
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.18
02:18
Психологія – не математика. Вона не оперує догмами чи аксіомами, а радше є широким полем для досліджень, гіпотез та інтерпретацій людської поведінки. Саме ця гнучкість, на жаль, створює благодатний ґрунт для маніпуляцій та спекуляцій, особливо в просторі
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іолана Тимочко (1991) /
Рецензії
Фольклор та екранізований Гоголь
Мабуть, для того, щоб описати враження від фільму, вистачить трьох слів – остаточне винесення мізків. Можна було б говорити про нього безкінечно, перебираючи в умі усі деталі й детальки, за які вчепилося моє до того моменту напівсонне око, але я не робитиму цього. Причина номер один – надто великий потік слів виллється на папір; причина номер два – шоста година ранку не надто сприяє повільним роздумам і розлогій описовості. Якщо точніше, їм вона не сприяє взагалі, адже, як відомо, сон найсолодший саме у передсвітанкові години. Особливо для студента.
Та повернемося до фільму.
Для годиться варто сказати кілька слів про сюжет. Відхилення від нього бачимо ще на початку фільму, в епізоді на річці. Як ми знаємо, у творі невдале залицяння Петруся до Педорки відбувається не на березі водойми, а біля дому дівчини.
Є тут і вигадані сценаристом епізоди, які надзвичайно пожвавлюються комічною складовою. Це залякування жениха Педорки поросям у димарі і веселощі селян, в результаті яких попа заганяють на грушу і змушують кувати зозулею.
Однак комічна складова відіграє у фільмі невелику роль. Вона служить вуаллю для розвитку подальших подій, які назвати комічними не зможе ніхто, навіть найбожевільніший фанат чорного гумору.
Щодо власне божевілля, то фільм ним перенасичений. Однак це не є його вадою. Навпаки. Настільки неймовірне поєднання реального й уявного з остаточною перевагою останнього перевертає мізки глядача з ніг на голову, змушуючи його нервово чухати потилицю й кусати лікті в наївному намаганні справитися зі своїми емоціями.
Фільм являє собою танець оскаженілої уяви, виконаний в химерному переплетенні фантасмагоричних видінь, пекельного гротеску і цілої купи символів. Це місиво асоціацій, ланцюжок, в якому кожна ланка думки тягне за собою цілу купу інших ланок, викуваних із найдивовижніших сплавів уяви і сну.
Варто відзначити й гру акторів, насамперед Педорки, Петра й Івася. Голос Педорки, її голосіння над попелом коханого змусили мою шкіру вкритися сиротами. Здавалося, от-от мороз добереться й до кісток. Те, як вона носилася зі сповитком, в якому ховалися останки Петруся, немов з малою дитиною, загострювало відчуття трагедії, що спіткала молоду жінку й штовхнула її на грані божевілля.
Актору, який зіграв маленького Івася, навіть у такому ранньому віці, схоже, не варто класти пальця до рота. Моторошна, пекельна усмішка на невинному дитячому обличчі зробила його схожим на демона, на голос совісті, що не заспокоїться до тих пір, поки не відправить свого хазяїна на вічний спокій.
Щодо самого Петруся, то його божевілля на екрані виглядає більш ніж переконливо, адже воно – справжнє (принаймні, у тій, «позаекранній» реальності).
Кхм…А наступні словеса нехай побудуть таким собі «ліричним відступом».
Хотілося б детальніше розглянути образ відьми, оскільки він максимально збігається із образом, створеним Гоголем, і являє собою синтез відьми, казкової баби-яги та упириці. Як типова представниця свого роду, вона здатна перекидатися в різних тварин: «Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им…Глядь, вместо кошки старуха, с лицом, сморщившимся, как печеное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком словно щипцы, которыми щелкают орехи». З культом предків пов'язаний мотив пошуку відьмою квітки папороті, завдяки якій вона прагне здобути приховані скарби. Оскільки відьма є носієм темної і нечистої сили, вона не має змоги дістати скарб самостійно і тому разом з Басаврюком-чортом використовує для цього невинну душу – Петра. Правда, скарбом для відьми тут виступає не золото, а дитяча кров. Золото – це тенета, потрапивши в які, закоханий юнак змушений назавжди там залишитися, поплатившись за свою необережність життям маленького Івася.
Відьомські риси цієї дивовижної героїні тісно переплетені із рисами казкової Баби Яги. За народними віруваннями, це мешканка потойбічного світу, родоначальниця усіх відьом і повелителька різної нечисті (згадаймо чудовиськ, які оточили Петра після вбивства дитини: «Дьявольский хохот загремел со всех сторон. Безобразные чудища стаями скакали перед ним…»). Вона живе в хатинці на курячих ніжках, що без кінця «крутиться» ( гоголівські Петро і Басаврюк вийшли з кущів і «перед ними показалась избушка, как говорится,на куриных ножках»). Хатинка відкритим боком повернена до таємничого «тридесятого царства», а закритим – до земель, звідки прийшов головний герой. Таким чином, вона виступає межею двох світів – світу живих і світу мертвих. Баба Яга – мрець, саме тому її хатинка зазвичай повернута до світу, звідки вона родом. У стародавні часи Бабі Язі приносили криваву жертву, вважаючи, що нею вона годує своїх онучок. Однак позбавлене життя тільце Івася навряд чи слід вважати відлунням цього страшного звичаю, тому що в Гоголя, як ми бачимо, відьма використовує кров дитини для себе: «Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила с него кровь…» У цьому уривку проявляється її наступна сутність – сутність упириці. За народними віруваннями, упириці – це злі духи, які по ночах виходять з могили і п’ють людську кров. Хатинка Баби Яги, розташована на межі двох світів, виступає тут замінником могили, оскільки і те, і те належить до світу мертвих, але розташоване у світі живих. З могили в темну ніч упириця вилазить, обернувшись на невелику тварину (ящірку, мишу, чорну кішку). Найбільше полюбляє кров маленьких дітей.
Є у образі відьми ще деякі риси, котрі наближають її до вихопленої з народних казок кобилячої голови. Головні герої казок зазвичай дізнаються про її наближення по галасу, який вона чинить під час бігу (згадаймо формулу з казки «стукотить-гримотить, кобиляча голова біжить»). Про повернення відьми Басаврюк і Петро дізнаються завдяки страшному шумові: «Но вот послышался свист, от которого захолонуло у Петра внутри, и почудилось ему, будто трава зашумела, цветы начали между собою разговаривать голоском тоненьким, будто серебряные колокольчики; деревья загремели сыпучею бранью… Лицо Басаврюка вдруг ожило; очи сверкнули. «Насилу воротилась, яга!»
Як ми бачимо, образ відьми носить в собі лихе начало, яке увібрало в себе якості багатьох древніх демонічних істот жіночої статі і навіть перебрало на себе деякі функції пізніших християнських образів. Жертовна кров Івася – це, по суті, дарування відьмі невинної душі хлопчика, це її запродання, що ставить на відьмі відбиток функцій диявола із народної уяви, котрий обдаровує багатством людину в обмін на її душу. Людина ж, у свою чергу, закріплює цей своєрідний «контракт» власною кров’ю.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фольклор та екранізований Гоголь
«Вечер накануне Ивана Купала» (реж. Ю.Г.Іллєнко, 1968)
Фільм «Вечер накануне Ивана Купала», знятий за мотивами однойменного твору М. Гоголя – це, напевно, один із найхимерніших витворів кіномистецтва, які потрапляли мені на очі останнім часом. Але чого тільки останнім часом? Можна з упевненістю сказати, що нічого подібного мені бачити ще не доводилося. Приємною несподіванкою стало, що такі речі є в українському кінематографі.
Мабуть, для того, щоб описати враження від фільму, вистачить трьох слів – остаточне винесення мізків. Можна було б говорити про нього безкінечно, перебираючи в умі усі деталі й детальки, за які вчепилося моє до того моменту напівсонне око, але я не робитиму цього. Причина номер один – надто великий потік слів виллється на папір; причина номер два – шоста година ранку не надто сприяє повільним роздумам і розлогій описовості. Якщо точніше, їм вона не сприяє взагалі, адже, як відомо, сон найсолодший саме у передсвітанкові години. Особливо для студента.
Та повернемося до фільму.
Для годиться варто сказати кілька слів про сюжет. Відхилення від нього бачимо ще на початку фільму, в епізоді на річці. Як ми знаємо, у творі невдале залицяння Петруся до Педорки відбувається не на березі водойми, а біля дому дівчини.
Є тут і вигадані сценаристом епізоди, які надзвичайно пожвавлюються комічною складовою. Це залякування жениха Педорки поросям у димарі і веселощі селян, в результаті яких попа заганяють на грушу і змушують кувати зозулею.
Однак комічна складова відіграє у фільмі невелику роль. Вона служить вуаллю для розвитку подальших подій, які назвати комічними не зможе ніхто, навіть найбожевільніший фанат чорного гумору.
Щодо власне божевілля, то фільм ним перенасичений. Однак це не є його вадою. Навпаки. Настільки неймовірне поєднання реального й уявного з остаточною перевагою останнього перевертає мізки глядача з ніг на голову, змушуючи його нервово чухати потилицю й кусати лікті в наївному намаганні справитися зі своїми емоціями.
Фільм являє собою танець оскаженілої уяви, виконаний в химерному переплетенні фантасмагоричних видінь, пекельного гротеску і цілої купи символів. Це місиво асоціацій, ланцюжок, в якому кожна ланка думки тягне за собою цілу купу інших ланок, викуваних із найдивовижніших сплавів уяви і сну.
Варто відзначити й гру акторів, насамперед Педорки, Петра й Івася. Голос Педорки, її голосіння над попелом коханого змусили мою шкіру вкритися сиротами. Здавалося, от-от мороз добереться й до кісток. Те, як вона носилася зі сповитком, в якому ховалися останки Петруся, немов з малою дитиною, загострювало відчуття трагедії, що спіткала молоду жінку й штовхнула її на грані божевілля.
