Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.19
19:42
Ця вулиця, розради милий шлях, -
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
2026.02.19
19:18
У Кам’янці серед ринку в корчмі велелюдно.
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
2026.02.19
18:06
Сумують узбережжя часом
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
За любим ручаєм.
Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
Я бачив якось узбережжя,
Покинуте й забуте ручаєм,
Лишилося воно з розбитим серцем
Серед піску й каміння.
Також і чоловік,
2026.02.19
11:02
Вибухи дронів...
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
Сон - мовби випалена земля
у вирвах від снарядів
і віспою від розривних куль.
Вибухи дістануть тебе
де завгодно,
як наймані вбивці,
як небачена пошесть.
2026.02.19
10:04
Зітхнули дахи, скинувши гучно срібну парчу,
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених
2026.02.19
07:24
Уже повиривались
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
З оков зими струмки, -
Купається в них галич
Щоденно й залюбки.
Під сонцем сніг підтанув
І став щезати лід, -
І нявкає, мов п'яний,
Чи одурілий, кіт.
2026.02.19
07:12
Із І.Тургенєва (1818-1883)
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
Сиве світання, туманом сповите,
ниви зажурливі, снігом укутані...
Раптом згадаєш колись пережите,
й лиця, що довго здавались забутими.
Враз пригадаєш гарячі зізнання,
2026.02.18
22:18
Не чекаю на звістку з далеких доріг —
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
відпустила минуле у вічність.
Є сьогодні, а завтра, цей пористий сніг,
у відлизі потоне циклічно.
Ти мене не читав по складах власноруч;
проковтнув сторінки обважнілі.
Мимохідь прогорнувши та нашвидкуруч
2026.02.18
18:20
На небі – хоча б хмаринка!
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
Хтось ніби граблями вискріб.
Поникла моя зоринка –
боюся, не згасла в іскрі б.
Розкрилилась ніч привільно,
півсвіту уже накрила,
а місяць блукав безцільно
2026.02.18
18:04
Поник в заграві горизонт,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
багрянцем хмари обдало,
і, мов згори спускався зонт,
спадала сутінь на село.
Тьмяніла неба бірюза,
дзвенів кришталем ожелест ,
мечем, уткнутим в гарбуза,
2026.02.18
17:58
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он збліднілий мигає Заєць,
ось яріє Великий Пес.
2026.02.18
17:54
Столочений день утомно
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
за обрій злетів пелюсткою,
похнюпився звід розлогий
і світоч небесний згас.
Густий опустився морок
і світ закапканив пусткою,
і мов розчинився простір,
і ніби спинився час...
2026.02.18
17:48
Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
Дім Яакова – від чужого народу,
Стала Юдея Йому за святиню,
Ізраїль – підвладним Йому.
Побачило море й побігло,
Йордан порачкував назад,
Гори стрибали, немов барани,
Пагорби – немов ягнята.
2026.02.18
16:34
І розворушили давні київські князі угро-фінське болото на нашу голову.
Хтось зостається у пам’яті, а хтось – у прокльонах.
Поки виборсувався із трясовини давніх ілюзій – вляпався у новітні фантазії.
За кількістю накопиченої отрути деякі токсичні
2026.02.18
14:52
І кажуть всі мені,
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
що добрий я –
дивуються…
А мені ж смішно! –
Злують.
А я добрий – хай кажуть…
20 червня 1989 р., Київ
2026.02.18
14:01
Літературна братія богеми
і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і їхні солідарні читачі
у холоді, а може й на печі
цураються докучливої теми,
що грюкає і будить уночі.
ІІ
О, лірики, щоб ви були здорові
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
Як я Сергія Жадана не дочекався
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як я Сергія Жадана не дочекався
У залі було парко.
Власне, це був і не зал, а велика лоджія, геть уся вкрита парасольками, які використовуються на пляжах або в торговельних ятках.
За найближчим до мене круглим столиком впритул одна до однієї сиділо кілька дівчат.
Одна з них, із яскраво нафарбованими під колір зачіски тонкими гарно вигнутими губами, пояснювала іншим двом, що сиділи спиною до мене, як потрібно відстовбурчувати мізинець.
- Ось так, відставляйте його якомога далі вбік, а безіменний опустіть… та не середній, а безіменний!
Двоє дівчат постарались повторити за нею цей жест, але їм чомусь не вдалось, і вони всі разом розреготались.
Заскочений зненацька, я теж не зміг стримати усмішки. Дівчина з яскраво нафарбованими губами, помітивши це, усміхнулась мені у відповідь.
Трохи углиб вдалині за столиком сиділа розповніла дама у зеленій сукні і розливала коньяк зі щойно відкоркованої пляшки своїм найближчим сусідкам, а позаду за ними дівчата та хлопці, яким не вистачило місця, притулились до бетонного виступу балюстради. Юнки манірно затягувались димом із тоненьких дамських цигарок і пускали його уверх цівками.
Одна з дівчат за ближнім столиком теж запалила. Я звернув увагу на шовковисту шкіру її обличчя і подумав: «Якщо продовжуватиме палити, ця краса дуже швидко зів’яне. Шкода!»
Справа дівчата і хлопці допивали пляшку вина. Кілька із них теж палили.
Раптом зовсім поряд, ледь торкнувшись мого одягу, пройшла дівчина у коротеньких шортах, що відкривали не тільки стегна, а і звабливі округлості нижньої частини сідниць.
В якийсь момент порив сильного вітру затріпотів парасольками, і у залі стало свіжіше. Глибоко вдихнувши свіже повітря на повні груди, я на якусь мить перестав відчувати задушливу атмосферу.
Але чекання поволі ставало нестерпним. Можливо, давалося взнаки і моє кількагодинне безперервне блукання по місту перед тим.
Вкотре нетерпляче зиркнув на годинник. Остання міжміська маршрутка - о шостій вечора.
Згадалось, як мій тато колись напівжартома-напівсерйозно казав: "Найгірше - чекати і тікати." Саме той випадок - перший варіант.
П'ята година...
Пора!
І я почав пробиратись до виходу...
15.09.2014
Власне, це був і не зал, а велика лоджія, геть уся вкрита парасольками, які використовуються на пляжах або в торговельних ятках.
За найближчим до мене круглим столиком впритул одна до однієї сиділо кілька дівчат.
Одна з них, із яскраво нафарбованими під колір зачіски тонкими гарно вигнутими губами, пояснювала іншим двом, що сиділи спиною до мене, як потрібно відстовбурчувати мізинець.
- Ось так, відставляйте його якомога далі вбік, а безіменний опустіть… та не середній, а безіменний!
Двоє дівчат постарались повторити за нею цей жест, але їм чомусь не вдалось, і вони всі разом розреготались.
Заскочений зненацька, я теж не зміг стримати усмішки. Дівчина з яскраво нафарбованими губами, помітивши це, усміхнулась мені у відповідь.
Трохи углиб вдалині за столиком сиділа розповніла дама у зеленій сукні і розливала коньяк зі щойно відкоркованої пляшки своїм найближчим сусідкам, а позаду за ними дівчата та хлопці, яким не вистачило місця, притулились до бетонного виступу балюстради. Юнки манірно затягувались димом із тоненьких дамських цигарок і пускали його уверх цівками.
Одна з дівчат за ближнім столиком теж запалила. Я звернув увагу на шовковисту шкіру її обличчя і подумав: «Якщо продовжуватиме палити, ця краса дуже швидко зів’яне. Шкода!»
Справа дівчата і хлопці допивали пляшку вина. Кілька із них теж палили.
Раптом зовсім поряд, ледь торкнувшись мого одягу, пройшла дівчина у коротеньких шортах, що відкривали не тільки стегна, а і звабливі округлості нижньої частини сідниць.
В якийсь момент порив сильного вітру затріпотів парасольками, і у залі стало свіжіше. Глибоко вдихнувши свіже повітря на повні груди, я на якусь мить перестав відчувати задушливу атмосферу.
Але чекання поволі ставало нестерпним. Можливо, давалося взнаки і моє кількагодинне безперервне блукання по місту перед тим.
Вкотре нетерпляче зиркнув на годинник. Остання міжміська маршрутка - о шостій вечора.
Згадалось, як мій тато колись напівжартома-напівсерйозно казав: "Найгірше - чекати і тікати." Саме той випадок - перший варіант.
П'ята година...
Пора!
І я почав пробиратись до виходу...
15.09.2014
Примітка:
* Це була розповідь про те, як я так і не дочекався презентації книги Сергія Жадана на Форумі видавців у Львові.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Переглядів сторінки автора: 100 000"
• Перейти на сторінку •
"Втопитися в любові (поетична пародія)"
• Перейти на сторінку •
"Втопитися в любові (поетична пародія)"
Про публікацію
