Про пісню, присвячену Дмитру Гнатюку

    Напередодні Дня пам’яті та примирення 2015 року, а також свята Перемоги, на мобільний зателефонував мій земляк, давній знайомий і водночас представник у Чернівцях столичного Буковинського земляцтва Володимир Горбачевський.

    - Двадцять другого квітня, коли Буковина вітала з дев’яносторічним ювілеєм Дмитра Михайловича Гнатюка, нам не вдалося і словом перекинутись… Хотів би почути вашу думку щодо тодішньої прем’єри пісні «Ваша Величність Маестро», присвячену Дмитру Михайловичу… Слова і музику написала юнка Вікторія Волощук… Як вам пісня?

    - Звичайно сподобалась. Щирі слова. Гарна музика. Достойне виконання.

    - Вікторія сподівалася, що її пісню почує сам маестро…

    - На жаль, Дмитро Михайлович сам не зміг приїхати до Чернівців, хоча сімнадцятого квітня громада Буковинського земляцтва в приміщенні інституту імені Медведя, завдяки гостинності директора інституту та першого заступника голови земляцтва Миколи Проданчука, мала можливість вітати Маестро особисто. Але так буває. Не завжди наші бажання співпадають з нашими можливостями.

    - Може тоді щось придумаємо, щоб наші можливості і хоча б одне сподівання співпали? Вікторія вже записала пісню на компакт-диск… З Чернівців передамо диск до Києва, а Буковинське земляцтво посприяє організувати зустріч з Дмитром Михайловичем та прослуховування ним пісні…

    - Добре… Можете на мене розраховувати… Але не все залежатиме від нас… Стан здоров’я нашого любого земляка, враховуючи його поважний вік, покращується не так швидко. Ця обставина може перекреслити всі наші плани щодо зустрічі з ним…

    - Це мені зрозуміло… Все ж таки дозвольте, якщо найближчим часом трапиться нагода передати диск до Києва, вам зателефонує тато Вікторії.

    - Авжеж. Мій номер мобільного у вас є. Дзвоніть.

    Але Микола Миколайович Волощук, справжній батько і вічний двигун реалізації талантів своєї доньки, насправді телефонував після цього декілька разів. На дев’яте травня електронною поштою надіслав пісню на слова і музику Вікторії про дороги, що вели до перемоги над фашизмом. Попросив послухати. Пісня приємно вразила своєю зрілістю і глибиною. Порадів за вісімнадцятирічну дівчину.

    А ще подумалось, скільки талантів народжує щедра українська земля. Особливо наш буковинський край. Але чому люди частіше не радіють чужим успіхам, а заздрять їм? Та й на слуху в людей зовсім інші імена. Часто-густо це імена пристосуванців, популістів, нікчемних політиків і олігархів, які нав’язують що нам читати і дивитися, кого слухати і прославляти, аби це сприяло їх самовихвалянню та власному бізнесу.

Зустріч поважного гостя з Буковини

    Увечері двадцятого травня 2015 року з Чернівців знову подзвонив Микола Миколайович Волощук.

    - Завтра до Києва приїде Петро Брижак. Він очолював управління культури і туризму обласної адміністрації та декілька разів призначався головою Сокирянської та Сторожинецької районних адміністрацій Чернівецької області. Погодився передати Гнатюкові компакт-диск із піснею Вікторії та декілька її книжок. Можна я передам слухавку Петру Михайловичу?

    - Звичайно.

    - Доброго дня, Володимире Миколайовичу, - почув голос Брижака, який за своїм тембром нагадав мені голос одного з моїх давніх, добрих друзів. - Як ми завтра з вами зустрінемось?

    - Дуже просто… Як тільки в Києві ви закінчите свої ранкові справи, зателефонуйте мені та прямуйте до театру ім. Івана Франка. На метро їхати до станції «Хрещатик». Там декілька виходів. Спитайте вихід на вулицю Городецького. Коли вийдете, повертайте ліворуч. Метрів через п’ятдесят побачите театр і сквер. Будинок Дмитра Михайловича поруч. Я теж відразу виїжджатиму до центру. Там і зустрінемось.

    - Зрозуміло… Думаю, що встигну звільнитися десь об одинадцятій, - додав Петро Михайлович.

    Після того як ми попрощалися, переговорив по телефону з членами ради Буковинського земляцтва Богданом Гурбиком та Андрієм Скибінським. Розповів про подарунки, які везуть Дмитрові Гнатюку з Чернівців. Запропонував узяти участь у проведенні зустрічі. Від обох отримав згоду.

    Наступного ранку, близько десятої, як домовлялися, зателефонував Петро Брижак. Ще раз уточнили, що місце збору в сквері біля театру ім. Івана Франка.

    Швидко перевдягнувся. Поклав ноутбук і декілька своїх книжок до портфелю. По дорозі зателефонував Гурбику та Скибінському. Богдан Олександрович через форс мажорні обставини під’їхати не зміг. Водночас Андрій Григорович зовсім поруч на печерських пагорбах проходив медогляд у поліклініці Міністерства внутрішніх справ. Він з радістю підтвердив, що скоро буде. Тільки попросив ще раз його набрати, коли під’їду до театру.

    Попри ранковий час на дворі погода вже була спекотною. Очі мимоволі шукали тінь, а ноги збавляли темп, щоб сорочка залишилася сухою. Але настрій був піднесеним. Та й дата радувала – двадцять перше травня.

    Петра Михайловича Брижака відразу побачив серед відпочиваючих у сквері, хоча до цього з ним не зустрічався. Він виділявся притаманною майже усім буковинцям природною елегантністю. Темний костюм, зі смаком підібрана краватка…

    Потиснули одне одному руки. Відразу набрав номер Скибінського.
Потім з нагоди нашого знайомства підписав Петрові пару своїх книжок. Передав йому та попросив передати декілька книжок і родині Волощуків. Чекаючи Андрія Скибінського на лавочці біля фонтану ми з Петром Михайловичем згадували інших наших видатних земляків.

До речі, сьогодні, у 2024 році, Петро Михайлович депутат Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області.


Згадали почесного громадянина міста Сторжинець Мар’яна Гаденка

    Виявилося, що нашим спільним другом є Мар’ян Ілліч Гаденко. Композитор і поет від Бога. Засновник і організатор багатьох міжнародних та всеукраїнських пісенних фестивалів, починаючи зі славнозвісної «Долі». Талановитий телеведучий Першого національного, народний артист України, неперевершений виконавець власних пісень, чимало з яких стали фактично народними. Кавалер ордену «За заслуги» ІІІ-го та ІІ-го ступенів.

    Про всебічну обдарованість Гаденка свідчить навіть такий факт, що він завершив свою службову кар’єру, звільнившись у відставку (ще зовсім у молодому віці) з посади заступника командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

    Про Мар’яна Ілліча вперше в мене запитала моя теща в Чернівцях. Це було в дев’яностих роках минулого століття під час однієї з моїх відпусток.

    - Володя, в вас у Києві живе полковник Гаденко. Співає такі гарні пісні, які пише сам… Постійно слухаю його по радіоточці. Він родом теж з Буковини, зі Сторожинця … Чув про такого?

    - Ні, не чув, - чесно зізнався тещі, а сам подумав, що маю обов’язково відшукати земляка, який справив таке враження на літню, російськомовну жінку.

    Тоді в нас ще не було поширено Інтернету, як сьогодні, але вже через місяць, завдяки телебаченню, я знав Мар’яна Ілліча в обличчя та почув багато його пісень, переважно в авторському виконанні.

    Дійсно, з першої ноти та пісенного слова підкупала щирість і голос автора й виконавця, який ішов ніби з глибини душі. Але дізнатися про адресу чи телефони свого знаного земляка ніяк не вдавалося.

    Та трапилося диво. А можливо доля зробила свою справу. На платформі станції метро «Позняки» побачив саме те довгоочікуване обличчя високого мужчини, який ішов мені назустріч. Наважився звернутися.

    - Пробачте, будь ласка. Ви не Мар’ян Гаденко?

    - Так, це я…

    Слово за словом… Обмінялися телефонами. Виявилося, що ми майже сусіди. Пізніше потрапив у гості до Мар’яна Ілліча. Прихопив із собою касети з власними піснями під гітару, сподіваючись на інше диво. Який поет не мріє почути свої віршовані рядки в піснях, що лунають в радіо чи телевізійному ефірі? І мене, точніше мої аматорські пісні, терпляче слухав сам народний артист України Мар’ян Гаденко!

    - Оця пісня про миротворців вже зараз достойна найкращої сцени, – раптом вимовив композитор. – Записуй телефон начальника ансамблю внутрішніх військ Василя Гулька. Скажеш, що від мене. Віддай йому цей запис. Хай готують аранжування та достойних виконавців.

    Отак просто, як у народній казці, завдяки Мар’янові, влітку 2001 року з’явилася моя найперша студійна пісня «Миротворці» в професійному виконанні квартету «Новий стиль» ансамблю пісні і танцю внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. До речі, аранжування до пісні зробив тоді ще зовсім молодий, талановитий композитор Олександр Бурміцький, якому Мар’ян Ілліч посприяв переїхати разом з родиною до столиці з Тернополю.

    На початку вересня того ж року пісня «Миротворці» вже лунала на всю Україну по першому каналу Національного радіо, а в грудні виконувалася на святкових концертах, присвячених Дню Збройних Сил України та Дню міліції в Будинку офіцерів та в палаці «Україна».

    До речі, зверніть увагу на дуже цікавий збіг. В 2015 році дев’яносторічного ювілею Дмитра Гнатюка 15 вересня свій 60-ти річний ювілей святкував і композитор Мар’ян Ілліч Гаденко.

    Ви тільки уявіть, коли Мар’янчику виповнилось десять, Дмитро Михайлович вже відзначав своє сорокаріччя, дивуючи майбутнього українського композитора й усі континенти нашої планети геніальним виконанням мелодійної української пісні та найскладніших оперних партій. Пройшли роки і з’явилися пісні, написані маестро Мар’яном Гаденко, які виконав легендарний Дмитро Гнатюк.

    Ще одне спостереження. Запитайте у випадкової молодої людини в Чернівцях чи знає він народних артистів України поета Михайла Ткача, співака Дмитра Гнатюка, композитора Мар’яна Гаденка. Повірте мені, я запитував… На жаль, більшість не знає.

   
    І знову відволікаюсь від головного – ювілею Дмитра Гнатюка та бажання молодої буковинської дівчини привітати свого видатного земляка піснею «Ваша величність маестро».

