ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Таня П'янкова (1985) /
Проза
Коли янголи скидають крила
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Коли янголи скидають крила
Рано-вранці, коли під теплими ковдрами ще сплять всі щасливі та зако¬хані, коли вогкі міські тротуари відпочивають від чобіт, підборів і плювків, вона залишає свою пекучу самотність в тісній комунальній квартирі і їде на старенькому самокаті у Парк Пережитого Кохання. Там все її, вона там бажана гостя, і кожна дерев’яна похилена лавка готова дати їй притулок. Вона вилазить з ногами на лавку, вмощується сидіти на спинці і підпирає обличчя долонями. Так зручно...
– Хто ти? – питається надокучливий туман, що давно хворіє склерозом. Він питав це і вчора, і позавчора, завтра теж питатиме.
– Я – Колишня... Жінка з Його Минулого...
– Ти справжня?
– Звичайна... земна...
– Принесеш мені рушник? Я намок і мене холоне голос.
– Принесу, звісно.
...Марі чекає, доки прийдуть янголи. Вони вже не літають, бо старі, як її Любов До Нього, з їхніх крил випадає листя, і вони схожі на брудних обскубаних лебедів, які чомусь не полетіли у вирій. Вони йдуть до неї – повільні, згорблені, гублять листок за листком... Листя непомітно відривається і ще кілька метрів летить за ними, а потім так і не наздогнавши, плавно сідає на землю і завмирає...
Люди називають це листопад. І лише Марі знає, що то старість – глибока, безнадійна, хвора, як ці дивні янголи, які щоранку приходять показувати їй свої крила. Вони піднімають їх вгору, з’єднують кінчики над головою і невтішно перераховують залишки колишньої молодості, а потім жалібно гірко плачуть, ніби ображені, висварені марно діти...
Марі гладить їх з нерозтраченою ніжністю Жінки, що так і не відбулася, – ні дружина, ні матір. Стала лише Жінкою. Та й то Колишньою.
Колишня Жінка з минулого життя Його Колишнього...
Вони все розуміють... І довірливо заглядають очима голодних безпритульних цуценят. Чекають...
Вона виймає з серця Любов, ділить, як хлібину, на три частини, годує одного, другого...
– Стривайте, чого вас двоє? Де ж третій?
– А він вже скинув... Щасливий.
Тоді Марі ділить між ними навпіл третю частку Любові. Вони обережно беруть губами просто з рук. А Любові не меншає. Серце родить і родить її без перерви, і Марі тихо молиться, щоб вона ніколи не закінчилась. Пригіркла Любов перемерзлого Серця Жінки, що стала Колишньою... Так було вчора. Так буде завтра. Так буде ще довго. Вона приходитиме в парк і ділитиме хлібину Любові, аж поки всі янголи її життя не скинуть ці старі крила...
„ Коли янгол скидає зношені крила, – монотонно звучить голос богомольної бабці, – у нього виростають нові – міцні, сильні, білі; такі, що цілий світ може знайти прихисток під ними. А для цього янгола треба нагодувати Любов’ю. Якщо він довго не годований, то помирає, і тоді якась людина залишається без Хоронителя...” Далі бабця знову починає молитися: „Ангеле-Хоронителю мій, біля мене завше стій, і вдень... і вночі...” – маленька Марі не до кінця розуміє, що вона хоче сказати...
Вони нарешті вже не голодні. Просять казку. Нещасні вуличні діти, що ніколи не знали ласки... Вона не вміє розповідати казок і вже вкотре виймає з кишені пожовтілий від часу аркуш паперу, тихо читає їм Лист з Минулого. Вони, всівшись по обидва боки, уважно слухають, жадібно ловлячи кожне слово.
Моя мила Марі, моя дівчинко!
Коли ти знайдеш цього листа, я буду вже під боком у дружини. Вона народила втретє, і я маю опікуватися своїм новонародженим сином. Наші стосунки були прекрасними і свіжими, але вони зайшли занадто далеко. Ми домовлялися н е л ю б и т и. І ти на це погодилась. Знала, що мені
потрібні прості стосунки з простою жінкою, доки дружина виношує дитину. А ти не дотримала слова – закохалася в жонатого чоловіка, що страждає на Синдром Вагітного Татка. І я читав це по твоїх очах, по губах, по голосу, по тремтінню рук, коли ми таємно зустрічалися в парку.
Моя мила, маленька Марі, ти дала мені наснагу жити, але, на жаль, я не можу жити з тобою. Дуже різні у нас дороги.
Все розумію. Ти ніколи мені не пробачиш. І я ніколи не пробачу собі, що залишився зрадником у очах ще однієї Жінки. Віддай свою Любов комусь іншому, комусь, хто гідний твого безмежного тепла.”
Вона знайшла це рано-вранці, коли під теплими ковдрами ще сплять всі щасливі та закохані. І відтоді в її кімнаті виє на різні голоси самотність...
Парк Пережитого Кохання все пам’ятає... Осінь... Мокра лавка для Тих, Що Дивляться Очі в Очі... Марі сама годує янголів, із крил яких випадає листя... Десь серед них і її Хоронитель. Тільки не впізнати. Треба чекати, щоб всі скинули...
„Коли янгол скидає зношені крила...”
”Ангеле-Хоронителю мій...”
Він відродиться з суму, виборсається з цього брудного листя, переживе свою мокру старість і Охоронить її від Тих, Що роблять Жінок Колишніми...
„Господи, не допусти, щоб у серцях закінчилася Любов!”
– Хто ти? – питається надокучливий туман, що давно хворіє склерозом. Він питав це і вчора, і позавчора, завтра теж питатиме.
– Я – Колишня... Жінка з Його Минулого...
– Ти справжня?
– Звичайна... земна...
– Принесеш мені рушник? Я намок і мене холоне голос.
– Принесу, звісно.
...Марі чекає, доки прийдуть янголи. Вони вже не літають, бо старі, як її Любов До Нього, з їхніх крил випадає листя, і вони схожі на брудних обскубаних лебедів, які чомусь не полетіли у вирій. Вони йдуть до неї – повільні, згорблені, гублять листок за листком... Листя непомітно відривається і ще кілька метрів летить за ними, а потім так і не наздогнавши, плавно сідає на землю і завмирає...
Люди називають це листопад. І лише Марі знає, що то старість – глибока, безнадійна, хвора, як ці дивні янголи, які щоранку приходять показувати їй свої крила. Вони піднімають їх вгору, з’єднують кінчики над головою і невтішно перераховують залишки колишньої молодості, а потім жалібно гірко плачуть, ніби ображені, висварені марно діти...
Марі гладить їх з нерозтраченою ніжністю Жінки, що так і не відбулася, – ні дружина, ні матір. Стала лише Жінкою. Та й то Колишньою.
Колишня Жінка з минулого життя Його Колишнього...
Вони все розуміють... І довірливо заглядають очима голодних безпритульних цуценят. Чекають...
Вона виймає з серця Любов, ділить, як хлібину, на три частини, годує одного, другого...
– Стривайте, чого вас двоє? Де ж третій?
– А він вже скинув... Щасливий.
Тоді Марі ділить між ними навпіл третю частку Любові. Вони обережно беруть губами просто з рук. А Любові не меншає. Серце родить і родить її без перерви, і Марі тихо молиться, щоб вона ніколи не закінчилась. Пригіркла Любов перемерзлого Серця Жінки, що стала Колишньою... Так було вчора. Так буде завтра. Так буде ще довго. Вона приходитиме в парк і ділитиме хлібину Любові, аж поки всі янголи її життя не скинуть ці старі крила...
„ Коли янгол скидає зношені крила, – монотонно звучить голос богомольної бабці, – у нього виростають нові – міцні, сильні, білі; такі, що цілий світ може знайти прихисток під ними. А для цього янгола треба нагодувати Любов’ю. Якщо він довго не годований, то помирає, і тоді якась людина залишається без Хоронителя...” Далі бабця знову починає молитися: „Ангеле-Хоронителю мій, біля мене завше стій, і вдень... і вночі...” – маленька Марі не до кінця розуміє, що вона хоче сказати...
Вони нарешті вже не голодні. Просять казку. Нещасні вуличні діти, що ніколи не знали ласки... Вона не вміє розповідати казок і вже вкотре виймає з кишені пожовтілий від часу аркуш паперу, тихо читає їм Лист з Минулого. Вони, всівшись по обидва боки, уважно слухають, жадібно ловлячи кожне слово.
Моя мила Марі, моя дівчинко!
Коли ти знайдеш цього листа, я буду вже під боком у дружини. Вона народила втретє, і я маю опікуватися своїм новонародженим сином. Наші стосунки були прекрасними і свіжими, але вони зайшли занадто далеко. Ми домовлялися н е л ю б и т и. І ти на це погодилась. Знала, що мені
потрібні прості стосунки з простою жінкою, доки дружина виношує дитину. А ти не дотримала слова – закохалася в жонатого чоловіка, що страждає на Синдром Вагітного Татка. І я читав це по твоїх очах, по губах, по голосу, по тремтінню рук, коли ми таємно зустрічалися в парку.
Моя мила, маленька Марі, ти дала мені наснагу жити, але, на жаль, я не можу жити з тобою. Дуже різні у нас дороги.
Все розумію. Ти ніколи мені не пробачиш. І я ніколи не пробачу собі, що залишився зрадником у очах ще однієї Жінки. Віддай свою Любов комусь іншому, комусь, хто гідний твого безмежного тепла.”
Вона знайшла це рано-вранці, коли під теплими ковдрами ще сплять всі щасливі та закохані. І відтоді в її кімнаті виє на різні голоси самотність...
Парк Пережитого Кохання все пам’ятає... Осінь... Мокра лавка для Тих, Що Дивляться Очі в Очі... Марі сама годує янголів, із крил яких випадає листя... Десь серед них і її Хоронитель. Тільки не впізнати. Треба чекати, щоб всі скинули...
„Коли янгол скидає зношені крила...”
”Ангеле-Хоронителю мій...”
Він відродиться з суму, виборсається з цього брудного листя, переживе свою мокру старість і Охоронить її від Тих, Що роблять Жінок Колишніми...
„Господи, не допусти, щоб у серцях закінчилася Любов!”
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію