Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
2026.01.21
18:43
Я закоканий в Тетяну,
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
От мені морока -
Заражать її не стану --
Власним гоноркоком.
Вірш писати поможу я --
Бліх половлю поки.
Хіть свою я замаскую --
2026.01.21
14:36
Пливу Ахеронтом у тихім човні,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
І страшно, і боязко дуже мені:
А раптом оте? А раптом осе?
Ніхто не врятує мене й не спасе.
Сусід мій праворуч сидить в темноті.
Від страху у нього бурчить в животі.
Він теж в невідомість пливе, як і я,
2026.01.21
14:24
Обіцянки... обіцянки
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
Не про мир, не діалог.
Чисто воплі куртизанки
Моно моно монолог…
Хто б повірив, хто б довірив,
Змоноложив і схитрив,
Обіцянки розчепірив —
Я, їй-богу б, пригостив…
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Слава Україні або сон у травневу ніч(фентезі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слава Україні або сон у травневу ніч(фентезі)
Йшов 2033 рік від Різдва Христового і 13-та річниця з дня проголошення нового міждержавного утворення «Велика Україна».
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…
01.05.2014р.
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…
01.05.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
