Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Зозуля
Що зозуля в чужі гнізда підкидає яйця?
Корм малятам самотужки дати неспроможна?»
«Ні, тут інше. Щось на казку схоже.
Але знаєш, в кожній казці, пісні чи прислів’ї
Мудрість наш народ вкладає ,
Для якої нема в часі ліку».
2
Занедужала вдова. Нема сили встати.
Просить діток хоч ковточок води їй подати.
«Нема,- кажуть, ані краплі в хаті».
«То збігайте до озерця якомога хутко...»
«У що взутися не знаю»,- каже старший.
«Тоді, донечко, піди ти».
«Нема в мене хустки, аби завинуться.
Нехай піде твій мазунчик!»
«Ну, хоч ти, любий Івасю, матусю послухай...»
«Нема в мене, мамо, у що зодягнуться».
3
Зійшло сонце уповні, освітило хату.
Притьмом знялась дітвора на подвір’я гратись:
«Довга лоза» та «Піжмурки», «Ворон», «Кіт і миша»...
Враз забули хвору матір. А вона ледь дише.
Та ось в хату вбіг Івасик, аби заховатись.
Бачить: з ліжка поволі підводиться мати.
Але чомусь менша й менша тілом.
А довкола - невідь відки повнісінько пір’я…
Стає мати поволеньки на зозулю схожа…
Кинувсь з хати Івасик прожогом:
«Біжім прудко до озерця, наберім водиці!
Може, мати нас простить і не стане птицею».
Хто відерце, а хто кухлик несуть діти воду:
«Пийте, мамо, та скидайте пір’я те негоже!»
А вона вже не вустами, а дзьобом говорить:
«Запізнились ви з водою...Не мої ви діти...»
Ті ледь мовлені слова стали їм одвітом.
Підстрибнула і крильми сумно помахала.
Далі лиш одне «Ку-ку!» з гаю долітало.
P.S.
Як літа свої в зозулі лічить доведеться,
Не забудьмо згадать неньку. Як їй там ведеться?
Попросімо любу птаху, що гостює в пісні,
Аби множились літа й тільки гарні вісті.
======================================================------------------------
За основу взято: «Як мати стала зозулею».- «Дніпрова хвиля», Київ, «Радянська школа», 1990, стор.55-56.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зозуля
«Нема того краму, щоб купити маму».
«Тільки в світі й правди, що рідная мати».
«Мамина молитва із дна моря вийме».
«Як матір покинеш, то й сам загинеш».
«Материні сльози дарма не пропадуть».
(З української народної творчості)
«Скажіть, тату, як так сталось,
Що зозуля в чужі гнізда підкидає яйця?
Корм малятам самотужки дати неспроможна?»
«Ні, тут інше. Щось на казку схоже.
Але знаєш, в кожній казці, пісні чи прислів’ї
Мудрість наш народ вкладає ,
Для якої нема в часі ліку».
2
Занедужала вдова. Нема сили встати.
Просить діток хоч ковточок води їй подати.
«Нема,- кажуть, ані краплі в хаті».
«То збігайте до озерця якомога хутко...»
«У що взутися не знаю»,- каже старший.
«Тоді, донечко, піди ти».
«Нема в мене хустки, аби завинуться.
Нехай піде твій мазунчик!»
«Ну, хоч ти, любий Івасю, матусю послухай...»
«Нема в мене, мамо, у що зодягнуться».
3
Зійшло сонце уповні, освітило хату.
Притьмом знялась дітвора на подвір’я гратись:
«Довга лоза» та «Піжмурки», «Ворон», «Кіт і миша»...
Враз забули хвору матір. А вона ледь дише.
Та ось в хату вбіг Івасик, аби заховатись.
Бачить: з ліжка поволі підводиться мати.
Але чомусь менша й менша тілом.
А довкола - невідь відки повнісінько пір’я…
Стає мати поволеньки на зозулю схожа…
Кинувсь з хати Івасик прожогом:
«Біжім прудко до озерця, наберім водиці!
Може, мати нас простить і не стане птицею».
Хто відерце, а хто кухлик несуть діти воду:
«Пийте, мамо, та скидайте пір’я те негоже!»
А вона вже не вустами, а дзьобом говорить:
«Запізнились ви з водою...Не мої ви діти...»
Ті ледь мовлені слова стали їм одвітом.
Підстрибнула і крильми сумно помахала.
Далі лиш одне «Ку-ку!» з гаю долітало.
P.S.
Як літа свої в зозулі лічить доведеться,
Не забудьмо згадать неньку. Як їй там ведеться?
Попросімо любу птаху, що гостює в пісні,
Аби множились літа й тільки гарні вісті.
======================================================------------------------
За основу взято: «Як мати стала зозулею».- «Дніпрова хвиля», Київ, «Радянська школа», 1990, стор.55-56.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
