Автори /
Оксана Дністран
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Підвельнська* пастораль
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Стану також бійцем.
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Магура*
•
Мій любий краю
•
Липка історія
•
Українки
•
***
•
***
•
Сталева діво
•
А сивий Дніпро
•
Космос поміж нас
•
Полин
•
Сучасна легенда
•
Легенда про Олексу
•
***
•
***
•
Безпрограшна стратегія
•
***
•
В суєті марнот
•
Повернення
•
Найкраща панацея
•
Котився місяць
•
А що мені – вітри?
•
Березень із присмаком надії
•
На противагу самоті
•
Весняний ранок
•
Невесняний ліс
•
Закономірність?
•
Карма?
•
Кіборгам
•
Сховай мій образ
•
На вишні й досі...
•
Стібок за стібком
•
Ти зі снігів...
•
Сум із корицею
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Мене накрила пелена тривоги.
Торкнись мене – струною забриню.
Я під смичком – податлива і грішна.
Я під смичком – податлива і грішна.
Берег лівий, берег правий
У Дніпра – у вирвах мінних.
У Дніпра – у вирвах мінних.
В розпачі небо голосить.
Вітер зализує рани.
Вітер зализує рани.
Кожна мить – як невидимий постріл.
Голка днів не латає рубці.
Голка днів не латає рубці.
Я відпускаю слово – хай бринить,
Хай заколисує, леліє та пророчить,
Хай заколисує, леліє та пророчить,
І день, як день – пташи́на весняна
Не відає про свари та насилля.
Не відає про свари та насилля.
Жовті нарциси –
Сонця ковток,
Сонця ковток,
Подався в мандри чоловік.
Довгенько не було.
Довгенько не було.
Не вчи літати. Я тепер безкрила.
Та не питай, хто крила обрубав.
Та не питай, хто крила обрубав.
Червивого нападало в саду.
Набрала в руки, просто так – на згадку,
Набрала в руки, просто так – на згадку,
Сутеніло, ти кинув палити,
Буревійно рвонувся з-за столу,
Буревійно рвонувся з-за столу,
Наворожи мені себе, як ти лиш вмієш,
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
Так всепроникно - до судин і так стихійно -
Люблю весняний диво-фіолет,
Який земля-чаклунка випадково
Який земля-чаклунка випадково
Відболілося маками,
Відридалося відчаєм.
Відридалося відчаєм.
Каштан квітує буйно восени,
Незрозумілий у своїм стремлінні,
Незрозумілий у своїм стремлінні,
Ладнала тополя під лемент (воронячу мову)
У зачіску гостру, що звався колись «їжачок»,
У зачіску гостру, що звався колись «їжачок»,
Ладнала тополя під лемент (воронячу мову)
У зачіску гостру, що звався колись «їжачок»,
У зачіску гостру, що звався колись «їжачок»,
Хтось вийшов з мірилом теслярським
І з обрію в зорях досвітніх
І з обрію в зорях досвітніх
Хрумтить мороз. А з ним і я. За двадцять.
Наввипередки спішимо удвох.
Наввипередки спішимо удвох.
Сніг пеленав світ в чисті пелюшки,
Трусив з перин-хмаринок біле пір’я,
Трусив з перин-хмаринок біле пір’я,
Як же ти світишся, жіночко,
В час, коли носиш дитя.
В час, коли носиш дитя.
Я просила снігу у зими,
Хоч не знала, що із ним робити:
Хоч не знала, що із ним робити:
«Як же так?..» - горе ллялося ридма,
«Як же так?..» - зазирало в труну.
«Як же так?..» - зазирало в труну.
Я у весну ту більше не вернусь,
Вона для мене вже давно відквітла.
Вона для мене вже давно відквітла.
Так легко п’ється небо із дощем.
