У залі було парко.
Власне, це був і не зал, а велика лоджія, геть уся вкрита парасольками, які використовуються на пляжах або в торговельних ятках.
За найближчим до мене круглим столиком впритул одна до однієї сиділо кілька дівчат.
Одна з них, із яскраво нафарбованими під колір зачіски тонкими гарно вигнутими губами, пояснювала іншим двом, що сиділи спиною до мене, як потрібно відстовбурчувати мізинець.
- Ось так, відставляйте його якомога далі вбік, а безіменний опустіть… та не середній, а безіменний!
Двоє дівчат постарались повторити за нею цей жест, але їм чомусь не вдалось, і вони всі разом розреготались.
Заскочений зненацька, я теж не зміг стримати усмішки. Дівчина з яскраво нафарбованими губами, помітивши це, усміхнулась мені у відповідь.
Трохи углиб вдалині за столиком сиділа розповніла дама у зеленій сукні і розливала коньяк зі щойно відкоркованої пляшки своїм найближчим сусідкам, а позаду за ними дівчата та хлопці, яким не вистачило місця, притулились до бетонного виступу балюстради. Юнки манірно затягувались димом із тоненьких дамських цигарок і пускали його уверх цівками.
Одна з дівчат за ближнім столиком теж запалила. Я звернув увагу на шовковисту шкіру її обличчя і подумав: «Якщо продовжуватиме палити, ця краса дуже швидко зів’яне. Шкода!»
Справа дівчата і хлопці допивали пляшку вина. Кілька із них теж палили.
Раптом зовсім поряд, ледь торкнувшись мого одягу, пройшла дівчина у коротеньких шортах, що відкривали не тільки стегна, а і звабливі округлості нижньої частини сідниць.
В якийсь момент порив сильного вітру затріпотів парасольками, і у залі стало свіжіше. Глибоко вдихнувши свіже повітря на повні груди, я на якусь мить перестав відчувати задушливу атмосферу.
Але чекання поволі ставало нестерпним. Можливо, давалося взнаки і моє кількагодинне безперервне блукання по місту перед тим.
Вкотре нетерпляче зиркнув на годинник. Остання міжміська маршрутка - о шостій вечора.
Згадалось, як мій тато колись напівжартома-напівсерйозно казав: "Найгірше - чекати і тікати." Саме той випадок - перший варіант.
П'ята година...
Пора!
І я почав пробиратись до виходу...


15.09.2014

Примітка:

* Це була розповідь про те, як я так і не дочекався презентації книги Сергія Жадана на Форумі видавців у Львові.