Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
Ротація нації
Кого лякає Україна?
А завинила перед ким?
Вже є угодники святим –
Чечня, Абхазія, русини.
Ми що – на черзі?
Чорт із ним!
Ідемо по своїй дорозі.
Не заважаємо сліпцям.
Чому ми знову у облозі?
Чого у світі тарарам?
Проснулися орли і круки –
митці сокири і пера…
І простягає тощі руки,
на мене ядерна сестра.
І сатаніє телецербер
усіх каналів і віків.
Немає волі «без ущерба»
у них – моїх зведенюків.
І стоїмо на перепутті.
Кругом руїна і обман.
Як не мамона, то бовван.
Але у нас повинні бути
свої священні атрибути,
як Біблія або Коран.
ІІ
Кажуть, що ми невмирущі,
чесні, душею прості,
гнані, незнані і сущі,
інколи навіть святі.
Кажуть,що ми ледацюги,
і богоборці, й чужі
зрадники і волоцюги,
і недостойні мужі.
Може такої немає
нації межи людьми?
Адже – усе проминає,
поки повзеш коліньми.
Бог не бажає нікому,
жити у горі й нужді.
Може ми винні у тому,
що непутящі вожді?
Де їх, путящих, узяти?
Он він – отари отець,
геній орди охлократів,
поки настане капець.
Тяжко долати простори,
знати енергію мас,
думкою рушити гори,
опереджаючи час.
Зняти з усіх діадеми,
жити за совість і страх,
і написати поему
нації в наших серцях.
Тільки немає свободи,
тільки що волі нема
бути за щастя народу,
поки у мізках пітьма.
Родимось у понеділок.
Марно минають роки…
А покладуть у барвінок,
буде усе навпаки.
Буде осанна герою,
що не вернувся із бою,
мертвому буде хвала.
Будуть пишатись тобою.
Слава піде за водою,
де батьківщина мала.
ІІІ
І уві сні таке не приверзеться.
Диявол Пу єднає козаків.
Із ДееЛНеРу вилізають черті.
Добро стає заручником у смерті.
Лукаве зло виходить з берегів.
Із пайзликів складається картина –
картина кров’ю, бо нема уже
олії у кремлівської дитини,
ані антивоєнної доктрини
у голові вождя у негліже.
Дурненьким захотілось постріляти.
У ідіотів мову відняло.
У нелюдів є кредо – убивати,
аби місця убитих позаймати,
неначе їх ніколи й не було.
Мігрує червоточина Донбасу,
лишає незагоєні сліди
у мароці юдолі і біди,
і за межею простору і часу.
У вічній імітації борні
гряде закон у вигляді люстрацій,
ротація і воїнів, і націй,
і самоспалень ближніх і рідні.
Імперія воює за законом,
який уже закреслює війну.
Упоєні і кров’ю й самогоном,
розбійники і євразійські клони
реінкарнують прокляту «страну».
Воюють укри, убивають рашки.
Дитячі ігри звуться «Путьки-бацьки».
І що там у свідомості дітей,
не відає ні наше майдануте,
ні уркою по тім’ї кацапнуте,
ні Айболит, ні їхній Бармалей.
IV
І одне від одного далеко,
і одне без одного – ніяк.
Укри із варяг ідуть у греки,
ну а уркам ще туди далеко,
поки їх очолює Єрмак.
Заблукали поміж трьох соснинок,
поки ще торуються путі
украми – до волі із хатинок,
урками – із річища Неглинок
у далекі гори золоті.
Хоче волю нації зігнути
вибухами й кулями Донбас.
І стоять за волю «майдануті»,
і стають могилами за нас.
І заговорили автомати.
Запалали хати і церкви.
Укри вийшли землю захищати,
урки – знову Русь завоювати,
геть забувши, хто ходив «на Ви».
Щезли юди «княжеської крові»
з повними КАМАЗами грошей.
За дитячі кошти, людолови,
розпинають націю людей.
І не диво. Яничари вміють
захищати братію хмільну.
Їм усе одно, що за Росію,
що за не об’явлену війну.
До корита черга у нардепи,
і вожді прилипли до корит:
Путьки-бацьки, яники і гепи,
і шантаж, і зрада, і наклепи,
тюрми, катування, геноцид…
V
І сміх, і гріх усі ці кацапнуті,
що дуже люблять пастирів своїх.
Земне життя – чистилище усіх,
окрім лише одної Ліліпуті.
Бенкети – не бенкети, а щодня
у неї є усе, але – нізвідки.
І пенсія. І не росте пеня.
Чого ж ти об'їдаєш, як свиня,
а нам пеняєш за свої об’їдки?
Чого терзаєш торбу бідняка,
і силою гнуздаєш бути разом?
Ба! Видно не підвищиш хлібом-квасом
репродуктивну функцію совка
і приріст фонду нації Донбасом?
А ми й самі працюємо за двох,
будуємо Ковчег перед потопом,
ідемо і кар’єром, і галопом...
Та Болівар не винесе обох.
Надія є – помилує нас Бог,
аби не бути разом у Європі.
VІ
Монолог меншої сестри
– З тих пір як сонце на Русі
не усміхалося Кавказу
і плем’я рідної зарази
на вірило моїй сльозі,
я вірила, що цього разу
опам’ятаюсь, як усі.
Не раз була така пора,
коли лишалось помирати.
Аби мене завоювати
була у мене і сестра,
що часом називалась братом,
а як придивишся – мара.
Все краще, що було в тобі,
ти нищила і убивала,
велику славу здобувала,
але на нашому горбі
не виїхала. Дулі мало,
коли за наші хліб і сало
усе висотуєш собі.
............................
Воює фурія новітня.
Все більше ласі на чуже
бойовики і безробітні.
І не лякає, що́ уже,
сама в пороках негліже,
очікує із підворітні.
Іде ротація людей.
На небесах вакансій мало.
І кожен другий Прометей
на себе тягне одіяло.
Бог попускає тьму ідей,
коли спокушує диявол.
VІI
МОНОЛОГИ ІНШОЇ СЕСТРИ
– Ти тільки вчора вилізла із чунів.
Це не біда, але не в тому суть.
В тобі ще животіють гени гунів,
а у мені ще русичі живуть.
– Ти як біда – інтернаціональна,
коли сама палаєш у вогні.
А тільки знову будеш на коні,
то доля менших націй, – ой, печальна.
– А хто коли нагадує про це?
Ти висиділа в капищах поганських
одній собі одне яйце-райце.
Гноїла ти у таборах радянських
пасіонарні душі християнські.
Та в православ’ї
ось твоє лице!
VІІI
МОНОЛОГ ВІДОМО КОГО
– Я пастырь всех народов христианских,
шта на века вскармили третий Рим,
доколе из престолов азиатских
не возопят столпы народов братских
первопрестольным именем моим.
Я есмь отец религий и культуры
не токмо Чуди, но всея Руси.
Мои вериги мокнут у Амуре,
а ризы мою кровью у Роси.
Я ощетинюсь во церквях Атчизны,
где триста лет внедрялся шовинизм.
Искать успокоение в цинизме –
не токмо кредо, но и мой девиз.
А присно возглаголю без елея,–
я повелитель азм и есмь воздам.
Я интерес Московии лелею
со всех амвонов матушки Рассеи,
где шпрехает в парафиях Адам.
Я миссию диктатора ваяю
и присно, и вовеки, и себе
любимому я долг ваш завещаю,
благословляю и повелеваю
от имени московского СБ.
Я проклинаю до сих пор Мазепу,
я отобрал у вас монастыри,
и ваши Лавры ангелу зари.
Целуйте руку. Отдавайте лепту.
Я канонично даже Филарету,
придёт пора, и прикажу – умри.
IX
Коли немає правди на устах,
то де візьметься істина святая?
Усе, що є у чистих небесах
оманою лукавий попирає.
Дає усе від моря і до гір,
усі оази краденого раю.
І лише наші душі цей блюзнір
у вічності у пекло забирає.
А ми і раді? – долари дає!
Маєтки, власні пляжі, охорону…
І кожен завойовує своє:
одні – майно, а інші – похоронну.
О, люди-люди, куці на думки,
куди ідете збройно й безоружно?
Не порятує армія потужна,
ані ракети, ані маяки,
ані у небі хапані зірки,
якщо на опті куплені подушно.
X
А нас чекає ще зима.
А нам планують – замерзати.
І не лякає Колима,
а укорочення зарплати.
Герої вимруть на ходу
антивоєнних операцій,
а наші горе і біду
проп’ють за гору асигнацій.
Все зафіксує КІНЕМА
у вічності одної теми.
А ми напишемо поеми
про те, чого уже нема.
Ні героїзму, ні війни,
ні інваліда у колясці.
І віддадуться Божій ласці
майбутні дочки і сини.
Упаде листя, потім – сніг,
усе завіє завірюха.
Комусь пришиють інші вуха,
а хтось побігає без ніг.
І так зігріє суєта,
що буде ніколи журитись.
І залишається молитись,
аби заціплені уста
і ці пропечені літа
нікому не могли приснитись.
XI
Історія не спить, але і не дрімає,
якщо усі німі – ні звуку, ні луни.
Пішли у небуття аборигени краю.
Займають їх місця новітні дикуни.
То біла саранча, а то «червоні наші»
косили до ноги трудящий добрий рід.
Якби не комунізм в окремо взятій Раші,
наскільки менше сліз пролив би білий світ.
І скільки того зла й запеченої крові
угледіли бійці за зорі на Кремлі.
А все одно нема ні щастя, ні любові,
ні доброти в серцях, ні волі на землі.
У намірах благих лукавого все більше.
У діях світлих сил не меншає пітьми.
Збагачення одних пустим рахунком інших –
оце і є закон любові між людьми?
О, Боже, де ти є? Зійди і подивися
на цих дітей своїх великих і малих,
яким усе дано, але нема дурних
за цінності Твої даремно розпинатись,
і є іще кому із Іродом єднатись,
а ти усе несеш свій хрест заради них.
09.2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ротація нації
« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»
із Бородіно
М. Лермонтов
ІКого лякає Україна?
А завинила перед ким?
Вже є угодники святим –
Чечня, Абхазія, русини.
Ми що – на черзі?
Чорт із ним!
Ідемо по своїй дорозі.
Не заважаємо сліпцям.
Чому ми знову у облозі?
Чого у світі тарарам?
Проснулися орли і круки –
митці сокири і пера…
І простягає тощі руки,
на мене ядерна сестра.
І сатаніє телецербер
усіх каналів і віків.
Немає волі «без ущерба»
у них – моїх зведенюків.
І стоїмо на перепутті.
Кругом руїна і обман.
Як не мамона, то бовван.
Але у нас повинні бути
свої священні атрибути,
як Біблія або Коран.
ІІ
Кажуть, що ми невмирущі,
чесні, душею прості,
гнані, незнані і сущі,
інколи навіть святі.
Кажуть,що ми ледацюги,
і богоборці, й чужі
зрадники і волоцюги,
і недостойні мужі.
Може такої немає
нації межи людьми?
Адже – усе проминає,
поки повзеш коліньми.
Бог не бажає нікому,
жити у горі й нужді.
Може ми винні у тому,
що непутящі вожді?
Де їх, путящих, узяти?
Он він – отари отець,
геній орди охлократів,
поки настане капець.
Тяжко долати простори,
знати енергію мас,
думкою рушити гори,
опереджаючи час.
Зняти з усіх діадеми,
жити за совість і страх,
і написати поему
нації в наших серцях.
Тільки немає свободи,
тільки що волі нема
бути за щастя народу,
поки у мізках пітьма.
Родимось у понеділок.
Марно минають роки…
А покладуть у барвінок,
буде усе навпаки.
Буде осанна герою,
що не вернувся із бою,
мертвому буде хвала.
Будуть пишатись тобою.
Слава піде за водою,
де батьківщина мала.
ІІІ
І уві сні таке не приверзеться.
Диявол Пу єднає козаків.
Із ДееЛНеРу вилізають черті.
Добро стає заручником у смерті.
Лукаве зло виходить з берегів.
Із пайзликів складається картина –
картина кров’ю, бо нема уже
олії у кремлівської дитини,
ані антивоєнної доктрини
у голові вождя у негліже.
Дурненьким захотілось постріляти.
У ідіотів мову відняло.
У нелюдів є кредо – убивати,
аби місця убитих позаймати,
неначе їх ніколи й не було.
Мігрує червоточина Донбасу,
лишає незагоєні сліди
у мароці юдолі і біди,
і за межею простору і часу.
У вічній імітації борні
гряде закон у вигляді люстрацій,
ротація і воїнів, і націй,
і самоспалень ближніх і рідні.
Імперія воює за законом,
який уже закреслює війну.
Упоєні і кров’ю й самогоном,
розбійники і євразійські клони
реінкарнують прокляту «страну».
Воюють укри, убивають рашки.
Дитячі ігри звуться «Путьки-бацьки».
І що там у свідомості дітей,
не відає ні наше майдануте,
ні уркою по тім’ї кацапнуте,
ні Айболит, ні їхній Бармалей.
IV
І одне від одного далеко,
і одне без одного – ніяк.
Укри із варяг ідуть у греки,
ну а уркам ще туди далеко,
поки їх очолює Єрмак.
Заблукали поміж трьох соснинок,
поки ще торуються путі
украми – до волі із хатинок,
урками – із річища Неглинок
у далекі гори золоті.
Хоче волю нації зігнути
вибухами й кулями Донбас.
І стоять за волю «майдануті»,
і стають могилами за нас.
І заговорили автомати.
Запалали хати і церкви.
Укри вийшли землю захищати,
урки – знову Русь завоювати,
геть забувши, хто ходив «на Ви».
Щезли юди «княжеської крові»
з повними КАМАЗами грошей.
За дитячі кошти, людолови,
розпинають націю людей.
І не диво. Яничари вміють
захищати братію хмільну.
Їм усе одно, що за Росію,
що за не об’явлену війну.
До корита черга у нардепи,
і вожді прилипли до корит:
Путьки-бацьки, яники і гепи,
і шантаж, і зрада, і наклепи,
тюрми, катування, геноцид…
V
І сміх, і гріх усі ці кацапнуті,
що дуже люблять пастирів своїх.
Земне життя – чистилище усіх,
окрім лише одної Ліліпуті.
Бенкети – не бенкети, а щодня
у неї є усе, але – нізвідки.
І пенсія. І не росте пеня.
Чого ж ти об'їдаєш, як свиня,
а нам пеняєш за свої об’їдки?
Чого терзаєш торбу бідняка,
і силою гнуздаєш бути разом?
Ба! Видно не підвищиш хлібом-квасом
репродуктивну функцію совка
і приріст фонду нації Донбасом?
А ми й самі працюємо за двох,
будуємо Ковчег перед потопом,
ідемо і кар’єром, і галопом...
Та Болівар не винесе обох.
Надія є – помилує нас Бог,
аби не бути разом у Європі.
VІ
Монолог меншої сестри
– З тих пір як сонце на Русі
не усміхалося Кавказу
і плем’я рідної зарази
на вірило моїй сльозі,
я вірила, що цього разу
опам’ятаюсь, як усі.
Не раз була така пора,
коли лишалось помирати.
Аби мене завоювати
була у мене і сестра,
що часом називалась братом,
а як придивишся – мара.
Все краще, що було в тобі,
ти нищила і убивала,
велику славу здобувала,
але на нашому горбі
не виїхала. Дулі мало,
коли за наші хліб і сало
усе висотуєш собі.
............................
Воює фурія новітня.
Все більше ласі на чуже
бойовики і безробітні.
І не лякає, що́ уже,
сама в пороках негліже,
очікує із підворітні.
Іде ротація людей.
На небесах вакансій мало.
І кожен другий Прометей
на себе тягне одіяло.
Бог попускає тьму ідей,
коли спокушує диявол.
VІI
МОНОЛОГИ ІНШОЇ СЕСТРИ
– Ти тільки вчора вилізла із чунів.
Це не біда, але не в тому суть.
В тобі ще животіють гени гунів,
а у мені ще русичі живуть.
– Ти як біда – інтернаціональна,
коли сама палаєш у вогні.
А тільки знову будеш на коні,
то доля менших націй, – ой, печальна.
– А хто коли нагадує про це?
Ти висиділа в капищах поганських
одній собі одне яйце-райце.
Гноїла ти у таборах радянських
пасіонарні душі християнські.
Та в православ’ї
ось твоє лице!
VІІI
МОНОЛОГ ВІДОМО КОГО
– Я пастырь всех народов христианских,
шта на века вскармили третий Рим,
доколе из престолов азиатских
не возопят столпы народов братских
первопрестольным именем моим.
Я есмь отец религий и культуры
не токмо Чуди, но всея Руси.
Мои вериги мокнут у Амуре,
а ризы мою кровью у Роси.
Я ощетинюсь во церквях Атчизны,
где триста лет внедрялся шовинизм.
Искать успокоение в цинизме –
не токмо кредо, но и мой девиз.
А присно возглаголю без елея,–
я повелитель азм и есмь воздам.
Я интерес Московии лелею
со всех амвонов матушки Рассеи,
где шпрехает в парафиях Адам.
Я миссию диктатора ваяю
и присно, и вовеки, и себе
любимому я долг ваш завещаю,
благословляю и повелеваю
от имени московского СБ.
Я проклинаю до сих пор Мазепу,
я отобрал у вас монастыри,
и ваши Лавры ангелу зари.
Целуйте руку. Отдавайте лепту.
Я канонично даже Филарету,
придёт пора, и прикажу – умри.
IX
Коли немає правди на устах,
то де візьметься істина святая?
Усе, що є у чистих небесах
оманою лукавий попирає.
Дає усе від моря і до гір,
усі оази краденого раю.
І лише наші душі цей блюзнір
у вічності у пекло забирає.
А ми і раді? – долари дає!
Маєтки, власні пляжі, охорону…
І кожен завойовує своє:
одні – майно, а інші – похоронну.
О, люди-люди, куці на думки,
куди ідете збройно й безоружно?
Не порятує армія потужна,
ані ракети, ані маяки,
ані у небі хапані зірки,
якщо на опті куплені подушно.
X
А нас чекає ще зима.
А нам планують – замерзати.
І не лякає Колима,
а укорочення зарплати.
Герої вимруть на ходу
антивоєнних операцій,
а наші горе і біду
проп’ють за гору асигнацій.
Все зафіксує КІНЕМА
у вічності одної теми.
А ми напишемо поеми
про те, чого уже нема.
Ні героїзму, ні війни,
ні інваліда у колясці.
І віддадуться Божій ласці
майбутні дочки і сини.
Упаде листя, потім – сніг,
усе завіє завірюха.
Комусь пришиють інші вуха,
а хтось побігає без ніг.
І так зігріє суєта,
що буде ніколи журитись.
І залишається молитись,
аби заціплені уста
і ці пропечені літа
нікому не могли приснитись.
XI
Історія не спить, але і не дрімає,
якщо усі німі – ні звуку, ні луни.
Пішли у небуття аборигени краю.
Займають їх місця новітні дикуни.
То біла саранча, а то «червоні наші»
косили до ноги трудящий добрий рід.
Якби не комунізм в окремо взятій Раші,
наскільки менше сліз пролив би білий світ.
І скільки того зла й запеченої крові
угледіли бійці за зорі на Кремлі.
А все одно нема ні щастя, ні любові,
ні доброти в серцях, ні волі на землі.
У намірах благих лукавого все більше.
У діях світлих сил не меншає пітьми.
Збагачення одних пустим рахунком інших –
оце і є закон любові між людьми?
О, Боже, де ти є? Зійди і подивися
на цих дітей своїх великих і малих,
яким усе дано, але нема дурних
за цінності Твої даремно розпинатись,
і є іще кому із Іродом єднатись,
а ти усе несеш свій хрест заради них.
09.2014
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
