Своя брехня чужої істини дорожча.

Марнувати часу не можна було, слід було швидко зібрати матеріали. Коли приятелі знайшли повалене дерево, вони взялися, разом з гномами, розпилювати його на бруски. Коли розпиляної деревини стало вдосталь, Ісиїда взяла в руки оберемок дров і попросила приятелів зробити те саме.
Як тільки компаньйони набрали деревини, вони пішли до стежини, якою і зустріли чарівника. Проміння денного сонця подекуди пробивало густий лісовий покрив, але освітити його яскравим обіднім світлом йому не вдавалось. Навколо панує дивна похмурість, в поєднанні з цією сонячною позолотою дня. На дівчину нахлинуло почуття тривоги, відчувши яке, вона почала бігти. Доводилось перестрибувати потічки, що де-не-де розрізали тверду землю, вкриту темною травою.
Після декількох хвилин швидкого бігу, приятелі дістались башти, біля якої їх чекав Балнаур. Не встигли вони отямитись, як одразу ж він звернувся до дівчини:
— З цієї деревини можна буде зробити дуже хороші стріли та іншу зброю, що допоможе у вашій боротьбі. Та спочатку потрібно буде зробити ще дещо. У мене для тебе, Ісиїдо, є щось важливіше за зброю проти мерців. — дівчина не могла зрозуміти, що могло бути ще важливішим, — Зараз занеси цю деревину до моєї лабораторії в башті.
Мандрівниця швидко кинулась в відчинені дубові двері. Коли Ісиїда перейшла поріг дверей, вони з грюкотом закрились. Лоріну та Хельгену залишилось лише дивитись услід дівчині, що зникла в невідомому приміщенні. Вони вирішили продовжити збирати матеріали, аж доки їх спокою не перервала лякаюча несподіванка.
З башти Балнаура пролунав відчайдушний крик дівчини. Гноми заметушились. Схоже вони були не раді і коли побачили в озері сплячого дракона, а тепер тим більше, коли єдина, хто зможе заплатити їм за переліт, потрапила в полон до якогось божевільного чарівника, який ще розказує, що він сам і є той дракон. Мандрівники кинулись до дверей, проте вони були замкнені зсередини.
Зверху, з вікна визернув Балнаур і вигукнув до присутніх: “Хутко! Схоже дівчина передчуває біду, що насувається. Гноми нехай йдуть готують дирижабль до перельоту, а ви піднімайтесь до башти, двері будуть відчинені”. Схоже про біду він мабуть мав на увазі облогу Сандамунару.
Коли Хельген підійшов до дверей і спробував їх відчинити вдруге, то вони піддались і прочинились. Лорін наздогнав брата і вони побачили сходи нагору. Десь зверху пролунав вигук: “Беріть з собою деревину!”. Вони швидко вибігли на вулицю, де підібрали залишені там раніше бруски і помчали вгору.
Гноми схоже вирішили покинути тут компаньйонів, проте дещо примусило їх передумати. Здалеку, зі сторони озера пролунало гучне гарчання — це був крик Баланура, дракона, якого Ісиїда та брати зустріли в гірській печері. Дракон попередив гномів, що їм не слід залишати тут мандрівників, оскільки вони їх єдиний шанс на плату та життя. Гноми не були з тих сміливців, які прагнули зустрітись з драконом в бою, тому сперечатись вони не стали.
На одному з верхніх ярусів башти панувала тиша, а Балнаур схоже варив якісь зілля. Брати уважно стежили за непритомною дівчиною. На короткий час вона опритомніла, та вони не змогли розібрати, що вона говорить до них. Схоже Ісиїда марила, а компаньйони переживали, щоб вона часом не збожеволіла з якоїсь причини, невідомої їм. Після того як Балнаур завершив приготування, виявилось, що то було не зілля.
Взявши деревину, чарівник поклав її до посудини, а після цього залив звареною рідиною. Компаньйони побачили, як рідина почала кипіти і випаровуватись, а в посудині залишився якийсь дивний метал, що ще не встиг охолонути. Вони впізнали у ньому лазуровий блиск аагангмарину.
Не встигли брати відійти від здивування, як Ісиїда опритомніла. Балнаур дістав якусь пляшчину і звернувся до опритомнілої дівчини: “Випий, тобі зараз важко, а цей напій відновить твої сили”. Після декількох ковтків мандрівниця знову набралась сил, проте в її очах було помітно якесь приховане хвилювання. “Лорін, на цій полиці знаходяться форми, візьми їх з братом і постав поряд з казаном”.
Кам’яні форми виявились значно важчими, ніж здались на перший погляд. Вони були призначені для відливання наконечників стріл. Метал лився легко. Коли форми були заповнені, то їх накрили кришкою і повернули, після чого залили водою з розчиненим у ній, якимось порошком. Вода швидко остудила гарячий метал і нашвидкоруч зроблені наконечники були готові. Побачивши результат, Балнаур звернувся до мандрівників:
— Тримайте, з цього треба буде зробити стріли. — передавши наконечники, чарівник додав до них і решту деревини, мішечок з пір’ям, а також мішечок з золотом Ісиїди, — Вам з братом треба буде летіти з гномами, заодно і візьміть плату, яку їм обіцяли. А у нас з Ісиїдою буде ще одна справа. Я давно не прокидався в обидвох тілах, тому встиг від цього відвикнути. Тому прошу вас поквапитись, щоб не марнувати моїх сил.
— Але як же вона? Ми не можемо покинути її тут... — хотів заперечити Лорін, проте Балнаур переконав братів, що вони згодом зустрінуться з нею і перейматись за дівчину немає причин. Все ж вона залишається наодинці з чарівником, який знає як дістатись суші.
За вікнами башти пролунав ще один крик дракона, а Лорін та Хельген швидко побігли до виходу. За дверима вони змогли побачити лише велику тінь, що кружляла лісом, наче великий згусток темряви. Їм довелось швидко бігти, щоб наздогнати гномів. Коли вони дістались дирижабля, то гномів здивувало те, наскільки потужним запасом енергії володіє ця аангмарська деревина. Довелось використовувати менше дров, щоб не перегрівати печі.
Тим часом Балнаур та Ісиїда вели розмову в його башті. Ісиїду турбувало побачене нею видіння:
— У снах я бачила це місце, але воно виглядало трохи інакшим. Я бачила це приміщення і цих людей, але вони справляли на мене інше враження. Я вважала їх магами...
— А вони і є магами, так само як і ти, як і інші жителі Ландарину. Різниця лише в тому, що ти згадала свою попередню домівку. Те передчуття, яке підганяло тебе до моєї башти, сказало тобі, що Сандамунар в біді. Я допоможу тобі і ми разом врятуємо твоє місто, але те, що ти побачила тільки що, набагато важливіше за війну, яку веде твій народ з народом мерців. — дівчина не могла позбутись передчуття, що тривожило її, — Ти відкрила в собі бачення, яке ще досі закрите в багатьох з жителів Ландарину.
— Весь цей час, я вважала Сандамунар своєю домівкою, а свої сни - голосом, що кличе мене до мого призначення. Тепер я побачила свій справжній дім і зрозуміла, що те, що ти говориш - щира правда. Як мені після такого спокійно продовжувати жити?
— Не впадай у відчай. Одне зі своїх завдань ти виконала, тепер ти знаєш правду, а залишилось лише довести почате до кінця. Ти знаєш, що незабаром відбудеться? — питання Балнаура пролунало тривожно. Дівчина здогадувалась про що він говорив.
— Схоже мерці скоро підуть штурмувати місто... — на цих словах чарівник перервав Ісиїду, йому потрібно було ще дечого навчити її.
— Так, але ти маєш збагнути, що то не просто мерці. Вони зберегли своє життя завдяки силі чарів і їм завдяки цьому вдається не раз уникати смерті. Але ти не повинна боятись їх і повинна зрозуміти, що подолати їх можна. Вони такі самі, як і ми, хоч і могутніші за тебе і твій народ. Проте я обіцяв тобі допомогти, тому допоможу... — Після цих слів Балнаур пішов до полиці, на якій раніше стояли кам’яні форми для наконечників.
Полиця, що висить на стіні, досить широка і довга. На ній могли б спокійно умоститися двоє людей. Вона була наповнена різними посудинами, вазами, а поряд з ними стояла невеличка шкатулка. Балнаур взяв до рук шкатулку і дістав з неї амулет, завбільшки в долоню дівчини.
Такого красивого виробу дівчині раніше не доводилось бачити. Дорогоцінний камінь, що нагадує діамант, сяє яскравим світлом. Цей камінь неначе виріс з аагангмарину, в якому він зараз замкнений, а навколо зроблене оздоблення з того самого чарівного металу, з якого чарівник зробив наконечники для стріл. Балнаур передав цей амулет Ісиїді.
— Це Серце Моря, найпотужніший камінь аагангмарину, що зародився в морі Бур. Це дуже потужна зброя і тому він знадобиться тобі під час битви за Сандамунар. Але одразу після неї, повернеш мені його. Він допоможе тобі відчути магічну силу навколо, але ти маєш збагнути, що ти здатна відчувати її і без посередництва. А зараз нам пора вирушати в дорогу. — після цього чарівник поставив шкатулку на місце і заглянув до скрині, що стоїть під стіною. Звідти він дістав ще якийсь чудернацький виріб з того самого металу з вправленим в нього аагангмарином.
Поряд з ліжком, на якому відпочивала Ісиїда, лежав її сагайдак зі стрілами. Балнаур дістав стріли зі сагайдака і поклав туди цей виріб, а потім повернув стріли на місце. Схоже аагангмарин зможе зарядити наконечники стріл енергією. Зі своєї торбини чарівник вийняв невелику колбу з рідиною і камінь аагангмарину. За допомогою тієї рідини він приладнав камінь і до кинджалу дівчини.
— В принципі це зайве, але якщо ти не даш собі ради з Серцем Моря, то в тебе ще буде зброя проти них. — слова Балнаура не пролунали для Ісиїди втішно, вона не мала жодного уявлення про те, як давати собі раду з Серцем Моря, — Не переймайся, швидше за все в тебе не буде в них великої потреби. Щоб навчитись користуватись силою Серця, тобі потрібно навчитись слухати його.
Час швидко спливав, тому потрібно було квапитись. Балнаур дав дівчині останні настанови, після чого наказав рухатись до озера. Сам він вирішив відпочити і ліг спати. Коли Ісиїда дісталась озера, то її чекало розчарування: дракона поблизу не було. Цього не могло бути насправді, невже він покинув її? Дівчині не залишалось нічого іншого, як залишатись чекати тут.
Спрага встигла загостритись, тому вона вирішила спробувати напитись водою з озера. Коли Ісиїда зробила ковток, то помітила, що це не звичайна вода. В цьому місці складається враження, що все навколо наповнене цією енергією чарів. Напившись, дівчина набрала повну флягу води. Вона відчувала себе повною сил.
По землі промайнула тінь. В небі якраз пролетів дракон, який шукав місця приземлитись поблизу Ісиїди. Коли він наблизився до землі і змахнув крилами, щоб сповільнитись, дівчину ледь не збило з ніг поштовхом повітря. На землі Баланур знову привітався з нею. Він помітив, що вона пила воду з озера.
Дракон ліг на землю і сказав їй вилізти на спину та міцно триматися. Коли вони піднялись в повітря, сонце вже наближалось до горизонту. Баланур звелів Ісиїді поспати доки вони летітимуть, оскільки їй ще знадобляться сили. Дівчина раніше і подумати не могла, що коли-небудь дракон говоритиме їй спати в нього на спині під час польоту, а ще вона боялась, що це буде вкрай незручно.
Проте Ісиїда дарма переймалась і за декілька хвилин вона вже спала міцним сном. Небо позаду них потемніло і знову почало затягатись густими хмарами. Тепер хмари вже набагато темніші і густіші ніж раніше, а вітер з океану знову нагнав хвилі на море Бур. Баланура схоже зовсім не переймала погода навколо. Він знав, що ніч і хмари зможуть добре сховати його від зайвих очей.
Коли вони перелетіли через гірський хребет, дракон приземлився поряд з роздоріжжям, на схід від Корбіна, та обережно опустив сплячу дівчину на землю. До них вже наближався знайомий мандрівникам чоловік. Це був Елеан. Підійшовши до Баланура ближче, він привітався та заговорив:
— Вітаю друже! Я дістав їм коней, як ти і просив. Можеш не сумніватись, це найкращі скакуни. — поряд з ним красувались три пишні коні.
— Я ніколи б не подумав сумніватись у тобі, мій друже. Радий бачити тебе. — почувши їхню розмову, дівчина прокинулась, — Ісиїдо, Елеан мій старий друг, він дістав для вас цих коней. Вони значно прискорять ваш шлях. — дівчина була приємно здивована зустріччю і такою допомогою, — Дочекайся своїх друзів тут і після цього негайно вирушайте в дорогу. А мені ще потрібно оглянути тут все. — після цих слів Баланур здійнявся в повітря і зник в густих хмарах.
— Я дуже вдячна тобі за допомогу. Хотіла б я, щоб мій кінь не загинув тоді, під час тієї сутички з розбійниками...
— Не переймайся, зі смертю він не потрапив в гірше місце. Врешті-решт, рано чи пізно, він мав померти, а ці коні також непогані. На фермі, з якої я їх взяв, готують військових скакунів для воїнів Аангмару. — коні і справді виглядають великими і м’язистими, що відбиває будь-яке бажання знаходитись в них на шляху, — Тутешній конюх мій боржник, а тепер ще й хороший друг...
— Дякую, вони дійсно хороші. — дівчина захотіла закрити недоцільну тему, яку вона так недолуго відкрила, — Я ні в якому разі не хотіла якимось чином тебе образити чи справити враження невдячності за твою допомогу. — Елеан посміхнувся.
— Будь-ласка, вони вам знадобляться. — невідомо звідки, але він схоже знав про те, що брати вже близько, — А нашій зустрічі залишилось не так вже і довго. Я іду, нехай вам щастить в завтрашній битві.
Після цих слів ельф розвернувся і пішов в сторону лісу. За декілька хвилин Ісиїда вже почула знайомі голоси Лоріна та Хельгена. Побачивши її, брати зраділи. Їм не легко було відійти від того, що відбувалось з нею на острові Балнаура. Осідлавши своїх нових коней, друзі вирушили в дорогу. Виявилось, що коні дійсно дуже витривалі.
По дорозі їм трапилось велике Біле озеро, в яке впадає ріка Скарбниця та ще декілька інших річок. Місячне світло відбивалось від поверхні води і створювало на ній срібну доріжку. Цю красу дівчина бачила вперше. Позаду них згущувались хмари. Крізь них вже не проходить місячне світло так, як це буває зазвичай. Схоже Аангмару давно не доводилось спостерігати за такою темрявою, що нависає над його стінами і дахами. Мабуть лише Елеан та Ісиїда знають про те, що десь там в небі зараз ширяє гігантський змій.
Цілу ніч мандрівники не спинялись, аж доки світло ранкового світила не почало вриватись на небесне полотно. Коли це сталось, Хельген сказав, що краще трохи перепочити, бо всім буде тяжко, а сили варто вберегти. І хоч дівчина сильно переймалась за долю свого міста, проте з вдячності за допомогу братів погодилась. Та і коні, хоч і витривалі, проте сили їх також обмежені.
Сон минув миттєво. Тепер навколо не було так тепло, як в попередні дні, а небо затягнулось хмарами вже майже повністю. Коні встигли перехопити трохи трави, а щоб не відставати від них, брати зготували сніданок ще й для компанії. Після цього перевалу, мандрівники продовжили свій шлях. Залишилась менша частина дороги.
