Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Слава Україні або сон у травневу ніч(фентезі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слава Україні або сон у травневу ніч(фентезі)
Йшов 2033 рік від Різдва Христового і 13-та річниця з дня проголошення нового міждержавного утворення «Велика Україна».
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…
01.05.2014р.
- Заходьте, будь-ласка – струнка секретарка з волошковими очима і волоссям кольору стиглої пшениці відкрила масивні дубові двері із позолоченою табличкою ВІП, що розшифровувалося як ВЕРХОВНИЙ ІМПЕРСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ. У глибині кабінету за масивним столом сидів солідний чолов’яга у вишиванці, з пишними вусами і густим козацьким чубом. Відвідувач, назвемо його для конспірації ВВП, на напівзігнутих переступив поріг. Зі стіни на нього пильно дивився головний ідеолог українського відродження Степан Бандера. Навіть портрет не міг нівелювати того пронизливого погляду, яким чільник національного духу зустрічав кожного, що заходив до головного кабінету .
- Слава Україні! – видихнув ВВП, переводячи погляд з портрета вождя на реального господаря країни.
- Героям слава! – звично відповів ВІП.
Раз на місяць його уповноважені представники доповідали соціально-політико-гуманітарний стан приєднаних територій, успіхи і проблемні питання у справі утвердження українства у регіонах «Великої України».
- Сідайте – запросив ВІП свого представника по РФ, колись могутньої країни, тепер складової частини української імперії.
ВВП сів. Ноги гуділи. Більш ніж поважний вік давався взнаки, але та внутрішня енергія, що усе життя спонукала його до публічної діяльності, давала сили триматися на плаву і, навіть більше того, бути не останньою скрипкою у злагодженому оркестрі вищого політичного менеджменту федеративного утворення держав, які за ідеєю розбудови української нації побачили для себе наріжний камінь іншого цивілізаційного шляху, побудованого на гуманізації, духовності і божественного світосприйняття. Давно минули часи, коли від сталевого погляду ВВП тремтіли здоровані-чоловіки. Так склалося, що тепер ВВП сам ніяковів під поглядами сильних світу цього, мусив коритися новоявленим обставинам. Але чому мусив? Робив це цілком свідомо, бо щиро вірив у перспективу світового порядку на чолі з Україною.
- Ну, як здоров’я? – запитав ВІП, оцінюючим поглядом вдивляючись у худорляве, виснажене, порепане зморшками, обличчя ВВП.
- Можє буті – відповів ВВП.
Не дивлячись на досить тривалий термін перебування у новому мовному середовищі, ВВП так до кінця і не зумів досконало оволодіти граматичними правилами мови, частенько плутав літери «і» та «и», «е» та «є» і чого гріха таїти, навіть думав рідною російською мовою. ВІП це прекрасно знав. Як людина мудра і далекоглядна, він на цьому не зациклювався. Розумів, що великі справи робляться не поспіхом, крок за кроком, лиш би не зупинятися і не втрачати віру у намічене. Крім того, ВІП належав до тієї когорти державників, які менше всього переймаються тим, хто якою мовою користується, головне, щоб душа була освячена духом українства Це, мабуть, було пов’язано з тим, що у родословній самого ВІП було намішано стільки крові, що він сам не знав достеменно, якого він роду-племені, але стезя, якою йшов усе своє свідоме життя, мала яскраве втілення в як атрибутах одягу і характерної зовнішності, так і в щоденній напруженій державницькій діяльності 24 години на добу. Розбудову України рахував справою життя і усе робив для того, щоб справа ця мала своє логічне завершення ще за часів його правління. Знав багато мов і любив інколи цим похизуватися.
- Полноте, батенька – усміхаючись перейшов на російську. Изъясняйтесь, как вам удобно.
- Понял, не дурак – подумал ВВП, а вслух сказав:
- Докладываю. На вверенной мне территории население сыто, накормлено и напоено. ВВП(тут ВВП іронічно скривився, відчуваючи каламбур ситуації) на душу населения неуклонно кастет, благосостояние повышается. Идея глобальной украинизации находит полное понимание и всенародную поддержку.. в основном.
- Почему в основном? – ВІП насупив брови.
- Видите ли, этнические китайцы, коих в приграничных районах большинство, не совсем согласны с нашей гуманитарной политикой. Сепаратистские настроения имеют место быть. Мы, конечно, работаем, но Китай спонсирует их юанями и бацилла Великого Китая не так слаба, как нам казалось. Предпринимаем меры, но нужно время.
- Что за меры?
- Ну, вентиль газовый закрутили до упора, молекула не проскочит. Информационное пространство заполнили до «не хочу» всевозможными идеологическими зомбоутками, Национальную гвардию «Украинцы Дальневосточья» подтянули, учения проводим..
- Мало…весьма мало для усмирения инакомыслия, батенька. Перекройте им еще воду, воздух, лес, горы, небо и все что можно перекрыть. Нужно ввести санкции. Какие именно – на ваше усмотрение, подготовьте предложения, мы проведем через Верховный Совет. И это, объясните еще китайському руководству ненавязчиво так, по дружески, что нельзя поддерживать сепаратизм, мы же почти братские народы, стратегические партнеры, так сказать.
- Понял. Разрешите ити? – ВВП вже встиг втомитися і потребував відпочинку.
- Идите. Через месяц с докладом, как всегда.
ВВП встав, збираючись йти, але в останню мить, фізично відчувши погляд-докір зі стіни, виправив осанку і знову видихнув:
- Слава Україні!
- Та йди вже – ВІП втомлено махнув рукою. - Славою потім поділимось.
ВВП, намагаючись тримати спину рівно, вийшов.
- Святіше папи бувають тільки… антихристи – чомусь така незвична думка визріла у голові ВІП, як відлуння не такого уже і далекого минулого, а потім трансформувалась у дещо іншу, російськомовну: - Пути Господние неисповедимы…
01.05.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
