Він вийшов ранком на покоси,обмився холодною водою промовив до онука;
- Поглянь Іване, яке гарне сонце, немов сам Господь благословить день для хорошої праці. Сів на покошену траву .вздохнув на повні груди
-Ах як пахне трава,цей запах повернув мені згадки, як з татом бував на покосах.Іване іди сюди, присядь я хочу розповісти про своє життя; мене, щось надихнуло все тобі розповісти про моє життя,а то помру і ти все не узнаєш.,а треба –то комусь розповісти. Онук присів поряд з дідусем.
Слухай мені уже дев'яностий рік пішов, впізнав всякі негаразди.Пам'ятаю румунів. При тих румунах чуть- що били.Я пішов в перший клас погано вивчав румунську мову так учитель( шлях би його натрапив) бив по ладоні,що на все життя чую біль . Ох намучились ми при румунах,але не висиляли не виганяли з домівки. В тридцять дев'ятому того сторіччя прийшли москалі. Зразу появились донощики. Сусід на сусіда доносив, хто що робив при румунах і як тепер відносяться до влади по доносу було вислано до Сибіру і в тюрму . За ніч десять хат спорожніли. Між людьми бродив страх та відчай. Село немов якусь отруту зійло, люди перестали спілкуватись один другого боявся,щоб не дай боже, щось з рота вилити.тоді лети в Сибір. Не довго були москалі але скільки лиха наробили. По хатах робили обшуки,на господарство наклали великі податки. Від корови молоко здавати по п'ятсот літрів , свиню маєш здай з неї шкуру . дерли з мужика, що могли. Мені було шістнадцять років. Прийшли в ночі кагебісти забрали . нас зібрали до десять хлопців , повезли в Сторож енець,загрузили як худобу в товарняк закрили і повезли,а куди не сказали.День їхали без води і без і їде на якісь станції вагон відкрили з вагона пар, як з паровоза дмухнув на повітря не пустили дали по куску хліба черствого ледь кусали. І кварту води. На третій день нас привезли в Сталіне( так тоді звали Донецьк) Привезли до гуртожитку розділили по кімнатах.
На другий день ранком після сніданку розподілили по класам. мене з сусідом Дмитром дали вчитись на коваля других по різним будівельним професіям. Учились по п'ят годин решту до десяти годин робили молотобійцями на заводські кузні,годували два рази вдень
Вирішили з Дмитром втікати.дочекались кінця місяця; дістали по десять рублів стипендії в вечері ноги на плечі і на вокзал.Вціпились за товарняк заді і так пересадками доїхали до Києва.
Пішли в село найнялись в колгосп.Сказали, що документа загубили. Щоб дали роботу заробити на дорогу. Тоді в колгоспі грошей не платили над нами змилувались ,поробили на різних роботах місяць `заробили по п'ятдесят рублів.Приїхали в сусіднє село. До тітки Василени,яка нам повідомила,що біля дому батьків чатує міліція.Вуйко Василь запропонував нам вступити в таємну організація ОУН. Якось вечором в сусідній хаті зібралось п'ять людей. Нас вислали на вулицю,щоб охороняти від кагебістів вони тоді робили обшуки по хатах.
Нас закликали в оселю. Вуйко Василь встав і промовив:
- Шановне товариство пропоную двох хлопців прийняти в наше товариство. Цій хлопці втекли з Донбасу їх шукає міліцію. Я за них ручаюсь. Нас запитали чи вміємо тримати язик за зубами ,чи знаємо нащо ідемо що вереді чекає . на всі питання відповіли гідно.
З тих пір почалось ходіння по муках.Нас прийняли ,як виконавців під опікою Джурі.
Джурі був середнього віку людина. Імені його ми не знали.Мені дав ім'я Липа, а Дмитрові клен
Я зустрічався з ним вечором біля річки .Він передавав листівки книжки . Листівки розклеювали по парканам в селі. Я брошури давав вуйкови. Дмитро не знав де я стрічаюсь з Джурою -це була конспірація. Як появились перші листівки, в село приїхала міліція,кагебешники
Трусили по хатах. Я з Дмитром утекли з села так вирішив вуйко. Повернулись в село,а другий день почалась війна.Вуйко сказав :
Хлопці ідімо на готар зустрічати українське визвольне військо.Не знаю звідки взяли жовто-блакитні прапори і рушили на готар з піснею ще не вмерла Україна. Не дійшовши до готаря
Нас перестріли румунські солдати .Вони були на конях Почали бити людей. Я втік у ліс а багато половили.пов'язали і погнали, як худобу у панський маєток. Там били, старших відпустили а молодших забрали до війська. Забрали і Дмитра.Москалі відступили, я повернувся додому
Багато парубків із села було забрано в червону армію. Був забраний мій старший брат Михась.
Румунська жандармерія ловила молодь і забирала на роботу в Румунію. Я пішов на зустріч з Джурою. Він передав мені листівки і сказав,щоб я готовився до входу до бойових дій.
Більше стрічатись так не будемо, мені повідомлять про дальші дії Не минуло і місяця . прийшов вуйко Василь сказав,що пора збиратись на боротьбу. Попрощався з рідними і під компонент плачу матері я назавжди покину рідну оселю, не знаючи, що чекає в переді.Вуйко привів мене до господаря на краю села Спас недалеко Коломиї.
-Будеш наймитом у вуйка Дмитра. Звати тебе Ільком.
Дав мені довідку на ім'я Гармаша Дмитра із верховини,круглий сирота.
-За тобою вечором прийдуть.
Вечором прийшов незнайомий хлопець і повів мене у ліс. Вийшли на поляну де було п'ять хлопців таких як я.ніч була місячна . Звернувся до нас чоловік в гуцульському сардаку .
-хлопці ви зібрались по добрій волі на боротьбу визволення України, наш народ звільнити від вічного гніту. Тепер іде велика війна між двома звірями, котрі стараються розділити панування над світові і в цьому центрі находимось ми-Україна. Ми між двома звірями і баряться за панування над нами. Ми повинні озброїтись,уміти володіти зброю,щоб дати від пір. Вам треба навчитись користуватись збруєю....
Кожен вечерь ми вчились влучно стріляти. Минуло два місяці ми навчились володіти зброєю.нас розділили по чатах , Чатовим у нас був Сокіл. Чоти ділились на рої. Мене записали до Роя Сургуча –це було в середині сорок другого року. В лісі ми прийняли присягу. Нам видали збою. Я покину службу в господаря в Іспасі . Перше ніч в лісу мені запам'яталась назавжди.Ніч була місячна
Ми полягали поміж смереками над головою таке бланкетне небо. А запах смеречене так лізе у ніс. місяць на небі такий круглий та веселий, немов посміхається над моєю головою. милуючи цією нічною красою по забув про боротьбу яка чекає в переді. Кругом була така тишина, що чути було, як десь птиця плигає з дерева на дерево і відчувався такий звук, немов грають на цимбали. Ранком подались в гори шукати місця де зробити криївку, щоб на всяк випадок запаслись харчами і щоб було де пересидіти на всяк випадок. Пішли вгори на Буковину. Недалеко Вижниці біля гори Німчище в густо зарослому лісі куди неможливо доступити лісорубам
Почали капати; робили по ночам. Землю збирали в мішки несли в Чедемош а, то розсівали далеко по лісу.Викопали довжиною п'ятдесяти метрів,зробили два виходи,глибина три метра. Стіни обклали полінами і між ними обклали мохом, зробили ляду із дерев де посадили куст ліщини закрили отвір. Потім по боках викопали кімнати, нас там посилилось двадцяте чоловік всі нужденні відходи ішли по канавам у викопану яму ,Яка закривалась. Кожен мав свої обов'язки. Були зв'язківці ,які мали зв'язок з сотнею, другі заготівля продуктів. Повара, вартівники , а в потребі всі ішли на завдання. Коли уже облаштувались зв'язківці принесли мундири , потім принесли два ручних кулемета , і гвинтівки. Вивчали муштру нападу і оборони, навчання проходило далеко від криїви. Нападали на румунську жандармерію. Відбирали зброю. В сорок четвертого року німці з румунами втікали через перевал шурдин. Мені було дана задача регулювати їх рух через рух.
Переодягнувся в румунську форму і всіх направив в урочище на вічний спочинок.
Щоб не топтати стежку ми придумали на ноги кізяки , чотири невеличкі полінця з'єднали квадратом прив'язували до мештів так виходили на дорогу, сліду ніякого не було . Румуни з німцями відступили, прийшли руська армія. В горах особливо в селі Руська,і Селятині були бої.
Нам дано наказ не приймати бій з регулярною армію
Перший бій влаштували кагибістам в селі Віженка біля Вижниці. Наша розвідка донесла що кагибісти будуть проводити обшук по селах в тім числі в Віженки. Ми розділились на три групи по шість чоловік. В село зайшли з трьох сторін. Кагибісти з псами ,Їх було до двадцять і чотири собаки. Нам дано задачу спершу знешкодити собак. Наша група шість хлопців засіли біля хати пі тином . незадовго появилось три кагибіста з псом.старший дав команду брати живим без пострілу . Соломій(так звали одного побратима) кинув ніж в собаку .
Ми вискочили з засідки скрутили їх роти кляпом закрили, .забрали автомати . так зробили тихо другі групи. Зійшлися в центрі вирішили, що робити з полоненими. Я не знав, що в селі є наше підпілля. Люди поховались по хатах тільки декілька чолові вийшли і назад пішли
Наш ройовий вирішив їх не вбивати. Розділи мундири забрали потім вони нам пригодились. Пізніш ми дізнались, що тих хлопців розстріляли свої. Ми діяли переважно на Буковині.
Наша сотня діяла від Путили до Глибоке.Ми в одному із хуторів в бабки Мокрини В якої два сина були в УПА під піччю викопали криївку, яка вела на город і вихід зробили в стодолі.
А так же на межі під калиною.в ночі я з двома товаришами повертались з завдання стомлені вирішили відпочити в бабки Мокрини. Сусід був стукачем і доніс кагибістам. В села між підпільниками була своя пошта і попередили, що в село ідуть кагибісти. Це було в сорок п'ятому році. Ми вийшли біля калини сіли в засідку. Коли підійшли кагебісти розстріляли усіх шість чоловік, самі втекли в ліс. Потім дізнались,що половину людей з села вивезли в Сибір інших пересилили в другі села. Ми ішли на з'єднання з побратимами в село Чорногузи. По дорозі дізнались,що в селі зібрали жінок в багацьку стодолу ,закрили, щоб підписувались позичить державі грошей (після війне збирали насильно позику) Ми вирішили їх визволити . підійшли до тої стодоли . там на варті стояв дідок з палицею.
Ми забрали в нього ключ від замка. Звільнили жінок. Сказали діду, щоб сказав, що випустили люди в формі міліції. В кінці сорок шостого року органи влади почали забирати в населення хліб збирали активістів і ходили по хатах забирали весь хліб.нам дано указ захистити людей від мародерства владою.на дорогах ми сиділи в засідках затримували фіри і повертали в село,заставляли повернути людям.Було так ,що проводжали перевезений хліба в супроводі міліції, чи стрибків.Ми виходили із засідки роззброювали.хто не хотів підкоритись розстрілювали. То була війна не ми їх, то вони нас. В сорок сьомому , завдяки дій влади на Буковині і Бессарабії наступив голод. Ми зібрались в старій криївки де в нас були запаси продуктів і боєприпасів. Із двадцяти, з нашого Роя повернулись п'ятнадцять п'ять погибель в бою до нас приєдналось десять хлопців . Відпочили . Прийшов зв'язковий приніс наказ з'єднатися з сотнею в Чорновському лісі..
Там зібралось до двісті повстанців. Нас розділили по сто чоловік Нам ніхто не повідомив куди іти і яка здача.Командир вів нас невідомими стежками, а то по компасу по горам Пройшли ніч. Ранком в лісі лягли відпочити.після командир пояснив ціль нашого прихода в селище Путила тоді уже райцентр. Перед нами поставлена задача напасти на кагеби . Після півдня ми розбились на групи ,перед кожною групою була задача , як діяти . Я із десятью хлопцями переодяглись в цивільне і пішли в селище. Розпізнали рух кагеб і міліції.на вулиці було спокійно лиш інколи проходив міліціонер В будинку кагиби спокійно наша групи підішли до будинку і міліції незамітньо. обірвали проводи зв'язку. Зайняли почту .і напали одночасно на міліцію і кагб. почалась бойня . одного нашого вбито двох легко поранено . кагибістів погибло до двадцять чоловік , поранено до тридцять. Про це донесла наша розвідка і нам дана подяка.З собою взяли в полон майора кг б,нашому керівництву потрібно було знати яка- то група ходить під виглядом повстанців. Через деякий час ми дізнались, що діє група під проводом Козиря в Вижнецкім і Сторожинецкім районі; нас розбили на дві групи одна група повинна пройти з Вижниці через Вашківці Карапчів, Брунсницю і вийти на Стороженець Друга група Берегомет , Лукавці, Жадову контролювати всі села на шляху в селі Панка ми зійшлися група Вижниця в Берегометі знешкодила групу під псевдонімом повстанців.А було це так загорілась сільська рада наші хлопці попрямували на пожежу і зустріли групу в наші формі.
