ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 09:17
Дощ пройшов. Змивав пюпітри,
ветхі рядна, пил з макітри...
майталалося колосся...
Все наснилося, збулося.

Бігли гуси - не щипали,
ухопив Трезор за палець,
лис кривився "ваговито...".

Тетяна Левицька
2019.07.21 07:51
Ты в шоколаде, дом, семья, работа, все отлично,
И соразмерно движутся твои дела из года в год.
И вдоль беседки сладкий  виноград, и в жизни личной
все замечательно, уютно, никаких забот.

Машина часто барахлит? Не печень, слава Богу!
Былое вспомнитс

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Femme fatale, або Вітряки і донкіхоти
Образ твору Сергій Лазо. Баловство небес: Избранное. – Санкт-Петербург, Алетейя, 2013. – 336 с. – (Серия «Русское зарубежье. Коллекция поэзии и прозы»).; іл. – Григорій Лоїк.


Письменник черпає досвід із довколишнього світу, зануреного у зло, та інтуїція митця дозволяє вловлювати сутність довгоплинних і першорядних речей. Інтуїція встановлює контакт з іншим виміром дійсності – мить втаємничення у творчість.
Не так давно видивилася в мережі і навіть занотувала, бо сподобалося: «без поэзии, без, казалось бы, этой абсолютно необязательной и даже бесполезной материи, народ окончательно и бесповоротно опустится на четвереньки и захрюкает». Не знаю, можливо, це трохи занадто, але образний напрямок вислову спонукає до роздумів.
Правдивий поет має бути схожим на свої вірші, а вірші повинні наслідувати поета ( за І. Сельвінським), тобто поет творить у поезії самого себе. Особистісний пазл письменника Сергія Лазо сприймається численними прихильниками як складна загадка, котра містить кольорові фрагменти, що треба скласти в картинку (це нагадує графічні роботи у стилі ташизму – означене без означеного). Поезія Сергія Лазо дивує емоційними несподіванками, напевно тому, що нарождена подивом поета перед безмежністю відкриттів у буденних явищах людського світу, і також тим, що відбувається з його ліричним героєм, коли він усвідомлює свою причетність до цих світів. Притягальність Сергія Лазо – у збігу особистості й стилю творчості: поет, музикант, прозаїк, драматург – у кожній іпостасі він досконалий фахівець і майстер з гурту талановитих особистостей, які, дякуючи Богові, ще не перевелись на українській землі. Людина-оркестр (за висловом Андрія Куркова), автор кількох поетичних збірок, роману в прозі, пісень, що давно стали хітами, драматичних творів, він продовжує творити, і доказом слугує збірка вибраного, про яку наразі мова.
Ще Гете говорив, що любовна лірика живиться банальностями. Талановито писати про любов – виняткова якість, проте щоби писати про кохання, самого тільки життєвого досвіду недостатньо. Любов поєднує в собі й висоту, і падіння. Любовна фраза, коли вона одночасно не виявляє інших, наприклад, філософських означень, однобічна, нецікава, і навпаки. У Сергія Лазо лейтмотив любові виформовує впізнаваний авторський симфонізм.
Чтобы расстаться, полно причин –
И только одна, чтоб встретиться.
Только одна, чтобы любить,
Множество, чтоб не сниться,
Есть тысячи способов как убить,
И только один – родиться.