Про відзначення ювілею в Києві та на Буковині

    Необхідно віддати належне буковинській громаді. Керівництво і громадяни Чернівецької області, міста Чернівців, села Мамаївців, Кіцманського району та столичне Буковинське земляцтво зробили все, щоби подія двадцять першого століття – 90-річний ювілей видатного співака Дмитра Гнатюка – не пройшла непомітно, принаймні для самого ювіляра.

    У грудні 2013 року продюсером Василем Ілащуком та режисером Тарасом Ткаченком за меценатської підтримки першого заступника голови Буковинського земляцтва в місті Києві Ростислава Тальського було завершено роботу над фільмом «Дмитро Гнатюк. Монологи».

    Ця талановита стрічка про щасливу долю простого українського хлопця з буковинських Мамаївців неподалік від Чернівців, який народився ще за часів королівської Румунії, могла б у 2014-2015 роках заполонити українські телеканали.

    Проте цього не сталося. Добре, що в київському будинку кіно відбувся прем’єрний показ цього фільму, а пізніше на великому екрані його подивилися практично всі члени столичного Буковинського земляцтва.

    Відомий письменник та заступник голови Буковинського земляцтва Василь Фольварочний за підтримки столичних буковинців Валерія Цибуха, знову Ростислава Тальського, Миколи Проданчука та Ігоря Яків’юка, написав і видав у 2015 році (в чернівецькому видавництві «Букрек) роман-хроніку «На висотах орлиного лету», присвячену видатному співакові.

    Перші примірники книги автор подарував почесним гостям урочистостей, що відбувалися 28 березня в Національній музичній академії на честь ювіляра Дмитра Михайловича Гнатюка. Делегацію Буковинського земляцтва столиці очолював перший заступник голови Ростислав Борисович Тальський.


    З яскравою промовою на ювілейному вечері виступив ректор Музичної академії Рожок Володимир Іванович. А потім гості урочистостей із задоволенням подивились і послухали оперу «Запорожець за Дунаєм» у режисерській постановці Дмитра Гнатюка.

    Серед почесних гостей урочистостей можна було побачити чимало видатних українців і навіть деяких політиків, наприклад, народного депутата України, буковинку Оксану Продан, а також і гостей з малої батьківщини нашого маестро – голову Чернівецької обласної адміністрації, мера міста Чернівців, голову сільської ради та директора загальноосвітньої школи №2 села Мамаївців, в якій вже декілька років поспіль працює музей ювіляра, сприяючи духовному вихованню майбутніх буковинських зірок.

    Що б там не казали, але саме завдяки таким людям як Михайло Ткач, Дмитро Гнатюк та Мар’ян Гаденко світ дізнався про Україну, а також зможе зрозуміти справжню, не вигадану душу вкраїнського народу.

    А сама Буковина урочисто вітала Дмитра Михайловича з ювілеєм 22 квітня, сподіваючись на його приїзд зі столиці. Звичайно, душею, усім серцем та єством він таки теж був на Буковині.

    Коли Валерій Іванович Цибух перед проголошенням здравиці зателефонував до Києва, раптом усі присутні почули голос Дмитра Гнатюка. Він дякував буковинцям за добрі слова і бажав їм доброї, щасливої долі. У відповідь хвильові потоки людської любові линули до столиці, до їх рідного Дмитра Михайловича. Завдяки сучасним технологіям атмосферу цього свята кожна людина зможе відчути і сьогодні, і завтра, переглянувши відповідні відеоролики…

Вітання ювіляра піснею «Ваша Величність Маестро»

    Нарешті зі своєї лави ми побачили пана Андрія Скибінського. Він поспішав і вже здалека вітався з нами. Відразу набрав номер домашнього телефону Гнатюків. У слухавці почув голос дружини Дмитра Михайловича.

    - Доброго дня, Галино Макарівно. Вас потурбували з Буковинського земляцтва. До Києва з Чернівців приїхав Петро Брижак. Привіз Дмитру Михайловичу диск із записом пісні «Ваша Величність Маестро», яка лунала на його честь в Чернівцях у квітні. Наша невелика делегація з трьох осіб біля вашого будинку. Чи дозволите передати вам дарунки?

    - Ой, знаєте, ми ще такі слабенькі… Не зможемо вас гарно зустріти, - розгублено вимовила жінка. – Але заходьте. Код знаєте? Третій поверх…

    - Так, все знаємо, дякуємо, заходимо…

    Господиня нас зустріла перед дверима. Попри вік, її молоді й уважні очі дивилися на нас люб’язно. Мудра усмішка.

    До речі, Галина Макарівна, теж знакова постать. Доктор філологічних наук. Лауреат державної премії ім. Тараса Шевченка. Але така проста і людяна. Недарма кажуть, що сума мудрості та чванливості для будь якої людини є константою.

    Ми увійшли та дружно залишили взуття на килимку. А Галина Макарівна, схвально зауважила, що всі буковинці незалежно від їх статусу завжди роззуваються, та попрямувала до спальні, де знаходився Дмитро Михайлович.

    - Дмитрику, до тебе прийшли земляки з Чернівців та з буковинського земляцтва. Зможеш прийняти?

    - Най заходять, - почули ми передбачувану відповідь видатного земляка.

    Коли ввійшли до спальні, Дмитро Михайлович присів на краєчку ліжка. Ми по черзі відрекомендувалися. Привіталися з маестро, обняли його. Розповіли про урочисте відкриття його погруддя в Мамаївцях біля рідної школи, про святкування ювілею в рідному селі й у Чернівцях.

    Петро Михайлович Брижак вручив книги Вікторії Волощук та аудіо-диск із піснею на її слова «Ваша Величність Маестро».

    - Дмитре Михайловичу, чи зможете зараз послухати пісню? Узяли з собою навіть ноутбук.

    - Із задоволенням, - засвітилися очі співака.

    Ми з Андрієм готували техніку для прослуховування, а Петро в цей час зізнавався ювілярові:


    - Все життя мріяв побачитися з вами, Дмитре Михайловичу. А сьогодні є страшенно щасливим, бо ця мрія здійснилася.

    - І я щасливий бачитися з моїми дорогими земляками. Такі зустрічі вертають мені сили і здоров’я. Дякую буковинцям і буковинській столиці за увагу до мене і подарунки.

    Залунали акорди і слова пісні. Всі замовкли. Попри слабеньку акустику ноутбуку маестро дуже уважно слухав і чув кожне слово про людську і творчу долю видатного музиканта, про свою долю… Його плечі розправилися, а в очах засвітилися сльози, бо пригадалось дитинство і юність, тяжка праця й перші творчі здобутки, лихі часи і перемоги.

    Розчулений маестро подякував нам і творцям пісні за принесену радість і душевне тепло. Потім на другому примірнику диску, який було повернуто родині Волощуків, написав слова подяки буковинській громаді за щиросердне вшанування на малій батьківщині його ювілею.

    - Дмитре Михайловичу, Галино Макарівно! Дозвольте і мені подарувати вам свою книгу. Це перша книга роману «Безмежна доля» про видатного українця з Галичини Юрія Дрогобича. Хай і ваша спільна доля буде безмежною та щасливою, а два крила вашого подружжя ніколи не припиняють свій лет…

    - Дякую, Володимире Миколайовичу, - прийняла книгу жінка. – Обов’язково читатиму вголос ваш роман Дмитру Михайловичу. А стосовно безмежної долі… Назва книги нагадала мені нашу молодість. Тоді нашому синочку Андрійчику було років чотири – п’ять. По радіо співав Дмитро, а ми удвох слухали.

    - Мамо, а со таке доля? - запитав малюк, почувши в пісні незнайоме слово.

    - Це така добра тьотя, яка дарує гарним людям щастя.

    Пізніше я побачила, що синочок щось пише своїми дитячими закарлюками на окремому аркуші. Літер він тоді ще не знав.

    - Що ти тут таке намалював, синочку?

    - То я листа написав.

    - Кому?

    - Тьоті Долі.

    - Про що?

    - Поплосив тьотю Долю для нас стястя. Тлеба купити конвелта і відплавити листа посьтою.

    Я пообіцяла синові все зробити та сховала листа в книзі. А коли почала його шукати, ніде не знайшла. Лист, наче розчинився… Зараз думаю, що він таки надійшов небесною поштою до адресата, а завдяки проханню синочка наша доля протягом багатьох десятків років дійсно була і є щасливою…

    Мабуть і щирі слова вісімнадцятирічної Вікторії Волощук та її дитяче бажання зробити приємне Дмитру Михайловичу теж почують в небесній канцелярії…

    Потім Дмитро Михайлович нас відпустив з Галиною Макарівною до зали, де ми декілька разів підняли кришталеві келихи з коньяком «Борисфен»: і за здоров’я маестро, і за гостинну родину Гнатюків, і за дивовижну жінку Галину, яка понад шістдесят п’ять років є коханою, надійною і вірною подругою нашого дорогого земляка.

Звання «Почесний громадянин Буковини» Дмитра Гнатюка та намір назвати музичну школу міста Сторожинець іменем Мар'яна Гаденка

    Можливо, на Небесах таки почули наші побажання та слова пісні Вікторії Волощук.

    Принаймні за поданням столичного Буковинського земляцтва Чернівецька обласна рада проголосувала за присвоєння народному артисту України Гнатюку Дмитру Михайловичу звання «Почесний громадянин Буковини».

    А згадуючи сьогодення, сподіваємося, що депутати Сторожинецької міської ради незабаром проголосують за рішення присвоїти ім’я Мар’яна Гаденка Сторожинецькій музичній школі, де навчався і розпочинав свій творчий шлях видатний буковинський митець, де як ще започаткував сам Мар'ян Ілліч щороку відзначають грошовими преміями кращих учнів з багатодітних та малозабезпечених сімей.

    У Чернівцях, завдячуючи невтомній енергії Миколи Волощука, відзняли вітальний відеоролик на адресу Дмитра Гнатюка, де крім вітань керівників області та міста прозвучала і пісня «Ваша Величність Маестро». Як планувалося буковинськими активістами, цей відеоролик надійшов до всіх обласних центрів України як зразок народного вшановування своїх кращих громадян.

   

26.05.15 - 17.08.2024 р., м. Київ

    На день народження своєї сестрички Сашеньки мій онук, шестирічний Ваня, запитав:

- Діду, ви можете мені розповісти чому покинули бабусю Віру?

    За святковим столом відразу запанувала тиша.

    - Я тобі все розповім і поясню… Але дозволь не сьогодні.

    - Добре, - погодився онук, і присутні знову загомоніли.

    А я, замислившись над цим запитанням, зрозумів, що воно цікавить не тільки Ваню, а також інших моїх онуків, онучок, донечок та колишню дружину.

    З чого починати відповідь на це непросте для мене запитання?
    Почну з того, що в моєму юнацькому житті було перше справжнє кохання - це моя однокласниця Світлана Силаєва, з якою в 1969 році ми закінчили 10-Б клас 33-ї середньої школи міста Чернівців та взаємно закохались. Я відразу поступив до вищого військового училища, яке знаходилося в Мінську, тому до Чернівців приїздив тільки на зимові та літні канікули.

    Але в 1971 році наші долі розійшлися, бо в Чернівцях Світлана вийшла заміж за студента - медика Валерія Кліміна, який пізніше обрав шлях військового лікаря.

    Через два роки в 1973 році в Мінську і я одружився з Вірою Хмельницькою, яка в місті Стовбці Мінської області із золотою медаллю закінчила середню школу та після випуску з Білоруського державного університету вже два роки працювала в білоруській столиці на науковій посаді Академії Наук БРСР.

    Дякуючи нашому коханню і шлюбу маємо з Вірою трьох донечок: Ольгу (народилась у 1974 році в місті Наро-Фомінськ Московської області), Галину (народилась у 1979 році в місті Легниця, що у Польщі) та Надію (народилась у 1986 році в Києві).

    Так склалося, що практично відразу після народження нашої молодшої Наді, включно до 1988 року, щоночі знаходився в кімнаті з дитиною, міняв їй пелюшки та підгузки, годував з пляшечки, заспокоював, коли починала плакати, щоб не почули та не прокинулися в сусідній кімнаті старші діти з Вірою.

    Забігаючи наперед хочу зазначити, що наші діти після успішного закінчення в Києві середньої школи (Оля – із золотою медаллю) отримали вищу освіту: Оля і Надя закінчили Хіміко-технологічний факультет Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», а Галина – Національний медичний університет імені Богомольця та Українську військово-медичну академію.

    Дівчата вийшли заміж за достойних хлопців, з якими разом навчалися у вишах, і народили нам з Вірою 12 онуків та онучок: Оля – Лізу (1999 рік), Миколу (2006 рік) та Ксенію (2016 рік); Галя – Олега (2006 рік), Сашеньку (2008 рік), та двійнят Ваню і Гліба (2017 рік); Надія – Михайла (2009 рік), Лідочку (2013 рік), Валю (2016 рік), Мар’ю (2018 рік) та Серафіма (2021 рік).

    У 1992 році я з Вірою розлучився та взяв шлюб зі Світланою, вогонь кохання до якої продовжував палати в моїй душі.

    І от тепер переходжу до запитань, які безпосередньо пов’язані із складним запитанням мого онука Вані.

    Чи кохав я Віру?

    Так, звичайно кохав і щиро їй розповів про Світлану ще до нашого весілля, обіцяючи, що моє перше кохання не завадить нам будувати нашу щасливу сім’ю.

    Чи дотримався я своєї обіцянки?

    Ні, не дотримався, бо тоді не міг знати, що заміжня Світлана потаємно теж продовжувала кохати мене, а коли наважилася розлучитися з Валерієм, мріяла, що трапиться диво і я знову з’явлюся в її житті.

    Чи були для мене помилкою кохання та шлюб з Вірою, яка в моєму житті була першою жінкою?

    Ні! Моє кохання з Вірою і наш шлюб з нею за визначенням не може бути помилкою для мене, бо три наші донечки і дванадцять онуків (шість хлопчиків та шість дівчаток) це не тільки велике надбання всесвіту, а й наше найбільше щастя та наше продовження в дітях і онуках.

    Чи правильно я вчинив, що покинув Віру, маючи трьох донечок?

    Мабуть правильно, бо відчув, що моє подальше життя без Світлани стає нестерпним. Бо було нечесно і дуже боляче мимоволі шукати в кожній жінці риси Світлани та приховувати від дружини, дітей, батьків, друзів, а також від самого себе, що насправді кохаю іншу жінку, яка ніколи не стане моєю дружиною. Мабуть правильно, попри те, що усвідомлював наслідки свого рішення – кардинальне погіршення стосунків з Вірою у разі розлучення і відповідне ускладнення стосунків з дітьми.

    Що таке має Світлана, чого не має Віра?

    І Віра, і Світлана мають все, що має кожна жінка. І кохаєш жінку не за якісь унікальні якості, а за те, що вона просто є. Коли закохуєшся і кохаєш жінку, світ навколо тебе стає яскравішим, теплішим, гармонічнішим. Кожний твій день є щасливим, коли кохана поруч. Якщо трапляються побутові суперечки, коханій жінці прощається все, а не коханій не прощається нічого. Чоловіки, які ніколи нікого не кохали, одружуються, розлучаються, знов одружуються, або не одружуються і так шукають свою жінку все своє життя, бо справжнє, взаємне кохання дарується не кожній людині.

    Чи кохала мене Віра, коли виходила заміж за мене?

    Мабуть кохала, бо народила мені трьох донечок. Як дружина офіцера вона не вагаючись залишила Мінськ та престижну роботу в білоруській Академії Наук, змушено подорожувала зі мною по світу, у тому числі подолала разом зі мною три спекотних літа на півдні Туркменії. До прикладу, перед нашим приземленням в аеропорту міста Мари в літаку пасажирам повідомили, що температура повітря в тіні становить 53 градусів за Цельсієм!

    Але зовсім недавно, під час святкування дня народження одного з наших онуків, на мою репліку «старайся не гризти себе думкою, що наш шлюб був для тебе помилкою», Віра емоційно заявила, що вважає шлюб зі мною найбільшою помилкою свого життя.

    З точки зору психології можна було би зрозуміти таку відповідь Віри, якби цей діалог відбувся під час нашого розлучення в 1992 році.

    Але тепер, коли минуло більше тридцяти років, її відверта відповідь тільки доводить, що Віра мабуть насправді нікого не кохала, а обираючи саме мене, як одного зі своїх потенційних кандидатів на шлюб, просто банально помилилася.

    Але я попри все дуже вдячний їй за цю помилку, бо завдяки цій помилці маю трьох талановитих донечок і обдарованих багатьма талантами шість онучок та шість внуків, яких дуже люблю, пишаюся ними та щиро радію їх кожному успіху.

    Київ, 2024

   Прямуючи 30 листопада 2022 року по слизькому тротуару Печерського району міста Києва мене зупинив сигнал мобільного телефону.

   Телефонував Сергій Миколайович Золотарьов, в недалекому минулому диригент Національного президентського оркестру, який 3 жовтня 2004 року диригував оркестром в Національному палаці культури і мистецтв «Україна» під час проведення мого творчого вечору – благодійного заходу «Ми служимо народу України».

   Як крижаною водою вилив мені на голову три слова: «Вчора помер Молотай». Попросив нагадати номери телефонів творчих друзів Анатолія Михайловича – заслуженого діяча мистецтв України Марциніва Олега Дмитровича та державного діяча, політика, голови наглядової ради Національного президентського оркестру, академіка Толстоухова Анатолія Володимировича.

   Вранці, 1 грудня 2022 року зателефонував Валерій Анатолійович Молотай – достойний, турботливий син свого видатного батька - засновника та художнього керівника Національного президентського оркестру, професора Національної музичної академії України Анатолія Михайловича Молотая.

   Валерій підтвердив сумну звістку, що 29 листопада 2022 року батька не стало. Причина смерті – ішемічна хвороба серця, яке раптово зупинилось імовірно через тромб.

   Повідомив, що церемонія прощання відбудеться в п’ятницю 2 грудня з 13 до 14 години в ритуальній залі Лісового кладовища столиці України, що поблизу центрального входу.

   Поховання розпочнеться з 14 години (84 р. 125-3-12).

   Мимоволі прийшли та лягли на папері поетичні рядки, присвячені нашому дорогому другові та видатному митцю:

Пробач за все й у вічність відлітай…
Народжується зірка чи планета
Із назвою «Маестро Молотай»,
Як світоч духу, для людського злету!
Як білий птах, у вічність відлітай…
Мільярди літ тривати тому лету…

Відповідальний секретар наглядової ради
Національного президентського оркестру,
заслужений діяч мистецтв України
Володимир Миколайович Мельников
   01-03.12.2022 року, м. Київ

    Сьогодні, 9 лютого 2022 року, земля Буковини прийняла в свої обійми відомого письменника Василя Івановича Фольварочного.

    Великого майстра слова, патріота і громадського діяча, який помер у Києві 5 лютого та залишив яскравий слід в українській літературі, поховали на центральному цвинтарі міста Чернівці, де поруч знаходиться і могила легендарного Назарія Яремчука. Прощальна церемонія розпочалася об 11.00 на центральній алеї кладовища.

    На жаль, влада Києва не знайшла достойного місця на Байковому цвинтарі, якого насправді заслуговує золотий письменник України, заслужений діяч мистецтв України та повний кавалер ордену «За заслуги» І, ІІ та ІІІ ступенів Василь Фольварочний.
   
 А вчора, 8 лютого 2022року, перед Будинком письменників на вулиці Банковій 2, де Василь Іванович з 2002 по 2006 рік працював директором, з ним прощалися: дружина Тетяна Володимирівна, яка є першим заступником Голови НСПУ, Ігор Фольварочний (старший син) та інші родичі; друзі і колеги по спілці письменників України на чолі з Головою НСПУ Михайлом Сидоржевським; представники столичних бібліотек, а також представники Буковинського земляцтва Валерій Цибух (голова), Микола Проданчук (засновник земляцтва та перший заступник голови) , Володимир Саєнко та Володимир Мельников (заступники голови), Андрій Скибінський (відповідальний секретар та заступник голови), Сергій Скрипник та Олександр Шапка (члени Ради земляцтва), Марія Ткач (дочка покійного Михайла Ткача ) й інші.

   Активну участь в організації поховань Василя Фольварочного , в перевезенні з Києва до Чернівців його дружини взяли заступник голови Буковинського земляцтва Ігор Яків’юк та Сергій Скрипник, а також керівництво міста Чернівців та області.

   Письмово висловила співчуття родині та друзям В.Фольварочного від імені вокального тріо «Либідь» художній керівник колективу, народна артистка України Лідія Михайленко: «Нехай Господь упокоїть душу Василя Івановича Фольварочного. Йдуть кращі… Тріо «Либідь» висловлює щирі співчуття рідним і близьким покійного! Нехай Василь Іванович покоїться з миром! Вічна і світла йому пам’ять!».

   Буковинське земляцтво Києва приєднується до цих слів, дякуючи Василю Івановичу за активну участь в роботі земляцтва на посаді заступника голови, за книги, присвячені видатним буковинцям, за батьківську підтримку початківців, коли він був очільником письменницької організації Буковини, за всі його добрі справи…

   Мимоволі згадалися слова Михайла Ткача у виконанні тріо «Либідь» - Не летіть літа так дуже швидко! Хай поплава з лебедем лебідка…

   Полетіла душа Василя Івановича в далекі світи, кружляючи над Буковиною, рідною Тернопільщиною, Києвом, де на вулиці Тростянецькій залишилася його вірна лебідка Тетяна… І болить йому, щоби ніхто не скривдив його лебідоньку… Свідомо чи не свідомо…

Історичний екскурс

Як розповів засновник Міжнародного пісенного фестивалю «Доля» народний артист України Мар’ян Гаденко фестиваль було започатковано в перший рік життя незалежної України, а саме в 1992 році, за погодженням з Міністерством культури України та Державним комітетом телебачення і радіомовлення України.
Мета фестивалю – щорічно, на конкурсних засадах вшановувати найкращих виконавців української пісні в номінаціях «сучасна обробка народної пісні», «авторська пісня і співана поезія», «сучасна популярна музика», а також визначати найкращих піснетворців - поетів, композиторів та аранжувальників.

З 1992 по 1998 роки фестиваль проходив у Чернівцях. З 1999 року, на запрошення міського голови міста Трускавця Богдана Матолича, організатори фестивалю та конкурсанти збиралися в місті Трускавці, а з 2007 року - в столиці України.

Переможцями фестивалю, для яких «Доля» стала реальною сходинкою до їх подальшого визнання в Україні та у світі є Наталія Бучинська, Ольга Добрянська, Оксана Пекун, Катерина Бужинська, Віктор Павлік, Василь Данилюк, Іван Дерда, Дмитро Яремчук, Оксана Нестеренко, Астрая, Павло Мрежук, Іван Красовський, Юлія Мартинова, Тетяна Кисляк, Алла Кобилянська, гурти «Пікардійська терція», «Дзвони», «Літопис», «Нічлава Блюз», «Новий стиль», «Тріода».

Співголовами журі в різні роки були народні артисти України Дмитро Гнатюк, Костянтин Огнєвий, Назарій Яремчук, Микола Мозговий, Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Іван Попович, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Микола Свидюк, Анатолій Демчук, Олександр Василенко, Євген Коваленко, Олександр Пономарьов, Іван Мацялко, Михайло Мацялко, Оксана Савчук, Іван Кавацюк (дует «Писанка»), Олег Дзюба, Алла Попова, Віктор Шпортько, Анатолій Матвійчук, Павло Дворський, Ніна Шестакова.

Кращими поетами фестивалю ставали Вадим Крищенко, Микола Луків, Ганна Чубач, Володимир Мельников, Зоя Кучерява.

Високе звання кращого композитора отримували Анатолій Горчинський, Геннадій Татарченко, Остап Гавриш, Лілія Остапенко, Анатолій Сердюк.

Новий подих сучасна українська пісня отримала завдяки аранжуванням Дмитра Гершензона, Ігоря Балана, Сергія Коваля.

У фестивалі брали активну участь представники української діаспори США, Канади, Румунії, Ізраїлю, Польщі, Угорщини, Росії, Білорусі, Болгарії, Хорватії, Словенії, Македонії, інших держав колишньої Югославії та Грузії.

Про ХХХ Міжнародний пісенний фестиваль «Доля»

Співорганізатором ХХХ ювілейного Міжнародного пісенного фестивалю «Доля» (проходив 27-28 серпня 2021 року в Трускавці) разом з його засновником Мар`яном Гаденком виступила Трускавецька міська рада, яку очолює міський голова Андрій Кульчинський.

Прес-служба Трускавецької міської ради повідомила, що ювілейний фестиваль «Доля» розпочався в обідню пору 27 серпня символічним плетінням вінка, який учасники дійства пронесли до пам’ятника Іванові Франку. В цей день Україна та світова спільнота відзначали 165-ту річницю від дня народження видатного українця.

Офіційна церемонія відкриття ювілейної «Долі» проходила в трускавецькому Палаці культури ім. Тараса Шевченка. Гостей фестивалю вітали міський голова Трускавця Андрій Кульчинський, народні артисти України Мар`ян Гаденко та Лілія Сандулеса, а також наймолодші та найстарші віком учасники.

Протягом першого дня члени журі фестивалю, народні та заслужені артисти України Анатолій Демчук, Василь Данилюк, Лілія Сандулеса, Ніна Шестакова, Ольга Добрянська, Роман Рудий, Алла Кобилянська, Василь Волощук, Ванда Дріневська, Володимир Будейчук, Ірина Зінковська, Ірина Стиць та Олена Хижна на чолі з Мар’яном Гаденком напружено працювали, щоб визначити кращих виконавців у трьох номінаціях, а також володаря Гран-прі, якого крім нагород фестивалю також чекав цінний подарунок Трускавецької міської ради.

ХХХ Міжнародний пісенний фестиваль «Доля» завершив свою роботу 28 серпня 2021 року великим гала-концертом, що розпочався о 20.00 та закінчився церемонією нагородження переможців.

Володаркою гран-прі та одним із лауреатів ХХХ-го ювілейного фестивалю «Доля» з піснею «Повертайся, мамо» на слова заслуженого діяча мистецтв України Степана Галябарди і музику заслуженого артиста України Василя Волощука за одностайним рішенням журі стала солістка Оркестру Державної служби України з надзвичайних ситуацій, активний член Асоціації діячів естрадного мистецтва України та Буковинського земляцтва міста Києва старший прапорщик служби цивільного захисту Оксана Барняченко (творчий псевдонім - Оксана Радул).