Підставлю губи спраглі під негоду,
Підставлю губи спраглі під негоду,
До безхмарного ранку не склалося нам
Ні дійти, ні добігти – жадали так зорі,
Ні дійти, ні добігти – жадали так зорі,
У неба сьогодні - відтінок легкого дощу,
Трембіта той настрій не в змозі ніяк відігнати,
Трембіта той настрій не в змозі ніяк відігнати,
Колись я знов на Ма́гуру** зійду,
Смерекою постану на вершині,
Смерекою постану на вершині,
Мій любий краю, найрідніший,
Широколанові поля
Широколанові поля
На зварений джем прилетіла голодна оса,
Усілась на крайчик великого мідного тазу,
Усілась на крайчик великого мідного тазу,
Тендітні квіти лоно України
Дарує людству, як взірець краси,
Дарує людству, як взірець краси,
Гойдалась на півмісяці душа,
Уверх-униз - дохмарково, неспішно,
Уверх-униз - дохмарково, неспішно,
Зворушує тремтіння білих вій
Акації, що маревом розквітла,
Акації, що маревом розквітла,
Сталева діво! Карта ти у грі,
Тобою ще не раз колись зіграють,
Тобою ще не раз колись зіграють,
А сивий Дніпро набачився стільки за вічність,
Що певно не зміг би у пам’яті все вкарбувать,
Що певно не зміг би у пам’яті все вкарбувать,
Хай буде вічність, космос поміж нас,
В яких тебе не зможу обійняти,
В яких тебе не зможу обійняти,
Гірчить полин, Чорнобильська зоря
Так полихнула - простору не стало,
Так полихнула - простору не стало,
Кохали так, що навіть голос терп,
Як погляди стрічались випадково,
Як погляди стрічались випадково,
Гей, здригніться, полонини, гори розійдіться,
Бо Олекса йде по плаю, нишкніть, наче вівці!
Бо Олекса йде по плаю, нишкніть, наче вівці!
Він випив сонце із моїх грудей,
І думав, певно, що на ніч стьмянію,
І думав, певно, що на ніч стьмянію,
Я себе відучала від просині,
Від бентежних небесних шляхів,
Від бентежних небесних шляхів,
Як виграти загарбницьку війну?
Здоровий організм учинить відсіч.
Здоровий організм учинить відсіч.
Судомно березень затискує в кулак
Зім’ятий шовк сталевого світанку,
Зім’ятий шовк сталевого світанку,
А я твою сповідую любов,
Молюсь на неї зранку та по ночі,
Молюсь на неї зранку та по ночі,
Вернувсь додому. Що змінилось? Ніц.
Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
Востаннє березень укутався в сніги,
Патлате небо плахтою лляною
Патлате небо плахтою лляною
Котився місяць небосхильним колобком,
Запеченим із дріжджового тіста,
Запеченим із дріжджового тіста,
А що мені – вітри? Хай про́йдуть по мені,
Зірвуть глевку печать сліпої безнадії,
Зірвуть глевку печать сліпої безнадії,
Ковтало небо хмарки поодинці,
Промінням гладило, голубило по спинці,
Промінням гладило, голубило по спинці,
Гніздила тополя під лемент воронячих криків
У зачіску голу, що звався колись «їжачок»,
У зачіску голу, що звався колись «їжачок»,
Поїв мене, мов кавою, дощем,
Добавивши в горнятко трохи льоду,
Добавивши в горнятко трохи льоду,
Безлюддям дихав невесняний ліс,
Зійшли сніги, відкривши ржу підніжжя,
Зійшли сніги, відкривши ржу підніжжя,
Я дощовим осліплим черв’яком
В світ виповзла з трьохмісячної сплячки,
В світ виповзла з трьохмісячної сплячки,
Я вийшла вчора на кривавий сніг,
Він так пасує до моєї карми,
Він так пасує до моєї карми,
Волав бетон: «Не зраджував я Вас!
Мені підступно в ребра вибухівку
Мені підступно в ребра вибухівку
Сховай мій образ в мрійні жалюзі,
Мов сонцесхід, небажаний удосвіт,
Мов сонцесхід, небажаний удосвіт,
На вишні й досі золотавий ситець,
Його лоскоче довгожданий дощ,
Його лоскоче довгожданий дощ,
Стібок за стібком, мов вся вічність попереду, сину,
Лягають нитки - вишивають додому стежину,
Лягають нитки - вишивають додому стежину,
Ти зі снігів ішла до мене, сестро,
Щоб звоювати душу із калини,
Щоб звоювати душу із калини,
Купається у золоті беріз
Тремка уява, стомлена безсонням,
Тремка уява, стомлена безсонням,
Огляди