Послідовний урбанізм письменника – спосіб і, напевно, головна можливість усвідомити складність ієрархій та зв’язків світу, і таким чином, змалювати очевидність, оголеність цієї благої складності адекватною поетичною мовою.
Холодный дождь на улицах пустых,
Как будто вымер город. Сплошь безлюдье.
В горшках засохли кактус и герань
Двойные окна непрозрачно пыльны.
Здесь все часы – песочные часы,
Осталась в них всего щепотка жизни,
И некому часы перевернуть…
Мы превратились в голые деревья
И каждый тихо плачет о своем.
О чем? О счастье, о тепле, о небе?
Мову поета можна називати по-різному: метафоричною, порівняльною, барочною, гротесковою, буває, ефектно-естрадною. Від того вельми широка палітра образності, що дозволяє побачити і відчути: «влюбленный дождь украл твою походку / и за тобой, как пес, послушно бродит (…) все ведь осень, унылая плакса, в лужах плавают желтые кляксы (…) мое ненайденное счастье / мои несбывшиеся слезы / дрожат в углах твоей улыбки / и прячутся в твоих глазах».
Судячи за стилістичними і лексичними ознаками, С. Лазо – лірик, насамперед, спостерігач і знавець кохання (в очах новітнього покоління слово «кохання» навіки скомпрометоване, а от «знавець» – це круто і затребувано!) й безумовно, він шкодує за недосконалістю й непередбачуваністю (бажана й невірна femme fatale) цього універсального почуття. Це породжує притаманну поетові манеру бачити велике через мале, не мчати, а повільно, крок за кроком підніматися сходами подивувань і відкриттів, здавалось би, локального, «містечкового значення». Враження накочують як зворушення, тривожні від того, що вже збулося, але й далі ваблять далекою радістю, що має збутися тепер.
Щоб у підсумку бути винагородженим за працю душі як ангелами та Господом, так, зрозуміло, й читачами, котрі проторують шлях довжиною у 171 вірш і роман, письменникові треба вірити, що за межею реальності існує дивовижний загадковий всесвіт, де постійно змішуються буденне і театральне, печальне й комічне, сентиментальне й фарсове, недоладне й щиросердне, авантюрне і ностальгійне, провокативне і пустотливе. У Сергія Лазо все це виконане в манері неокласичної естетики, яка дає можливість відчути-побачити становлення емоції у ланцюговій реакції: «Иду по тропке узкой и крутой, / Где только небо по земным расчетам, / И ветряки за видимой чертой / Нетерпеливо машут донкихотам» – все змішалося, зіткнулося й розлетілося, дискурс і мова музики сполучені між собою.
Окрім поезій, вибране містить автобіографічний роман «Концерт для одинокого голоса с неслаженным оркестром» (цей роман вийшов друком українською і російською мовами і вже рецензувався автором цих рядків («Літературний Тернопіль», № 4 (49), 2011). Прозаїк Сергій Лазо, переповідаючи приватні факти свого життя, інтимно перевтілює їх, тому дещо випадає з дискурсу актуальної соціальної ролі суспільного деміурга. На його думку (вірніше, на думку його alter ego), неприпустимо не пригадати того, що колись було (це як вловити свої сліди, що щезнули), а якщо не пригадати, може статися непоправне і ця катастрофа забуття ніколи не зарубцюється. Світлого капіталістичного майбутнього явно не вийшло, але й світле теперішнє не дає жодної можливості зосередитися виключно на прекрасному і високому. В означеному просторі вічне поєднується зі щохвилинним, а світ одночасно жахає невідомістю і приваблює непередбачуваним. Ключова емоція письменника Сергія Лазо – трагізм теперішнього і розгубленість перед ним. На перший погляд, ця позиція далека від актуальності, панорамного бачення, голосної епохальності, але, тим не менше, не кожна зупинена мить зупинена тому, що прекрасна.
Жодне з формальних аналізів тексту не виводить до суті творчості. Творчий акт, в принципі, алогічний, непередбачуваний, раптовий, нерозсудливий. Відкриття стаються саме там, де їх не чекають. Культурний міст від Тернополя до Санкт-Петербурга - передмова успішної функції камертона для читача. Час змінює оцінки. Щоби відбулася раптова зміна кута зору, треба сильно подорослішати. Щоби відкрилися очі на джерело натхнення, котре лежить поза нами і не піддається критичному аналізові, треба вчитатися у твори Сергія Лазо: «если нет у нас завтра, пусть длится вчера (…) пока идем одной дорогой – / мы вместе. / дороги соединяют даже тех, / кто расходится. / Даже тех, кто ушел».





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-01-13 17:12:10
Переглядів сторінки твору 1255
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.13 08:27
Автор у цю хвилину відсутній