Це творче досягнення представників Державної служби України з надзвичайних ситуацій відразу після святкування тридцятої річниці незалежності держави свідчить про відповідальне ставлення керівництва служби до своїх службових обов’язків і в галузі культури, а також стало справжнім подарунком усім рятувальникам країни, які 17 вересня відзначатимуть своє професійне свято - «День рятівника».

28 серпня – 12 вересня 2021 року, м. Трускавець – м. Київ

Прецедент авторського права виник наприкінці дев'ятнадцятого століття.
Уявляєте, такі генії як Леонардо да Вінчі, Олександр Пушкін, Вільям Шекспір та інші творили без цього права? До речі і скромний Творець всесвіту, Який і зараз творить та щедро наділяє даром творчості деяких людей, робить свої справи, не потребуючи винагороди та не вимагаючи плати від людей і правителів за користування Своїми творіннями. А було б непогано шаленіючому від жадоби світовому бізнесу сплачувати 99 відсотків від своїх прибутків на користь людства і кожної простої людини за споживання лісів, земель, води, повітря, енергій Сонця і надр Землі.

Люди творчих професій та істинні творці (автори) витворів мистецтва та нових знань не можуть бути зацікавленими в тому, щоб їх духовне дитя не стало надбанням людства та всесвіту.

Водночас керівники бізнесу (промисловці, політики, представники сучасної медицини та фармацевтичної галузі, освіти і науки, галузі культури і мистецтва тощо), які в той чи інший спосіб заволоділи монопольним правом використовувати інтелектуальний (творчий) продукт того чи іншого автора, по-перше, зацікавлені у заниженні авторського гонорару, а, по-друге, з метою отримання надприбутків, не зацікавлені в тому, щоб їх внутрішні та зовнішні конкуренти мали таку ж можливість використовувати цей продукт в інтересах громадян та людства в цілому.

Зауважу, що не випадково до керівників бізнесу включено політиків, оскільки кожний бізнесмен знає, що політика є найприбутковішим бізнесом у світі, а наявність на вищих державних посадах мільйонерів та мільярдерів тільки підтверджує зазначену аксіому.

Тому як автор наукових робіт і винаходів (зокрема «Проектування математичних алгоритмів функціонування радіоелектронних засобів». Мельников В.М., Оленович О.Ф. Учбовий посібник, - Київ: Видавництво ВА ППО СВ, 1992); слів і музики естрадних пісень; фотографій; літературно-художніх видань («Друзям» 2003; «Українці не папуаси» 2007; «Безмежна доля» 2014); а також публіцистики, виданих українською, російською та англійською мовами, я офіційно дозволяю їх вільне використання фізичними та юридичними особами (оцифрування, публікацію, переклад на інші мови, поширення та відтворення в Інтернеті, на радіо і телебаченні, видання в паперовій та інших формах), у тому числі з комерційною метою, в будь-якій країні світу за умов зазначення автора (співавторів) відповідного твору. При цьому у разі використання творів (відповідних файлів, записів, їх відтвооренння) зобов'язуюсь не порушувати в судовому порядку питань щодо матеріального авторського права.

Поэтому как автор научных работ и изобретений (в частности «Проектирование математических алгоритмов функционирования радиоэлектронных средств». Мельников В.Н., Оленович И.Ф. Учебное пособие,- Киев: Издание ВА ПВО СВ,1992); слов и музыки к эстрадным песням; фотографий; литературно-художественных изданий («Друзям. Моим товарищам. To my friends» 2003; «Украинцы - не папуасы» 2007; «Безграничная доля» 2014); а также публицистики, изданных на украинском, русском и английском языках, я официально разрешаю их свободное использование физическим и юридическим лицам (оцифровку, публикацию, перевод на другие языки, распространение и воспроизведение в Интернете, на радио и телевидении, издание на бумажных и других носителях информации), в том числе с коммерческой целью, в любой стране мира, при условии упоминания автора и соавторов соответствующего произведения (файла). При этом обязуюсь не возбуждать в судебном порядке вопросы касательно материального авторского права.

Therefore, as the author of scientific works (inventions), words and music of songs, photographs, literary and artistic publications («To my Friends» 2003; «Ukrainians are not Papuans» 2007; «Boundless Fate» 2014), as well as journalism published in Ukrainian, and also in Russian and English, I officially authorize their free use (digitization, publication, translation into other languages, distribution and reproduction on the Internet, radio and television, publication in paper and other forms), including for commercial purposes, in any which country of the world under the conditions of obligatory indication of the author (co-authors) of the work. In the case of the use of works (relevant files, records, their reproduction), I undertake not to raise the issue of substantive copyright in court.

Заслужений діяч мистецтв України, кандидат технічних наук Володимир Миколайович Мельников (Володимир Мельников, Имир Ельник, Ростислав Очеретяник, Владимир Мельников, melnikov v n, فولوديمير ملنيكوف, Уладзімір Мікалаевіч Мельнікаў, Wolodymyr Melnykow, Βλαντιμίρ Μέλνικοφ, Volodymyr Melnykov, ولدیمیر ملنیکوف, Volodymyr Mel'nykov, Vladimir Melnikov, Volodimir Melnikov).

Кyiв, 31.07.2021, E-mail:melnikov.vlad@ukr.net