ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Музичук
2020.01.29 18:55
Рукави широкі
у її вбранні.
Долман у циганки –
злато на броні.
А під тим долманом
пісня із грудей,
наче із полону
рветься до людей.

Мессір Лукас
2020.01.29 15:52
Залетіла шалена муха
У розірваний мій рукав
Почалася зелена смуга
Не життя а сама труха
Роздягнувся щоб дати волю
Вилітай-но – отам вікно
А тепер от вірші мусолю
Може дійсно вони …но?

Сергій Губерначук
2020.01.29 11:00
На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на смерть,
мов надіються й вірять
відстояти цю твердь!

Ігор Герасименко
2020.01.29 09:40
Дякую Богу, що дихаю
Й хочеться дихати ще.
Стрічкою, річкою тихою
Стежка життєва тече.

Дякую, що розмежовую:
Де золоте, де святе?
Де висота, де безодня є?

Світлана Майя Залізняк
2020.01.29 06:19
Задраїти люк і не заходити на сайт. Хочеться закрити назавжди ці двері.
Відгородитися. Не знаю, кого зацікавить пропозиція Олександра - відкрити лице.
Я обіцяла на реагувати на провокації. Є типажі, які не вгамуються. Не відкриватиму вкладки. Не читати

Микола Соболь
2020.01.29 06:13
Не змінити нічого. Шлях обрано.
Невідоме з іксакми сокрите ще.
Та уже розплавляється оливо
І запалюють культове вогнище.

Язиками спокусливо полум’я
Непокірних до віри облизує,
Сонце палить страшніше до полудня

Віктор Кучерук
2020.01.29 05:12
Погода природою править
Невимушено, жартома, –
Не хочеться вірити навіть
У те, що навколо зима.
Брунькують берези і клени,
Безсила заснуть мошкара, –
Край стежки травицю зелену
Косити вже скоро пора.

Олександр Сушко
2020.01.29 03:20
Є красуні та красені на сайті, які панічно бояться, що їх хтось покритикує, або залишить несхвальний коментар під їхнім опусом. І блокують власні сторінки від осіб, яких вважають недостойними оцінювати їхні вічні створіння. Натомість вільно заходять н

Олександр Миколайович Панін
2020.01.28 21:55
Героям-Кіборгам присвячується

***

Війна в Аеропорту
це – головний стан життя.
Війна триває 24 години на добу.
Якщо ворог не атакує,

Олександр Сушко
2020.01.28 19:45
Собаки брешуть, люди брешуть, влада...
А ти - правдивець? Витязь добрих справ?
Облуда підла - в золотистих шатах,
А правда - гола, без гарячих барв.

Я кликав цирк: - Гайда в стрілецьку роту!
Але з вертепу чути: "Йди ти на...".
Паяц-очільник не д

Володимир Бойко
2020.01.28 19:31
В Болгарії є місто Козлодуй,
А в Україні – станція Козятин.
На мапі смак романтики відчуй
Та музу клич і нумо віршувати

Про Козову, Козлів і Козелець
Козляничі, Козин і Козероги,
Козельне, Козорізи й накінець

Микола Дудар
2020.01.28 18:38
Не робіть з мене ворога.
Ваша хитрість - потала.
І розвіється соромом,
І це буде замало…
Протилежного берега
Не дістатись без весел.
І згадайте про Терен...
Тридцять третю із Весен…

Надія Тарасюк
2020.01.28 16:57
Наші зустрічі в небі клин.
Серед гілля бринить
пташа.
Гей, пташино! Куди ж ти, га? —
Попід ноги сухий
полин…

Ми підсніжника цвіт зима

Сергій Губерначук
2020.01.28 11:54
Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.

Яка ти була…

Олександр Олехо
2020.01.28 11:51
А хто ти є? Чи є кому різниця?
Аби не шут на троні короля.
Аби ума не погріб, а світлиця.
Аби у даль від брата-москаля…

А хто ти є, то тільки ти і знаєш,
коли з душею сам на самоті,
і короля на публіку не граєш,

Олександр Сушко
2020.01.28 11:50
У слави є гидка, вельбучна тінь,
Немов собачий хвіст плететься ззаду.
Не віддереш. Та я від неї втік
І на пиху вдягнув смирення каптур.

А дехто із Полтави не такий -
І сам не гам, і світу - дуля з маком.
Людську хвалу трамбує у мішки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Се Гупало
2020.01.28

Тарас Ріль
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Критика | Аналітика

 Тарас Возняк. Кінець епохи монополій
Тарас Возняк, для "Української Правди" КІНЕЦЬ ЕПОХИ МОНОПОЛІЙ

ПОЕЗІЯ ОБРАЗУ. Федералізація
Утім, чи варто вживати аж таке помпезне – " кінець епохи монополій" – визначення для того, що тривало один чи два роки. Йдеться як про "помаранчевий період" розвитку держави 2004-2006 років, так і про "синю реконкісту" Партії регіонів 2006-2007.
Після впевненого результату, який ПРУ отримала на виборах 2006 року, переконливого виграшу у позиційній війні зі створення більшості у парламенті, впродовж року Регіони спробували безроздільно правити країною. Ключовим словом тут є слово "безроздільно".

Дітвацькі претензії попутників – комуністів та соціалістів – до уваги не беруться. Їхні голосочки "тоньше комариного писка".

Безроздільність, на авторову думку, і стала причиною того, що цей період в історії новітньої України закінчується. Закінчується так само безславно, як і період самого безроздільного правління переможців Помаранчевої революції.

Причина поразки помаранчевих та сама, що і синіх – спроба монополізувати всю владу у країні.

