Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Вербовецька (1956) /
Проза
«Страшні не ви - страшне те що вас породило»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Страшні не ви - страшне те що вас породило»
Реалії сьогодення
Уже, майже, 2 дні сидів семирічний Максимчик з малою сестричкою Сашею в підвалі будинку. Він прислухався. Вибухи затихли, тільки ще зрідка вчувалися автоматні черги. Саша уже і не плакала. Була вона в безпамятстві чи спала Максим не знав. Він радів що вона мовчить і їх не почують ті солдати які забрали маму. Саша просила пити і мама пішла пошукати води, більше вона не повернулась. По дорозі назад її перехопили та заштовхали в машину. Так і не донесла вона дітям тієї маленької пляшечки з водою. Не дали. Хлопчик бачив все. Він не добіг – не встиг. Та мамин останній крик він запам,ятає на все життя. Вона прощалася з ними і просила його берегти Сашу. Її прощальний крик відчаю. Він буде з дітьми завжди. У них не буде її могили, її могила у них в душі – це той крик за ними. Крім мами у них не було вже нікого. Бабуся, тато, сусіди загинули у них на очах. «Смерчі-гради» відібрали уже всіх. Хлопчик мав би вже вчитися в першому класі. Бігати, пустувати зі своїми ровесниками. Та війна забрала його безтурботне дитинство. Все те, що він уже встиг побачити за своє коротке життя, зробило з нього майже дорослу людину. Як дивно про це чути в наш час.
Варвари 21 століття! Вам подобаються смерті, муки, сироти? Тоді вас використовують за призначенням. «Страшны ли вы? Страшно то, что вас породило» . Ці слова в устах Олега Кошового, донесені до нас автором «Молодої гвардії», актуальні і донині. Кому насправді потрібно знищувати нас? Хто цей кровожадний монстр? Напевно це вже не людина. Та Максимчик нічого про це не знав. Діти поза політикою. Він просто хотів житии. В той рюкзак, який колись купили йому мама з татом для першого класу, зараз посадив він, зовсім легеньку від голоду, сестричку і пішов. Він не знав куди йде. Але залишитись - загинути. Це дитина відчувала інстинктивно. Вони дійдуть. Вони знайдуть людей, не всі ж монстри. От тільки як дійти. Кругом горіли дерева, будинки. Лежали чи то вбиті, чи поранені. По мертвій матері повзали новонароджені цуценята, маленькі, ще сліпі, не знаючи, що її вже немає з ними. Він постояв біля них. Куди ж іти? Він пішов вперед. Пожарищам не було кінця. Уже і місто закінчувалось. Куди далі? Але стояти не можна. Перед ним лежала дорога. По ній він і пішов. Скільки часу він ішов? Знову якісь розбиті хатки. Це вже село. Тут вони зупиниться. Тут є вода. Людей ніде не було. Живих не було. Були могили, прямо в дворах та на городах. Валялись вбиті собаки. На все село, яке смерчі зрівняли з землею, вцілів єдинний, чийсь зовсім невеликий хлівчик. Туди вони і направились. Опритомнівши, сестра заплакала. Просила їсти, кликала маму. Максим приніс води, напоїв сестру. Залишивши її на сіні в хлівчику, хлопчина пішов бродити по згарищах, поки не провалився в чийсь, майже доверху наповнений припасами, погрібець. Бог пожалів цих дітей, напевно мама дуже за них просила. Від голоду вони врятовані. А від іншого? Хто знайде їх та вивезе в безпечне місце, поки таке ще на Україні є.
Уже, майже, 2 дні сидів семирічний Максимчик з малою сестричкою Сашею в підвалі будинку. Він прислухався. Вибухи затихли, тільки ще зрідка вчувалися автоматні черги. Саша уже і не плакала. Була вона в безпамятстві чи спала Максим не знав. Він радів що вона мовчить і їх не почують ті солдати які забрали маму. Саша просила пити і мама пішла пошукати води, більше вона не повернулась. По дорозі назад її перехопили та заштовхали в машину. Так і не донесла вона дітям тієї маленької пляшечки з водою. Не дали. Хлопчик бачив все. Він не добіг – не встиг. Та мамин останній крик він запам,ятає на все життя. Вона прощалася з ними і просила його берегти Сашу. Її прощальний крик відчаю. Він буде з дітьми завжди. У них не буде її могили, її могила у них в душі – це той крик за ними. Крім мами у них не було вже нікого. Бабуся, тато, сусіди загинули у них на очах. «Смерчі-гради» відібрали уже всіх. Хлопчик мав би вже вчитися в першому класі. Бігати, пустувати зі своїми ровесниками. Та війна забрала його безтурботне дитинство. Все те, що він уже встиг побачити за своє коротке життя, зробило з нього майже дорослу людину. Як дивно про це чути в наш час.
Варвари 21 століття! Вам подобаються смерті, муки, сироти? Тоді вас використовують за призначенням. «Страшны ли вы? Страшно то, что вас породило» . Ці слова в устах Олега Кошового, донесені до нас автором «Молодої гвардії», актуальні і донині. Кому насправді потрібно знищувати нас? Хто цей кровожадний монстр? Напевно це вже не людина. Та Максимчик нічого про це не знав. Діти поза політикою. Він просто хотів житии. В той рюкзак, який колись купили йому мама з татом для першого класу, зараз посадив він, зовсім легеньку від голоду, сестричку і пішов. Він не знав куди йде. Але залишитись - загинути. Це дитина відчувала інстинктивно. Вони дійдуть. Вони знайдуть людей, не всі ж монстри. От тільки як дійти. Кругом горіли дерева, будинки. Лежали чи то вбиті, чи поранені. По мертвій матері повзали новонароджені цуценята, маленькі, ще сліпі, не знаючи, що її вже немає з ними. Він постояв біля них. Куди ж іти? Він пішов вперед. Пожарищам не було кінця. Уже і місто закінчувалось. Куди далі? Але стояти не можна. Перед ним лежала дорога. По ній він і пішов. Скільки часу він ішов? Знову якісь розбиті хатки. Це вже село. Тут вони зупиниться. Тут є вода. Людей ніде не було. Живих не було. Були могили, прямо в дворах та на городах. Валялись вбиті собаки. На все село, яке смерчі зрівняли з землею, вцілів єдинний, чийсь зовсім невеликий хлівчик. Туди вони і направились. Опритомнівши, сестра заплакала. Просила їсти, кликала маму. Максим приніс води, напоїв сестру. Залишивши її на сіні в хлівчику, хлопчина пішов бродити по згарищах, поки не провалився в чийсь, майже доверху наповнений припасами, погрібець. Бог пожалів цих дітей, напевно мама дуже за них просила. Від голоду вони врятовані. А від іншого? Хто знайде їх та вивезе в безпечне місце, поки таке ще на Україні є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
