ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
2024.03.26
10:31
Весна вже дихає на повні груди,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
2024.03.26
09:08
Так вияснилось небо, ніби погляд
Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Твоїх очей, відкритих і живих.
Ти бачиш зараз, хто з тобою поряд
На довгій-довгій вулиці притих
У розпачі. Це горе непоправне.
Підставив друг тобі своє плече,
Та не рука твоя на ньому, рану
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Кирило Поліщук (1991) /
Рецензії
Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси
Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси // Упорядкування і вступна стаття С. Бронза. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 576.
Про книгу у якій зібрано листи сказати або майже немає про що, або сказати можна стільки, що і під одну обкладинку не вміститься. Пояснення цьому досить просте: листи – це матеріал, якій може слугувати для створення великого дослідження життя і творчості того, хто ці листи писав. І коментувати їх треба або розгорнуто, або не коментувати взагалі. А головне листи – то є живий матеріал.
Зважаючи на це книгу «Невідомий Іван Тобілевич» доречніше було б назвати «Живий Іван Тобілевич», адже епістолярій драматурга найповніше демонструє нам його життєві, творчі та естетичні позиції. А головне – усе це у первозданному вигляді, не пропущені через призму науковців-дослідників, незаангажовано. Усе, що нам потрібно дізнатись ми маємо дізнатися самі, просто прочитавши листи Івана Тобілевича, зрозумівши його.
У цьому плані ця книга є надзвичайно цінною як для дослідника творчості видатного драматурга, так і я для звичайного читача, адже листи (які нерідко є досить раритетними і перебувають у архівах) зібрані в одній книжці із 600-сот сторінок. Також книга містить фото додатки та дві відносно невідомі п’єси, принаймні невідомі пересічному читачеві, «Ґандзя» та «Мазепа».
У книзі зібрано листи Івана Карповича датовані із 1878 року по рік його смерті – 1907-ий. Розташовані вони у хронологічному порядку. Адресатами є родичі Тобілевича: його брати, сестри, діти; редакції газет та спілки (наприклад «Общество русrих драматических писателей и оперных композиторов»); друзі драматурга; відомі діячі (Іван Франко, Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Микола Костомаров, Павло Житецький). У цих листах Іван Карпович постає і як батько, який дає настанови своїм дітям, і як автор-драматург, який дає пояснення деяких своїх творів, і як громадсько-політичний діяч, і як театрал (зокрема висловлюється бажання злуки колишнього великого театру, який розколовся на декілька труп. Зусиллями саме Карпенка-Карого об’єднання, хоча і не надовго, але звершилось).
Особливо цінним у розумінні самокритичності та дотепності Івана Тобілевича є лист до Івана Франка від 1 березня 1888 року.
Тобілевич пише: “Театральні рецензенти кажуть, що на мої п’єси тільки тим і дивиться публіка, що актори дуже добре удають… Театральний рецензент не єсть літературний критик, я знаю. Яркий світ рампи міша рецензентові, ріже очі, і в його фантазії завжди перевагу має актор над автором; він (рецензент) завжди забуває, що актором керує суфлярня, з котрої йому подають готові, прочувствовані речі автора, і що акторові зостається тільки (коли він талант) під впливом власних нервів те саме, що автор пережив, яко творець, передать слухачам… І публіка рецензентам віре, бо вона ще більше має право вбачати в театрі тільки творчество актора…” Виняткове чуття мистецтва Іваном Тобілевичем, розуміння суті речей дає вичерпне пояснення взаємодії театральний критик – драматург.
Із листа очевидно, що Карпенко-Карий, незважаючи на успіх вистав за його п’єсами, все ж потерпає від неуваги тогочасної критики до своєї драматургії. Він розумів, що вкладає у свої твори такі смисли, користується такими тонкими драматургічними прийомами, які по-справжньому може оцінити та декодувати тільки професійний літературний критик. Але аж ніяк не театральний рецензент. Основне завдання театрального критика – виявити майстерність конкретної вистави – симбіозу акторської гри, режисерських знахідок, роботи сценографа, світла, звуку. Драма також потрапляє до кола інтересів театральних критиків, але, більш за все, на рівні сюжету та конфлікту. Літературний же критик займається тлумаченням та оцінкою прийомів саме літературного твору, що дає йому змогу у повній мірі оцінити його як твір мистецтва.
У словах драматурга відчувається розпач, особливо у майже риторичних запитаннях “Де мої читателі? Нема”, та “А чи була ж в літературному стані справжня критика на мої твори? Ні! Та й кому охота тратить працю на критику того, кого ніхто не читає”. Дещо іронізуючи у листі стосовно власної особи, він цілком щиро та прямо висловлює своє істинне прагнення: “Бажаю перш усього, щоб публіка познайомилась з моїми творами не на театрі, куди йдуть слухати акторів, а з книжки, котру читають ради автора”.
Значення цього видання важко переоцінити, адже воно таки відкриє читачеві невідомого Івана Тобілевича. Не того хрестоматійного, затертого, бляклого, а живого, справжнього. Саме листи Івана Карповича, сповнені сили і таланту, здатні зробити це якнайкраще.
Про книгу у якій зібрано листи сказати або майже немає про що, або сказати можна стільки, що і під одну обкладинку не вміститься. Пояснення цьому досить просте: листи – це матеріал, якій може слугувати для створення великого дослідження життя і творчості того, хто ці листи писав. І коментувати їх треба або розгорнуто, або не коментувати взагалі. А головне листи – то є живий матеріал.
Зважаючи на це книгу «Невідомий Іван Тобілевич» доречніше було б назвати «Живий Іван Тобілевич», адже епістолярій драматурга найповніше демонструє нам його життєві, творчі та естетичні позиції. А головне – усе це у первозданному вигляді, не пропущені через призму науковців-дослідників, незаангажовано. Усе, що нам потрібно дізнатись ми маємо дізнатися самі, просто прочитавши листи Івана Тобілевича, зрозумівши його.
У цьому плані ця книга є надзвичайно цінною як для дослідника творчості видатного драматурга, так і я для звичайного читача, адже листи (які нерідко є досить раритетними і перебувають у архівах) зібрані в одній книжці із 600-сот сторінок. Також книга містить фото додатки та дві відносно невідомі п’єси, принаймні невідомі пересічному читачеві, «Ґандзя» та «Мазепа».
У книзі зібрано листи Івана Карповича датовані із 1878 року по рік його смерті – 1907-ий. Розташовані вони у хронологічному порядку. Адресатами є родичі Тобілевича: його брати, сестри, діти; редакції газет та спілки (наприклад «Общество русrих драматических писателей и оперных композиторов»); друзі драматурга; відомі діячі (Іван Франко, Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Микола Костомаров, Павло Житецький). У цих листах Іван Карпович постає і як батько, який дає настанови своїм дітям, і як автор-драматург, який дає пояснення деяких своїх творів, і як громадсько-політичний діяч, і як театрал (зокрема висловлюється бажання злуки колишнього великого театру, який розколовся на декілька труп. Зусиллями саме Карпенка-Карого об’єднання, хоча і не надовго, але звершилось).
Особливо цінним у розумінні самокритичності та дотепності Івана Тобілевича є лист до Івана Франка від 1 березня 1888 року.
Тобілевич пише: “Театральні рецензенти кажуть, що на мої п’єси тільки тим і дивиться публіка, що актори дуже добре удають… Театральний рецензент не єсть літературний критик, я знаю. Яркий світ рампи міша рецензентові, ріже очі, і в його фантазії завжди перевагу має актор над автором; він (рецензент) завжди забуває, що актором керує суфлярня, з котрої йому подають готові, прочувствовані речі автора, і що акторові зостається тільки (коли він талант) під впливом власних нервів те саме, що автор пережив, яко творець, передать слухачам… І публіка рецензентам віре, бо вона ще більше має право вбачати в театрі тільки творчество актора…” Виняткове чуття мистецтва Іваном Тобілевичем, розуміння суті речей дає вичерпне пояснення взаємодії театральний критик – драматург.
Із листа очевидно, що Карпенко-Карий, незважаючи на успіх вистав за його п’єсами, все ж потерпає від неуваги тогочасної критики до своєї драматургії. Він розумів, що вкладає у свої твори такі смисли, користується такими тонкими драматургічними прийомами, які по-справжньому може оцінити та декодувати тільки професійний літературний критик. Але аж ніяк не театральний рецензент. Основне завдання театрального критика – виявити майстерність конкретної вистави – симбіозу акторської гри, режисерських знахідок, роботи сценографа, світла, звуку. Драма також потрапляє до кола інтересів театральних критиків, але, більш за все, на рівні сюжету та конфлікту. Літературний же критик займається тлумаченням та оцінкою прийомів саме літературного твору, що дає йому змогу у повній мірі оцінити його як твір мистецтва.
У словах драматурга відчувається розпач, особливо у майже риторичних запитаннях “Де мої читателі? Нема”, та “А чи була ж в літературному стані справжня критика на мої твори? Ні! Та й кому охота тратить працю на критику того, кого ніхто не читає”. Дещо іронізуючи у листі стосовно власної особи, він цілком щиро та прямо висловлює своє істинне прагнення: “Бажаю перш усього, щоб публіка познайомилась з моїми творами не на театрі, куди йдуть слухати акторів, а з книжки, котру читають ради автора”.
Значення цього видання важко переоцінити, адже воно таки відкриє читачеві невідомого Івана Тобілевича. Не того хрестоматійного, затертого, бляклого, а живого, справжнього. Саме листи Івана Карповича, сповнені сили і таланту, здатні зробити це якнайкраще.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Літературна Кіровоградщина: альманах"
• Перейти на сторінку •
"В.Шкляр. Жанрові особливіості романів. Частина 3. Жанротвірні чинники"
• Перейти на сторінку •
"В.Шкляр. Жанрові особливіості романів. Частина 3. Жанротвірні чинники"
Про публікацію