ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.01.22 06:31
До сходу сонця ще година.
Сіріє ночі чорне тло.
А за моїм вікном калина
Тихенько стукає у скло.
Немов зове мене до себе:
«Козаче, чуєш ти, чи ні?
Уже світліше стало небо
І сумно у саду мені…»

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Проза

 Джек Лондон Язичник

оповідання, переклад з російської*

Образ твору Уперше ми зустрілися, коли лютував буревій, і хоча пробивалися крізь шторм на одному й тому ж судні, я звернув на нього увагу лише після того, як шхуна розлетілася на друзки. Я, без сумніву, бачив його і раніше серед інших членів нашого екіпажу, що цілковито складався з канаків, однак протягом усього часу я ані разу не згадав про його існування, бо ж на «Крихітці Жанні» було дуже багато людей. Окрім восьми-десяти матросів-канаків, білошкірого капітана, його помічника, комірника і шістьох каютних пасажирів, шхуна взяла у Ранжирі щось коло восьмидесяти п`яти палубних пасажирів з Паумоту і Таїті: чоловіків, жінок і дітей. Кожен з них мав валізи, не кажучи вже про матраси, ковдри та вузли в одягом.
Сезон добування перлів на Паумоту скінчився і ловці поверталися на Таїті. Шестеро скупників перлів розмістилися в каютах: два американці, китаєць А-Чун (ані разу в житті не зустрічав такого білошкірого китайця), один німець, один польський єврей і я.
Сезон удався. Жоден із нас і усі вісімдесят п`ять палубних пасажирів не мали підстав нарікати на долю. Усі добре попрацювали і мріяли добре відпочити і розважитися в Папеете.
«Крихітку Жанну», звісно, перевантажили. Вона мала водомісткість усього в сімдесят тонн; не слід було підіймати на борт і десяту частину того наброду, що просто загатив палубу. Трюми були цілковито завантажені перлами та копрою. Навіть комірку завалили перламутром. Якимось дивом матроси ще примудрялися керувати шхуною. Пройти палубою було неможливо і вони рухалися поручнями.
Уночі ж ходили просто по людях, котрі, їй-Богу, спали, просто одне на одному. А крім людей, було повно поросят, курей, мішків з бататом, і скрізь, де тільки можливо, красувалися в`язанки
кокосових горіхів для втамування спраги та бананові грона. По обидва боки між вантами** грот- ***і фок-**** щогли, низько щоб не торкалися зі штагами утлегаря*****, були натягнуті леєри.****** А на кожному такому леєрі звисало не менше півсотні зв`язок бананів.
Рейс передбачався неспокійний, навіть якщо пройти увесь шлях днів за два-три, що було можливо лише за сильного південно-східного пасату*******. Але вітру не було. Через п`ять годин руху після кількох слабких поривів вітер ущух зовсім. Штиль тривав усю ніч і увесь наступний день – один із тих сліпучих дзеркальних штилів, коли від самої думки про те, щоб розплющити очі і глянути на воду, починає боліти голова.
Наступного дня помер уродженець острова Пасхи – в минулому сезоні він був одним із кращих ловців перлів у лагуні. Віспа – ось причина його смерті, хоча важко уявити, як її занесли на судно; коли ми виходили з Ранжиру, на березі не було зафіксовано жодного випадку захворювання віспою. І все ж таки факт залишався фактом: віспа, померлий і ще троє хворих.
Нічого не можна було вдіяти. Ми не могли ізолювати хворих і не могли доглядати за ними. На судні нас було, що оселедців у бочці. Отож залишалося лише живцем гнити й умирати, точніше, нічого не можна було вдіяти опісля тієї ночі, коли помер той чоловік. Тієї ж ночі помічник капітана, комірник, польський єврей і четвірка ловців-аборигенів дременули на вельботі. Більше ми їх не бачили. Вранці капітан наказав продірявити шлюпки, котрі залишилися, і тепер уже ми нікуди не могли подітися.
Того ж дня померли двоє, наступного – троє, потім кількість смертних випадків підскочила до восьми. Цікаво було спостерігати,
як ми це сприймали. Аборигенів, скажімо, охопив тупий, безнадійний жах. Капітан-француз став дартівливим і безупинно базікав. Звався капітаном Удузом. Від хвилювання його навіть посмикувало. Високий, повний чоловік, вагою фунтів двісті щонайменше – гладий поросень, що тремтів, як желе.
Німець, два американці і я скупили все віскі і безперервно пиячили. Розрахували ми усе чудово, а саме – бацили, що проникають в організм, одразу гинуть. І цей рецепт виявився дійовим, хоча, слід віддати належне, і капітана Удуза і А-Чуна хвороба не зачепила. Француз не пив зовсім, а А-Чун обмежувався склянкою в день.
Так, славні були часи! Сонце стояло в зеніті. Вітру не було зовсім, лише зрідка налітали шквали, вони лютували од п`яти до тридцяти хвилин і мчали геть, змочивши нас дощем. Після шторму
знову нещадно пекло сонце, й відвологлі палуби парували.
Пара ця була не простою. Це був смертоносний туман, насичений міріадами бацил. Бачачи, як з хворих людей та трупів піднімається ця пара, ми випивали ще по склянці, потім ще і ще, майже не розбавляючи. Крім того, ми взяли за правило випивати ще кілька додаткових чарок щоразу, коли скидали мертвих за борт
у пащі акулам, що кишіли навколо судна.
Минув тиждень, запаси віскі закінчилися. І це добре, інакше я просто вже не був би серед живих. Щоб пережити все, що трапилося згодом, слід було бути цілковито тверезим, сподіваюсь, ви зі мною погодитеся, якщо я згадаю про одну незначну деталь – серед живих залишилося тільки двоє. Другим був язичник, в усякому випадку я чув, що саме так його називав капітан Удуз тієї миті, коли я дізнався про його існування. Не будемо, однак забігати наперед.
Це було наприкінці тижня. Віскі закінчилося, скупники перлів витверезилися, і я вперше випадково поглянув на барометр, що висів у кают-компанії. Для Паумоту норма – 29.90, і ми звикли бачити, як стрілка коливається між 29.85 і 30.00 або навіть 30.05, але те, що я побачив – 29.62! – могло привести до тями найп`янішого скупника перлів із тих, хто коли-небудь намагався знищити мікроби віспи шотландським віскі.
Я повідомив про це капітана Удуза, і він відповів, що вже кілька годин спостерігає, як падає барометр.
Небагато можна було зробити за даних обставин, але цю дрібку справ він виконав пречудово. Залишив лише штормові вітрила, натягнув штормові леєри і чекав вітру. Помилився він уже після того, як налетів вітер. Капітан ліг у дрейф, і це правильно, якщо перебуваєш південніше від екватора, якщо – ось тут він і дав маху – якщо судно не стоїть на шляху буревію.
А ми стояли на його шляху. Я спостеріг це із того, як неухильно посилювався вітер і падав барометр. Я вважав, що шхуну треба було повернути і йти лівим галсом, поки не перестане падати барометр, і після того вже лягти в дрейф. Я сперечався з капітаном, ледь не довівши його до істерики, але він наполіг на своєму. Найгірше те, що мені не вдалося вмовити інших скупників перлів підтримати мене. Врешті-решт, хто я такий, щоб знати море і його особливості краще досвідченого капітана? Так, певно, вони думали.
Вітер котив страшні вали, і я ніколи не забуду трьох перших хвиль, котрі ударили «Крихітку Жанну». Вона накренилася, що іноді буває, коли кораблі лягають у дрейф, і перша хвиля перекотилася через палубу. Штормові леєри – це для сильних і витривалих, але навіть їм вони не дуже допомагають, коли жінки, діти, купи бананів і кокосових горіхів, поросята, дорожні валізи, умираючі, хворі – все це котиться палубою суцільною желіпаючою, виючою масою.
Друга хвиля змела з палуби «Крихітки Жанни» поручні, й оскільки корма шхуни поринула у воду, а ніс зметнувся до неба, усе це страхітливе місиво людей і вантажу поповзло донизу. Це був потік людських тіл. Людей несло, кого головою вперед, кого ногами, кого боком, шкереберть; вони корчилися, згиналися, звивалися і розпластувалися. Часу від часу комусь вдавалося ухопитися за щоглу чи леєр, але під натиском рухомих тіл він розтискав руки.
Хтось врізався головою в бітенг******** на правому борті. Череп його розколовся, як яйце. Я збагнув, що нас чекає, і видряпався на рубку, потім на грот-щоглу. А-Чун і один з американців спробували влізти слідом за мною, але я випередив їх на цілий стрибок. Американця тут же змило водою за борт, як соломинку. А-Чун ухопився за стерно і повис на ньому. Але величезна жінка з племені Раратонга, вагою, певно, фунтів у двісті п`ятдесят, упала на нього і вхопилася рукою за його шию. Вільною рукою він схопив канака-стернового, але цієї миті шхуна накренилася на правий борт.
Лавина води і людських тіл, що неслася вздовж лівого борту між каютою і поручнями, ринулася до правого борту. Усіх змело: ту жінку, А-Чуна й стернового, - і, чесне слово, я бачив, як, розтиснувши долоні і падаючи вниз, А-Чун посміхнувся мені з філософським смиренням.
Третя, найбільша хвиля заподіяла не менше руйнувань. Коли вона впала на судно, майже всі піднялися на такелаж. Внизу залишився десяток оглушених, напівживих людей, що захлиналися і намагалися заповзти кудись у безпечне місце, але їх жбурляло взад і вперед по палубі. Їх змило хвилею разом з уламками двох шлюпок. Скупники перлів і я умудрилися між двома хвилями заштовхати в кают-компанію чоловік п`ятнадцять жінок і дітей і зачинити їх там. На жаль, це не врятувало нещасних.
А вітер? Я ніколи б не повірив, що може бути такий вітер. Описати його не можна. Хіба можна описати жах? З подібним же успіхом можна описувати той вітер. Він зривав з нас одяг. Я сказав «зривав», і я не обмовився. Я зовсім не наполягаю, щоб мені вірили. Я просто розповідаю про те, що сам бачив і сам пережив. Іноді мені не віриться, що все це було. Неможливо випробувати на собі цей вітер і залишитися живим. Я вижив, ось і все. Це було щось неймовірне, і жах полягав у тому, що вітер постійно посилювався.
Уявіть собі незліченні мільйони й мільярди тонн піску. Уявіть, що пісок летить із швидкістю дев`яносто, сто, сто двадцять миль за годину, навіть швидше. Уявіть собі далі, що пісок невидимий, невловимий на дотик, хоча цілковито зберігає вагу і щільність піску. Уявіть усе це – і ви матимете віддалене уявлення про той вітер.
Можливо, пісок - невдале порівняння. Вважайте, що це – шлам, невидимий, невловний, але важкий, як шлам. Ні, навіть не те! Вважайте, що кожна молекула повітря сама є купою шламу. Потім спробуйте уявити величезну кількість таких молекул, злитих воєдино. Ні, у мене не вистачає слів. Мова людська може відтворити звичні явища життя, але вона не може відтворити надприродне стихійне лихо таке, як той вітер. Краще мені б не братися за цей опис, як я спершу вирішив.
Я тільки одне скажу: цей вітер збив хвилі. Більше того, здавалося, смерч усмоктав у себе весь океан і розійшовся у тому просторі, де спершу було повітря.
Звісно, од вітрил на шхуні залишилося саме шмаття. Але капітан Удуз мав на «Крихітці Жанні» одну річ, яких я ніколи не бачив на тутешніх шхунах, - плавучий якір. Це був конічний брезентовий мішок з масивним залізним обучем, вставленим у верхній край. Плавучий якір пускають, неначе змія, він урізається в воду і подібно змієві злітає у піднебесся, з тією лише різницею, що плавучий якір зупинявся на самій поверхні води. Зі шхуною якоря зв`язував довгий канат. Тому «Крихітка Жанна», підштовхувана вітром, зустрічала хвилі носом.
