Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.04
07:14
Ключ журавлиний у небі курличе,
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
Мов за собою гукає мене
В край, де в озерах життя таємниче
Обігріває світіння ясне.
Там невідомо нічого про осінь
І не буває ніколи зими, -
Звідти весною тепло нам приносить
Птаство, якому радіємо ми.
2026.10.03
22:37
ось побіжний віршик
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
зліплений експромтом
без використання
інструментів ші
щось подібне пишуть
радше у вівторок
тексти для суботи
вишуканіші
2026.10.03
20:45
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
Що літо палке підняли на пів тону.
По-іншому дихає осінь червона,
Замовкли фокстроти. Звучать полонези.
Високі тополі, тендітні берези
Приміряли зрілості жовту корону.
Прожилки в листочках - неначе дієзи,
2026.10.03
19:56
Тягніться, очі, за Ель Греко,
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
Спирайтесь, спини, на довгі сходні,
Кидайтесь в ноги густим смерекам,
Під стріхи лізьте в страху господнім.
Немов премудрість годинникарства
Шляхами манівців, без бою,
Хто знає, на які штукарства
2026.10.03
17:05
Ховаючи свої веснянi роси,
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
Блукаючи у лабiринтi сну,
Душа губила свої довгi коси
I випадково вiднайшла луну.
Гудуть навколо голосами оси
Та свою ложку меду облизну.
З усiх сторiн летять чутки, доноси
2026.10.03
13:57
Коли ж відбудеться отой стрибок,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
Що рівновагу зірве і порушить?
Розплутається бісівський клубок,
І розвінчається мораль дворушна.
Замість мистецтва ницість і лубок
Панують, наче пісня дроворуба.
Пишу, пишу життя, немов роман,
2026.10.03
13:29
Одна хмара – за Йордан,
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
Друга на Єгипет.
Хай і сусідським деревам
Буде що напитись.
Хай і в них росте трава
Тричі на покоси...
Господь Бог не забува
Хто помочі просить.
2026.10.03
12:50
як у дитини печалі дрібні
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
усе, що захочеш, я куплю тобі
грай кокетку, та знай мила все ж
між рук мені, легко, не утечеш
навіть коні не відтягнуть мене
шалені коні не відтягнуть мене
я помічав твій біль неясний
2026.10.03
12:33
Рядки лягають на папір
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
легким курсивом,
творю з думок чутливий вірш
у ніч вразливу.
Заповнюю шрифтами лист,
тло порожнечі —
цвяхами у блокнот вп'ялись
сюжети речень.
2026.10.03
10:17
КАРЛ БРЮЛЛОВ: полотно «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
або «…остання мить ПОМПЕЇ…»
…І в цю останню, найстрашнішу хвилину Помпеї перестали бути містом окремих людей. Вулкан за мить змив різницю між золотом патриціїв і лахміттям бідняків, між вірою в Христа та с
2026.10.03
09:42
Вже тиша в саду цвіткунами сюрчить,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
в павутинці сріблястій — зупинена мить,
вже втому шепоче вечірня зоря
і мене милота обіймає твоя.
А завтра вже бабине літо — привіт! —
буйнобарвного світла крізь місто політ.
І знов ми відчиним для казки вікно,
2026.10.03
06:17
Давай поговоримо чесно і щиро
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
Про те, що найбільше хвилює обох:
Чому в дні прийдешні втрачаємо віру
І де у мовчанні ховається Бог?
Можливо, Всевишній втомився від криків
Та наших шалених і злих молитов, -
Чи, може, не бачить крізь темряву віку
Тих
2026.10.03
00:51
Ми одне від одного далеко.
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
Сон змінився на ранковий крах.
Ти очолюєш бібліотеку
Кращу за усі - на Небесах.
Дивиться на місто біла хмара,
І спостерігає добрий Бог,
Як старанно пишеш формуляри
2026.10.02
21:55
Ще не торкнула сивина осіння
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
Брюнета-осокора темних скронь ,
Рудої вільхи не горить вогонь
І соковиті під вербою тіні.
Смиренне у прощальнім омовінні
Росою, що тримається до півдня,
Стихає літо в царині осонь.
2026.10.02
21:13
гуляє вася
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
пожувавши тирси
а що ото лишається робити
йому
життя зужита пісня
звісна
слова ті й самі із тих самих літер
він випив би
2026.10.02
20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Критика | Аналітика
/
Літературний процес
Самознищення
Є певні закономірності всіх без винятку процесів українського життя. Насамперед процесів культурологічних. З одного боку є наші дії, а з іншого – дії супроти нас. Вони між собою пов'язані. Можна навіть сказати – являють одне ціле. Самознищення – це безумовний атрибут примітивного і неживого, природа матерії нижчого порядку, аніж природа живих істот, зокрема, людей. У людей є вибір – жити чи вмирати, відмирати. Не всі цим вибором свідомо користуються, але він, так чи інакше, постає перед кожним із нас і таким чином – через кожного з нас – перед українським суспільством. Безумовно, відповісти на питання "бути чи не бути", "жити чи не жити" допомагають певні комплексні Інституціональні Явища: Церква (Віра), Мистецтво (Творчість), Культура (Корисні знання) тощо. Ці Явища, безумовно, впливають на кожного з нас, але по-різному. Пропускаючи безліч речень, скажу: для увиразнення цієї корисної дії потрібна Еліта: духовно-творчо-наукова Еліта (бізнес – лише наслідки її дії). Без Еліти народ приречений на самознищення. Української Еліти сьогодні немає. Майже немає. Була винищена. Нова вирости ще не встигла. Якщо сказати собі цю правду, можна думати про кроки в напрямку "видужання". Не казати собі правди – самознищуватися далі. Цю правду мав осягнути і наш Президент. Зокрема, тоді, коли призначав Романа Лубківського – навколополітичного номенклатурного митця – на посаду голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Говоримо про самознищення. Отже, про відкидання справжнього, про приниження справжнього – на користь матеріальної природи нижчого порядку (гроші, машини, ділянки тощо). Деякі горлопани волають про порятунок мови й культури, водночас винищуючи творців і носіїв нашої мови, нашої культури, якщо вони – Інші. Не вміючи самі, заздрять Іншим. Яким дав Господь.
Але повернімося до ланцюжка «Роман Лубківський – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка» в поетичному його розвої. Зрозуміло, що поет Тарас Федюк приблизно одного рівня і з поетом Віктором Небораком, і з поетом Ігорем Павлюком. Але ж поетичний рівень пана Остапа (Євстахія) Лапського з Польщі не йде в жодне порівняння з ними. Про порівняння з творчим рівнем поета Мойсея Фішбейна, його книгою “Ранній рай” і мови бути не може. Цілком очевидно, що скромний поет О. Лапський, що, без сумніву, прожив порядне й достойне життя українця в діаспорі, аж ніяк не впливав на рішення Комітету –
ні творчим, ні жодним іншим чином. Але він дуже добре вписується у стандарти світобачення наших нинішніх, відірваних від культури, політиків. Це їхнє бачення масштабу сучасної української культури – в її проекції на світову. А це й справді є вкрай важливо, вирішально-важливо для нашого подальшого життя. Бо тут ідеться про співпрацю Еліт – світової та української! Саме тому вибір між автором Остапом Лапським і поетом Мойсеєм Фішбейном мав відбутися в будь-якому разі. І він відбувся! Відбувся юдофобським чином. Потрібно сказати собі правду: МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН ВІДКИНУТИЙ КОМІТЕТОМ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВІН ЄВРЕЙ! Інших пояснень немає, бо мистецькі параметри не співмірні. Виганяючи 1979 року Мойсея Фішбейна з України за його відмову від співпраці з КДБ, «органи» начебто поклали жирну крапку на українській долі одного з найкращих українських поетів. 2003 року Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. Чи знята ця крапка, а точніше “МІШЕНЬ” сьогодні? Остаточно його перетворено на «мішень» після виступу 16 червня 2006 року в Києві, в Українському Домі, де Мойсей Фішбейн зажадав припинення діяльності російських резидентур на території України. Цькування чиниться за допомогою старих і не дуже старих кадрів КДБ, які нікуди не мігрували, які продовжують і далі служити «на ниві української культури».
Запитаймо: євреїв Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Йосифа Бродського росіяни визнали великими національними поетами тільки тому, що – посмертно? «Вони любити вміють тільки мертвих». Це з Пушкінського «Бориса Годунова». То й ми, українці, братимемо собі це за приклад? Але це – самознищення: виявляти й визнавати свою Еліту лише посмертно. НАШЕ З ВАМИ САМОЗНИЩЕННЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Самознищення
Є певні закономірності всіх без винятку процесів українського життя. Насамперед процесів культурологічних. З одного боку є наші дії, а з іншого – дії супроти нас. Вони між собою пов'язані. Можна навіть сказати – являють одне ціле. Самознищення – це безумовний атрибут примітивного і неживого, природа матерії нижчого порядку, аніж природа живих істот, зокрема, людей. У людей є вибір – жити чи вмирати, відмирати. Не всі цим вибором свідомо користуються, але він, так чи інакше, постає перед кожним із нас і таким чином – через кожного з нас – перед українським суспільством. Безумовно, відповісти на питання "бути чи не бути", "жити чи не жити" допомагають певні комплексні Інституціональні Явища: Церква (Віра), Мистецтво (Творчість), Культура (Корисні знання) тощо. Ці Явища, безумовно, впливають на кожного з нас, але по-різному. Пропускаючи безліч речень, скажу: для увиразнення цієї корисної дії потрібна Еліта: духовно-творчо-наукова Еліта (бізнес – лише наслідки її дії). Без Еліти народ приречений на самознищення. Української Еліти сьогодні немає. Майже немає. Була винищена. Нова вирости ще не встигла. Якщо сказати собі цю правду, можна думати про кроки в напрямку "видужання". Не казати собі правди – самознищуватися далі. Цю правду мав осягнути і наш Президент. Зокрема, тоді, коли призначав Романа Лубківського – навколополітичного номенклатурного митця – на посаду голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Говоримо про самознищення. Отже, про відкидання справжнього, про приниження справжнього – на користь матеріальної природи нижчого порядку (гроші, машини, ділянки тощо). Деякі горлопани волають про порятунок мови й культури, водночас винищуючи творців і носіїв нашої мови, нашої культури, якщо вони – Інші. Не вміючи самі, заздрять Іншим. Яким дав Господь.
Але повернімося до ланцюжка «Роман Лубківський – лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка» в поетичному його розвої. Зрозуміло, що поет Тарас Федюк приблизно одного рівня і з поетом Віктором Небораком, і з поетом Ігорем Павлюком. Але ж поетичний рівень пана Остапа (Євстахія) Лапського з Польщі не йде в жодне порівняння з ними. Про порівняння з творчим рівнем поета Мойсея Фішбейна, його книгою “Ранній рай” і мови бути не може. Цілком очевидно, що скромний поет О. Лапський, що, без сумніву, прожив порядне й достойне життя українця в діаспорі, аж ніяк не впливав на рішення Комітету –
ні творчим, ні жодним іншим чином. Але він дуже добре вписується у стандарти світобачення наших нинішніх, відірваних від культури, політиків. Це їхнє бачення масштабу сучасної української культури – в її проекції на світову. А це й справді є вкрай важливо, вирішально-важливо для нашого подальшого життя. Бо тут ідеться про співпрацю Еліт – світової та української! Саме тому вибір між автором Остапом Лапським і поетом Мойсеєм Фішбейном мав відбутися в будь-якому разі. І він відбувся! Відбувся юдофобським чином. Потрібно сказати собі правду: МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН ВІДКИНУТИЙ КОМІТЕТОМ ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ВІН ЄВРЕЙ! Інших пояснень немає, бо мистецькі параметри не співмірні. Виганяючи 1979 року Мойсея Фішбейна з України за його відмову від співпраці з КДБ, «органи» начебто поклали жирну крапку на українській долі одного з найкращих українських поетів. 2003 року Мойсей Фішбейн повернувся в Україну. Чи знята ця крапка, а точніше “МІШЕНЬ” сьогодні? Остаточно його перетворено на «мішень» після виступу 16 червня 2006 року в Києві, в Українському Домі, де Мойсей Фішбейн зажадав припинення діяльності російських резидентур на території України. Цькування чиниться за допомогою старих і не дуже старих кадрів КДБ, які нікуди не мігрували, які продовжують і далі служити «на ниві української культури».
Запитаймо: євреїв Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, Йосифа Бродського росіяни визнали великими національними поетами тільки тому, що – посмертно? «Вони любити вміють тільки мертвих». Це з Пушкінського «Бориса Годунова». То й ми, українці, братимемо собі це за приклад? Але це – самознищення: виявляти й визнавати свою Еліту лише посмертно. НАШЕ З ВАМИ САМОЗНИЩЕННЯ.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
