
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Вербовецька (1956) /
Проза
«Страшні не ви - страшне те що вас породило»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Страшні не ви - страшне те що вас породило»
Реалії сьогодення
Уже, майже, 2 дні сидів семирічний Максимчик з малою сестричкою Сашею в підвалі будинку. Він прислухався. Вибухи затихли, тільки ще зрідка вчувалися автоматні черги. Саша уже і не плакала. Була вона в безпамятстві чи спала Максим не знав. Він радів що вона мовчить і їх не почують ті солдати які забрали маму. Саша просила пити і мама пішла пошукати води, більше вона не повернулась. По дорозі назад її перехопили та заштовхали в машину. Так і не донесла вона дітям тієї маленької пляшечки з водою. Не дали. Хлопчик бачив все. Він не добіг – не встиг. Та мамин останній крик він запам,ятає на все життя. Вона прощалася з ними і просила його берегти Сашу. Її прощальний крик відчаю. Він буде з дітьми завжди. У них не буде її могили, її могила у них в душі – це той крик за ними. Крім мами у них не було вже нікого. Бабуся, тато, сусіди загинули у них на очах. «Смерчі-гради» відібрали уже всіх. Хлопчик мав би вже вчитися в першому класі. Бігати, пустувати зі своїми ровесниками. Та війна забрала його безтурботне дитинство. Все те, що він уже встиг побачити за своє коротке життя, зробило з нього майже дорослу людину. Як дивно про це чути в наш час.
Варвари 21 століття! Вам подобаються смерті, муки, сироти? Тоді вас використовують за призначенням. «Страшны ли вы? Страшно то, что вас породило» . Ці слова в устах Олега Кошового, донесені до нас автором «Молодої гвардії», актуальні і донині. Кому насправді потрібно знищувати нас? Хто цей кровожадний монстр? Напевно це вже не людина. Та Максимчик нічого про це не знав. Діти поза політикою. Він просто хотів житии. В той рюкзак, який колись купили йому мама з татом для першого класу, зараз посадив він, зовсім легеньку від голоду, сестричку і пішов. Він не знав куди йде. Але залишитись - загинути. Це дитина відчувала інстинктивно. Вони дійдуть. Вони знайдуть людей, не всі ж монстри. От тільки як дійти. Кругом горіли дерева, будинки. Лежали чи то вбиті, чи поранені. По мертвій матері повзали новонароджені цуценята, маленькі, ще сліпі, не знаючи, що її вже немає з ними. Він постояв біля них. Куди ж іти? Він пішов вперед. Пожарищам не було кінця. Уже і місто закінчувалось. Куди далі? Але стояти не можна. Перед ним лежала дорога. По ній він і пішов. Скільки часу він ішов? Знову якісь розбиті хатки. Це вже село. Тут вони зупиниться. Тут є вода. Людей ніде не було. Живих не було. Були могили, прямо в дворах та на городах. Валялись вбиті собаки. На все село, яке смерчі зрівняли з землею, вцілів єдинний, чийсь зовсім невеликий хлівчик. Туди вони і направились. Опритомнівши, сестра заплакала. Просила їсти, кликала маму. Максим приніс води, напоїв сестру. Залишивши її на сіні в хлівчику, хлопчина пішов бродити по згарищах, поки не провалився в чийсь, майже доверху наповнений припасами, погрібець. Бог пожалів цих дітей, напевно мама дуже за них просила. Від голоду вони врятовані. А від іншого? Хто знайде їх та вивезе в безпечне місце, поки таке ще на Україні є.
Уже, майже, 2 дні сидів семирічний Максимчик з малою сестричкою Сашею в підвалі будинку. Він прислухався. Вибухи затихли, тільки ще зрідка вчувалися автоматні черги. Саша уже і не плакала. Була вона в безпамятстві чи спала Максим не знав. Він радів що вона мовчить і їх не почують ті солдати які забрали маму. Саша просила пити і мама пішла пошукати води, більше вона не повернулась. По дорозі назад її перехопили та заштовхали в машину. Так і не донесла вона дітям тієї маленької пляшечки з водою. Не дали. Хлопчик бачив все. Він не добіг – не встиг. Та мамин останній крик він запам,ятає на все життя. Вона прощалася з ними і просила його берегти Сашу. Її прощальний крик відчаю. Він буде з дітьми завжди. У них не буде її могили, її могила у них в душі – це той крик за ними. Крім мами у них не було вже нікого. Бабуся, тато, сусіди загинули у них на очах. «Смерчі-гради» відібрали уже всіх. Хлопчик мав би вже вчитися в першому класі. Бігати, пустувати зі своїми ровесниками. Та війна забрала його безтурботне дитинство. Все те, що він уже встиг побачити за своє коротке життя, зробило з нього майже дорослу людину. Як дивно про це чути в наш час.
Варвари 21 століття! Вам подобаються смерті, муки, сироти? Тоді вас використовують за призначенням. «Страшны ли вы? Страшно то, что вас породило» . Ці слова в устах Олега Кошового, донесені до нас автором «Молодої гвардії», актуальні і донині. Кому насправді потрібно знищувати нас? Хто цей кровожадний монстр? Напевно це вже не людина. Та Максимчик нічого про це не знав. Діти поза політикою. Він просто хотів житии. В той рюкзак, який колись купили йому мама з татом для першого класу, зараз посадив він, зовсім легеньку від голоду, сестричку і пішов. Він не знав куди йде. Але залишитись - загинути. Це дитина відчувала інстинктивно. Вони дійдуть. Вони знайдуть людей, не всі ж монстри. От тільки як дійти. Кругом горіли дерева, будинки. Лежали чи то вбиті, чи поранені. По мертвій матері повзали новонароджені цуценята, маленькі, ще сліпі, не знаючи, що її вже немає з ними. Він постояв біля них. Куди ж іти? Він пішов вперед. Пожарищам не було кінця. Уже і місто закінчувалось. Куди далі? Але стояти не можна. Перед ним лежала дорога. По ній він і пішов. Скільки часу він ішов? Знову якісь розбиті хатки. Це вже село. Тут вони зупиниться. Тут є вода. Людей ніде не було. Живих не було. Були могили, прямо в дворах та на городах. Валялись вбиті собаки. На все село, яке смерчі зрівняли з землею, вцілів єдинний, чийсь зовсім невеликий хлівчик. Туди вони і направились. Опритомнівши, сестра заплакала. Просила їсти, кликала маму. Максим приніс води, напоїв сестру. Залишивши її на сіні в хлівчику, хлопчина пішов бродити по згарищах, поки не провалився в чийсь, майже доверху наповнений припасами, погрібець. Бог пожалів цих дітей, напевно мама дуже за них просила. Від голоду вони врятовані. А від іншого? Хто знайде їх та вивезе в безпечне місце, поки таке ще на Україні є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію