Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про царя Рутена і слугу його Масаку
Притча-казка
У країні Осоння, де жителі з великим зусиллям обробляли свої сади і поля, чекаючи добрих урожаїв, із уст в уста передавали давню легенду. Її всі знали і їй вірили. Мовила вона про те, що, коли виповниться Час часів, прийде великий мудрець і стане царювати в країні Осоння. А поки-що він готується до цього приходу в монастирі у гірській місцевості.
Знали вони це, бо давним-давно їхній правитель Рутен вислав свого сина на науку до мудреців-монахів, які пообіцяли, що той повернеться тільки тоді, коли осягне всі премудрості. Але коли це станеться, то він перетворить свою країну у країну Радості. Бо тоді вже у їхніх домівках не переводитиметься все добро, що родиться на землі Осоння.
Минули роки. Багато поколінь найстарших синів Рутена вивчали премудрості Божі, а також і людські. Перечитували наймудріші книги, брали з них суть суті і вписували у свою Книгу Книг, яку мали принести в Осоння.
Разом із сином Рутена був посланий і слуга його – Масака. Поки син царя осягав премудрості науки, слуга готував йому їжу, шив і прав одяг, стелив постіль. Але слуга догоджав більше собі, ніж своєму панові. Від доброго харчування і помірної фізичної праці він став високим, міцним, ставним. А царський син – зсутулився, помарнів од сидіння у приміщенні. Зате набув духовних знань і можливостей.
Масака, коли зміцнився, почав обманом і силою відбирати у свого пана його речі: спочатку прибрав до своїх рук царську печать, кажучи, що так вона краще збережеться; далі забрав коштовний пояс, на якому було вигаптовано ім’я царя, бо, на його думку, на такому високому і ставному чоловікові, як він, пояс виглядатиме переконливіше. А після того відібрав і весь одяг, а навзамін віддав своє вбрання прислуги. Врешті, погрожуючи його життю, забрав і корону – ознаку царської влади. Шляхетний Рутен пильнував тільки своєї науки, бо вже надходив Час часів – пора вертатися додому. Та і що мав удіяти, коли слуга виявився жорстоким, нахабним і сильнішим?
Якось Час таки постукав у браму того монастиря і повідомив, що пора вирушати в дорогу. Обидва, і царський син, одягнутий як слуга, і слуга у шатах царського сина, сіли на осідланих слугою коней і подалися у країну Осоння. Попереду їхав слуга з короною на голові і віз печать. За ним Рутен віз Книгу Книг, яку таки встиг дописати до вказаного терміну. А в Книзі тій жодного слова не бракувало і жодного не було зайвого.
Коли приїхали до жителів країни Осоння, ті зустріли їх, нагодували, дали відпочити з дороги: Масаці – у царських палатах, а Рутену – у комірці прислуги. Наступного дня запросили до зали, де сиділи старійшини разом із народом. Рутен спробував сказати, що то він – царський син, але його відразу засміяли, навіть не давши слова. Масака устав, поклонився і назвав себе так: «Я – царський син Рутен». І як доказ показав печать та пояс, на якому було вибите царське ім’я. Всі йому зааплодували. А коли він ще й показав привезену Книгу Книг, яку взяв у Рутена, радості і плесканню не було меж.
Зайнявши трон, Масака почав дуже урочисто зачитувати Книгу Книг. Його уважно слухали, поважно кивали головами, але не розуміли. Деякі слова він перекручував, а деякі замінював іншими, звичними для себе. Іноді пропускав речення чи навіть абзац, а щоби не зникала логіка, тут же додумував інше. А що крісло монарха знаходилося у добре освітленому місці, то він підставляв корону під сонячні промені, і від того вона більше блищала і сліпила старійшин.
Те ж саме було і другого дня. А на третій люди таки зажадали пояснень. Тут підвівся той, хто був убраний як слуга, і все роз’яснив на різних прикладах зі свого життя і життя інших людей. Тепер вже захотіли слухати його. І чим більше слухали і довіряли йому, тим більше змінювалося їхнє життя: люди ставали щасливими, а комори наповнювалися плодами землі.
«Слуга цього знати не може», – сказали старійшини і зрозуміли, що царське ім’я було вкрадене. Вони, не гаючи часу, виділили тому, хто називав себе царем, місце слуги і наказали підкорятися законам їхньої країни, якщо не хоче бути вигнанцем. І призначили над ним строгого наставника, через те що слуга був жорстоким і брехливим. А істинного мудреця увінчали короною, назвали його власним іменем і поставили керувати державою. Так народ, підпорядковуючись справжньому мудрому правителеві, став багатим і радісним. А його країну відтоді всі називали Радісним Осонням.
12.12.2014р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блаженні засмучені"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
• Перейти на сторінку •
"Християнські справи ведуть у небо (написано для християнської газети)"
Про публікацію
