ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Таня П'янкова (1985) / Проза

 Недописана осінь

Світлій пам"яті мого дідуся Леоніда-Івана

В його кімнаті напівтемрява, і тиша, і ще заблукалий в чотирьох стінах відчай, згорблений у смертельну дугу. В його очах приреченість на невідворотне і скупі гарячі сльози, в яких розчинилась, розплавилась обра-за на це несправедливе життя, що так поспішно, невчасно випаровується з його вимученого тіла. В його душі, напевне, страх перед неминучою зди-банкою із Тим, хто панує над світом, і безмірна любов до рідних, яку він соромився проявити раніше, а зараз просто не має сили. І така неймовірна порожнеча відчувається під ногами, така безрозмірна яма, така безкінечна дорога вниз. Дорога без жодних вказівних знаків і без перехожих, що йдуть назустріч.
В його руках уявний пензель, яким він звично плавно водить в повітрі, малюючи невидиму картину, що її обов’язково має купити постійний клієнт. Ніхто не бачить тієї картини, і лише Давид бачить, підбирає до неї фарби з тільки йому видимої палітри.
– Мені бракує жовтої, – тихо шепоче блідими губами. –Принесіть мені жовтої фарби. Принесіть негайно. Я мушу закінчити її лице... листя... жовтий... червоний... ні, червоний не хочу... яка осінь...осі...о... – його уста вимовляють якісь нерозбірливі слова. – Не побачити, – раптом голосно і чітко каже він. – Найбільше я любив осінь...
Висохла стареча рука втомлюється малювати, він акуратно відкладає пензель вбік, відсуває уявний мольберт, заплющує на мить хворі очі. Його голова, затремтівши, безвольно падає вниз, майже на коліна, і він сидить так довго-довго, похилений, відсторонений від світу, мовчазний, ніби занімілий. Він сидить так днями і ночами; хвилини, мов слизькі слимаки, тягнуться, волочачи за собою його болючий час. І нема жодної дрантивої надії на те, що у чаші його часу ще не скоро завидніється дно.
Давид прощається з сонцем. Воно заходить червоно-золотою рибкою, за, напевно, синій обрій, і Давид знає, що ця рибка, яку він бачить вже востаннє, не виконає ніякого його бажання, навіть дріб’язкового.
Він сидить і прислухається, як скажений біль безпардонно лазить по його набряклих ногах, заганяючи свої гострі пазурі в ще не відмерле тіло. І так страшно дивитися на відкриті Давидові рани, з яких постійно точиться якась гидка рідина і на які немає жодного ліку.
Так невпинно відгнивають його ноги. По сантиметру, по шматочку... Вони гниють, як гниє не раз яблуко, непомічене в густій траві, відгнивають і горять вогнем, що пропалює наскрізь, доводить до божевілля, вимордовує аж до непритомності. Нелюдським зусиллям волі Давид терпить свій біль. І не вмовити його на операцію...
– Я все одно вже не житиму, – каже Давид, і нікому в таке не віриться. – Мені залишилось ще кілька днів, а потім мене в цій осені вже не буде...
Коли він говорить такі слова, його рідні починають доводити щось про надію, про Бога, про медицину. Але навіть в голосах найдорожчих Давидових людей ота славнозвісна рятівниця надія, що, кажуть, має вмирати останньою, давно відсутня, а на її місці живе зневіра. А медицина перед задавненою страшною хворобою безсила. Продажна безсила медицина, з якої Давид сміється тихим моторошним сміхом, нічим не може залікувати прогнилі аж до кісток рани-ноги. І залишається тільки Бог, хоча Він теж вже не дасть свого милосердя, бо чомусь не дав досі. Нема просвітку. Не потрібні смішні слова про надію, Бога, медицину... У його запалених червоних очах, які вже давно не спали, пригасле світло його сумної смиренної душі, що її не змусити повірити у спасіння.
В його стиснених губах дерев’яна люлька, яку він вже не може втримати рівно. Вона тремтить під ритм лихоманкового тремтіння його тіла і випускає в повітря дим. Давид висушеною гіллякою-рукою час від часу струшує попіл в попільничку, яка лежить поруч на дивані, і знову курить. Курить і не слухає своїх дітей, які просять його кинути палити. Дві радості залишились у його кволому житті – діти і люлька, і нікому не віддасть він права розпоряджатися своїми останніми хвилинами.
Тихо, аж занадто тихо ходять біля Давида люди, боячись порушити спокій. І тільки він один знає, що не спатиме ні хвилини, навіть не ляже, випроставши хворі ноги по ліжку. Вже дуже довго його єдиний вибір – сидіти вдень і вночі, терпіти свій біль навсидячки і тримати свій хрест так самісінько. Нічого не зміниться. Може змінитися хіба що лише пов’язка на його страшній рані, може змінитися вираз обличчя дружини із сумного на заплаканий. А більше нічого вже не міняється.
– Не пали листя, – ловить він синову руку. – Я мушу закінчити... А яка цього року осінь? – відчайдушно чіпляється кістлявими пальцями за синові пальці. – Я правильно її малюю?... прав...ні... не можу... Ти бачиш? Прощавай, моя хороша...
Давид готується відійти у вічність. Він просить помити його і переодягнути в чистий одяг. І важко зрозуміти, як він може думати про охайність в таку страшну хвилину. По його запалих щоках котяться великі дитячі сльози, і він вже їх не соромиться.
Величезне сонячне коло, яке видно навіть через зашторені вікна, поволі засувається, і Давидові мокрі очі перед тим, як назавжди погаснути, проводжають його за обрій.
Він засинає. Ніхто не сміє торкнути людину, яка здається цілу вічність не могла заснути спокійно... Великий чорний метелик, що невідомо звідки прилетів, сідає на сухе Давидове плече і складає свої лапаті крила...
В його кімнаті ще більше горбиться відчай, і страх, і жаль. А по їхніх горбатих спинах нечутно йдуть прохолодні вечірні сутінки. І чиясь дбайлива рука кладе на ліжко сухі Давидові ноги, на яких щойно перестали боліти рани...




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-06-16 17:35:39
Переглядів сторінки твору 1079
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (3.779 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.779 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.06.16 23:35
Автор у цю хвилину відсутній