Йшов 2033 рік від Різдва Христового і 13-та річниця з дня проголошення нового міждержавного утворення «Велика Україна».
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…

01.05.2014р.