Про пісню, присвячену Дмитру Гнатюку

    Напередодні Дня пам’яті та примирення 2015 року, а також свята Перемоги, на мобільний зателефонував мій земляк, давній знайомий і водночас представник у Чернівцях столичного Буковинського земляцтва Володимир Горбачевський.

    - Двадцять другого квітня, коли Буковина вітала з дев’яносторічним ювілеєм Дмитра Михайловича Гнатюка, нам не вдалося і словом перекинутись… Хотів би почути вашу думку щодо тодішньої прем’єри пісні «Ваша Величність Маестро», присвячену Дмитру Михайловичу… Слова і музику написала юнка Вікторія Волощук… Як вам пісня?

    - Звичайно сподобалась. Щирі слова. Гарна музика. Достойне виконання.

    - Вікторія сподівалася, що її пісню почує сам маестро…

    - На жаль, Дмитро Михайлович сам не зміг приїхати до Чернівців, хоча сімнадцятого квітня громада Буковинського земляцтва в приміщенні інституту імені Медведя, завдяки гостинності директора інституту та першого заступника голови земляцтва Миколи Проданчука, мала можливість вітати Маестро особисто. Але так буває. Не завжди наші бажання співпадають з нашими можливостями.

    - Може тоді щось придумаємо, щоб наші можливості і хоча б одне сподівання співпали? Вікторія вже записала пісню на компакт-диск… З Чернівців передамо диск до Києва, а Буковинське земляцтво посприяє організувати зустріч з Дмитром Михайловичем та прослуховування ним пісні…

    - Добре… Можете на мене розраховувати… Але не все залежатиме від нас… Стан здоров’я нашого любого земляка, враховуючи його поважний вік, покращується не так швидко. Ця обставина може перекреслити всі наші плани щодо зустрічі з ним…

    - Це мені зрозуміло… Все ж таки дозвольте, якщо найближчим часом трапиться нагода передати диск до Києва, вам зателефонує тато Вікторії.

    - Авжеж. Мій номер мобільного у вас є. Дзвоніть.

    Але Микола Миколайович Волощук, справжній батько і вічний двигун реалізації талантів своєї доньки, насправді телефонував після цього декілька разів. На дев’яте травня електронною поштою надіслав пісню на слова і музику Вікторії про дороги, що вели до перемоги над фашизмом. Попросив послухати. Пісня приємно вразила своєю зрілістю і глибиною. Порадів за вісімнадцятирічну дівчину.

    А ще подумалось, скільки талантів народжує щедра українська земля. Особливо наш буковинський край. Але чому люди частіше не радіють чужим успіхам, а заздрять їм? Та й на слуху в людей зовсім інші імена. Часто-густо це імена пристосуванців, популістів, нікчемних політиків і олігархів, які нав’язують що нам читати і дивитися, кого слухати і прославляти, аби це сприяло їх самовихвалянню та власному бізнесу.

Зустріч поважного гостя з Буковини

    Увечері двадцятого травня 2015 року з Чернівців знову подзвонив Микола Миколайович Волощук.

    - Завтра до Києва приїде Петро Брижак. Він очолював управління культури і туризму обласної адміністрації та декілька разів призначався головою Сокирянської та Сторожинецької районних адміністрацій Чернівецької області. Погодився передати Гнатюкові компакт-диск із піснею Вікторії та декілька її книжок. Можна я передам слухавку Петру Михайловичу?

    - Звичайно.

    - Доброго дня, Володимире Миколайовичу, - почув голос Брижака, який за своїм тембром нагадав мені голос одного з моїх давніх, добрих друзів. - Як ми завтра з вами зустрінемось?

    - Дуже просто… Як тільки в Києві ви закінчите свої ранкові справи, зателефонуйте мені та прямуйте до театру ім. Івана Франка. На метро їхати до станції «Хрещатик». Там декілька виходів. Спитайте вихід на вулицю Городецького. Коли вийдете, повертайте ліворуч. Метрів через п’ятдесят побачите театр і сквер. Будинок Дмитра Михайловича поруч. Я теж відразу виїжджатиму до центру. Там і зустрінемось.

    - Зрозуміло… Думаю, що встигну звільнитися десь об одинадцятій, - додав Петро Михайлович.

