ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Femme fatale, або Вітряки і донкіхоти
Образ твору Сергій Лазо. Баловство небес: Избранное. – Санкт-Петербург, Алетейя, 2013. – 336 с. – (Серия «Русское зарубежье. Коллекция поэзии и прозы»).; іл. – Григорій Лоїк.


Письменник черпає досвід із довколишнього світу, зануреного у зло, та інтуїція митця дозволяє вловлювати сутність довгоплинних і першорядних речей. Інтуїція встановлює контакт з іншим виміром дійсності – мить втаємничення у творчість.
Не так давно видивилася в мережі і навіть занотувала, бо сподобалося: «без поэзии, без, казалось бы, этой абсолютно необязательной и даже бесполезной материи, народ окончательно и бесповоротно опустится на четвереньки и захрюкает». Не знаю, можливо, це трохи занадто, але образний напрямок вислову спонукає до роздумів.
Правдивий поет має бути схожим на свої вірші, а вірші повинні наслідувати поета ( за І. Сельвінським), тобто поет творить у поезії самого себе. Особистісний пазл письменника Сергія Лазо сприймається численними прихильниками як складна загадка, котра містить кольорові фрагменти, що треба скласти в картинку (це нагадує графічні роботи у стилі ташизму – означене без означеного). Поезія Сергія Лазо дивує емоційними несподіванками, напевно тому, що нарождена подивом поета перед безмежністю відкриттів у буденних явищах людського світу, і також тим, що відбувається з його ліричним героєм, коли він усвідомлює свою причетність до цих світів. Притягальність Сергія Лазо – у збігу особистості й стилю творчості: поет, музикант, прозаїк, драматург – у кожній іпостасі він досконалий фахівець і майстер з гурту талановитих особистостей, які, дякуючи Богові, ще не перевелись на українській землі. Людина-оркестр (за висловом Андрія Куркова), автор кількох поетичних збірок, роману в прозі, пісень, що давно стали хітами, драматичних творів, він продовжує творити, і доказом слугує збірка вибраного, про яку наразі мова.
Ще Гете говорив, що любовна лірика живиться банальностями. Талановито писати про любов – виняткова якість, проте щоби писати про кохання, самого тільки життєвого досвіду недостатньо. Любов поєднує в собі й висоту, і падіння. Любовна фраза, коли вона одночасно не виявляє інших, наприклад, філософських означень, однобічна, нецікава, і навпаки. У Сергія Лазо лейтмотив любові виформовує впізнаваний авторський симфонізм.
Чтобы расстаться, полно причин –
И только одна, чтоб встретиться.
Только одна, чтобы любить,
Множество, чтоб не сниться,
Есть тысячи способов как убить,
И только один – родиться.


Послідовний урбанізм письменника – спосіб і, напевно, головна можливість усвідомити складність ієрархій та зв’язків світу, і таким чином, змалювати очевидність, оголеність цієї благої складності адекватною поетичною мовою.
Холодный дождь на улицах пустых,
Как будто вымер город. Сплошь безлюдье.
В горшках засохли кактус и герань
Двойные окна непрозрачно пыльны.
Здесь все часы – песочные часы,
Осталась в них всего щепотка жизни,
И некому часы перевернуть…
Мы превратились в голые деревья
И каждый тихо плачет о своем.
О чем? О счастье, о тепле, о небе?
Мову поета можна називати по-різному: метафоричною, порівняльною, барочною, гротесковою, буває, ефектно-естрадною. Від того вельми широка палітра образності, що дозволяє побачити і відчути: «влюбленный дождь украл твою походку / и за тобой, как пес, послушно бродит (…) все ведь осень, унылая плакса, в лужах плавают желтые кляксы (…) мое ненайденное счастье / мои несбывшиеся слезы / дрожат в углах твоей улыбки / и прячутся в твоих глазах».
Судячи за стилістичними і лексичними ознаками, С. Лазо – лірик, насамперед, спостерігач і знавець кохання (в очах новітнього покоління слово «кохання» навіки скомпрометоване, а от «знавець» – це круто і затребувано!) й безумовно, він шкодує за недосконалістю й непередбачуваністю (бажана й невірна femme fatale) цього універсального почуття. Це породжує притаманну поетові манеру бачити велике через мале, не мчати, а повільно, крок за кроком підніматися сходами подивувань і відкриттів, здавалось би, локального, «містечкового значення». Враження накочують як зворушення, тривожні від того, що вже збулося, але й далі ваблять далекою радістю, що має збутися тепер.
Щоб у підсумку бути винагородженим за працю душі як ангелами та Господом, так, зрозуміло, й читачами, котрі проторують шлях довжиною у 171 вірш і роман, письменникові треба вірити, що за межею реальності існує дивовижний загадковий всесвіт, де постійно змішуються буденне і театральне, печальне й комічне, сентиментальне й фарсове, недоладне й щиросердне, авантюрне і ностальгійне, провокативне і пустотливе. У Сергія Лазо все це виконане в манері неокласичної естетики, яка дає можливість відчути-побачити становлення емоції у ланцюговій реакції: «Иду по тропке узкой и крутой, / Где только небо по земным расчетам, / И ветряки за видимой чертой / Нетерпеливо машут донкихотам» – все змішалося, зіткнулося й розлетілося, дискурс і мова музики сполучені між собою.
Окрім поезій, вибране містить автобіографічний роман «Концерт для одинокого голоса с неслаженным оркестром» (цей роман вийшов друком українською і російською мовами і вже рецензувався автором цих рядків («Літературний Тернопіль», № 4 (49), 2011). Прозаїк Сергій Лазо, переповідаючи приватні факти свого життя, інтимно перевтілює їх, тому дещо випадає з дискурсу актуальної соціальної ролі суспільного деміурга. На його думку (вірніше, на думку його alter ego), неприпустимо не пригадати того, що колись було (це як вловити свої сліди, що щезнули), а якщо не пригадати, може статися непоправне і ця катастрофа забуття ніколи не зарубцюється. Світлого капіталістичного майбутнього явно не вийшло, але й світле теперішнє не дає жодної можливості зосередитися виключно на прекрасному і високому. В означеному просторі вічне поєднується зі щохвилинним, а світ одночасно жахає невідомістю і приваблює непередбачуваним. Ключова емоція письменника Сергія Лазо – трагізм теперішнього і розгубленість перед ним. На перший погляд, ця позиція далека від актуальності, панорамного бачення, голосної епохальності, але, тим не менше, не кожна зупинена мить зупинена тому, що прекрасна.
Жодне з формальних аналізів тексту не виводить до суті творчості. Творчий акт, в принципі, алогічний, непередбачуваний, раптовий, нерозсудливий. Відкриття стаються саме там, де їх не чекають. Культурний міст від Тернополя до Санкт-Петербурга - передмова успішної функції камертона для читача. Час змінює оцінки. Щоби відбулася раптова зміна кута зору, треба сильно подорослішати. Щоби відкрилися очі на джерело натхнення, котре лежить поза нами і не піддається критичному аналізові, треба вчитатися у твори Сергія Лазо: «если нет у нас завтра, пусть длится вчера (…) пока идем одной дорогой – / мы вместе. / дороги соединяют даже тех, / кто расходится. / Даже тех, кто ушел».




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-01-13 17:12:10
Переглядів сторінки твору 2189
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній