
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.17
00:27
З'явився сявка в нас багатоликий,
Штамповану гидоту постить всюди.
Створити може сотню тисяч ніків...
Єдиний вірний - Заздрісна Паскуда.
Штамповану гидоту постить всюди.
Створити може сотню тисяч ніків...
Єдиний вірний - Заздрісна Паскуда.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
2025.07.16
22:04
Це вже ніколи не повернеться,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.
Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
Немає вже шляху назад.
Минуле відлетіло з вереском,
Немов грайливий зорепад.
Ці усмішки і сльози намертво
Вросли в минуле, як трава.
Укрились листям рухи й наміри,
2025.07.16
20:28
з горішка човник хлюпає веслом
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло
з горішка човник брижі на воді
і довга тінь між хвилями і дном
і те весло до дна – як перевесло
гойдає сонце глибоко на дні
весняні ночі теплі літні дні
й передчуття «от-от» – аби не щезло
з горішка човник брижі на воді
2025.07.16
20:21
А деякі сліпі поводирі,
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.
***
А шулеру політики не треба
не маючи душі, явили тіло
і... пазурі
на тому вівтарі,
куди нечистій силі закортіло.
***
А шулеру політики не треба
2025.07.16
09:43
Ти програєш, я виграю.
Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,
Що з цим підходом нездорове?
Чи ми з тобою у бою
списи схрестили гарячково
і має хтось перемогти,
а інший, здоланий, програти?
А переможець святкувати
«поБеду» бажану свою,
2025.07.16
09:00
Коли матуся відмовить усім на запрошення
І сестрі вашій батько розжує
Що ви втомились від себе і власних утотожнень
Запрошую, королево, міс Джейн
Чи зайдете, королево, міс Джейн
І коли квіткарки зажадають виплати за кредитом
А троянди їхні відпахт
І сестрі вашій батько розжує
Що ви втомились від себе і власних утотожнень
Запрошую, королево, міс Джейн
Чи зайдете, королево, міс Джейн
І коли квіткарки зажадають виплати за кредитом
А троянди їхні відпахт
2025.07.16
08:51
Непереливки без жінки
Стало жити козаку, -
Сивиною павутинки
Засріблилися в кутку.
Вкрилась плямами підлога,
Як і скатерть на столі
І, неначе чорний погар,
Пил з'явився скрізь на склі.
Стало жити козаку, -
Сивиною павутинки
Засріблилися в кутку.
Вкрилась плямами підлога,
Як і скатерть на столі
І, неначе чорний погар,
Пил з'явився скрізь на склі.
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оксана Дністран /
Вірші
Повернення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Повернення
Вернувсь додому. Що змінилось? Ніц.
Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
Яка в мою уходила, мов шліц,
Розбиті вікна, металева штиба.
Я кинувся був тільки до воріт,
До лави, де з Марусею сиділи,
В очах стуманив хтось ударом світ:
Що з нею стало і куди ся діла?
До матері: - Марусю де найти?
Я не пацьорки віз їй - справжні перли!
Мені вслід: - Вар’ят! Ніц не знаєш ти!
Вже десь з півроку, як болячка зжерла.
- Була здорова, як ішов в АТО,
Я цілий рік на рандку сподівався.
- Що за болячка? Та не зна ніхто.
Та ти б, Василю, так не побивався.
Воно якось то трафило само:
Спочатку мати - за три дні згоріла,
І на Марусю зодягли ярмо –
Вона й секунди не була без діла:
Бо менших - троє, дедьо – той запив,
Корову, трьох пацят забрали з банку,
Ходила заробляти - аж до жнив,
Здається до якоїсь колєжанки.
І хутко так змарніла, зсохлась вся,
Затим – злягла, не годна була встати,
А біди – ті чатують на живця,
Зійшла Маруся, як небога-мати.
На третій день, як схоронили ту,
Заслінку у печі хтось не зогледів…
Усіх сховали під одну плиту,
Селом всім проводжали з милосердя.
- Ой, нене, як то? Ну а дохтори?
- Та гро́шей не було, щоб погукати…
І хто поможе? Біг хіба згори…
- Жирують нині тілько супостати?
- Та тихше, сину. Найдеш ще собі!
Ну що тут вдієш, раз часи шалені,
Ми їх несем на власному горбі,
Бо у простих – міцніші є рамена.
То добре, що прийшов, хоч без руки,
Бо вже ні Йван, ні Міха не вернулись.
Наразі відвертілись всі крюки́
Від мобілізації, осколків, кулі.
- То хай! Я не шкодую, що пішов,
Бо йти потрібно, я був теж не проти.
Але Маруся… То ж моя любов…
Чому ні пари з вуст про ті бідноти?
Не хтіли помогти? Та знали, то -
Вона була частина мого серця!
