ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2019.02.17 01:12
Ця історія знову почнеться для нас із кінця.
Не тривожся даремно, минуле пустивши за вітром.
Знаю, серце твоє крижане не зумію зігріти.
Знаю, вперте мовчання не буде ніяк до лиця.

Може, завтра зійдуть нанівець всі важливі слова.
І роздмухає хтось н

Вероніка Новікова
2019.02.17 00:27
Бачу тебе просту, гілля смаглявих рук,
в жилах свята вода, сповнена темних звуків.
Груди твої гіркі - грона зимових вин,
полум'я губить глузд поміж твоїх колін.

Хто ти мені така? Згуба моя й усе.
Може заснув би з ким, тільки печеш у серці.
Жінка

Юрій Сидорів
2019.02.16 12:19
Бузиною заварюють в Хотові
Для гурманів чаї бергамотові.
Дозріває полин
Між дерев і рослин.
І його культивують у Хотові.

Завалили метро у Батурині
Наркомани, «Паміром» обкурені.

Вероніка Новікова
2019.02.16 00:47
Темна чи світла буде твоя сторона,
іди до горіха, спускайся в старий підвал.
Спалимо ковдру і, може, старий диван.
Заліземо вище, до Інчиного вікна.

Там, за вікном, хтось провалився в тінь.
Скло у руці, зіниці блищать, як сталь.
Краще тримайся, мо

Віктор Кучерук
2019.02.16 00:13
Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень, -
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень!
Пробач, що плекати обновами
Тебе не навчуся чомусь, -
Що тільки з вітанням віршованим
Щоранку до тебе горнусь.

Ірина Вовк
2019.02.15 21:10
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:

Іван Потьомкін
2019.02.15 12:45
Ейн сомхім ал ганес На Бога покладайся, а розуму тримайся. Бог то Бог, та не будь і сам плох. Богу молись, а до берега гребись. Боже, поможи, а сам не лежи. Надія в Бозі, коли хліб у стозі. Ейн ані ела бедАат Бідний лише той, хто не має знань.

Олександр Сушко
2019.02.15 12:32
Дописав елегію таки,
Прочитай, мій братику, не бійся.
Космос чхнув, посипались зірки,
Захитався в піднебессі місяць.

Ласий люд до незвичайних тем,
А мені екзотики не треба.
Про любов писати - це святе,

Ігор Деркач
2019.02.15 10:13
Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.

Віктор Кучерук
2019.02.15 00:01
Мерехтлива віхола лютнева,
Попелом сріблястим уночі, –
Ластиться вагомо на деревах
І хоронить глибоко корчі.
Кружеляє, сиплеться і гусне
Втомлено на влежаних снігах,
Давній наст винищуючи з хрустом
І невидним роблячи весь шлях.

Сонце Місяць
2019.02.14 21:45
у вечір подібний на цей
без будь~ яких панацей
змальований трохи криво
та прискіпливим олівцем

мов деінде альтернатива
дощовий чи сум чи то дзен
градієнт карамельно~ сивий

Олександр Сушко
2019.02.14 21:06
Поете! Не сиди у хаті пнем!
Від компа геть! Існуднув як, ой леле!
Немає мавки - пишеться сумне,
А є красуня - радісне й веселе.

Ти з виду - кремез, ще не у літах,
Цікавити повинні пані пишні.
А в тебе - тьху! - в паперах борода,

Ярослав Чорногуз
2019.02.14 21:05
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Ігор Деркач
2019.02.14 19:27
Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,

Вероніка Новікова
2019.02.14 17:06
Цей вірш я писала нікому, тож він нічий.
Складала, як дім чи казку, з простих речей.
Ховаючи світло сорому, страху тінь
У темінь північну з виру його очей.

У темені цій північній горять ліси,
Як губи горять, які цілували мідь.
Хай спогад про це бе

Микола Дудар
2019.02.14 16:21
Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Тимчук (1979) / Публіцистика

 Спілкування-спогади з капітаном

Біль – річ тимчасова. Вона може тривати хвилину, годину, день чи рік, але в кінцевому рахунку, пройде, і щось інше займе її місце, але якщо ти здасися, вона триватиме вічно.

Степан Воробець

Після першого Майдану та під соусом подальшої демілітаризації суспільства у владних кабінетах було ухвалено рішення про видовий військовий виш у Львові – для Сухопутних військ. І з 2007 року до стін нової альма-матер прибули курсанти старших курсів із Сум і Харкова. Одним із підрозділів був навчальний взвод, який отримав позначення 241-ар. Командував відділенням взводу – а їх було всього вісім козаків, – сержант Воробець С.С.
Я почав їх навчати, одночасно навчаючись сам, артилерійській радіолокаційній розвідці. АРК-1М і СНАР-10 стали надовго, на цілих два роки, предметом і обставинами наших зустрічей. Асилгараєв, Воробець, Знак, Плигун, Рогачов, Слободський, Шабаневич, Шпак – щозаняття звучали ці прізвища, аби перевірити знання та вміння, часом призначивши позапланову перездачу, а часом, закривши очі на прогалини в успішності, відпускати хлопців у вільне плавання дорослим та змужнілим життям...
– Степане, навіщо Ви згодилися на цей фах, якщо так легковажите навиками у роботі на апаратурі?
– Я готувався до війська ще зі школи. Спорт, туризм, однострій та спеціальне екіпірування – цим я жив у старших класах. Здобувши середню освіту, я подав документи на військову розвідку до Одеського інституту сухопутних військ, однак не поступив – дуже багато вже блатних було. Довелося погодитися на іншу розвідку – артилерійську, щоб потім упродовж усіх п’яти курсів писати заяви на переведення на цей спеціальний факультет, адже скільки там виявилося пізніше «шлангів», яких тяготіли марш-кидки, рукопаш і нічні дозори.
– Захочеш – будеш у військовій розвідці. На сьогодні Ви опановуєте чи не найскладніший з усіх наявних в інституті фах – фах артилерійського розвідника, який має не тільки знати досконало складне радіотехнічне та електронне озброєння, а й, у першу чергу, мислити. Хто вміє мислити, приймати рішення, той завжди себе знайде на тому поприщі, яке уготувала йому доля.
– Я все одно служитиму в спеціальних силах!
...Якось Воробець підходить до мене: «Товаришу капітане, хочете стрибнути з парашутом? Ми з хлопцями в цю неділю їдемо. Гайда з нами!»
Група із курсантів різних курсів і факультетів, як виявилося, уже не вперше після обов’язкових формальних ранкових заходів у виші стрімголов кидалася на приміський вокзал, аби встигнути на електричку в напрямку Цунева. Невеликий, у кілька кілометрів перехід, і ми на аеродромі. За миті розпочинається інструктаж і тренінг, який фахово веде мій майбутній колега досвідчений військовий десантник, за плечима якого понад півтисячі стрибків, Володимир Алєксєєв. Перший мандраж проходить і вже з нетерпінням очікуємо наш борт. Степан усміхається: «Товаришу капітане, не передумали?..» Ось уже висота шістсот, готовність номер один і… кілька секунд вільного лету, тебе смикає, голова задирається догори, щоб побачити вибух білосніжного купола, який закриває тобі півнеба. Того самого, з якого ти впав. Пульс помалу повертається до норми і на видноколі ти спостерігаєш побратимів по підкоренню висоти. Головне зараз – вдало приземлитися – ноги тримати разом, трішки зігнувши в колінах і при падінні тягнути за стропи – гасити парашут. Все! На землі! Адреналін зашкалює. Дякую тобі, що допоміг укласти цього повітряного несуна. Це для мене стрибок був першим, ти ж уже виходив на розряд…