Через дві години на горизонті вже можна було вгледіти Сандамунар. Місто, що не таке могутнє як Аангмар, все ж досі тримало оборону. Тепер, коли друзі підійшли ближче, стало видно і облогу. Декілька сотень пожирачів стояли неподалік стін міста. Армія мерців не виглядає вражаюче чисельною, але цей вигляд оманливий. Та і декількох сотень цілком достатньо, щоб стерти в порошок цю трійку воїнів. А пожирачі суперники більш небезпечні.
Хельген не зміг приховувати хвилювання. Він просунув руку до своєї торбини і дістав звідти декілька стріл, після чого звернувся до дівчини:
— Слухай, в мене є зброя проти них, якщо вірити тому чаклуну, але ж як ми зможемо протистояти їм? Ти ж бачиш скільки їх, вони нас розірвуть... — дівчині неприємно чути відчай у його словах, але вона розуміла, що він правий.
— А що мені залишається робити? Це мій дім і я буду його захищати. А ви... Це не ваша війна, ви можете просто віддати мені зброю і йти... — за цей час хмари вже затягнули небо непроглядною темрявою, — Хотіла б я, щоб Баланур був тут... — та дракона ніде не було видно.
Брати глянули один на одного. Схоже Хельген чекав Лорінового слова, але той лише сумно дивився на нього. Хельген не витримав:
— Чому ти мовчиш?! Що ми маємо робити?...
— Я не хочу більше нічого говорити, брате. Я вже сказав своє слово в печері дракона і ти мене послухав, за що я тобі вдячний. Нехай там як, але це рішення все ж приймати тобі і відповідальність буде на твоєму сумлінні. Лише знай, що щоб ти не вирішив, я піду за тобою.
На обличчі в Хельгена можна чітко вгледіти той сумнів і відчай, що мучить його зараз. На декілька секунд він замовк в роздумах, проте після цього відповів братові:
— Ти сказав своє слово в печері і був цілком правий. Якби зараз ти сказав те саме, то схоже також був би правий, але це моя відповідальність. Тоді гаразд, я прийняв рішення. Схоже ми з братом допоможемо тобі, чого б це нам не коштувало. Ти не знаєш Лоріна так добре як я, але він давно мріяв про таку нагоду. Йому завжди хотілось стати в пригоді комусь, хто настільки потребував допомоги як ваш народ. Зараз така нагода трапилась і він говорить мені, що готовий відмовитись від цього лише заради нашого братерства... — і знову в очах Хельгена довелось побачити вже знайомий сум, — Я не можу не цінувати цього, це мабуть найкраще, на що ти здатний для мене. Але я не буду відбирати в тебе те, чого ти так хотів. Ми підемо з Ісиїдою і допоможемо їй у цій битві, щоб там не трапилось. Але що ж нам робити? Нас лише троє проти тієї армії... — несподівано за їх спинами почувся гучний голос:
— Четверо. — після цього, з гучним тупотом, Баланур приземлився і склав крила. Ісиїда зраділа, що дракон не покинув її і сумніви дівчини нарешті відступили. Вона відповіла:
— Ну, насправді нас більше. Ви забуваєте про армію мого міста. Є лише одна проблема: як сповістити старійшин міста про нашу присутність? Ми не можемо прорватись через облогу, а вдарити було б добре одночасно, щоб не розсіювати наші сили.
— Сповістити не проблема, у нас з Лоріном є бойовий ріг, який я знайшов в печері в Баланура. Ми подуємо в нього і за мить в Сандамунарі знатимуть про нашу присутність. — дракон поглянув на Хельгена і запитав:
— А ви ще пам’ятаєте, про що я вам говорив в печері? — в його очах Баланур побачив цей острах. Схоже хтось не дослухався слів і взяв з печери надто багато.
— Так, звісно... — острах був, та виправляти ситуацію вже не було часу.
— Тоді вирушайте в дорогу, а мені потрібно ще дещо підготувати. — з цими словами змій знову здійнявся в повітря і зник за темними хмарами. Мандрівники вирушили вперед.

5 червня 2015 року - 21 серпня 2015 року

Перша частина твору "Примари Ландарину".