Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нанея Золотинська (1987) /
Проза
Казка про запитання (ІІ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про запитання (ІІ)
Казка про запитання (ІІ)
2015р
Чому ще досі сплю я находу? Бо зі всіх сил пручаюся проснутись. Цей стан дрімоти змінює кожні наступні кроки і підлаштовує під матрицю своїх непереможних ще систем. Це свідомо знаю – та надалі сплю и не знаю коли настане час прозріння мого. Зациклилась все на безглуздих і безпідставних вимогах щоб він кохав мене безперечно й безумовно як я його. І що? Бо знаю геть даремно. Бо ніч ще навколо зовсім темно і зору й пальцям майже всіх і кожного. Сліпі ми кошенята. І та любов якої прагну не має шансів на життя. Бо чекаю взаєму. То марно. Любов ніколи так не робить. Вона лиш є і безперервно за руку водить так проходить душа легко крізь темряву. Бо тій кохання безумовне світить. Ніколи на моє й твоє не ділить. Бо вже пізнала сутність Єдності. Зупинила рух по колу безперервності. Тепер сяє й в спокої тиха й незламна.
Тоді чому ще досі сплю? Кажу слова й не розумію стану свого. Не знаючи звичного а може і нового. А суть шукаю в слові? Всі вони вже сказані спробуй вперше щось скажи. Вдасться знайти ще такі - у серці збережи закарбуй навік у пам’яті. Та знаю я і кожен хоч би відчуває що всі речення то є всього лишень концепція. Так просто зміст докласти новий тільки місцями літери зміни. А далі так само у темряві ходити?
Мабуть вже вдосталь. Відкриваю свої очі. Дивлюсь на Світ і бачу врешті його. І який він - не відомий завжди новий. І вже не має значення хтось любить чи забув. Я є і все у цих двох літерах. Залишилось тільки достовірно переконатися що все це не наступний сон. Адже і в снах можна прокинутись але насправді ще міцніш заснути. Кого б попросити може ущипнути. Переконатись би. Чи достатньо буде слідкувати за власною манерою ходьби? Усім відомо ж як сновиди ходять. Руки вперед протягують наосліп мацаючи пальцями свій шлях. А лиця у сомнамбул до краю сповнені журби. Бо Світу милого не бачать…
А ну ж бо розкажи мені і ти. Спиш як переважна більшість чи так як я пручаєшся проснутись? Мета ж у всіх повір одна. Бути бадьорими й додому повернутись та тільки на яву. Пізнати істину свою і вже не впасти у той безкінечний стан дрімоти. Як зрозуміти чи є вірним шлях. А кожен хто наважиться почує дивовижні ноти. То музика душі проявиться й не дасть у сон пірнути. Ти зупинись і вслухайся. Ну й що ж – бадьорого Світанку! Час вже настав і ранок зустрічаймо Благодаті повний до останку!
2015р
Чому ще досі сплю я находу? Бо зі всіх сил пручаюся проснутись. Цей стан дрімоти змінює кожні наступні кроки і підлаштовує під матрицю своїх непереможних ще систем. Це свідомо знаю – та надалі сплю и не знаю коли настане час прозріння мого. Зациклилась все на безглуздих і безпідставних вимогах щоб він кохав мене безперечно й безумовно як я його. І що? Бо знаю геть даремно. Бо ніч ще навколо зовсім темно і зору й пальцям майже всіх і кожного. Сліпі ми кошенята. І та любов якої прагну не має шансів на життя. Бо чекаю взаєму. То марно. Любов ніколи так не робить. Вона лиш є і безперервно за руку водить так проходить душа легко крізь темряву. Бо тій кохання безумовне світить. Ніколи на моє й твоє не ділить. Бо вже пізнала сутність Єдності. Зупинила рух по колу безперервності. Тепер сяє й в спокої тиха й незламна.
Тоді чому ще досі сплю? Кажу слова й не розумію стану свого. Не знаючи звичного а може і нового. А суть шукаю в слові? Всі вони вже сказані спробуй вперше щось скажи. Вдасться знайти ще такі - у серці збережи закарбуй навік у пам’яті. Та знаю я і кожен хоч би відчуває що всі речення то є всього лишень концепція. Так просто зміст докласти новий тільки місцями літери зміни. А далі так само у темряві ходити?
Мабуть вже вдосталь. Відкриваю свої очі. Дивлюсь на Світ і бачу врешті його. І який він - не відомий завжди новий. І вже не має значення хтось любить чи забув. Я є і все у цих двох літерах. Залишилось тільки достовірно переконатися що все це не наступний сон. Адже і в снах можна прокинутись але насправді ще міцніш заснути. Кого б попросити може ущипнути. Переконатись би. Чи достатньо буде слідкувати за власною манерою ходьби? Усім відомо ж як сновиди ходять. Руки вперед протягують наосліп мацаючи пальцями свій шлях. А лиця у сомнамбул до краю сповнені журби. Бо Світу милого не бачать…
А ну ж бо розкажи мені і ти. Спиш як переважна більшість чи так як я пручаєшся проснутись? Мета ж у всіх повір одна. Бути бадьорими й додому повернутись та тільки на яву. Пізнати істину свою і вже не впасти у той безкінечний стан дрімоти. Як зрозуміти чи є вірним шлях. А кожен хто наважиться почує дивовижні ноти. То музика душі проявиться й не дасть у сон пірнути. Ти зупинись і вслухайся. Ну й що ж – бадьорого Світанку! Час вже настав і ранок зустрічаймо Благодаті повний до останку!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
