Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Зозуля
Що зозуля в чужі гнізда підкидає яйця?
Корм малятам самотужки дати неспроможна?»
«Ні, тут інше. Щось на казку схоже.
Але знаєш, в кожній казці, пісні чи прислів’ї
Мудрість наш народ вкладає ,
Для якої нема в часі ліку».
2
Занедужала вдова. Нема сили встати.
Просить діток хоч ковточок води їй подати.
«Нема,- кажуть, ані краплі в хаті».
«То збігайте до озерця якомога хутко...»
«У що взутися не знаю»,- каже старший.
«Тоді, донечко, піди ти».
«Нема в мене хустки, аби завинуться.
Нехай піде твій мазунчик!»
«Ну, хоч ти, любий Івасю, матусю послухай...»
«Нема в мене, мамо, у що зодягнуться».
3
Зійшло сонце уповні, освітило хату.
Притьмом знялась дітвора на подвір’я гратись:
«Довга лоза» та «Піжмурки», «Ворон», «Кіт і миша»...
Враз забули хвору матір. А вона ледь дише.
Та ось в хату вбіг Івасик, аби заховатись.
Бачить: з ліжка поволі підводиться мати.
Але чомусь менша й менша тілом.
А довкола - невідь відки повнісінько пір’я…
Стає мати поволеньки на зозулю схожа…
Кинувсь з хати Івасик прожогом:
«Біжім прудко до озерця, наберім водиці!
Може, мати нас простить і не стане птицею».
Хто відерце, а хто кухлик несуть діти воду:
«Пийте, мамо, та скидайте пір’я те негоже!»
А вона вже не вустами, а дзьобом говорить:
«Запізнились ви з водою...Не мої ви діти...»
Ті ледь мовлені слова стали їм одвітом.
Підстрибнула і крильми сумно помахала.
Далі лиш одне «Ку-ку!» з гаю долітало.
P.S.
Як літа свої в зозулі лічить доведеться,
Не забудьмо згадать неньку. Як їй там ведеться?
Попросімо любу птаху, що гостює в пісні,
Аби множились літа й тільки гарні вісті.
======================================================------------------------
За основу взято: «Як мати стала зозулею».- «Дніпрова хвиля», Київ, «Радянська школа», 1990, стор.55-56.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зозуля
«Нема того краму, щоб купити маму».
«Тільки в світі й правди, що рідная мати».
«Мамина молитва із дна моря вийме».
«Як матір покинеш, то й сам загинеш».
«Материні сльози дарма не пропадуть».
(З української народної творчості)
«Скажіть, тату, як так сталось,
Що зозуля в чужі гнізда підкидає яйця?
Корм малятам самотужки дати неспроможна?»
«Ні, тут інше. Щось на казку схоже.
Але знаєш, в кожній казці, пісні чи прислів’ї
Мудрість наш народ вкладає ,
Для якої нема в часі ліку».
2
Занедужала вдова. Нема сили встати.
Просить діток хоч ковточок води їй подати.
«Нема,- кажуть, ані краплі в хаті».
«То збігайте до озерця якомога хутко...»
«У що взутися не знаю»,- каже старший.
«Тоді, донечко, піди ти».
«Нема в мене хустки, аби завинуться.
Нехай піде твій мазунчик!»
«Ну, хоч ти, любий Івасю, матусю послухай...»
«Нема в мене, мамо, у що зодягнуться».
3
Зійшло сонце уповні, освітило хату.
Притьмом знялась дітвора на подвір’я гратись:
«Довга лоза» та «Піжмурки», «Ворон», «Кіт і миша»...
Враз забули хвору матір. А вона ледь дише.
Та ось в хату вбіг Івасик, аби заховатись.
Бачить: з ліжка поволі підводиться мати.
Але чомусь менша й менша тілом.
А довкола - невідь відки повнісінько пір’я…
Стає мати поволеньки на зозулю схожа…
Кинувсь з хати Івасик прожогом:
«Біжім прудко до озерця, наберім водиці!
Може, мати нас простить і не стане птицею».
Хто відерце, а хто кухлик несуть діти воду:
«Пийте, мамо, та скидайте пір’я те негоже!»
А вона вже не вустами, а дзьобом говорить:
«Запізнились ви з водою...Не мої ви діти...»
Ті ледь мовлені слова стали їм одвітом.
Підстрибнула і крильми сумно помахала.
Далі лиш одне «Ку-ку!» з гаю долітало.
P.S.
Як літа свої в зозулі лічить доведеться,
Не забудьмо згадать неньку. Як їй там ведеться?
Попросімо любу птаху, що гостює в пісні,
Аби множились літа й тільки гарні вісті.
======================================================------------------------
За основу взято: «Як мати стала зозулею».- «Дніпрова хвиля», Київ, «Радянська школа», 1990, стор.55-56.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
