Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Алібі замість доказу
Макс Кідрук. Жорстоке небо: роман. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2014. – 604 ст.; дизайнер обкладинки Віталія Котляр, художник Дмитро Ластовка
Стиль життя і стиль письма Макса Кідрука, яскравого і харизматичного прозаїка, збігаються – modus operandi послідовно обертається на modus vivendi, – саме тут, думаю, одна з причин читацької прихильності до творчості письменника. Зробити з компромісу між цими двома іпостасями життя джерело наративної форми, перетворивши літературу на алібі – це умови гри, котрі читач мусить або прийняти, або ні.
Роман «Жорстоке небо», поява якого була спричинена одержимістю автора авіацією, написаний у жанрі нуар (noir). Енергія польотів і напруга небезпеки можливої катастрофи – різноспрямовані сили, та в тексті роману вони концентруються. Стилістика провокації дозволяє інтерпретувати роман як трилер (трилер (від англ. thrill – трепет, хвилювання), тобто це жанр, націлений викликати у читача почуття тривожного очікування й страху (дякую Вікіпедії – Т. Д.).
Вибухова субстанція фабули сюжету викликає ефект агресії, пов’язаний насамперед із порушенням сталих уявлень про безпеку польотів, зокрема, літаками вітчизняного повітряного флоту. Небезпека – притягальна сила, вона дарує гостре відчуття драйву, особливо у промацуванні фізичних та емоційних меж реагування на неї, на границі між буденним і чудернацьким, між знаком і значенням… Смислові симптоми тексту провокують відчуття вивихнутого часу, наелектризованого передчуттями та спогадами.
Макс Кідрук наполегливо шукає образ-ключ, удатний поєднати оптимістичний світ молодості зі потойбічним обширом фантазійних передчуттів, передбачень, де гранично побутове проривається в небеса або повертається в доземне безчасся. Еклектика тексту – необхідна прикмета часу, що підкреслена побутовою, розмовною інтонацію й ніби підсвічена невипадковою науковістю чи життєвим спогадом. Саме це координує сюжет книги і заміщає Бога, якого помітно бракує. По суті, роман – переформована картина реальності, що утворює світіння тайни, для якої нема в словнику точного визначення, коли пересічній людині приготована роль підлеглого, а сольні партії віддано астралу. Зарахувати книгу до певного літературного стилю складно: пострадянський horror? символізм на візуальному рівні? (до того ж, ускладненість конструкції споріднена з авангардною комбінаторикою).
Не можу оминути питання смислової інфляції: у тексті думок менше, ніж подій, хоча незалежно від завеликого об’єму, роман залишається доволі зрозумілим. Думаю, що цей нонсенс компенсується поняттям overdrive (до слова, у музиці це поняття констатує жорсткість і важкість за рахунок переобтяженої сили звуку, що психологічно мотивує неусвідомлений внутрішній стан жаху).
У багатосторінковому романі не знайшла жодного абзацу, придатного для цитування. Можливо, це тому, що у Макса Кідрука процес творення є важливішим за результат: рух, гонитва, емоційна напруга, почуттєве сприйняття створюють ритм того, що відбувається і не вкладається у строгу систему канону. Можливо, це тому, що дистанціювання від реалій, відсторонена помітність, переплетення недовіри та іронії перевтілилися в пострадянську модель поведінки молодої інтелектуальної фронди.
Так чи інакше, головна інтрига для читача в тому, про що буде наступна книга письменника. Макс Кідрук перевіряє на міцність сучасний літературний процес своєю професіональною нелукавістю. У знудженій та пріснуватій повсякденності герої його книжок відкривають жахливі реальності новітніх цивілізаційних параметрів, що відокремлюють від неї, повсякденності, та й від нас, пересічних, свої замежові перспективи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алібі замість доказу
Стиль життя і стиль письма Макса Кідрука, яскравого і харизматичного прозаїка, збігаються – modus operandi послідовно обертається на modus vivendi, – саме тут, думаю, одна з причин читацької прихильності до творчості письменника. Зробити з компромісу між цими двома іпостасями життя джерело наративної форми, перетворивши літературу на алібі – це умови гри, котрі читач мусить або прийняти, або ні.
Роман «Жорстоке небо», поява якого була спричинена одержимістю автора авіацією, написаний у жанрі нуар (noir). Енергія польотів і напруга небезпеки можливої катастрофи – різноспрямовані сили, та в тексті роману вони концентруються. Стилістика провокації дозволяє інтерпретувати роман як трилер (трилер (від англ. thrill – трепет, хвилювання), тобто це жанр, націлений викликати у читача почуття тривожного очікування й страху (дякую Вікіпедії – Т. Д.).
Вибухова субстанція фабули сюжету викликає ефект агресії, пов’язаний насамперед із порушенням сталих уявлень про безпеку польотів, зокрема, літаками вітчизняного повітряного флоту. Небезпека – притягальна сила, вона дарує гостре відчуття драйву, особливо у промацуванні фізичних та емоційних меж реагування на неї, на границі між буденним і чудернацьким, між знаком і значенням… Смислові симптоми тексту провокують відчуття вивихнутого часу, наелектризованого передчуттями та спогадами.
Макс Кідрук наполегливо шукає образ-ключ, удатний поєднати оптимістичний світ молодості зі потойбічним обширом фантазійних передчуттів, передбачень, де гранично побутове проривається в небеса або повертається в доземне безчасся. Еклектика тексту – необхідна прикмета часу, що підкреслена побутовою, розмовною інтонацію й ніби підсвічена невипадковою науковістю чи життєвим спогадом. Саме це координує сюжет книги і заміщає Бога, якого помітно бракує. По суті, роман – переформована картина реальності, що утворює світіння тайни, для якої нема в словнику точного визначення, коли пересічній людині приготована роль підлеглого, а сольні партії віддано астралу. Зарахувати книгу до певного літературного стилю складно: пострадянський horror? символізм на візуальному рівні? (до того ж, ускладненість конструкції споріднена з авангардною комбінаторикою).
Не можу оминути питання смислової інфляції: у тексті думок менше, ніж подій, хоча незалежно від завеликого об’єму, роман залишається доволі зрозумілим. Думаю, що цей нонсенс компенсується поняттям overdrive (до слова, у музиці це поняття констатує жорсткість і важкість за рахунок переобтяженої сили звуку, що психологічно мотивує неусвідомлений внутрішній стан жаху).
У багатосторінковому романі не знайшла жодного абзацу, придатного для цитування. Можливо, це тому, що у Макса Кідрука процес творення є важливішим за результат: рух, гонитва, емоційна напруга, почуттєве сприйняття створюють ритм того, що відбувається і не вкладається у строгу систему канону. Можливо, це тому, що дистанціювання від реалій, відсторонена помітність, переплетення недовіри та іронії перевтілилися в пострадянську модель поведінки молодої інтелектуальної фронди.
Так чи інакше, головна інтрига для читача в тому, про що буде наступна книга письменника. Макс Кідрук перевіряє на міцність сучасний літературний процес своєю професіональною нелукавістю. У знудженій та пріснуватій повсякденності герої його книжок відкривають жахливі реальності новітніх цивілізаційних параметрів, що відокремлюють від неї, повсякденності, та й від нас, пересічних, свої замежові перспективи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
