ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віта Парфенович
2019.08.20 22:23
Він тихо постукав у двері готельного номеру. Ліна відчула, що то саме він. Він прийшов,бо імпульс було відправлено. Затаївши дихання, Ліна ще раз прислухалася. Серце шалено гупотіло. Стук-стук-стук – три рази, як і передбачала. Тричі – ніби за таємничо

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Сонячна Принцеса
2019.08.19 12:04
Де я тебе чекала -
танув сніг
у снах моіх,
у сонячному герці...
У кожному такому
дивосні -
зорею сходив
у моєму серці...

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Артамонов (1992) / Поеми

 Ньярлатхотеп

З Єгипту врешті вийшов темний той дивак,
Якому чернь вклонялася покірно:
Весь в таїнах й гордині непомірній,
Себе у захід сонця він одяг.
Вся світова юрба схилилася в поклоні,
Нездатна пана свого втямити слова:
Коли він говорив, здригалася земля,
А дикий звір лизав його долоні.

Прийшло невдовзі зло з незнаних берегів,
Де шпилі золоті ховались в травах вільно;
У тріщину в землі світанок божевільний
Жбурнув хиткі будівлі міст людських.
Так, знищивши все створене у грі,
Здмухнув безглуздий Хаос пил з лиця Землі.

(Г. Лавкрафт).

Ньярлатхотеп… Повзучий хаос… Я залишився останнім… Хай пустка почує мою оповідь…

Я не пригадую точно, коли це почалося – відбувалося це багато місяців тому. Жахливе напруження було безмежним. До політичних та суспільних змін долучилося незвичне та тяжке передчуття прихованої фізичної загрози; загрози, що охоплювала усе, такої загрози, яку можна уявити хіба що в найстрахітливіших нічних мареннях. Я пригадую людей, що проходили з блідими обличчями, сповненими стурбованості; шепіт розносив попередження та пророцтва – ніхто не насмілювався свідомо повторити їх, ба більше, визнати, що вони взагалі звучали.

Відчуття жахливої провини володіло країною, і міжзоряна темна безодня випромінювала потоки холоду, що змушував здригатися кожного, хто залишався наодинці у пітьмі. Ніби якийсь демон спотворив звичну послідовність пір року – довга осіння спека породжувала страх, і кожен відчував, що земля, навіть увесь Всесвіт, вийшов з-під контролю знаних богів чи сил, і заволоділи ним боги чи сили, що до цього часу залишалися невідомими.

А потім з Єгипту прийшов Ньярлатхотеп. Ким він був, ніхто не міг сказати, але мав він древню кров у жилах та зовнішність Фараона. Чернь вклонялася, лише побачивши його, не знаючи чому. Він проголосив себе повсталим з пітьми двадцяти семи століть; знання його походили не з цієї планети. В землі цивілізовані ввійшов Ньярлатхотеп, ця струнка та смуглява потвора; він купляв дивні скляні та металеві інструменти, створюючи з них дещо значно більш дивне.

Він багато говорив про науки – електрику та психологію – і влаштовував демонстрації своєї могутності, залишаючи глядачів приголомшеними та підносячи свою славу до невимовних вершин. Люди, здригаючись, радили іншим побачити Ньярлатхотепа. І там, куди йшов Ньярлатхотеп, зникав спокій; перші години після опівночі роздирали крики від нічних жахіть. Ще ніколи ці крики не набували масштабу значної суспільної проблеми. Мудрі люди навіть почали шкодувати про своє безсилля заборонити сон після опівночі, щоб зойки у містах менше тривожили блідий та сповнений жалю місяць, що мерехтів у повільній зеленуватій течії, розділеній мостами, та старі шпилі будинків, що розсипалися під хворобливим небом.

Я пам’ятаю, коли Ньярлатхотеп прийшов до мого міста – великого, старого, страхітливого міста незліченних злочинів. Мій друг розповів мені про нього, про його великий вплив та захоплюючі одкровення, і я запалав бажанням побачити таємниці, про які всі лише й говорили. Друг казав, що вони жахливі та приголомшливі – здатні перевершити найпалкіші уявлення; те, що з’являлося на екрані в затемненій кімнаті, передрікало події, які лише Ньярлатхотеп насмілювався передрікати; в бризках його іскр люди втрачали те, що раніше ніколи не могли втратити – те, що можна було побачити лише в їхніх очах. Нарешті, я чув розмови, ніби ті, хто знають Ньярлатхотепа, споглядали те, чого інші не бачили.

Спекотною осінню я вирушив у ніч разом з невпинним натовпом, щоб побачити Ньярлатхотепа; у задушливу ніч, нескінченними сходами до кімнати зі спертим повітрям. В тінях на екрані я розрізняв обриси балахонів серед руїн, та жовті злі пики, що визирали з-за повалених монументів. І я бачив битву світу з пітьмою та хвилями руйнацій з далеких просторів; коловорот та піну; запеклу боротьбу навколо блідого, холодного сонця. Потім іскри розпочали свій заворожуючий політ навколо голів глядачів, і волосся стало дибки, коли тіні, більш гротескні, ніж я здатен висловити, вийшли та спочили на головах. І коли я, виваженіший та освіченіший за інших, вимовив тремтливо свій протест щодо «шахрайства» та «статичної електрики», Ньярлатхотеп вивів усіх нас геть, спустив сходами, від яких голова йшла обертом, та повернув на сирі, спекотні, пусті вулиці.

Я гучно закричав, мовляв, я не злякався, та й нема було від чого лякатися – інші також скористалися моїм прикладом, щоб заспокоїтися. Ми запевняли одне одного, що місто залишилося тим самим, що воно не загинуло. І коли електричні ліхтарі почали згасати, ми почали сварити електричну компанію та сміятися над нашими божевільними обличчями.

Здається, після узалежнення від зеленкуватого світла місяця, ми відчули сходження з нього чогось таємничого, та почали неусвідомлено згруповуватися, ніби знаючи, куди йти, хоча, подумати про цей шлях в нас не вистачало сміливості. Поглянувши на бруківку, ми помітили, що замість деяких каменів з неї тягнуться стебла трави, а де-не-де видніються залишки іржавої металевої лінії, якою ходили трамваї. Врешті, побачили ми й сам трамвай, самотній, з вибитими вікнами, він лежав на боці, втративши свою колію. Озирнувшись на горизонт, ми не могли знайти третю башту біля річки, і відмітили для себе, що силует другої мав пошкоджену верхівку. Потім ми розділилися на невеличкі групи та розійшлися в різних напрямках. Одна з груп зникла, попростувавши вузькою алеєю зліва та залишаючи за собою лише шокуюче слух відлуння стогнань. Інша через порослий бур’янами вхід спустилася до метро, завиваючи там з божевільним реготом. Моя ж колона вийшла на відкриту місцину, й раптом нас охопив холод, чужий для цієї спекотної осені; вибравшись на темний пустир, ми опинилися серед блиску пекельного місяця на зловісних снігах. Через ці безкраї, незбагненні сніги пролягав лише один шлях – в безодню, що виглядала ще більш чорною через блискучі сніжні стіни. Колона, що заворожено тяглася вглиб безодні, здавалася дуже вузькою. Я барився позаду – чорна тріщина в зеленуватому снігу лякала мене і, здавалося, до мене донісся відгомін тривожного завивання, коли мої товариші зникли в пітьмі; але я не мав сил втриматися на місці. Зниклі вабили мене, і я ніби пропливав між титанічними кучугурами, охоплений тремтінням та страхом, прямо в темний коловорот неуявного.

Разюче сприйнятливі, безмовно несамовиті, лише боги можуть розповісти про це. Хвороблива, чутлива тінь корчиться в руках, які не є руками, та сліпо кружляє позаду жахливих ночей гниючого творіння; тіла мертвих світів з ранами, що колись були містами; цвинтарні вітри, що зносять бліді зірки та позбавляють їх мерехтіння. З-за меж світів – розмиті примари страхітливих речей; наполовину помітні колони неосвячених храмів, що спочивають на безіменних скелях в підніжжях простору та простягаються до запаморочливої пустки над сферами світла та пітьми. І все це огидне кладовище Всесвіту пронизується приглушеним, зводячим з розуму стукотом барабанів та тонким, монотонним ниттям богохульних флейт, що йдуть з незбагненних, позбавлених світла камер за межами Часу; мерзенні звуки, під які танцюють повільно, незграбно та абсурдно гігантські, похмурі далекі боги – сліпі, безмовні, безглузді гаргульї, чиєю душею є Ньярлатхотеп.


2015 р.

(Переклад поеми Говарда Філіпса Лавкрафта "Nyarlathotep" з англійської мови. Посилання на текст оригіналу: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/fiction/n.aspx).






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-02-08 01:21:29
Переглядів сторінки твору 1595
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.812 / 5.5  (4.586 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.351 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2017.04.08 17:19
Автор у цю хвилину відсутній