Не втішить, неньо, вже тепер ніхто,
Я - назавжди розбите болем скельце.
Піду до неї, трохи помолюсь.
Я так жадав угледіти хоч шпіцик
Від мештів, шепотіти їй «Марусь…»
Та я без неї – як безхатній цуцик!
На цвинтар шлях. І як туди дійти?
Хрести, хрести – знайомі все обличчя,
Із докором: «Пощо́ живим є ти,
Невже могили нам всім більше личать?»
І наче сором десь в мені пече,
Хоч не ховався ні за чию спину,
Нема за що у діл спускать очей,
Не знаю сам, чому я не загинув!
Не раз, не два у пеклі побував,
Одне тримало – ве́рнуся додому,
Маруся стріне, підемо на став…
Та я - живий, завдячуючи тому…
Що не дзвонила? Я їй сам казав:
Гарячі точки. Та як захворіла?
Покликала б - то прилетів назад…
А так в труні не бачив її тіла…
То може ненька жарти втнула мі?
Мо певно так, пожди́ – за все віддячу:
Сидітиме – десь тиждень, як в тюрмі!
Та на хресті - портрет Марусі наче…
Голубко, зоре… Я не уберіг,
Бо був далеко... Чом хтось не підсобив?
Пече вогнем коліна згірклий сніг.
Не можу більше, меркнуть очі. Пробі!
Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
Яка в мою уходила, мов шліц,
Розбиті вікна, металева штиба.
Я кинувся був тільки до воріт,
До лави, де з Марусею сиділи,
В очах стуманив хтось ударом світ:
Що з нею стало і куди ся діла?
До матері: - Марусю де найти?
Я не пацьорки віз їй - справжні перли!
Мені вслід: - Вар’ят! Ніц не знаєш ти!
Вже десь з півроку, як болячка зжерла.
- Була здорова, як ішов в АТО,
Я цілий рік на рандку сподівався.
- Що за болячка? Та не зна ніхто.
Та ти б, Василю, так не побивався.
Воно якось то трафило само:
Спочатку мати - за три дні згоріла,
І на Марусю зодягли ярмо –
Вона й секунди не була без діла:
Бо менших - троє, дедьо – той запив,
Корову, трьох пацят забрали з банку,
Ходила заробляти - аж до жнив,
Здається до якоїсь колєжанки.
І хутко так змарніла, зсохлась вся,
Затим – злягла, не годна була встати,
А біди – ті чатують на живця,
Зійшла Маруся, як небога-мати.
На третій день, як схоронили ту,
Заслінку у печі хтось не зогледів…
Усіх сховали під одну плиту,
Селом всім проводжали з милосердя.
- Ой, нене, як то? Ну а дохтори?
- Та гро́шей не було, щоб погукати…
І хто поможе? Біг хіба згори…
- Жирують нині тілько супостати?
- Та тихше, сину. Найдеш ще собі!
Ну що тут вдієш, раз часи шалені,
Ми їх несем на власному горбі,
Бо у простих – міцніші є рамена.
То добре, що прийшов, хоч без руки,
Бо вже ні Йван, ні Міха не вернулись.
Наразі відвертілись всі крюки́
Від мобілізації, осколків, кулі.
- То хай! Я не шкодую, що пішов,
Бо йти потрібно, я був теж не проти.
Але Маруся… То ж моя любов…
Чому ні пари з вуст про ті бідноти?
Не хтіли помогти? Та знали, то -
Вона була частина мого серця!
Не втішить, неньо, вже тепер ніхто,
Я - назавжди розбите болем скельце.
Піду до неї, трохи помолюсь.
Я так жадав угледіти хоч шпіцик
Від мештів, шепотіти їй «Марусь…»
Та я без неї – як безхатній цуцик!
На цвинтар шлях. І як туди дійти?
Хрести, хрести – знайомі все обличчя,
Із докором: «Пощо́ живим є ти,
Невже могили нам всім більше личать?»
І наче сором десь в мені пече,
Хоч не ховався ні за чию спину,
Нема за що у діл спускать очей,
Не знаю сам, чому я не загинув!
Не раз, не два у пеклі побував,
Одне тримало – ве́рнуся додому,
Маруся стріне, підемо на став…
Та я - живий, завдячуючи тому…
Що не дзвонила? Я їй сам казав:
Гарячі точки. Та як захворіла?
Покликала б - то прилетів назад…
А так в труні не бачив її тіла…
То може ненька жарти втнула мі?
Мо певно так, пожди́ – за все віддячу:
Сидітиме – десь тиждень, як в тюрмі!
Та на хресті - портрет Марусі наче…
Голубко, зоре… Я не уберіг,
Бо був далеко... Чом хтось не підсобив?
Пече вогнем коліна згірклий сніг.
Не можу більше, меркнуть очі. Пробі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію