тому їх фотографій не міг встановити. Встановив лише фото Гаврилюка Михайла, від його дочки Магдалини, яка живе в Львівські області, за що їй велика подяка, що зберегла пам'ять, крізь Уральські незгоди і трудне дитинство. Залишилась вірна своєму батькові. А жаль що не має фотографій інших.
Іх ровесники повмирали, родичів близьких немає, є лише племінники. Вони тоді були малі нічого не можуть розказати, діти дипартовані, де-хто ще живе в Росії, а де-хто вже помер. Роки наклали печатку на долю не зламних. Вони хоч особливо видатного не зробили, але, як уміли так боролись за Україну, за її волю, за честь і славу. Скільки народу перетерла комуністична машина, і ще скільки невідомих могил борців за свободу України не досліджено. Вони боролись за щастя народу, а не для злодіїв які пограбували Україну за 25 років при владі. Пора уже схаменутись людям відкинути боягузтво. Молоде покоління прийде до влади і повимітає отих покидьків з минулого. Дякувати Богу уже немає в парламенті комуністів. Я трохи відволікся від теми.
Я не назвав всіх свідків, я просто їх скопіював з архівних документів, бо не варті вони, щоб про них писати. Я лише пригадав більш активних посіпак. А тепер випала нагода розказати через архів через пам'ять. (Див. Фото 7.)

Фото 7. Витяг з архіву
В молодості розпитував людей про ті події, але ніхто не хотів розповідати лиш один родич розповів, як зустрічали Українське військо і румуни з ними справились. Я не маю слів, щоб розказати про їх муки. Я звертався у прокуратуру Чернівецької області, щоб дізнатись ще більше про засуджених, та відповідь прийшла, що в в дев'яностих роках документи з реабілітації знищені. Так, що особова справа не збереглася. Всі слідчі дії які є СБУ в Чернівцях опираються на особову справу (Див. Фото 8.) якої в архіві немає -знищена ким не відомо.
Фото 7. Витяг з архіву
Після мова
Відгомонів комуністичний крокодилячий спів, який за 70років панування знищив мільйони людських долий : тортурами,голодомором,далекими сибірськими морозами. Багато загублено імен борців за свободу України. Багато було зрадників, які прислужували тому режиму і були сексотами, донощиками. Їх потрібно затаврувати вічною ганьбою. Нам потрібно викорінити таки явище, як зрада,чи то держави, чи окремих особистостей. Уже 25років існує Україна ,до сіх пір явно деякі депутати і особистості виступають проти Української держави підтримують війну Московії. Молоде покоління підростає виходить зовсім друге покоління якому не притаманна боротьба за самостійність а тимчасова війна з Московію. Випало цьому поколінню відстояти самостійність за яку боролись предки.
Ще є такі,які явно ігнорують Українську мову. Одна в світі держава, де депутати з парламентської трибуни виступають чужоземною мовою. Борці минулих століть жили під ігом чужоземних держав зберегли звичаї мову, культуру жаль, що назву Русь віддано Московії, яка історію Русі присвоїла. Історія Московії, як держави заснована татарським ханом Хагоммігу Тімуром1277році. Київська Русь існувала уже 300років. Історія Московії(московитів) немає нічого спільного з Київською Руссю. Більше були б благодарні татарам і назвались би Мігдо -тімурію в честь засновника їхньої держави. Юрій Довгорукій Відкрив фінське поселяння в дрімучих болотистих лісах, куди пересилилась частина з Придніпров'я. Потім утворилось князівство яке було завойоване монголо-татари на протязі 350років і нічого спільного з київською русью не має. На протязі всієї Московії царі вели війне. І сьогодні наслідник татаро-монголів Путін(в нього схожість обличчя і характер татаро- монгола) Так татарська- Московія колонізувала Україну -Русь майже на чотириста років нищила, як націю Але не могла побороти мужнього розумного народу. Тепер ми можемо гордитись предками, які відали своє життя і поклонитись жінкам сміливим борців за незалежність. Закінчуючи розповідь про незламність з малого села Лукавці з підгір'я малого хутора Косованки, цвітучого краю Буковина .
Хай буде вічна пам'ять про незламних борців в усіх куточках України відомих і позабутих.
Вічна їм слава!. Пам'ять хай не меркне віками.