Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
2026.02.28
06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Критика | Аналітика
/
Літературний процес
Самознищення
Є певні закономірності всіх без винятку процесів українського життя. Насамперед процесів культурологічних. З одного боку є наші дії, а з іншого – дії супроти нас. Вони між собою пов'язані. Можна навіть сказати – являють одне ціле. Самознищення – це безумовний атрибут примітивного і неживого, природа матерії нижчого порядку, аніж природа живих істот, зокрема, людей. У людей є вибір – жити чи вмирати, відмирати. Не всі цим вибором свідомо користуються, але він, так чи інакше, постає перед кожним із нас і таким чином – через кожного з нас – перед українським суспільством. Безумовно, відповісти на питання "бути чи не бути", "жити чи не жити" допомагають певні комплексні Інституціональні Явища: Церква (Віра), Мистецтво (Творчість), Культура (Корисні знання) тощо. Ці Явища, безумовно, впливають на кожного з нас, але по-різному. Пропускаючи безліч речень, скажу: для увиразнення цієї корисної дії потрібна Еліта: духовно-творчо-наукова Еліта (бізнес – лише наслідки її дії). Без Еліти народ приречений на самознищення. Української Еліти сьогодні немає. Майже немає. Була винищена. Нова вирости ще не встигла. Якщо сказати собі цю правду, можна думати про кроки в напрямку "видужання". Не казати собі правди – самознищуватися далі. Цю правду мав осягнути і наш Президент. Зокрема, тоді, коли призначав Романа Лубківського – навколополітичного номенклатурного митця – на посаду голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Говоримо про самознищення. Отже, про відкидання справжнього, про приниження справжнього – на користь матеріальної природи нижчого порядку (гроші, машини, ділянки тощо). Деякі горлопани волають про порятунок мови й культури, водночас винищуючи творців і носіїв нашої мови, нашої культури, якщо вони – Інші. Не вміючи самі, заздрять Іншим. Яким дав Господь.
Але повернімося до ланцюжка «Роман Лубківський – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка» в поетичному його розвої. Зрозуміло, що поет Тарас Федюк приблизно одного рівня і з поетом Віктором Небораком, і з поетом Ігорем Павлюком. Але ж поетичний рівень пана Остапа (Євстахія) Лапського з Польщі не йде в жодне порівняння з ними. Про порівняння з творчим рівнем поета Мойсея Фішбейна, його книгою “Ранній рай” і мови бути не може. Цілком очевидно, що скромний поет О. Лапський, що, без сумніву, прожив порядне й достойне життя українця в діаспорі, аж ніяк не впливав на рішення Комітету –
ні творчим, ні жодним іншим чином. Але він дуже добре вписується у стандарти світобачення наших нинішніх, відірваних від культури, політиків. Це їхнє бачення масштабу сучасної української культури – в її проекції на світову. А це й справді є вкрай важливо, вирішально-важливо для нашого подальшого життя. Бо тут ідеться про співпрацю Еліт – світової та української! Саме тому вибір між автором Остапом Лапським і поетом Мойсеєм Фішбейном мав відбутися в будь-якому разі. І він відбувся! Відбувся юдофобським чином. Потрібно сказати собі правду: МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН ВІДКИНУТИЙ КОМІТЕТОМ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВІН ЄВРЕЙ! Інших пояснень немає, бо мистецькі параметри не співмірні. Виганяючи 1979 року Мойсея Фішбейна з України за його відмову від співпраці з КДБ, «органи» начебто поклали жирну крапку на українській долі одного з найкращих українських поетів. 2003 року Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. Чи знята ця крапка, а точніше “МІШЕНЬ” сьогодні? Остаточно його перетворено на «мішень» після виступу 16 червня 2006 року в Києві, в Українському Домі, де Мойсей Фішбейн зажадав припинення діяльності російських резидентур на території України. Цькування чиниться за допомогою старих і не дуже старих кадрів КДБ, які нікуди не мігрували, які продовжують і далі служити «на ниві української культури».
Запитаймо: євреїв Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Йосифа Бродського росіяни визнали великими національними поетами тільки тому, що – посмертно? «Вони любити вміють тільки мертвих». Це з Пушкінського «Бориса Годунова». То й ми, українці, братимемо собі це за приклад? Але це – самознищення: виявляти й визнавати свою Еліту лише посмертно. НАШЕ З ВАМИ САМОЗНИЩЕННЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Самознищення
Є певні закономірності всіх без винятку процесів українського життя. Насамперед процесів культурологічних. З одного боку є наші дії, а з іншого – дії супроти нас. Вони між собою пов'язані. Можна навіть сказати – являють одне ціле. Самознищення – це безумовний атрибут примітивного і неживого, природа матерії нижчого порядку, аніж природа живих істот, зокрема, людей. У людей є вибір – жити чи вмирати, відмирати. Не всі цим вибором свідомо користуються, але він, так чи інакше, постає перед кожним із нас і таким чином – через кожного з нас – перед українським суспільством. Безумовно, відповісти на питання "бути чи не бути", "жити чи не жити" допомагають певні комплексні Інституціональні Явища: Церква (Віра), Мистецтво (Творчість), Культура (Корисні знання) тощо. Ці Явища, безумовно, впливають на кожного з нас, але по-різному. Пропускаючи безліч речень, скажу: для увиразнення цієї корисної дії потрібна Еліта: духовно-творчо-наукова Еліта (бізнес – лише наслідки її дії). Без Еліти народ приречений на самознищення. Української Еліти сьогодні немає. Майже немає. Була винищена. Нова вирости ще не встигла. Якщо сказати собі цю правду, можна думати про кроки в напрямку "видужання". Не казати собі правди – самознищуватися далі. Цю правду мав осягнути і наш Президент. Зокрема, тоді, коли призначав Романа Лубківського – навколополітичного номенклатурного митця – на посаду голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Говоримо про самознищення. Отже, про відкидання справжнього, про приниження справжнього – на користь матеріальної природи нижчого порядку (гроші, машини, ділянки тощо). Деякі горлопани волають про порятунок мови й культури, водночас винищуючи творців і носіїв нашої мови, нашої культури, якщо вони – Інші. Не вміючи самі, заздрять Іншим. Яким дав Господь.
Але повернімося до ланцюжка «Роман Лубківський – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка» в поетичному його розвої. Зрозуміло, що поет Тарас Федюк приблизно одного рівня і з поетом Віктором Небораком, і з поетом Ігорем Павлюком. Але ж поетичний рівень пана Остапа (Євстахія) Лапського з Польщі не йде в жодне порівняння з ними. Про порівняння з творчим рівнем поета Мойсея Фішбейна, його книгою “Ранній рай” і мови бути не може. Цілком очевидно, що скромний поет О. Лапський, що, без сумніву, прожив порядне й достойне життя українця в діаспорі, аж ніяк не впливав на рішення Комітету –
ні творчим, ні жодним іншим чином. Але він дуже добре вписується у стандарти світобачення наших нинішніх, відірваних від культури, політиків. Це їхнє бачення масштабу сучасної української культури – в її проекції на світову. А це й справді є вкрай важливо, вирішально-важливо для нашого подальшого життя. Бо тут ідеться про співпрацю Еліт – світової та української! Саме тому вибір між автором Остапом Лапським і поетом Мойсеєм Фішбейном мав відбутися в будь-якому разі. І він відбувся! Відбувся юдофобським чином. Потрібно сказати собі правду: МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН ВІДКИНУТИЙ КОМІТЕТОМ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВІН ЄВРЕЙ! Інших пояснень немає, бо мистецькі параметри не співмірні. Виганяючи 1979 року Мойсея Фішбейна з України за його відмову від співпраці з КДБ, «органи» начебто поклали жирну крапку на українській долі одного з найкращих українських поетів. 2003 року Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. Чи знята ця крапка, а точніше “МІШЕНЬ” сьогодні? Остаточно його перетворено на «мішень» після виступу 16 червня 2006 року в Києві, в Українському Домі, де Мойсей Фішбейн зажадав припинення діяльності російських резидентур на території України. Цькування чиниться за допомогою старих і не дуже старих кадрів КДБ, які нікуди не мігрували, які продовжують і далі служити «на ниві української культури».
Запитаймо: євреїв Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Йосифа Бродського росіяни визнали великими національними поетами тільки тому, що – посмертно? «Вони любити вміють тільки мертвих». Це з Пушкінського «Бориса Годунова». То й ми, українці, братимемо собі це за приклад? Але це – самознищення: виявляти й визнавати свою Еліту лише посмертно. НАШЕ З ВАМИ САМОЗНИЩЕННЯ.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