– Товаришу капітане, Ви з нами на Говерлу?
– Аякже, це моя мрія сягнути цієї красуні у засніжений її час. Я, навіть, не сумнівався, що Ви, сержанте Воробець, будете серед учасників.
На «Говерляну-2008» зголосилося понад сімдесят курсантів і офіцерів. На жаль, більше подібних організованих участей з боку академії не було, вочевидь не вистачало таких непосид як Степан. Зайве говорити, що відбули ми з квітучого квітневого Львова, а прибули до ще вкритого підталим снігом Заросляка. Дощило. З підйомом краплі дощу набували якості сніжинок, а підталий сніг зникав – схили найвищої вершини українських Карпат утопали у покровах від Снігової королеви. Хоч весняна, однак сповнена морозом хурделиця зупинила від завершення підкорення левову частку пасажирів говерлянського потягу Львів – Ворохта. Тільки не спинила курсантів. І в чолі цієї мужньої вервиці понераз виринала постать майбутнього випускника Степана. Ніколи нам так не смакували замерзлі консерви із сухпайка як на плато Говерли, коли ми спиною прагнули затулити вітер…
Тематику дипломної роботи ти обрав із прагматичних міркувань – я, звісно, підштовхував тебе на радіолокацію, але людина, яка жила переконанням, що її служба в полях і лісах, не могла не обрати за предмет досліджень те, з чим розраховувала надалі «бути на ти». Отже, ти взявся «удосконалювати» «Базальт» (є такий навігаційний приймач від національного підприємства «Оризон-Навігація») під керівництвом підполковника Романа Сергієнка. Не впевнений, що інженери зі Сміли у подальшому врахували твої рекомендації, але доповідь твоя була взірцевою як з військового відношення (підхід, відхід, чіткість, упевненість), так і із змістовного боку, тож «відмінно» стало заслуженою оцінкою.
У 2009-му ти «випустився», за традицією обмивши лейтенантські зірочки у гільзі крупнокаліберного снаряду. І зі своїм надійним «тилом», а на той час Світлана уже подарувала тобі першого сина, хоч у своє особисте життя ти ні однокурсників, а ні начальство волів не посвячувати, відправився до Яворова на небажану артилерійську посаду. Уже за кілька місяців ти не лише командирам писав, що «маєш велике бажання проходити службу у військах спеціального призначення», а й під час польових навчань умудрився звернутися до одного із генералів – прямих начальників із проханням «більш доцільно в інтересах Збройних Сил України використовувати твої знання і вміння». Крапля камінь точить. Тож не дивно, що командування твоєї військової частини не відпустило амбітного молодого офіцера, вдавшись до внутрішньої ротації, і дозволило тобі розкрити усе своє найкраще на посаді командира розвідроти. І не біда, що на змаганнях спецпідрозділів Сухопутних військ твоїй групі не вдавалося здобути вимпели і кубки – головне, що опісля справжні бойові офіцери підходили і потискали руку зі словами: «Ви хоч і не профільні, але найкращі!»
У 2010 році змінилася влада, яка рикошетом ударила по світоглядним позиціям багатьох посадових осіб у армії. До світлиці твоєї роти також добралися замполіти з вимогою виконати розпорядження з Києва про облаштування куточку, що прославляє подвиги солдат радянської армії у «Велику вітчизняну війну». Сперечатися з такими наставниками – марна справа, особливо коли вся твоя увага – на бойову підготовку довірених тобі людей. «Гаразд, – змушено погодився ти, – але такий самий стенд я зроблю і для наших героїв!» Безапеляційне рішення вдовольнило з когорти начальників і окрасою світлиці став виготовлений власним коштом стенд про боротьбу УПА, про Романа Шухевича, про Мирослава Симчича, того самого, чий ювілей у час своєї відпустки ти вшановував у рідній вам обом Коломиї. Тож пропам’ятні відзнаки ветеранських організацій – Спілки офіцерів України та Братства ОУН-УПА, носити на однострої під час військових урочистостей ти мав повне право, що і гідно робив.
Невдовзі ми зустрілися на спеціалізованих курсах англійської мови. Пригадуєш наше заочне змагання в «hardworking»? І креативні вітання на щодень: «Hi, garlic!», «Hi, coin!»? Саме тоді, будучи колегою по парті, кажу тобі: «Все, тепер ми на ти». Ти погоджуєшся і тут же звертається: «А Ви…?», пояснюючи відчуттям пієтету до викладача, до того, хто навчав певним знанням. І байдуже було тобі, що з часом уже я в тебе навчався, чи стрибати з парашутом, чи забиратися догори по стрімкій скелі, чи просто ставити собі головну мету.
За півроку ти надіслав мені своє виплекане творіння – кодекс розвідника та емблему підрозділу. Я вагався «затвердити» останню через те, що здалася мені занадто кровожерливою – людиноподібна летюча миша із фільмовими кликами від вампірів. Але коли вчитався в мотто першого, кодексу, усвідомив – інакшого бути не може: «Духовною основою для Розвідника є традиції богатирів Київської Русі, козацтва, героїв Української Повстанської Армії, Розвідників попередніх поколінь. Розвідником не стають один раз і на все життя, право бути ним підтверджують щоденно… Пам’ятай, розум – твій кращий мускул… Вміння виграти війну, навіть програвши бій – ось риса справжнього Розвідника… Поставив ціль – іди до кінця: рви на собі шкіру, вмирай і воскресай, самовдосконалюйся й іди до кінця. Завжди вибирай найважчий шлях – на ньому ти не зустрінеш конкурентів. Упав……встав……упав……встав……упав……встав… взлетів! Тільки так!.. Як тільки воїн почне вважати себе великим, він загине. В той час, коли ти пропускаєш тренування, хтось тренується, щоб перемогти тебе. Тренуйся сьогодні, щоб завтра бути першим. Ти загинеш, якщо пожалієш ворога. Ворог перестає бути ворогом, тільки тоді коли він мертвий… Переможемо або вмремо за Україну, бо мертві сорому не знають. Тільки той є справжній Розвідник, хто має за честь віддати своє життя за Христа Бога, Неньку – Україну та побратима»...
Дякую тобі! Ти дійсно був учнем, у якого варто було самому вчитися. І як довго ще бринітиме в моїй душі голос твій твердий голос: “Все нормально! Нарешті мали бойове хрещення. Вся труднощі переносимо стійко, як навчалися. Моральний настрій — на висоті! Переможемо!”
Переможемо.

Славній пам’яті Степана Воробця, командира розвідроти


Контекст : Загиблі герої АТО



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-06-26 00:22:52
Переглядів сторінки твору 1402
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.272 / 5.18)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.043 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Еліта і псевдоеліта
Чоловічий клуб, публіцистика
Автор востаннє на сайті 2017.11.11 18:59
Автор у цю хвилину відсутній