Я боюсь знову відкритись,
Знову потрапити в тенета чужої душі.
Мені важко буде спинитись,
Коли я кохаю, в мене нема тормозів.
Я відкрита, але водночас сильна,
Навчилась відштовхувати людей.
Так, я знаю, що до мене важко підхід знайти,
Але, вірю якщо хтось захоче,
Та прорветься крізь оті заросші ліси,
Які ведуть до моєї трепетної душі...
Я посміхаюсь, але в очах панує печаль,
І знову виклала її всю у віршах.
Хоч ніхто й не зрозуміє,
Чим допомогти,ніхто не зуміє
В очах запалити полум'я,
Щоб збільшились мої зіниці...
Моя печаль не від минулого,
А від типу життя,
Від масових ворожнеч,
Я не шукаю порозуміння,
Я споріднену душу хочу бачити поруч,
Не бажаю мати велике коло друзів,
Вибачте звісно, але таких не буває.
Мені досить одного,двох щоб мене розуміли,
Приймали будь якою:
Заплаканою,
Сумною,
Веселою,
Нейтральною,
Пасивною,
Деколи навіть егоїстичною,
Невже я багато бажаю?
Щоб розуміли про що я пишу,
Про сум,
Любов,
Турботу,
Почуття,
Переживання...
Щоб могли оцінити мою роботу,
Я боюсь знову відкритись,
Знову потрапити в тенета чужої душі....