    Після того як ми попрощалися, переговорив по телефону з членами ради Буковинського земляцтва Богданом Гурбиком та Андрієм Скибінським. Розповів про подарунки, які везуть Дмитрові Гнатюку з Чернівців. Запропонував узяти участь у проведенні зустрічі. Від обох отримав згоду.

    Наступного ранку, близько десятої, як домовлялися, зателефонував Петро Брижак. Ще раз уточнили, що місце збору в сквері біля театру ім. Івана Франка.

    Швидко перевдягнувся. Поклав ноутбук і декілька своїх книжок до портфелю. По дорозі зателефонував Гурбику та Скибінському. Богдан Олександрович через форс мажорні обставини під’їхати не зміг. Водночас Андрій Григорович зовсім поруч на печерських пагорбах проходив медогляд у поліклініці Міністерства внутрішніх справ. Він з радістю підтвердив, що скоро буде. Тільки попросив ще раз його набрати, коли під’їду до театру.

    Попри ранковий час на дворі погода вже була спекотною. Очі мимоволі шукали тінь, а ноги збавляли темп, щоб сорочка залишилася сухою. Але настрій був піднесеним. Та й дата радувала – двадцять перше травня.

    Петра Михайловича Брижака відразу побачив серед відпочиваючих у сквері, хоча до цього з ним не зустрічався. Він виділявся притаманною майже усім буковинцям природною елегантністю. Темний костюм, зі смаком підібрана краватка…

    Потиснули одне одному руки. Відразу набрав номер Скибінського.
Потім з нагоди нашого знайомства підписав Петрові пару своїх книжок. Передав йому та попросив передати декілька книжок і родині Волощуків. Чекаючи Андрія Скибінського на лавочці біля фонтану ми з Петром Михайловичем згадували інших наших видатних земляків.

До речі, сьогодні, у 2024 році, Петро Михайлович депутат Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області.


Згадали почесного громадянина міста Сторжинець Мар’яна Гаденка

    Виявилося, що нашим спільним другом є Мар’ян Ілліч Гаденко. Композитор і поет від Бога. Засновник і організатор багатьох міжнародних та всеукраїнських пісенних фестивалів, починаючи зі славнозвісної «Долі». Талановитий телеведучий Першого національного, народний артист України, неперевершений виконавець власних пісень, чимало з яких стали фактично народними. Кавалер ордену «За заслуги» ІІІ-го та ІІ-го ступенів.

    Про всебічну обдарованість Гаденка свідчить навіть такий факт, що він завершив свою службову кар’єру, звільнившись у відставку (ще зовсім у молодому віці) з посади заступника командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

    Про Мар’яна Ілліча вперше в мене запитала моя теща в Чернівцях. Це було в дев’яностих роках минулого століття під час однієї з моїх відпусток.

    - Володя, в вас у Києві живе полковник Гаденко. Співає такі гарні пісні, які пише сам… Постійно слухаю його по радіоточці. Він родом теж з Буковини, зі Сторожинця … Чув про такого?

    - Ні, не чув, - чесно зізнався тещі, а сам подумав, що маю обов’язково відшукати земляка, який справив таке враження на літню, російськомовну жінку.

    Тоді в нас ще не було поширено Інтернету, як сьогодні, але вже через місяць, завдяки телебаченню, я знав Мар’яна Ілліча в обличчя та почув багато його пісень, переважно в авторському виконанні.

    Дійсно, з першої ноти та пісенного слова підкупала щирість і голос автора й виконавця, який ішов ніби з глибини душі. Але дізнатися про адресу чи телефони свого знаного земляка ніяк не вдавалося.

    Та трапилося диво. А можливо доля зробила свою справу. На платформі станції метро «Позняки» побачив саме те довгоочікуване обличчя високого мужчини, який ішов мені назустріч. Наважився звернутися.

    - Пробачте, будь ласка. Ви не Мар’ян Гаденко?

    - Так, це я…

    Слово за словом… Обмінялися телефонами. Виявилося, що ми майже сусіди. Пізніше потрапив у гості до Мар’яна Ілліча. Прихопив із собою касети з власними піснями під гітару, сподіваючись на інше диво. Який поет не мріє почути свої віршовані рядки в піснях, що лунають в радіо чи телевізійному ефірі? І мене, точніше мої аматорські пісні, терпляче слухав сам народний артист України Мар’ян Гаденко!

    - Оця пісня про миротворців вже зараз достойна найкращої сцени, – раптом вимовив композитор. – Записуй телефон начальника ансамблю внутрішніх військ Василя Гулька. Скажеш, що від мене. Віддай йому цей запис. Хай готують аранжування та достойних виконавців.

    Отак просто, як у народній казці, завдяки Мар’янові, влітку 2001 року з’явилася моя найперша студійна пісня «Миротворці» в професійному виконанні квартету «Новий стиль» ансамблю пісні і танцю внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. До речі, аранжування до пісні зробив тоді ще зовсім молодий, талановитий композитор Олександр Бурміцький, якому Мар’ян Ілліч посприяв переїхати разом з родиною до столиці з Тернополю.

    На початку вересня того ж року пісня «Миротворці» вже лунала на всю Україну по першому каналу Національного радіо, а в грудні виконувалася на святкових концертах, присвячених Дню Збройних Сил України та Дню міліції в Будинку офіцерів та в палаці «Україна».

    До речі, зверніть увагу на дуже цікавий збіг. В 2015 році дев’яносторічного ювілею Дмитра Гнатюка 15 вересня свій 60-ти річний ювілей святкував і композитор Мар’ян Ілліч Гаденко.

    Ви тільки уявіть, коли Мар’янчику виповнилось десять, Дмитро Михайлович вже відзначав своє сорокаріччя, дивуючи майбутнього українського композитора й усі континенти нашої планети геніальним виконанням мелодійної української пісні та найскладніших оперних партій. Пройшли роки і з’явилися пісні, написані маестро Мар’яном Гаденко, які виконав легендарний Дмитро Гнатюк.

    Ще одне спостереження. Запитайте у випадкової молодої людини в Чернівцях чи знає він народних артистів України поета Михайла Ткача, співака Дмитра Гнатюка, композитора Мар’яна Гаденка. Повірте мені, я запитував… На жаль, більшість не знає.

   
    І знову відволікаюсь від головного – ювілею Дмитра Гнатюка та бажання молодої буковинської дівчини привітати свого видатного земляка піснею «Ваша величність маестро».

Про відзначення ювілею в Києві та на Буковині

    Необхідно віддати належне буковинській громаді. Керівництво і громадяни Чернівецької області, міста Чернівців, села Мамаївців, Кіцманського району та столичне Буковинське земляцтво зробили все, щоби подія двадцять першого століття – 90-річний ювілей видатного співака Дмитра Гнатюка – не пройшла непомітно, принаймні для самого ювіляра.

    У грудні 2013 року продюсером Василем Ілащуком та режисером Тарасом Ткаченком за меценатської підтримки першого заступника голови Буковинського земляцтва в місті Києві Ростислава Тальського було завершено роботу над фільмом «Дмитро Гнатюк. Монологи».

    Ця талановита стрічка про щасливу долю простого українського хлопця з буковинських Мамаївців неподалік від Чернівців, який народився ще за часів королівської Румунії, могла б у 2014-2015 роках заполонити українські телеканали.

    Проте цього не сталося. Добре, що в київському будинку кіно відбувся прем’єрний показ цього фільму, а пізніше на великому екрані його подивилися практично всі члени столичного Буковинського земляцтва.

    Відомий письменник та заступник голови Буковинського земляцтва Василь Фольварочний за підтримки столичних буковинців Валерія Цибуха, знову Ростислава Тальського, Миколи Проданчука та Ігоря Яків’юка, написав і видав у 2015 році (в чернівецькому видавництві «Букрек) роман-хроніку «На висотах орлиного лету», присвячену видатному співакові.

    Перші примірники книги автор подарував почесним гостям урочистостей, що відбувалися 28 березня в Національній музичній академії на честь ювіляра Дмитра Михайловича Гнатюка. Делегацію Буковинського земляцтва столиці очолював перший заступник голови Ростислав Борисович Тальський.


    З яскравою промовою на ювілейному вечері виступив ректор Музичної академії Рожок Володимир Іванович. А потім гості урочистостей із задоволенням подивились і послухали оперу «Запорожець за Дунаєм» у режисерській постановці Дмитра Гнатюка.

