межи гір де ріка ми з тобою ішли
і ти мовила так що схопило мене за живе

ЛУГОВИ

Над морем туману вершини укриті снігом
І кам’яного кольору хвилі,

   Аж ось, я бачу тебе на полотні, якою ти колись давно була. На тлі хвиль неспокійного моря, покритих тонкими смужками піни, та сірого-сірого неба ти сидиш собі одна на камені. Скелястий і грізний, але якийсь величний, берег. Ти підібрала коліна; до мене спиною, а млистий погляд прагне назад, ніби ти почула, як хтось підкрадається, та щойно почала шукати. Вітри здіймають і розмітають твоє волосся гіллям верби чи колоссям, чи м’яким шовком. І мені чомусь здається, що зараз ти станеш виром жовклого листя з моєї недописаної казки та полетиш кудись далеко від мене, кинувши на прощання саму усмішку. А я з далекої дороги до тебе йшов, і зміг подивитися лише якусь хвилинку, залишившись на тому березі на самоті. Та ні, мене там немає та не буде, ти одна на полотні, досі є, непорушна та незмінна.

могутні хвилі під мостом
танцюють вкриті піною