ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2020.10.27 21:23
Ще чарчину подає гарсон...
Як не пити, де себе подіть?
...у тривожний опівнічний сон
Надійшла до мене, мов тоді,
Як були весняно-молоді,
Ти, моя коханко чарівна,
Диводіва зоряних надій
Виливу шаленого вина,

Євген Федчук
2020.10.27 19:52
Микола ще недавно на Січі,
Три роки, як почав козакувати
Та вже устиг навчитися багато,
Бо ж їх козак-харакнерник учив.
І шаблею вже добре володів,
І з лука вмів без промаху вціляти.
Та й ворога в степу прослідкувати
Так, щоб його ніхто не углядів.

Борис Костиря
2020.10.27 16:57
На могилу майстра приходять, ніби на прощу,
Вічні пілігрими тіла і душі.
Могила майстра розносить
Потужну енергетику.
На ній лежать свіжі квіти.
Штучних тут не знайти.
Майстра тут немає, він розвіявся
У безлічі трав і тисячах сторінок

Ігор Шоха
2020.10.27 11:34
Усі дурисвіти розумні,
але юрмі усе одно,
що і її пошиє в дурні
непотопаюче лайно.

Лакею все іще здається,
що він у нації кумир –
там, де нема душі і серця,

Тетяна Левицька
2020.10.27 11:21
Планета Земля не єдина родина.
Домівки людей потопають в деревах.
Криниця, лелека, порічка під тином,
Онуки і люблячі діти, а рейвах

І безлад, неспокій у душах постійний,
Нам не розгребти скільки б не намагались.
У світі іуд - катаклізми і війни

Іван Потьомкін
2020.10.27 11:18
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати,
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика зак

Микола Соболь
2020.10.27 08:35
Невігласом жити легше у світі,
лексичний запас не муляє мозок
і матюками слова підігріти…
Дам попугайчику літер і проса.

Літер не хочеш? То на тільки проса.
Ситому краще, бо голод не тітка…
Бути героєм на відстані просто,

Сергій Губерначук
2020.10.27 08:30
Чорний квадрат Малевича.
Віолончель Ростроповича.
Сто фуете царевича
на полотні Григоровича.

Кава, шинок, пів сандвіча
в центрі старого Дрогобича.
Спів Василя Зінкевича.

Дума Козак
2020.10.27 07:48
Осінній дощ змиває поторочу
твоїх незрозумілих почуттів,
але твій голос я почути хочу,
а бачити тебе – і поготів!

Поглянути в глибокі твої очі,
зануритися в серця таїну…
Душа нікого бачити не хоче,

Тетяна Левицька
2020.10.26 23:48
Страшно до потери
мысли кутать в дрожь.
Я закрою двери...
Больше не войдешь
ты легко, небрежно,
светлый, озорной,
не промолвишь нежно,
хорошо с тобой

Серго Сокольник
2020.10.26 17:06
В минуле нема вороття,
Хоч тепло там... Це ми пізнали...
Чи ти пам"ятаєш, дитя,
Оці, що колись колисали,
Простягнуті руки мої
До тебе... Дитятко, дитятко...
Як слухали ми солов"їв
Із мамою... Я тобі батька

Роксолана Вірлан
2020.10.26 16:06
Не зійшлися зорі в обрі тому,
Вітер хмари вергнув набакир.
Гай не знав, що по осінній втомі
Град ударить, наче сто сокир.

Вдарить гостро по гілках безлистих
І по стеблах вимлілих і ще -
Най би він не звівся в чорнім свисті" -

Ігор Федів
2020.10.26 11:42
У струни доля б’є і нотами печалі
Записує мелодію душі,
А часу течія, намотує спіралі,
Несе її поволі до межі.

У струни доля б’є, аби почули люди,
Які ідуть самотньо у імлі,
І звуками її, наповнюючи груди,

Сергій Губерначук
2020.10.26 11:23
Я квітну, люба радосте, й тужу
на купині бездонного болота.
І вшир, і вглиб земного дренажу
щоденно просувається робота.

Людське хробаччя їсть, ніяк не з’їсть
маленькі зародки, закінчені останки.
А я тут зріс: мов при порозі гість,

Ігор Герасименко
2020.10.26 10:47
Настрій несподівано зів’яв.
На добу чи довше задощило,
і барвиста сонячна сім’я
сприйняла ту зливу не тужливо.

Змилися печалі, попливли
у плаксиві далі… Ще не пізно:
і в лазур з пожовклої трави

Ігор Шоха
2020.10.26 08:11
Неможливо зупинити час
і вертіти, як цигани, сонце,
та вертають у минуле нас
міражі дитячі у віконці.

У віконці – море чарівне,
у якому, наче очі, світять
зорі і виманює мене
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Вербовецька (1956) / Проза

  «Страшні не ви - страшне те що вас породило»
Реалії сьогодення
Уже, майже, 2 дні сидів семирічний Максимчик з малою сестричкою Сашею в підвалі будинку. Він прислухався. Вибухи затихли, тільки ще зрідка вчувалися автоматні черги. Саша уже і не плакала. Була вона в безпамятстві чи спала Максим не знав. Він радів що вона мовчить і їх не почують ті солдати які забрали маму. Саша просила пити і мама пішла пошукати води, більше вона не повернулась. По дорозі назад її перехопили та заштовхали в машину. Так і не донесла вона дітям тієї маленької пляшечки з водою. Не дали. Хлопчик бачив все. Він не добіг – не встиг. Та мамин останній крик він запам,ятає на все життя. Вона прощалася з ними і просила його берегти Сашу. Її прощальний крик відчаю. Він буде з дітьми завжди. У них не буде її могили, її могила у них в душі – це той крик за ними. Крім мами у них не було вже нікого. Бабуся, тато, сусіди загинули у них на очах. «Смерчі-гради» відібрали уже всіх. Хлопчик мав би вже вчитися в першому класі. Бігати, пустувати зі своїми ровесниками. Та війна забрала його безтурботне дитинство. Все те, що він уже встиг побачити за своє коротке життя, зробило з нього майже дорослу людину. Як дивно про це чути в наш час.
Варвари 21 століття! Вам подобаються смерті, муки, сироти? Тоді вас використовують за призначенням. «Страшны ли вы? Страшно то, что вас породило» . Ці слова в устах Олега Кошового, донесені до нас автором «Молодої гвардії», актуальні і донині. Кому насправді потрібно знищувати нас? Хто цей кровожадний монстр? Напевно це вже не людина. Та Максимчик нічого про це не знав. Діти поза політикою. Він просто хотів житии. В той рюкзак, який колись купили йому мама з татом для першого класу, зараз посадив він, зовсім легеньку від голоду, сестричку і пішов. Він не знав куди йде. Але залишитись - загинути. Це дитина відчувала інстинктивно. Вони дійдуть. Вони знайдуть людей, не всі ж монстри. От тільки як дійти. Кругом горіли дерева, будинки. Лежали чи то вбиті, чи поранені. По мертвій матері повзали новонароджені цуценята, маленькі, ще сліпі, не знаючи, що її вже немає з ними. Він постояв біля них. Куди ж іти? Він пішов вперед. Пожарищам не було кінця. Уже і місто закінчувалось. Куди далі? Але стояти не можна. Перед ним лежала дорога. По ній він і пішов. Скільки часу він ішов? Знову якісь розбиті хатки. Це вже село. Тут вони зупиниться. Тут є вода. Людей ніде не було. Живих не було. Були могили, прямо в дворах та на городах. Валялись вбиті собаки. На все село, яке смерчі зрівняли з землею, вцілів єдинний, чийсь зовсім невеликий хлівчик. Туди вони і направились. Опритомнівши, сестра заплакала. Просила їсти, кликала маму. Максим приніс води, напоїв сестру. Залишивши її на сіні в хлівчику, хлопчина пішов бродити по згарищах, поки не провалився в чийсь, майже доверху наповнений припасами, погрібець. Бог пожалів цих дітей, напевно мама дуже за них просила. Від голоду вони врятовані. А від іншого? Хто знайде їх та вивезе в безпечне місце, поки таке ще на Україні є.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-03-13 19:58:46
Переглядів сторінки твору 541
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2015.07.27 13:39
Автор у цю хвилину відсутній