А сивий Дніпро набачився стільки за вічність,
Що певно не зміг би у пам’яті все вкарбувать,
Міняли його, гатили, корили величність,
А він свої води проніс крізь часи та повз гать.

У ребра його (пороги) ввіткнулися вістрям
Каскадами ГЕС, заливши їх кров’ю ущент,
Змішалась вона із тою, що ллється століття
Із тіла народу, неначебто просто абсент.

Комусь певно дуже смакує напій той полинний,
Бо досі не спинимо – все добавляєм до вод,
Із душами воїнів чайки та качі знов плинуть -
То жертви вампірам із плоті приносить народ.

Із Кручі за всім поглядає Кобзар не осліплий
(Хоч очі б закрити, та небо – занадто близьке):
Вчепилися в землю чужинські безсмертні поліпи,
Штовхаючи хитрістю йти у болото слизькею

А сивий Дніпро не в змозі і сліз вже тримати,
У море всі скинув, пірнувши затим в забуття,
Душа, зачорніла від бруду й чергової втрати,
Колись ще в майбутнім відродиться знов до життя.