Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Вербовецька (1956) /
Проза
Собаче життя Біма і Ромки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Собаче життя Біма і Ромки.
Реалії сьогодення.
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