Вони прибігли до нас і кричать :
-Слава Україні ! Ми сквитались із зрадником головою і з його гніздом. Хлопці їх окружили-скомандували здати збрую роззброїлись без супротиву; зняли верхній одяг, а під низом форма кагибастів. Один був майор кгб останні рядові. Заставили знову одітись . зібрали з сусідніх хат людей перед людьми розділи повторно і показали хто під маркою бандерів убиває людей . Ми знали щоб –це бачили небагато людей , а узнає весь край, так і сталось Офіцера розстріляли – рядових розділи збрую і форму забрали . Нам багато разів приходилось одягатись в форму кагиби ,іти в місто виконувати різні завдання розвідки.Наступила зима сорок восьмого року В кожному селі в нас були свої люди А в них були наші криївки. Ми розійшлися по селах по криївках в криївки не більше три чоловіка. Командири нас розставили і по потребі через зв'язківці збирали на якусь операцію. Після нового року тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року
Стало відомо що з сіл Міліеве, Банилів і других будуть вивозити людей в Сибір то.є кулаків. І тих, що відмовляються вступити в колгосп . Тоді було початок колективізації. Нас розділили по п'ятнадцять чоловік на п'ять сіл .ми знали,що кагибісти діють в ночі. В день ми пересиджували в криївках а в ночі чатували в засідках.
Ніч була зимова мороз так добирався до тіла, що з трудом було стояти. Кругом була така тишина, що чути було скрип далекого прохожого. Небо було барвисти, лиш у сяйві місяця зірки переливалися узорами між інеєм на деревах, немов гірлянди. Почули далекий скрип повозок.причаїлись –чекаємо. Нагорнули снігу і за кучугур сховались. Коли наближались повозки, ми вийшли з схованок окружили повозки (їх було десять) На повозка були п'яні стрибки, тільки чотири кагибіста. Всі повставали з повозок підняли руки. Один кагибаст вистрелив в стрибка з криком:- зрадники!.Ми його зразу поклали спати. Роззброїли стрибків –це були молоді, сільські хлопці, які не нюхали пороху війни і не вміли користуватись зброєю.. Так ми ратували села від Сибірі. Тих людей яких хотіли забрати в Сибір ми попередили і до ранку люди покинули село. перебрались хто куди по других селах.Ми повернулись до криївках.Я покохав в Іспасі молоду дівчину. Дружив з нею три роки з сорок шостого по сорок дев'ятий.Це твоя бабця. Вона народила сина а я не міг з нею одружитись, тільки через десять років ,після тюрми ми одружились. Одного вечора я прийшов на умовне місце на побачення мене зустріли стрибки . (щастя я не взяв зброї форму) і повели в сільську раду. Мене признали Бандерою. Так як в мене документів не було ,а словам не вірили, дали десять років тюрми. Відсидів тюрму в північні Печорі.Рубав ліс не лісосплаві. Повернувся, мати померла, рідних вислали в Сибір. Я женився на твої бабки, В колгоспі провів роки,як на панщанні .Пролетіли роки ,як журавлі в чужі краї. Находився по муках .Діждався вільної України І чужий в країні. Пенсія мізерна , тюрмою де хто обзиває. Ті ,що лайдак ували .були шістками в кагиби тепер в пошані. Кагибісти які нас мучили їм тепер шана . Ох нема правди .
Старий подивився на неба вздохнув:
- Ой не знаю, як бог на це дивиться ,і чи довго нашому народу терпіти.
Закінчив свою розповідь піднявся. Промовив до онука Ходімо громадити, щось небо кондубаситься, щоб зливи не було.