    Серед почесних гостей урочистостей можна було побачити чимало видатних українців і навіть деяких політиків, наприклад, народного депутата України, буковинку Оксану Продан, а також і гостей з малої батьківщини нашого маестро – голову Чернівецької обласної адміністрації, мера міста Чернівців, голову сільської ради та директора загальноосвітньої школи №2 села Мамаївців, в якій вже декілька років поспіль працює музей ювіляра, сприяючи духовному вихованню майбутніх буковинських зірок.

    Що б там не казали, але саме завдяки таким людям як Михайло Ткач, Дмитро Гнатюк та Мар’ян Гаденко світ дізнався про Україну, а також зможе зрозуміти справжню, не вигадану душу вкраїнського народу.

    А сама Буковина урочисто вітала Дмитра Михайловича з ювілеєм 22 квітня, сподіваючись на його приїзд зі столиці. Звичайно, душею, усім серцем та єством він таки теж був на Буковині.

    Коли Валерій Іванович Цибух перед проголошенням здравиці зателефонував до Києва, раптом усі присутні почули голос Дмитра Гнатюка. Він дякував буковинцям за добрі слова і бажав їм доброї, щасливої долі. У відповідь хвильові потоки людської любові линули до столиці, до їх рідного Дмитра Михайловича. Завдяки сучасним технологіям атмосферу цього свята кожна людина зможе відчути і сьогодні, і завтра, переглянувши відповідні відеоролики…

Вітання ювіляра піснею «Ваша Величність Маестро»

    Нарешті зі своєї лави ми побачили пана Андрія Скибінського. Він поспішав і вже здалека вітався з нами. Відразу набрав номер домашнього телефону Гнатюків. У слухавці почув голос дружини Дмитра Михайловича.

    - Доброго дня, Галино Макарівно. Вас потурбували з Буковинського земляцтва. До Києва з Чернівців приїхав Петро Брижак. Привіз Дмитру Михайловичу диск із записом пісні «Ваша Величність Маестро», яка лунала на його честь в Чернівцях у квітні. Наша невелика делегація з трьох осіб біля вашого будинку. Чи дозволите передати вам дарунки?

    - Ой, знаєте, ми ще такі слабенькі… Не зможемо вас гарно зустріти, - розгублено вимовила жінка. – Але заходьте. Код знаєте? Третій поверх…

    - Так, все знаємо, дякуємо, заходимо…

    Господиня нас зустріла перед дверима. Попри вік, її молоді й уважні очі дивилися на нас люб’язно. Мудра усмішка.

    До речі, Галина Макарівна, теж знакова постать. Доктор філологічних наук. Лауреат державної премії ім. Тараса Шевченка. Але така проста і людяна. Недарма кажуть, що сума мудрості та чванливості для будь якої людини є константою.

    Ми увійшли та дружно залишили взуття на килимку. А Галина Макарівна, схвально зауважила, що всі буковинці незалежно від їх статусу завжди роззуваються, та попрямувала до спальні, де знаходився Дмитро Михайлович.

    - Дмитрику, до тебе прийшли земляки з Чернівців та з буковинського земляцтва. Зможеш прийняти?

    - Най заходять, - почули ми передбачувану відповідь видатного земляка.

    Коли ввійшли до спальні, Дмитро Михайлович присів на краєчку ліжка. Ми по черзі відрекомендувалися. Привіталися з маестро, обняли його. Розповіли про урочисте відкриття його погруддя в Мамаївцях біля рідної школи, про святкування ювілею в рідному селі й у Чернівцях.

    Петро Михайлович Брижак вручив книги Вікторії Волощук та аудіо-диск із піснею на її слова «Ваша Величність Маестро».

    - Дмитре Михайловичу, чи зможете зараз послухати пісню? Узяли з собою навіть ноутбук.

    - Із задоволенням, - засвітилися очі співака.

    Ми з Андрієм готували техніку для прослуховування, а Петро в цей час зізнавався ювілярові:


    - Все життя мріяв побачитися з вами, Дмитре Михайловичу. А сьогодні є страшенно щасливим, бо ця мрія здійснилася.

    - І я щасливий бачитися з моїми дорогими земляками. Такі зустрічі вертають мені сили і здоров’я. Дякую буковинцям і буковинській столиці за увагу до мене і подарунки.

    Залунали акорди і слова пісні. Всі замовкли. Попри слабеньку акустику ноутбуку маестро дуже уважно слухав і чув кожне слово про людську і творчу долю видатного музиканта, про свою долю… Його плечі розправилися, а в очах засвітилися сльози, бо пригадалось дитинство і юність, тяжка праця й перші творчі здобутки, лихі часи і перемоги.

    Розчулений маестро подякував нам і творцям пісні за принесену радість і душевне тепло. Потім на другому примірнику диску, який було повернуто родині Волощуків, написав слова подяки буковинській громаді за щиросердне вшанування на малій батьківщині його ювілею.

    - Дмитре Михайловичу, Галино Макарівно! Дозвольте і мені подарувати вам свою книгу. Це перша книга роману «Безмежна доля» про видатного українця з Галичини Юрія Дрогобича. Хай і ваша спільна доля буде безмежною та щасливою, а два крила вашого подружжя ніколи не припиняють свій лет…

    - Дякую, Володимире Миколайовичу, - прийняла книгу жінка. – Обов’язково читатиму вголос ваш роман Дмитру Михайловичу. А стосовно безмежної долі… Назва книги нагадала мені нашу молодість. Тоді нашому синочку Андрійчику було років чотири – п’ять. По радіо співав Дмитро, а ми удвох слухали.

    - Мамо, а со таке доля? - запитав малюк, почувши в пісні незнайоме слово.

    - Це така добра тьотя, яка дарує гарним людям щастя.

    Пізніше я побачила, що синочок щось пише своїми дитячими закарлюками на окремому аркуші. Літер він тоді ще не знав.

    - Що ти тут таке намалював, синочку?

    - То я листа написав.

    - Кому?

    - Тьоті Долі.

    - Про що?

    - Поплосив тьотю Долю для нас стястя. Тлеба купити конвелта і відплавити листа посьтою.

    Я пообіцяла синові все зробити та сховала листа в книзі. А коли почала його шукати, ніде не знайшла. Лист, наче розчинився… Зараз думаю, що він таки надійшов небесною поштою до адресата, а завдяки проханню синочка наша доля протягом багатьох десятків років дійсно була і є щасливою…

    Мабуть і щирі слова вісімнадцятирічної Вікторії Волощук та її дитяче бажання зробити приємне Дмитру Михайловичу теж почують в небесній канцелярії…

    Потім Дмитро Михайлович нас відпустив з Галиною Макарівною до зали, де ми декілька разів підняли кришталеві келихи з коньяком «Борисфен»: і за здоров’я маестро, і за гостинну родину Гнатюків, і за дивовижну жінку Галину, яка понад шістдесят п’ять років є коханою, надійною і вірною подругою нашого дорогого земляка.

Звання «Почесний громадянин Буковини» Дмитра Гнатюка та намір назвати музичну школу міста Сторожинець іменем Мар'яна Гаденка

    Можливо, на Небесах таки почули наші побажання та слова пісні Вікторії Волощук.

    Принаймні за поданням столичного Буковинського земляцтва Чернівецька обласна рада проголосувала за присвоєння народному артисту України Гнатюку Дмитру Михайловичу звання «Почесний громадянин Буковини».

    А згадуючи сьогодення, сподіваємося, що депутати Сторожинецької міської ради незабаром проголосують за рішення присвоїти ім’я Мар’яна Гаденка Сторожинецькій музичній школі, де навчався і розпочинав свій творчий шлях видатний буковинський митець, де як ще започаткував сам Мар'ян Ілліч щороку відзначають грошовими преміями кращих учнів з багатодітних та малозабезпечених сімей.

    У Чернівцях, завдячуючи невтомній енергії Миколи Волощука, відзняли вітальний відеоролик на адресу Дмитра Гнатюка, де крім вітань керівників області та міста прозвучала і пісня «Ваша Величність Маестро». Як планувалося буковинськими активістами, цей відеоролик надійшов до всіх обласних центрів України як зразок народного вшановування своїх кращих громадян.

   

26.05.15 - 17.08.2024 р., м. Київ