Усе могло б закінчитися добре, якби ми не стояли на шляху буревію. Так, вітер зірвав наші вітрила, зламав верхівки щогл, переплутав снасті рухомого такелажу, і все ж біда нас би обминула, якби ми не потрапили у самісінький центр цього стихійного лиха. Це нас і згубило. Безкінечні пориви вітру оглушили, прибили, паралізували мене, я був готовий припинити боротьбу, але тут ми опинилися у центрі циклону. Ми зазнали нового нечуваного удару – цілковитого затишшя. Повітря стало абсолютно нерухомим. Це було нестерпно.
Не забувайте, що кілька годин поспіль ми відчували страшний натиск вітру. А потім раптово тиск припинився. У мене було таке відчуття, що тіло моє лусне, розірветься на шматки. Здавалося, що я ось-ось вибухну. Та це тривало лише мить. Насувалася катастрофа. Тиск цілковито припинився, вітер затих – і тут піднялися хвилі. Вони стрибали, вони здіймалися, вони злітали аж до хмар. Не забувайте, що вітер дмухав звідусіль до центру спокою. Саме тому сюди звідусіль котилися хвилі. І не було вітру, котрий міг би їх збити. Хвилі підстрибували, як пробки, пущені з дна відра з водою. У їх рухові була цілковито відсутня система чи послідовність. Це були божевільні, страшенні хвилі заввишки не менше вісімдесяти футів.********* Це було зовсім не хвилі. Жоден смертний не бачив такого.
Це були сплески, страхітливі сплески - і все! Сплески заввишки у вісімдесят футів. Вісімдесят! Навіть більше восьмидесяти! Хвилі вищі за наші щогли. Хвилі-смерчі, хвилі-вибухи. Вони були п`яні. Вони падали скрізь будь як. Вони зіштовхувалися, відштовхували одна одну. Вони схлещувалися і розліталися в різні боки тисячами водоспадів. Рідко кому вдавалося заглянути в «око бурі» - побувати в центрі буревію. Цілковитий хаос. Анархія. Пекло збожеволілої стихії.
Що сталося з «Крихіткою Жанною»? Не знаю. Язичник розповідав мені згодом, що він також про неї нічого не знає. Вона в буквальному розумінні розкололася надвоє, розлетілася на шматки, розсипалася на тріски, перетворилася на труху, перестала існувати.
(далі буде)


* Переклад здіснено за вид. М. «Правда», 1976 р. т.9, с.66-86, переклад з англійської М.Бессараб)
**Ванти - снасті, що утримують з боків щогли та їхні верхні продовження – стеньги.
***Грот-щогла – на дво- і трищоглових суднах друга щогла від носу судна. На суднах з вітрильним оснащенням типу кеча, на котрих задня щогла має значно менший розмір, головна, тобто передня щогла.
****Фок-щогла – передня щогла на дво- і більше щогловому судні.
*****Штаги утлегаря – Утлегар – переднє продовження бушприту –( нахилена чи горизонтальна дерев`яна балка, що стирчить уперед з носа корабля). Штаги утлегаря – снасті (мотузки), що утримують утлегар знизу і зверху.
******Леєри – троси, туго натягнуті над палубою і наглухо закріплені кінцями. Штормові леєри слугують для безпечного пересування людей на палубі в часи шторму.
*******Пасати – постійні і досить сильні вітри в океанах.
********Бітенг – дерев`яна чи металева тумба для кріплення троса.
*********Фут – англ. Міра довжини, що дорівнює 30,5 см.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2014-08-14 17:56:11
Переглядів сторінки твору 965
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.150 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.325 / 5.91)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2020.01.22 08:52
Автор у цю хвилину відсутній