Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
2026.03.08
04:40
був ти хоч колись
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
чи бував хоч раз гостем леді електричної
чар-килим біля ніг
не запізнись
тебе чекають
чуття й принуки
до тебе линуть
рухи і звуки
2026.03.07
18:07
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тара
2026.03.07
18:00
Не покоряю майбуття,
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Слава Україні або сон у травневу ніч(фентезі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слава Україні або сон у травневу ніч(фентезі)
Йшов 2033 рік від Різдва Христового і 13-та річниця з дня проголошення нового міждержавного утворення «Велика Україна».
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…
01.05.2014р.
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…
01.05.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
