Не можу уявити, як збагатилась би неримована поезія, якщо б сміливих у проявах своїх почуттів авторів побільшало. Це ж скільки з'явилось би на світ нових опусів...
Не можу уявити, яким інтелектуально плідним і корисними було б перебування на літературних ресурсах, якби їхня спільнота дбала не стільки про виключно своє, а і про спільне літературне.
Не уявляю, бо бачу інше:
- приніс автор свій віршик (поему тощо) на сайт - і гиля. Досить часто на інші - займатись промоцією та розпорушуванням свого доробку.
І обходить його отаке от, що спостерігається -
приніс вірш (блюз, іншу поезію, модернізм і неомодернізм) - а на нього ні відгуку, ні слова.
Мені було б шкода своєї роботи. Звісно, якщо б вона мені важко давалася. А якщо ні - то, може, ні. Втім, хто його знає? Може, все одно писав би та розміщував. Читач не озивається, а мені це до лампади. Бо нащо вони мені, оті читачі? Я ж через вірш з Небом, Космосом і ще бозна з чим розмовляю. І для їх (отих читачів) просто елементарно не існує. Я ж ділюсь своєю лірикою. Я себе слухаю.
А якщо ще хто-небудь почує, хоча б один з мільйону, це теж - який-не який, а успіх.

З пошанівком,
М.Бояров.

Усе, пане Миколо, нарешті припленталося дівча весною обрамлене, і готове відповісти на усі питання які бентежать світлі голови укрпоетеліти, хоча, відповідей прогнозується значно більше ніж квешенсів. Головна - сиплються порохи, бряжчать кості вицвілі начорно, а воно все преіпреілізе. Та то таке, житейське. Тепер до "писульканя" мого щиріше ширококрокого вітру котрий усе видить, усюдно витає, та висповідатися може лишень степовій траві приземленозеленій. Так само і ЛГ може довірити свої потаємки обраним котрі є тут і зараз, і не тишать, а дзвенять абетковим пересипом. Я щиро вдячна що Ви мене слухаєте, не лише слухаєте, а й вчуваєтеся і чуєте, приємно коли не порожньо на споді аркушика електронного.