Актору, який зіграв маленького Івася, навіть у такому ранньому віці, схоже, не варто класти пальця до рота. Моторошна, пекельна усмішка на невинному дитячому обличчі зробила його схожим на демона, на голос совісті, що не заспокоїться до тих пір, поки не відправить свого хазяїна на вічний спокій.
Щодо самого Петруся, то його божевілля на екрані виглядає більш ніж переконливо, адже воно – справжнє (принаймні, у тій, «позаекранній» реальності).
Кхм…А наступні словеса нехай побудуть таким собі «ліричним відступом».
Хотілося б детальніше розглянути образ відьми, оскільки він максимально збігається із образом, створеним Гоголем, і являє собою синтез відьми, казкової баби-яги та упириці. Як типова представниця свого роду, вона здатна перекидатися в різних тварин: «Большая черная собака выбежала навстречу и с визгом, оборотившись в кошку, кинулась в глаза им…Глядь, вместо кошки старуха, с лицом, сморщившимся, как печеное яблоко, вся согнутая в дугу; нос с подбородком словно щипцы, которыми щелкают орехи». З культом предків пов'язаний мотив пошуку відьмою квітки папороті, завдяки якій вона прагне здобути приховані скарби. Оскільки відьма є носієм темної і нечистої сили, вона не має змоги дістати скарб самостійно і тому разом з Басаврюком-чортом використовує для цього невинну душу – Петра. Правда, скарбом для відьми тут виступає не золото, а дитяча кров. Золото – це тенета, потрапивши в які, закоханий юнак змушений назавжди там залишитися, поплатившись за свою необережність життям маленького Івася.
Відьомські риси цієї дивовижної героїні тісно переплетені із рисами казкової Баби Яги. За народними віруваннями, це мешканка потойбічного світу, родоначальниця усіх відьом і повелителька різної нечисті (згадаймо чудовиськ, які оточили Петра після вбивства дитини: «Дьявольский хохот загремел со всех сторон. Безобразные чудища стаями скакали перед ним…»). Вона живе в хатинці на курячих ніжках, що без кінця «крутиться» ( гоголівські Петро і Басаврюк вийшли з кущів і «перед ними показалась избушка, как говорится,на куриных ножках»). Хатинка відкритим боком повернена до таємничого «тридесятого царства», а закритим – до земель, звідки прийшов головний герой. Таким чином, вона виступає межею двох світів – світу живих і світу мертвих. Баба Яга – мрець, саме тому її хатинка зазвичай повернута до світу, звідки вона родом. У стародавні часи Бабі Язі приносили криваву жертву, вважаючи, що нею вона годує своїх онучок. Однак позбавлене життя тільце Івася навряд чи слід вважати відлунням цього страшного звичаю, тому що в Гоголя, як ми бачимо, відьма використовує кров дитини для себе: «Ведьма, вцепившись руками в обезглавленный труп, как волк, пила с него кровь…» У цьому уривку проявляється її наступна сутність – сутність упириці. За народними віруваннями, упириці – це злі духи, які по ночах виходять з могили і п’ють людську кров. Хатинка Баби Яги, розташована на межі двох світів, виступає тут замінником могили, оскільки і те, і те належить до світу мертвих, але розташоване у світі живих. З могили в темну ніч упириця вилазить, обернувшись на невелику тварину (ящірку, мишу, чорну кішку). Найбільше полюбляє кров маленьких дітей.
Є у образі відьми ще деякі риси, котрі наближають її до вихопленої з народних казок кобилячої голови. Головні герої казок зазвичай дізнаються про її наближення по галасу, який вона чинить під час бігу (згадаймо формулу з казки «стукотить-гримотить, кобиляча голова біжить»). Про повернення відьми Басаврюк і Петро дізнаються завдяки страшному шумові: «Но вот послышался свист, от которого захолонуло у Петра внутри, и почудилось ему, будто трава зашумела, цветы начали между собою разговаривать голоском тоненьким, будто серебряные колокольчики; деревья загремели сыпучею бранью… Лицо Басаврюка вдруг ожило; очи сверкнули. «Насилу воротилась, яга!»
Як ми бачимо, образ відьми носить в собі лихе начало, яке увібрало в себе якості багатьох древніх демонічних істот жіночої статі і навіть перебрало на себе деякі функції пізніших християнських образів. Жертовна кров Івася – це, по суті, дарування відьмі невинної душі хлопчика, це її запродання, що ставить на відьмі відбиток функцій диявола із народної уяви, котрий обдаровує багатством людину в обмін на її душу. Людина ж, у свою чергу, закріплює цей своєрідний «контракт» власною кров’ю.
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Український самашедший: літературний герой чи історичний спадок для майбутніх поколінь?"
• Перейти на сторінку •
"З ніг на голову"
• Перейти на сторінку •
"З ніг на голову"
Про публікацію