Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто на шлях іще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині т
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто на шлях іще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині т
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
2026.08.03
21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нанея Золотинська (1987) /
Проза
Казка про запитання (ІІ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про запитання (ІІ)
Казка про запитання (ІІ)
2015р
Чому ще досі сплю я находу? Бо зі всіх сил пручаюся проснутись. Цей стан дрімоти змінює кожні наступні кроки і підлаштовує під матрицю своїх непереможних ще систем. Це свідомо знаю – та надалі сплю и не знаю коли настане час прозріння мого. Зациклилась все на безглуздих і безпідставних вимогах щоб він кохав мене безперечно й безумовно як я його. І що? Бо знаю геть даремно. Бо ніч ще навколо зовсім темно і зору й пальцям майже всіх і кожного. Сліпі ми кошенята. І та любов якої прагну не має шансів на життя. Бо чекаю взаєму. То марно. Любов ніколи так не робить. Вона лиш є і безперервно за руку водить так проходить душа легко крізь темряву. Бо тій кохання безумовне світить. Ніколи на моє й твоє не ділить. Бо вже пізнала сутність Єдності. Зупинила рух по колу безперервності. Тепер сяє й в спокої тиха й незламна.
Тоді чому ще досі сплю? Кажу слова й не розумію стану свого. Не знаючи звичного а може і нового. А суть шукаю в слові? Всі вони вже сказані спробуй вперше щось скажи. Вдасться знайти ще такі - у серці збережи закарбуй навік у пам’яті. Та знаю я і кожен хоч би відчуває що всі речення то є всього лишень концепція. Так просто зміст докласти новий тільки місцями літери зміни. А далі так само у темряві ходити?
Мабуть вже вдосталь. Відкриваю свої очі. Дивлюсь на Світ і бачу врешті його. І який він - не відомий завжди новий. І вже не має значення хтось любить чи забув. Я є і все у цих двох літерах. Залишилось тільки достовірно переконатися що все це не наступний сон. Адже і в снах можна прокинутись але насправді ще міцніш заснути. Кого б попросити може ущипнути. Переконатись би. Чи достатньо буде слідкувати за власною манерою ходьби? Усім відомо ж як сновиди ходять. Руки вперед протягують наосліп мацаючи пальцями свій шлях. А лиця у сомнамбул до краю сповнені журби. Бо Світу милого не бачать…
А ну ж бо розкажи мені і ти. Спиш як переважна більшість чи так як я пручаєшся проснутись? Мета ж у всіх повір одна. Бути бадьорими й додому повернутись та тільки на яву. Пізнати істину свою і вже не впасти у той безкінечний стан дрімоти. Як зрозуміти чи є вірним шлях. А кожен хто наважиться почує дивовижні ноти. То музика душі проявиться й не дасть у сон пірнути. Ти зупинись і вслухайся. Ну й що ж – бадьорого Світанку! Час вже настав і ранок зустрічаймо Благодаті повний до останку!
2015р
Чому ще досі сплю я находу? Бо зі всіх сил пручаюся проснутись. Цей стан дрімоти змінює кожні наступні кроки і підлаштовує під матрицю своїх непереможних ще систем. Це свідомо знаю – та надалі сплю и не знаю коли настане час прозріння мого. Зациклилась все на безглуздих і безпідставних вимогах щоб він кохав мене безперечно й безумовно як я його. І що? Бо знаю геть даремно. Бо ніч ще навколо зовсім темно і зору й пальцям майже всіх і кожного. Сліпі ми кошенята. І та любов якої прагну не має шансів на життя. Бо чекаю взаєму. То марно. Любов ніколи так не робить. Вона лиш є і безперервно за руку водить так проходить душа легко крізь темряву. Бо тій кохання безумовне світить. Ніколи на моє й твоє не ділить. Бо вже пізнала сутність Єдності. Зупинила рух по колу безперервності. Тепер сяє й в спокої тиха й незламна.
Тоді чому ще досі сплю? Кажу слова й не розумію стану свого. Не знаючи звичного а може і нового. А суть шукаю в слові? Всі вони вже сказані спробуй вперше щось скажи. Вдасться знайти ще такі - у серці збережи закарбуй навік у пам’яті. Та знаю я і кожен хоч би відчуває що всі речення то є всього лишень концепція. Так просто зміст докласти новий тільки місцями літери зміни. А далі так само у темряві ходити?
Мабуть вже вдосталь. Відкриваю свої очі. Дивлюсь на Світ і бачу врешті його. І який він - не відомий завжди новий. І вже не має значення хтось любить чи забув. Я є і все у цих двох літерах. Залишилось тільки достовірно переконатися що все це не наступний сон. Адже і в снах можна прокинутись але насправді ще міцніш заснути. Кого б попросити може ущипнути. Переконатись би. Чи достатньо буде слідкувати за власною манерою ходьби? Усім відомо ж як сновиди ходять. Руки вперед протягують наосліп мацаючи пальцями свій шлях. А лиця у сомнамбул до краю сповнені журби. Бо Світу милого не бачать…
А ну ж бо розкажи мені і ти. Спиш як переважна більшість чи так як я пручаєшся проснутись? Мета ж у всіх повір одна. Бути бадьорими й додому повернутись та тільки на яву. Пізнати істину свою і вже не впасти у той безкінечний стан дрімоти. Як зрозуміти чи є вірним шлях. А кожен хто наважиться почує дивовижні ноти. То музика душі проявиться й не дасть у сон пірнути. Ти зупинись і вслухайся. Ну й що ж – бадьорого Світанку! Час вже настав і ранок зустрічаймо Благодаті повний до останку!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
