Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Вербовецька (1956) /
Проза
Собаче життя Біма і Ромки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Собаче життя Біма і Ромки.
Реалії сьогодення.
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
Бім ішов «світ за очі», думаючи про те, що не дуже-то весело народитися на вулиці. Безпороднгий пес, він цілий день провів заглядаючи в очі перехожих в надії що хтось таки здогадається та кине йому що-небудь – він з,їв би все. Але люди, відводячи погляд, бігли далі. Вони і один одного не хотіли розуміти, а тут якийсь бродячий пес. Знову прийдеться, засинаючи, мріяти про недоїдки. Бім брів по-нічному місту. Йому не пощастило. Він народився, як кажуть люди, в «спальному районі» цього великого міста. Можливо тому багато поживних недоїдків люди не викидали. Вони і самі з радістю з,їдали все що мали. До опівночі ходив Бім під вікнами. А тим часом наступала осінь зі своїми дощами та холодними вітрами, а тоді і зима. Нічого доброго це не віщувало. Голодний і замерзлий Бім довго ще думав про те, що він самий нещасний собака на цьому світі і колись таки загине, якщо не з голоду то під колесами іномарки. Іншої перспективи у Біма не було.
*
А на другому кінці, цього великого міста, в іншому «спальному районі» «світ за очі» йшов маленький, майже п,ятирічний, хлопчик Ромка. Його батьки загинули під колеспми однієї з тих іномарок, яких так боявся Бім. А Ромці відкривалась перспектива загинути з голоду. «Добрі родичі» забрали їх квартиру, а пізніше буркнувши «потеряйся», виштовхнули його за двері. Йдучи біля під,їздів, Ромка надіявся що перехожі здогадаються як він хоче їсти. Але люди поспіхом бігли далі. Та Ромці пощастило більше. Біля одного обшарпаного під,їзду на нього наткнулася зовсім старенька бабуся. Вона відразу здогадалася чого найбільше хочеться Ромці. Мовчки взяла його за руку і вони пішли туди де вона жила. Це була зовсім маленька квартирка на першому поверсі. Ромка, відчувши себе в безпеці, відразу ж заснув на коврику біля дверей. Бабуся заплакала і сіла біля нього. Вона вже не мала сили взяти його на руки і покласти на єдинне в квартирі ліжечко. Відтепер Ромка більше не ходив від під,їзду до під,їзду. Вони з бабусею ходили до базару. Там під парканом бабуся довго сиділа, простягнувши руку, а Ромка грався поряд. Надвечір, порахувавши копійки, вони йшли до магазину де бабуся купувала хліб, а іноді навіть молоко для Ромки. Він дуже любив те молоко, тільки не розумів чому бабуся його не любить і все віддає йому, воно ж таке смачне. Ромка відразу випивав все до останньої краплі. Бабуся хлопчика дуже полюбила. Колись давно вона так любила свого кота, але той помер від старості, тепер Ромку – він теж був ласкавий.
Та не все так погано. В їхнбому житті був один цікавий день. В цей день гроші їм приносили прямо в квартиру. Це називалось «пенсія».
І Ромку це завжди дуже веселило. Він здогадувався – це якась смішна гра. Одна тьотя приходила і приносила гроші, а інша приходила і відразу ж їх забирала. Це сусідка так допомагала старенькій заплатити за квартплату та, якісь не зрозумілі для дитини, комунальні послуги. Тих грошей «пенсія» якраз вистачало щоб заплатити за квартиру і майже нічого не залишалось. Але це їх не лякало. Вони ж кожного дня ходили до базару сидіти під парканом. Чого ж їм боятися? Та на жаль наступила осінь, а далі і зима. Їм все холодніше ставало під тим парканом. І сталося найгірше – старенька злягла. Вона лежала на їх єдинному ліжечку, а Ромка сидів поряд. Бабуся все спала. Хлопчик уже давно нічого не їв. Він пам,ятав куди потрібно іти. І от їх з бабусею паркан. Потрібно сісти на землю і простягнути руку. Коли довго отак посидіти можна отримати ті гроші на хліб. А може і молоко? Довго сидів він на їх з бабусею місці. Але сьогодні людям було не до нього. Вони сміялися, вітали один одного з наступаючим новим роком і бігли далі, відводячи від Ромки погляд – це псувало їх святковий нвстрій.
Вже зовсім стемніло. Пішов сніг. Останні заклопотані перехожі вже і не дивились на дитину. А сніг все йшов та йшов. Це були дуже красиві сніжинки. Ромці було приємно на них дивитись. Від голоду зір у нього потм,янів і він почав засинати. Наче ввісні побачив він своїх померлих батьків. Вони підійшли до нього. Тато, як завжди, взяв його на руки і вони втрьох перенеслися в казкову країну. Там було все що необхідно людині.Був там і красивий зелений луг, і дивні квіти, і смачні ягідки, а поряд мама і тато. «Боже, яке щастя!» - подумав Ромка.
*
На ранок перехожі вимушені були зателефонувати в відповідну службу, щоб прибрали тільце маленького хлопчика, який закляк ще з ночі. Та на личку якого чомусь завмерла щаслива усмішка. А старенька, прокинувшись, ще довго чекатиме коли ж прийде її ласкавий хлопчик...
*
В той самий час, на другому кінці міста, хтось із мешканців будинку зателефонував щоб прибрали замерзлого собаку, який «валяється в нашому дворі і псує наш святковий настрій». Та ніхто навіть не здогадувався, що і Бім перший раз був щасливий...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
