
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Оксана Дністран /
Вірші
Повернення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Повернення
Вернувсь додому. Що змінилось? Ніц.
Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
Яка в мою уходила, мов шліц,
Розбиті вікна, металева штиба.
Я кинувся був тільки до воріт,
До лави, де з Марусею сиділи,
В очах стуманив хтось ударом світ:
Що з нею стало і куди ся діла?
До матері: - Марусю де найти?
Я не пацьорки віз їй - справжні перли!
Мені вслід: - Вар’ят! Ніц не знаєш ти!
Вже десь з півроку, як болячка зжерла.
- Була здорова, як ішов в АТО,
Я цілий рік на рандку сподівався.
- Що за болячка? Та не зна ніхто.
Та ти б, Василю, так не побивався.
Воно якось то трафило само:
Спочатку мати - за три дні згоріла,
І на Марусю зодягли ярмо –
Вона й секунди не була без діла:
Бо менших - троє, дедьо – той запив,
Корову, трьох пацят забрали з банку,
Ходила заробляти - аж до жнив,
Здається до якоїсь колєжанки.
І хутко так змарніла, зсохлась вся,
Затим – злягла, не годна була встати,
А біди – ті чатують на живця,
Зійшла Маруся, як небога-мати.
На третій день, як схоронили ту,
Заслінку у печі хтось не зогледів…
Усіх сховали під одну плиту,
Селом всім проводжали з милосердя.
- Ой, нене, як то? Ну а дохтори?
- Та гро́шей не було, щоб погукати…
І хто поможе? Біг хіба згори…
- Жирують нині тілько супостати?
- Та тихше, сину. Найдеш ще собі!
Ну що тут вдієш, раз часи шалені,
Ми їх несем на власному горбі,
Бо у простих – міцніші є рамена.
То добре, що прийшов, хоч без руки,
Бо вже ні Йван, ні Міха не вернулись.
Наразі відвертілись всі крюки́
Від мобілізації, осколків, кулі.
- То хай! Я не шкодую, що пішов,
Бо йти потрібно, я був теж не проти.
Але Маруся… То ж моя любов…
Чому ні пари з вуст про ті бідноти?
Не хтіли помогти? Та знали, то -
Вона була частина мого серця!
Не втішить, неньо, вже тепер ніхто,
Я - назавжди розбите болем скельце.
Піду до неї, трохи помолюсь.
Я так жадав угледіти хоч шпіцик
Від мештів, шепотіти їй «Марусь…»
Та я без неї – як безхатній цуцик!
На цвинтар шлях. І як туди дійти?
Хрести, хрести – знайомі все обличчя,
Із докором: «Пощо́ живим є ти,
Невже могили нам всім більше личать?»
І наче сором десь в мені пече,
Хоч не ховався ні за чию спину,
Нема за що у діл спускать очей,
Не знаю сам, чому я не загинув!
Не раз, не два у пеклі побував,
Одне тримало – ве́рнуся додому,
Маруся стріне, підемо на став…
Та я - живий, завдячуючи тому…
Що не дзвонила? Я їй сам казав:
Гарячі точки. Та як захворіла?
Покликала б - то прилетів назад…
А так в труні не бачив її тіла…
То може ненька жарти втнула мі?
Мо певно так, пожди́ – за все віддячу:
Сидітиме – десь тиждень, як в тюрмі!
Та на хресті - портрет Марусі наче…
Голубко, зоре… Я не уберіг,
Бо був далеко... Чом хтось не підсобив?
Пече вогнем коліна згірклий сніг.
Не можу більше, меркнуть очі. Пробі!
Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
Яка в мою уходила, мов шліц,
Розбиті вікна, металева штиба.
Я кинувся був тільки до воріт,
До лави, де з Марусею сиділи,
В очах стуманив хтось ударом світ:
Що з нею стало і куди ся діла?
До матері: - Марусю де найти?
Я не пацьорки віз їй - справжні перли!
Мені вслід: - Вар’ят! Ніц не знаєш ти!
Вже десь з півроку, як болячка зжерла.
- Була здорова, як ішов в АТО,
Я цілий рік на рандку сподівався.
- Що за болячка? Та не зна ніхто.
Та ти б, Василю, так не побивався.
Воно якось то трафило само:
Спочатку мати - за три дні згоріла,
І на Марусю зодягли ярмо –
Вона й секунди не була без діла:
Бо менших - троє, дедьо – той запив,
Корову, трьох пацят забрали з банку,
Ходила заробляти - аж до жнив,
Здається до якоїсь колєжанки.
І хутко так змарніла, зсохлась вся,
Затим – злягла, не годна була встати,
А біди – ті чатують на живця,
Зійшла Маруся, як небога-мати.
На третій день, як схоронили ту,
Заслінку у печі хтось не зогледів…
Усіх сховали під одну плиту,
Селом всім проводжали з милосердя.
- Ой, нене, як то? Ну а дохтори?
- Та гро́шей не було, щоб погукати…
І хто поможе? Біг хіба згори…
- Жирують нині тілько супостати?
- Та тихше, сину. Найдеш ще собі!
Ну що тут вдієш, раз часи шалені,
Ми їх несем на власному горбі,
Бо у простих – міцніші є рамена.
То добре, що прийшов, хоч без руки,
Бо вже ні Йван, ні Міха не вернулись.
Наразі відвертілись всі крюки́
Від мобілізації, осколків, кулі.
- То хай! Я не шкодую, що пішов,
Бо йти потрібно, я був теж не проти.
Але Маруся… То ж моя любов…
Чому ні пари з вуст про ті бідноти?
Не хтіли помогти? Та знали, то -
Вона була частина мого серця!
Не втішить, неньо, вже тепер ніхто,
Я - назавжди розбите болем скельце.
Піду до неї, трохи помолюсь.
Я так жадав угледіти хоч шпіцик
Від мештів, шепотіти їй «Марусь…»
Та я без неї – як безхатній цуцик!
На цвинтар шлях. І як туди дійти?
Хрести, хрести – знайомі все обличчя,
Із докором: «Пощо́ живим є ти,
Невже могили нам всім більше личать?»
І наче сором десь в мені пече,
Хоч не ховався ні за чию спину,
Нема за що у діл спускать очей,
Не знаю сам, чому я не загинув!
Не раз, не два у пеклі побував,
Одне тримало – ве́рнуся додому,
Маруся стріне, підемо на став…
Та я - живий, завдячуючи тому…
Що не дзвонила? Я їй сам казав:
Гарячі точки. Та як захворіла?
Покликала б - то прилетів назад…
А так в труні не бачив її тіла…
То може ненька жарти втнула мі?
Мо певно так, пожди́ – за все віддячу:
Сидітиме – десь тиждень, як в тюрмі!
Та на хресті - портрет Марусі наче…
Голубко, зоре… Я не уберіг,
Бо був далеко... Чом хтось не підсобив?
Пече вогнем коліна згірклий сніг.
Не можу більше, меркнуть очі. Пробі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію