ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
11:26
А таки... буває де-не-де,
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
що один баран із булавою
не іде...
але людей веде
у чужу кошару за собою.
***
А злодієві інше не дано
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Вербовецька (1956) /
Проза
Собаче життя Біма і Ромки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Собаче життя Біма і Ромки.
Реалії сьогодення.
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію