Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.27
18:34
Там, де коняку віз підганяє,
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
2026.03.27
15:00
Ти стояла на межі свого пір’я
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
2026.03.27
14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
2026.03.27
13:10
Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.
Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,
2026.03.27
12:33
Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.
Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
2026.03.27
07:08
у неміч кануть сни
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
і сяєво на сході
розвидніється ніч
понад полями дим
нездалі та цупкі
народжені до вроди
слова усе не ті
але усе ж ходім
2026.03.27
06:45
Казковий світ дитячого життя,
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
Мов потічок весняний, нетривалий,
Безрадісно пішов у небуття,
В душі зродивши паросток печалі.
Майнув, як сон, найщасливіший час
Розливів сміху і всього хотіння, -
Він, наче день, у сутінках погас,
Щоби уяву тішити
2026.03.27
03:35
Знову до минулого йду в гості,
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
Фантастичні створюю картини.
Березень. Сьогодні двадцять шосте.
Я тебе вітаю, мила Зіно!
Пам'ятаєш Харків, потім Київ?
Я не їхав! Я летів на крилах!
Невимовний сум сьогодні криє
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
15:01
шкандибає вперед за звичкою скоцюрблено роззираючись на місцевість понад свої крихітні окуляри · звіть його хомою чи сявою чи валєрою байдуже · зима завертається сніги пливуть дехто вже ходить без шапки · незнайомі тітки бабки матусі дідусі під пікселем і
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне,
Неначе я тебе вже не цікавлю.
Ні як амант і навіть не товариш,
Чи просто випадковий перехожий,
З яким ніде нічого не навариш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Притча-казка
У країні Осоння, де жителі з великим зусиллям обробляли свої сади і поля, чекаючи добрих урожаїв, із уст в уста передавали давню легенду. Її всі знали і їй вірили. Мовила вона про те, що, коли виповниться Час часів, прийде великий мудрець і стане царювати в країні Осоння. А поки-що він готується до цього приходу в монастирі у гірській місцевості.
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блаженні засмучені"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
Про публікацію
