ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
2024.05.10
10:02
«Все просто. У мене немає нічого святого…»
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
2024.05.10
05:42
Вже відстрілялися жаринки
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
2024.05.09
21:35
Індигові волошки піднімають вії
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
2024.05.09
20:14
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
2024.05.09
20:09
Обоз великий вулицею мчав.
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
2024.05.09
12:44
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
2024.05.09
11:48
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
2024.05.09
07:54
Як тільки зацвітає виноград,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
2024.05.09
06:54
Співати й говорити краще хором!
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
2024.05.09
06:20
сатира на твір Юрія Гундарєва
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
2024.05.09
05:31
В духовиті буркуни
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Книга руїн
Бегемоти в океані
- ???
- Візьми, а то я тут в таборі від нудьги звихнусь.
- Як за продуктами їхати, так старі рани болять. А як сепаратистів стріляти, так візьми. І не набридло тобі стріляти?
- Ні, не набридло. Сепаратистів відстстрілювати мені ніколи не набридне. У мене з ними особисті рахунки. «Доки хоч один сепаратист отруює своїм диханням Всесвіт...»
(Він теж знав цю приказку – далі можна було не продовжувати. І знав звідки ця цитата.)
- Добре, якщо хочеш – йди завтра з нами. Але там буде гаряче.
- Значить від мене там буде більше толку ніж будь-де. Тим паче тут... А ти мені чомусь нагадуєш лендлорда. Особливо здалеку.
- А як же! З давнього, але збіднілого роду...
Світанок виявився на диво прекрасним. Ну, не зможу я сказати про війну : «Нічого там хорошого немає...» Світанки були прекрасні. (І не тільки світанки.) А цей особливо: хмари, розташовані амфітеатром, стали рожевими від окрайця сонця. І зараз в цьому амфітеатрі буде розігруватись чергова драма війни...
Мені випало їхати в середині броні – на місці командира. Вперше броня – наш старенький «Конкурс» мені асоціювався з бегемотом (а навколишній край, звісно, з саваною. Добре хоч сепаратисти асоціювалися не зулусами і навіть не з бабуїнами. А ця божевільна вилазка не з сафарі.) І здавалось мені, що я залажу в черево бегемота разом з водієм. А бегемот цей виліз з озера Му серед африканської країни Луганда.
Солдати залізли на броню зверху – поїхали. Солдати сьогодні на завдання з нами їхали ще ті – з другого взводу. Всі вони були з Одеси і околиць. Коли я розмовляв з ними, в мене постійно виникало відчуття, що я опинився у 1919 році в вільному анархістському полку армії батька Махна.
Коли я опинився в середині «Конкурсу» відчуття машини-бегемота зникло. З’явилося відчуття, що я в підводному човні. «Куди ти тепер з підводного човна подінешся...» - це я сам собі. Втекти з підводного човна можна хіба що в глибини свого «я» чи в астрал. Дорогою (точніше полями бездоріжжя, поза шляхами людей) почало кидати – в кожну яму броня не занурювалась – падала (як в безодню океанських хвиль). Я зрозумів, що я не в підводному човні, а в надводному. І в Тихому океані почалася буря. Тайфун. Човен, що нагадує бегемота проковтнув нас і поплив бурхливим океаном. Добре, що морською хворобою ніхто не страждав. В середині броні нас просто кидало: я пару разів стукнувся головою в залізне небо. Їхали через пустища і кущі.
Доїхавши до краю чагарників два «Конкурси» заїхали в дві глибокі ями – майже сховавшись в них. кілометри за два-три виднілись на пагорбах позиції сепаратистів. Отой горбик з кущиками в далині – це за даними розвідки замаскована техніка. Два «Фаготи» розмістили обабіч «Конкурсів». «Конкурси» загуділи і підняли ракети. Все це зайняло якусь хвильку часу. Адреналін в крові, цілі в кружечках прицілів. Тільки б ракети не відвели. Не вибухнули на старті і не повернулись назад (а таке бувало). Прикро було б загинути від власних ракет. Пуск! Полетіли! Одна друга, третя... У далечині вибухи, вогонь, пожежа, дим – удача з нами! Швидко назад – в броню і на броню і ходу – поки нас не «засікли» і ми не отримали у відповідь чимось серйозним.
Знову хитавиця і шторм – по дорозі назад. Знову бегемоти в океані. І відчуття: нам вдалося! Сепаратисти отримали сьогодні своє! Це тепле відчуття спокою – справа зроблена і всі живі – воно незабутнє. На базі виявилось, що деяких солдат відправляють служити в іншу частину. Прощаючись, один солдат (судячи в всьому він читав Гашека уважно) потискаючи мені руку сказав:
- Зустрінемось після війни о шостій вечора в кабачку «Під липою». Є такий кабачок в Одесі...
- Обов’язково!
А навколо був день – сонячний...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бегемоти в океані
«Часу вічний пісок. Повільне запустіння
дому, що для щастя був зведений.»
(Райнер М. Рільке)
- Візьми мене завтра на завдання!- ???
- Візьми, а то я тут в таборі від нудьги звихнусь.
- Як за продуктами їхати, так старі рани болять. А як сепаратистів стріляти, так візьми. І не набридло тобі стріляти?
- Ні, не набридло. Сепаратистів відстстрілювати мені ніколи не набридне. У мене з ними особисті рахунки. «Доки хоч один сепаратист отруює своїм диханням Всесвіт...»
(Він теж знав цю приказку – далі можна було не продовжувати. І знав звідки ця цитата.)
- Добре, якщо хочеш – йди завтра з нами. Але там буде гаряче.
- Значить від мене там буде більше толку ніж будь-де. Тим паче тут... А ти мені чомусь нагадуєш лендлорда. Особливо здалеку.
- А як же! З давнього, але збіднілого роду...
Світанок виявився на диво прекрасним. Ну, не зможу я сказати про війну : «Нічого там хорошого немає...» Світанки були прекрасні. (І не тільки світанки.) А цей особливо: хмари, розташовані амфітеатром, стали рожевими від окрайця сонця. І зараз в цьому амфітеатрі буде розігруватись чергова драма війни...
Мені випало їхати в середині броні – на місці командира. Вперше броня – наш старенький «Конкурс» мені асоціювався з бегемотом (а навколишній край, звісно, з саваною. Добре хоч сепаратисти асоціювалися не зулусами і навіть не з бабуїнами. А ця божевільна вилазка не з сафарі.) І здавалось мені, що я залажу в черево бегемота разом з водієм. А бегемот цей виліз з озера Му серед африканської країни Луганда.
Солдати залізли на броню зверху – поїхали. Солдати сьогодні на завдання з нами їхали ще ті – з другого взводу. Всі вони були з Одеси і околиць. Коли я розмовляв з ними, в мене постійно виникало відчуття, що я опинився у 1919 році в вільному анархістському полку армії батька Махна.
Коли я опинився в середині «Конкурсу» відчуття машини-бегемота зникло. З’явилося відчуття, що я в підводному човні. «Куди ти тепер з підводного човна подінешся...» - це я сам собі. Втекти з підводного човна можна хіба що в глибини свого «я» чи в астрал. Дорогою (точніше полями бездоріжжя, поза шляхами людей) почало кидати – в кожну яму броня не занурювалась – падала (як в безодню океанських хвиль). Я зрозумів, що я не в підводному човні, а в надводному. І в Тихому океані почалася буря. Тайфун. Човен, що нагадує бегемота проковтнув нас і поплив бурхливим океаном. Добре, що морською хворобою ніхто не страждав. В середині броні нас просто кидало: я пару разів стукнувся головою в залізне небо. Їхали через пустища і кущі.
Доїхавши до краю чагарників два «Конкурси» заїхали в дві глибокі ями – майже сховавшись в них. кілометри за два-три виднілись на пагорбах позиції сепаратистів. Отой горбик з кущиками в далині – це за даними розвідки замаскована техніка. Два «Фаготи» розмістили обабіч «Конкурсів». «Конкурси» загуділи і підняли ракети. Все це зайняло якусь хвильку часу. Адреналін в крові, цілі в кружечках прицілів. Тільки б ракети не відвели. Не вибухнули на старті і не повернулись назад (а таке бувало). Прикро було б загинути від власних ракет. Пуск! Полетіли! Одна друга, третя... У далечині вибухи, вогонь, пожежа, дим – удача з нами! Швидко назад – в броню і на броню і ходу – поки нас не «засікли» і ми не отримали у відповідь чимось серйозним.
Знову хитавиця і шторм – по дорозі назад. Знову бегемоти в океані. І відчуття: нам вдалося! Сепаратисти отримали сьогодні своє! Це тепле відчуття спокою – справа зроблена і всі живі – воно незабутнє. На базі виявилось, що деяких солдат відправляють служити в іншу частину. Прощаючись, один солдат (судячи в всьому він читав Гашека уважно) потискаючи мені руку сказав:
- Зустрінемось після війни о шостій вечора в кабачку «Під липою». Є такий кабачок в Одесі...
- Обов’язково!
А навколо був день – сонячний...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію