Подався в мандри чоловік.
Довгенько не було.
Дружина коротала вік
Одна на все село.

Повиїжджали молоді
До ліпшого життя,
Лишались довго тільки ті,
Хто пив до забуття.

Закрили школу, магазин,
Автобус відмінили,
Без видимих на то причин
І дуб упав стожилий.

Не раз і Мотрю звав сусід,
Мовляв, у місті – краще,
Та то – у кізочки приплід,
То – дім напризволяще

Лишати все якось ніяк
Хазяйка не хотіла,
А потім Бог послав їй знак,
Сама взялась до діла.

Моторній жінці довелось
Чимало бід зазнати,
Та тут приїхали в село
Якісь дивакуваті,

Яким хотілося чомусь
Поближче до землі,
І діти – далі від спокус,
Й самі – мов королі:

Ні ти́сняви міських квартир,
Ні стопору доріг,
Природа добавляла сил,
Господь від бід беріг.

На лад пішло все, до пуття:
Худоба і бджільництво,
Заможним хутір тихий став,
Довкола – гарно й чисто.

Вернувся з мандрів чоловік
Провідати господу,
Надивуватися не міг:
- А хто тут верховодить?

Знайшов я в місті покупця.
Дай господарству звіти!
Та жінка глипнула в серцях:
- Ти все пустив на вітер!

*Підвельне - майже безлюдний хутір у Чернігівській області