Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Притча-казка
У країні Осоння, де жителі з великим зусиллям обробляли свої сади і поля, чекаючи добрих урожаїв, із уст в уста передавали давню легенду. Її всі знали і їй вірили. Мовила вона про те, що, коли виповниться Час часів, прийде великий мудрець і стане царювати в країні Осоння. А поки-що він готується до цього приходу в монастирі у гірській місцевості.
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блаженні засмучені"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
Про публікацію
