Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.27
08:29
тупо мертвий
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
на самому дні
є причини
причини є завжди
в поетичному цьому кіні
із кінічним його
декупажем
натякають глузують іще
2026.05.27
07:36
Мов дощу рясного краплі,
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
Між собою схожі чаплі
Ті, що в пошуках поживи
У болото пруть сміливо,
Де покрякують так вабко,
Очі витріщивши, жабки...
27.05.26
2026.05.27
00:58
А новина у мене ось яка:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!
Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
Я бачив сьогодні зяблика!
А зяблик - то ж вам не шпак,
Не стрінеш його просто так!
Значить, щось трапитись має!
Інакше ж воно не буває!
Точно! Трапиться щось, ну їй богу:
2026.05.26
21:30
чого ти брате галасуєш
буряковієш із чого
буття воно війна по суті
піт заливаючий чоло
атож-бо ревність і буремність
агресія відкритий код
нічліг неспокій кров даремно
усюдний набрід навіть зброд
буряковієш із чого
буття воно війна по суті
піт заливаючий чоло
атож-бо ревність і буремність
агресія відкритий код
нічліг неспокій кров даремно
усюдний набрід навіть зброд
2026.05.26
21:04
Це святкування, певно, особливе,
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?
Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
Коли нічого ти уже не ждеш.
Де ж той провидець гострий, прозорливий,
Що розпізнає спадахи пожеж
І катаклізми без всіляких меж?
Цей рік новий стрічаєш у тривозі
Під вибухи і напади брехні.
2026.05.26
19:58
Якийсь таємний хід у всесвіті знайшов він,
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
Якийсь таємний хід, якийсь таємний лаз,
І ось малює сни в печері вікопомній,
Оскільки він тепер посмертний богомаз.
І ось малює сни, де на горі високій
Стоїть високий храм, пташина зграя в нім
Кружля довкіл
2026.05.26
17:59
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
Відбиток долі - фуга соль мінор.
Я - сам собі жорстокий прокурор,
Ніколи я не жив "наполовину".
Висвітлює мої страшні провини
Останній шлях, зелений коридор.
Душа болить, бо я - жива людина.
2026.05.26
15:56
Петро Градов (1925-2003; народився в Україні)
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
Розстатись жінка вирішить –
не треба дорікань.
Розстатись жінка вирішить –
за це її не гань.
В майбуті, – жінка впевнена, –
2026.05.26
15:07
Згарище
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
Сни вже ніколи не збудуться
Час не дійде до краю
Випробуваннями, мудрістю,
Довгим дитинством у зграї,
Труднощями і болями
Під клекотіння лелеки,
2026.05.26
13:11
Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.
Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди
2026.05.26
12:46
Ще вірують поети й поетеси
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.
2026.05.26
11:02
і знову дзеркало криве,
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе
немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи
2026.05.26
09:41
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: "Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!".
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевче
2026.05.26
07:09
Усміхаючись приємно,
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...
2026.05.25
22:16
Анатолій Матвійчук
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
ПРАВО
У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,
2026.05.25
21:46
я розкусив тебе хома
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Дністран /
Вірші
Липка історія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Липка історія
На зварений джем прилетіла голодна оса,
Усілась на крайчик великого мідного тазу,
Так смачно пахтіла едемського саду роса,
Що влізти у солод рішила небога одразу.
З усього розгону пірнула у центр насолод,
Залипла без права звільнитися навіть уявно,
Їй вчасно прийняти б якийсь від спокус антидот,
Тоді не прийшлося би сили втрачати намарне.
Із порухом кожним влипала все більше у джем,
Уже не до їжі, бо вирватись треба на волю,
Дрібними їй видались інші дві сотні проблем,
Кляла без розбору зрадливу поспішність і долю.
Кружляла довкола армада із дружніх розрад,
Дзижчання небоги ставало чимдалі глухішим,
Хтось кинув, як лозунг: «Мажорний тримаємо лад!»
Його нарекли всі одразу одним з наймудріших.
Веселий мотив геть розвіяв липкий чорний страх,
Під співи осу проводжали до раю із ягід:
«Ця смерть є найкраща - для обраних тільки комах»
А сонце сповзало все нижче клубочком на захід.
Торкнулися сутінки крони найвищих дерев,
Весь натовп стражденних, стомившись, хотів на спочинок,
Постала між ними одна з найскладніших дилем:
Іти відпочити, чи добрий продовжити вчинок.
Вже більшість жадала скорішої смерті оси,
А та, як навмисне, ніяк не хотіла вмирати,
Від люті дзижчали чимдалі, тим зліше усі,
А хтось закричав: «Судити! І вироком - страта!»
Нового вождя прокурором обрали ураз,
Знайшлись адвокати, суддя і ще парочка свідків,
Хтось привід надумав, згадавши одну із образ,
Відсутність обставин доповнили ниткою пліток.
Спекталем страшним осиний здавався той суд,
Бо кожен ужалити прагнув небогу сильніше,
Що, мовби, частенько стрибала, не дивлячись, в блуд,
І їла солодке – на заздрість літаючим іншим.
Ще довго нектарні смаки ворушили б гуртом,
Та вийшла хазяйка, заквітчана усміхом в здобу,
Оса опинилась раптово за мідним бортом,
А губи, як маки, знімали вже з варива пробу.
Раділа врятована, липли лиш крила до п’ят,
Та тільки колеги довкола кружляли із люттю,
Немовби украли нахабно в них привід для свят,
Всі наміри кращі давно уже були забуті.
І щоб вже намарне отруту в собі не нести,
Її спрямували на усміх на сяйнім обличчі,
Надовго лишились на згадку укусів сліди:
«Уперш, як чинити, подумай не менше, ніж тричі!»
Усілась на крайчик великого мідного тазу,
Так смачно пахтіла едемського саду роса,
Що влізти у солод рішила небога одразу.
З усього розгону пірнула у центр насолод,
Залипла без права звільнитися навіть уявно,
Їй вчасно прийняти б якийсь від спокус антидот,
Тоді не прийшлося би сили втрачати намарне.
Із порухом кожним влипала все більше у джем,
Уже не до їжі, бо вирватись треба на волю,
Дрібними їй видались інші дві сотні проблем,
Кляла без розбору зрадливу поспішність і долю.
Кружляла довкола армада із дружніх розрад,
Дзижчання небоги ставало чимдалі глухішим,
Хтось кинув, як лозунг: «Мажорний тримаємо лад!»
Його нарекли всі одразу одним з наймудріших.
Веселий мотив геть розвіяв липкий чорний страх,
Під співи осу проводжали до раю із ягід:
«Ця смерть є найкраща - для обраних тільки комах»
А сонце сповзало все нижче клубочком на захід.
Торкнулися сутінки крони найвищих дерев,
Весь натовп стражденних, стомившись, хотів на спочинок,
Постала між ними одна з найскладніших дилем:
Іти відпочити, чи добрий продовжити вчинок.
Вже більшість жадала скорішої смерті оси,
А та, як навмисне, ніяк не хотіла вмирати,
Від люті дзижчали чимдалі, тим зліше усі,
А хтось закричав: «Судити! І вироком - страта!»
Нового вождя прокурором обрали ураз,
Знайшлись адвокати, суддя і ще парочка свідків,
Хтось привід надумав, згадавши одну із образ,
Відсутність обставин доповнили ниткою пліток.
Спекталем страшним осиний здавався той суд,
Бо кожен ужалити прагнув небогу сильніше,
Що, мовби, частенько стрибала, не дивлячись, в блуд,
І їла солодке – на заздрість літаючим іншим.
Ще довго нектарні смаки ворушили б гуртом,
Та вийшла хазяйка, заквітчана усміхом в здобу,
Оса опинилась раптово за мідним бортом,
А губи, як маки, знімали вже з варива пробу.
Раділа врятована, липли лиш крила до п’ят,
Та тільки колеги довкола кружляли із люттю,
Немовби украли нахабно в них привід для свят,
Всі наміри кращі давно уже були забуті.
І щоб вже намарне отруту в собі не нести,
Її спрямували на усміх на сяйнім обличчі,
Надовго лишились на згадку укусів сліди:
«Уперш, як чинити, подумай не менше, ніж тричі!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
