Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Притча-казка
У країні Осоння, де жителі з великим зусиллям обробляли свої сади і поля, чекаючи добрих урожаїв, із уст в уста передавали давню легенду. Її всі знали і їй вірили. Мовила вона про те, що, коли виповниться Час часів, прийде великий мудрець і стане царювати в країні Осоння. А поки-що він готується до цього приходу в монастирі у гірській місцевості.
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блаженні засмучені"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
Про публікацію
