ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Кисельов (1977) /
Публіцистика
Українському поету Іванові Низовому сьогодні виповнилося б 73
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українському поету Іванові Низовому сьогодні виповнилося б 73
Іван Низовий народився 3 січня 1942 року в селі Марківка Білопільського району Сумської області. Батько пропав безвісти на фронті, коли малому Іванові йшов перший рік; матір завалило глиною при виконанні надурочних робіт із примхи колгоспного начальства. Так у півторарічному віці майбутній поет лишився цілковитим сиротою.
Підлітком Іван Низовий уже змушений був заробляти собі на життя, працюючи на важких роботах у різних кутках неосяжної радянської імперії. І, мабуть, нещасливе дитинство стало для нього одним із поштовхів для філософського світобачення й поетичної творчості: вірші писати Іван почав у юнацькі роки.
Серйозні літературні спроби почалися під час служби в армії, коли молодий автор став публікуватися в періодиці. Вагомим кроком на шляху творчого зростання стала для Івана Низового участь у Одеському семінарі молодих літераторів у травні 1963 року, де він познайомився з Василем Стусом, Володимиром Яворівським, Петром Скунцем та іншими письменниками, які також уже заявили про себе як здібні автори та непересічні особистості. А наступного, 1964-го, року в Ужгороді побачила світ перша збірка Івана Низового «Народжуються квіти».
Провідне місце в ранній творчості поета посідала інтимна лірика, хоча досить часто звучали й філософські мотиви. Чимало речей – явно невідповідних офіційній доктрині «соціалістичного реалізму» – автор змушений був ховати в шухляду. І ці твори таки дочекалися на свій час у незалежній Україні.
Більшу частину життя Іван Низовий мешкав із родиною в Луганську – найсхіднішому обласному центрі України, де і в роки життя письменника гучно лунали українофобські заклики, які тепер принесли свої криваві плоди. Не зважаючи на непривітне, часто вороже оточення Низовий постійно перебував у центрі українського громадського життя краю. Ще на початку 1988 року він надрукував у обласній газеті «Молодогвардієць» сповнену гірким болем за долю української мови на Луганщині статтю «Бути – народом!», що своїм патріотичним звучанням справила ефект блискавки. У подальшому Іван Низовий активно долучився до діяльності в лавах товариства «Просвіта», неодноразово із властивим йому запалом виступав на мітингах, присвячених Дню Незалежності України, Дням пам’яті жертв Голодомору й політичних репресій, Шевченківським роковинам та іншим знаковим датам.
Доба омріяної поетом Незалежності виявилася найпліднішою для його творчості – саме тоді письменник написав і видав переважну більшість своїх книг, а взагалі спадщина Івана Низового як поета, прозаїка, публіциста нараховує понад 100 видань. Його книги виходили в Ужгороді й Луганську, Києві та Донецьку, Дубні та Сватовому й інших містах і селищах соборної України.
Останні два роки життя Іван Низовий тяжко хворів, але навіть у такому стані він не полишав творчої роботи. Остання книга поета «Цим дорожу» завдяки старанням доньки Лесі побачила світ за два з половиною місяці до його смерті. Письменник відійшов у вічність 30 вересня 2011 року.
Іван Низовий мав справді щирих друзів. Коли його не стало, колеги-побратими з міста Сватове, що на Луганщині, одразу виявили ініціативу спорудити пам’ятну дошку на честь славетного співвітчизника. Ця урочиста подія відбулася на початку 2012 року. Її учасники згадували свої зустрічі з Низовим, читали його поезії, наголошували на справді подвижницькому патріотизмі й невичерпному оптимізмі поета, його вірі у велике майбуття рідного народу. Яскравим свідченням є вірш, написаний ним на зорі української незалежності:
Затріщали підмостки й підпорки "вертепу"
І змаліли клейноди комунних часів,
І долинули грізно з козацького степу
Відголоски забутих давно голосів.
І зійшовся народ під Богдановим дубом,
І Тарасовим словом народ мій прозрів,
Щоб молитись Вкраїні під вічним тризубом,
Під вогнем синьо-жовтих її прапорів.
Підлітком Іван Низовий уже змушений був заробляти собі на життя, працюючи на важких роботах у різних кутках неосяжної радянської імперії. І, мабуть, нещасливе дитинство стало для нього одним із поштовхів для філософського світобачення й поетичної творчості: вірші писати Іван почав у юнацькі роки.
Серйозні літературні спроби почалися під час служби в армії, коли молодий автор став публікуватися в періодиці. Вагомим кроком на шляху творчого зростання стала для Івана Низового участь у Одеському семінарі молодих літераторів у травні 1963 року, де він познайомився з Василем Стусом, Володимиром Яворівським, Петром Скунцем та іншими письменниками, які також уже заявили про себе як здібні автори та непересічні особистості. А наступного, 1964-го, року в Ужгороді побачила світ перша збірка Івана Низового «Народжуються квіти».
Провідне місце в ранній творчості поета посідала інтимна лірика, хоча досить часто звучали й філософські мотиви. Чимало речей – явно невідповідних офіційній доктрині «соціалістичного реалізму» – автор змушений був ховати в шухляду. І ці твори таки дочекалися на свій час у незалежній Україні.
Більшу частину життя Іван Низовий мешкав із родиною в Луганську – найсхіднішому обласному центрі України, де і в роки життя письменника гучно лунали українофобські заклики, які тепер принесли свої криваві плоди. Не зважаючи на непривітне, часто вороже оточення Низовий постійно перебував у центрі українського громадського життя краю. Ще на початку 1988 року він надрукував у обласній газеті «Молодогвардієць» сповнену гірким болем за долю української мови на Луганщині статтю «Бути – народом!», що своїм патріотичним звучанням справила ефект блискавки. У подальшому Іван Низовий активно долучився до діяльності в лавах товариства «Просвіта», неодноразово із властивим йому запалом виступав на мітингах, присвячених Дню Незалежності України, Дням пам’яті жертв Голодомору й політичних репресій, Шевченківським роковинам та іншим знаковим датам.
Доба омріяної поетом Незалежності виявилася найпліднішою для його творчості – саме тоді письменник написав і видав переважну більшість своїх книг, а взагалі спадщина Івана Низового як поета, прозаїка, публіциста нараховує понад 100 видань. Його книги виходили в Ужгороді й Луганську, Києві та Донецьку, Дубні та Сватовому й інших містах і селищах соборної України.
Останні два роки життя Іван Низовий тяжко хворів, але навіть у такому стані він не полишав творчої роботи. Остання книга поета «Цим дорожу» завдяки старанням доньки Лесі побачила світ за два з половиною місяці до його смерті. Письменник відійшов у вічність 30 вересня 2011 року.
Іван Низовий мав справді щирих друзів. Коли його не стало, колеги-побратими з міста Сватове, що на Луганщині, одразу виявили ініціативу спорудити пам’ятну дошку на честь славетного співвітчизника. Ця урочиста подія відбулася на початку 2012 року. Її учасники згадували свої зустрічі з Низовим, читали його поезії, наголошували на справді подвижницькому патріотизмі й невичерпному оптимізмі поета, його вірі у велике майбуття рідного народу. Яскравим свідченням є вірш, написаний ним на зорі української незалежності:
Затріщали підмостки й підпорки "вертепу"
І змаліли клейноди комунних часів,
І долинули грізно з козацького степу
Відголоски забутих давно голосів.
І зійшовся народ під Богдановим дубом,
І Тарасовим словом народ мій прозрів,
Щоб молитись Вкраїні під вічним тризубом,
Під вогнем синьо-жовтих її прапорів.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію