Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Гора (1964) /
Критика | Аналітика
Що відбувалося з людьми в далекі часи, та в цей час? Або _ Закон ДІЇ та Протидії
Або _ Закон ДІЇ та Протидії
Багато людей сплюндрували Енергію Матері в своїх тілах марнуючи Вогонь. Впадаючи в почуттєву свідомість і відвернувшись від своєї Божої спадщини дітей Всевишнього, люди позбавляються Божественної влади в матеріальному світі. Відступивши від Бога, свідомість людей пірнає все глибше в щільність пожадливості матеріалізму стаючи низьким.
Природа в суті своїй є вічно чистою. Якби людство не накладало свій власний розлад і бруд на саму атмосферу, в якій вони проживають, то отруйних бур'янів хтивого невігластва просто не могло б існувати. На Землі настав би час, коли все в Природі впливало б на розум і тіла людей гармонійно.
Турбота Великого, Найвищої Присутності _ Любові, проявляється у всьому.
Володарі Світла навчають, освічують, благословляють і дарують успіх народам Землі довгими роками літ. Треба слідувати їх вченням, і все буде процвітати в благословенні до просторів рідної землі. Але, якщо не зберегти Любові до Єдиного Вищого Божого Я, в першу чергу, в своїх серцях, та не визнавати Творця безкінечного Життя назавжди Правителем життя всього людства, відтак настане занепад розвитку _ деградація.
Занепад зниклих цивілізацій проявлявся внаслідок духу суперництва та існуючої серед людей конкуренції _ суперництво один з одним за визнання, схвалення і здійснення своїх мрій в життя. Теж саме є присутнім і цього часу на планеті.
У самій Природі є самоочищення, самозахисна безсмертна Енергія, яка терпить злий, руйнівний геній людини якийсь час... Лиха, що у вигляді катаклізмів - це спосіб самозахисту Природи, який повертає те, що було на неї накладено хтивостью людства.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Що відбувалося з людьми в далекі часи, та в цей час? Або _ Закон ДІЇ та Протидії
" Свiт ловив мене, та не спiймав."
Г.С. Сковорода
Що відбувалося з людьми в далекі часи, та в цей час?Або _ Закон ДІЇ та Протидії
Багато людей сплюндрували Енергію Матері в своїх тілах марнуючи Вогонь. Впадаючи в почуттєву свідомість і відвернувшись від своєї Божої спадщини дітей Всевишнього, люди позбавляються Божественної влади в матеріальному світі. Відступивши від Бога, свідомість людей пірнає все глибше в щільність пожадливості матеріалізму стаючи низьким.
Природа в суті своїй є вічно чистою. Якби людство не накладало свій власний розлад і бруд на саму атмосферу, в якій вони проживають, то отруйних бур'янів хтивого невігластва просто не могло б існувати. На Землі настав би час, коли все в Природі впливало б на розум і тіла людей гармонійно.
Турбота Великого, Найвищої Присутності _ Любові, проявляється у всьому.
Володарі Світла навчають, освічують, благословляють і дарують успіх народам Землі довгими роками літ. Треба слідувати їх вченням, і все буде процвітати в благословенні до просторів рідної землі. Але, якщо не зберегти Любові до Єдиного Вищого Божого Я, в першу чергу, в своїх серцях, та не визнавати Творця безкінечного Життя назавжди Правителем життя всього людства, відтак настане занепад розвитку _ деградація.
Занепад зниклих цивілізацій проявлявся внаслідок духу суперництва та існуючої серед людей конкуренції _ суперництво один з одним за визнання, схвалення і здійснення своїх мрій в життя. Теж саме є присутнім і цього часу на планеті.
У самій Природі є самоочищення, самозахисна безсмертна Енергія, яка терпить злий, руйнівний геній людини якийсь час... Лиха, що у вигляді катаклізмів - це спосіб самозахисту Природи, який повертає те, що було на неї накладено хтивостью людства.
Заповідь є _ без шкоди Живи.
Заповідь ця _ від Отця.
Істіна залишається Істиною,
Незалежно від того, у що вірять люди.
Коли пливеш океаном співтворчості Отця,
Треба завжди бути в бадьорому стані свідомості.
Навіть зі сльозами, поки дійдеш до призначеного...
Вір у Бога і тверди _ КРАСА!
http://youtu.be/-IkKJ3vObxg
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
