Червивого нападало в саду.
Набрала в руки, просто так – на згадку,
Усе було в зразковому порядку,
Ніщо не віщувало нам біду.

Та ось один з плодових черв’ячків,
Зачувши аромат душі знадливий,
Знайшов хвилину дещо хворобливу,
Заповз і влаштувався, як зумів.

Гризе сумлінням тло до кісточок,
Доточує ідейно кожне зе́рня,
Заманює у непролазний терній,
Колючки рвуть мереживо думок.

І що не крок – скривавлені сліди,
Мов леза увіп’ялися гострющі,
Шукаю ліки істинно цілющі -
Живильної джерельної води.

Десь там у горах є той потічок –
Дитинства спогад відігріє в стужу,
Мов пташенятко вилічить недуже,
Його бояться черви та жучок.

Неквапно припаду до джерельця:
Солодших вод не зустрічала зроду,
Від них душі відроджується врода, -
Видужую – від крон до корінця.