На що опираються ті, хто організовував ці дві владні монополії? З ідеологічної точки зору, і ті і інші наполягають, що тільки вони знають реальний шлях до процвітання. Утім, вони знають шлях до свого особистого процвітання. Облишмо іронію – кожне з цих бізнесово-політичних угрупувань пропонувало свій шлях облаштування України.

Тож у суспільстві є щонайменше дві реальні позиції є два потужні елітні угрупування. Створити третє за даних умов, здається, неможливо.

Однак головною проблемою є те, що сприйняття чи не сприйняття цих двох моделей розвитку, поділило українське суспільство не по суспільній вертикалі. Скажімо, низи притримувались би більш соціалізованих програм, а верхи – більш ліберальних моделей.

Але в Україні, завдяки виборам 2004-2006 років, йде процес створення двох суспільств, які між собою практично не комунікують.
І це вигідно обом бізнесово-політичним угрупуванням, бо для них обидві частини народу України є тільки електоральним ресурсом. А його слід берегти від зовнішніх впливів, доктринізувати та постійно тримати у мобілізаційній готовності.

Тому насправді всяке "порозуміння", про яке вони постійно торочать, для них можливе тільки у формі перетягування чи підтинання під себе. Практики погодження інтересів за ці роки не спостерігалося, попри численні вербалізації намірів щодо цього.

Як результат, на початок 2006 помаранчева влада не те що не знайшла порозуміння з елітами традиційно синіх регіонів. Події літа 2006 у Криму (у Феодосії) показали, що центральний уряд практично втратив адміністративний контроль над частиною території.

Очевидно, що електоральний результат Партії регіонів України у Донбасі теж є результатом втрати адміністративного контролю над цією частиною держави помаранчевою владою. А ще точніше – вона так цими територіями і не опанувала.

Сьогодні той самий результат отримали і сині. Їхні впливи на значній території держави, якщо не сказати на більшій, мінімалізовані попри всю помпу, яку вони демонструють. Це чудово видно у Києві: сиротливо бродять привезені з малих батьківщин колони прихильників ПРУ. Київська земля під їхніми ногами не горить, але й не гріє. Вони тут чужі. І це розуміють і вони, і всі інші. Ось така українська єдність.

Таким чином два періоди монополії на владу – помаранчевий та синій – кристалізували розкол країни. Зміна одного з цих угрупувань на інше нічого не дає – розкол зберігається і стає все більш очевидним.

Що є цьому причиною? Щонайперше, вкрай низька політична культура обох сторін. Їхній крайній егоїзм. Насправді про долю народу, а відтак держави, як однієї з форм його самореалізації, насправді не йдеться.

Фахові "приватизатори" з обох сторін прагнуть монопольно, рейдерським способом приватизувати державу. Всі їхні статки започатковувалися саме через первинну приватизацію. Починалося з заводів, потім регіони, а тепер справа дійшла до всієї країни.

Інакше вони не можуть і не вміють. Ті, хто пройшов криваве місиво приватизаційного "клондайку" десь у Донбасі чи Закарпатті 90-тих років, розуміє тільки одне правило – "або я, або – мене". Іншого не дано.

Тому до того часу, поки країною правитимуть саме ці герої 90-тих, а іншої перспективи поки-що не видно, громада приречена саме на такі підходи до питань національних безпеки, ідентичності, інтересів, європейської та євроатлантичної інтеграції, тощо.

Продовжувати цей безглуздий, для гравців політичного спектру, список можна до безкінечності. Причому безглуздим він є не тільки для синіх, але й для значної частини помаранчевих, особливо для помаранчевих бізнесменів та пустозвонів, яких серед них виявилося чимало.

Картина виходить похмура, кажуть песимісти. Проте майже безнадійна, стверджує автор-оптиміст.

Що ж робити? Нарешті цією проблемою перейнялися й самі учасники політичного процесу. Причому обидві сторони. І помаранчеві і сині бізнесові та політичні еліти.

Не вийшло у обох. Створивши передумови для не лише політичного, але й адміністративно-територіального розколу країни, обидва олігархічно-політичні угрупування опинилися коло розбитого корита. Бо ж їм не потрібен шматок держави.

Донецьким баронам не потрібна самостійна "Донецко-Криворожская республика" з статусом "Придністровської Молдавської республіки". Так само, як їм не потрібна і "інтеграція" з Російською Федерацією у статусі "незалежної" Абхазії чи Південної Осетії.

Та й сьогоднішній статус Білгородської області у складі "матушки России" їм теж вже не по росту. Їм потрібна вся Україна. Незалежна. З усіма її ресурсами. Однак не виходить.

Як і помаранчеві, сині вичерпали простір своєї можливої експансії. Вони ще не наштовхнулися на жорсткий опір. Захід країни, після девальвації помаранчевого проводу (а не ідеї), ще акумулює своє невдоволення.

Однак реально, навіть у центрі країни сині так нічого і не здобули. Вони тут чужі.

Ресурс монопольного правління державою вичерпано. Тому потрібно шукати нових моделей. Очевидно, що консенсусних. Тобто, потрібно домовлятися. Це за умови, що хочемо жити в Україні, яка матиме ті самі, кордони, що й сьогодні. Однак домовлятися не так, як це впродовж років демонструвала чудова пара Ющенко та Янукович.

Такі домовленості нічого не варті. Ющенко нагадує Манілова з "Мертвих душ" Гоголя, а Янукович – Губернатора з однойменного твору.

Якщо ж не домовимося, то знову ж можливі два шляхи – федерація, як би цього хто не боявся (з можливим наступним розпадом), чи розпад (з усім, що з нього витікає). Автор не певен, що він відбудеться цивілізовано, як у чехів і словаків. Нарешті громадяни з різних регіонів втратили безглузді сентименти одні щодо одних. Любові вже, здається, давно немає.

"Братолюбія" сьогодні вже ніхто не очікує. Однак сторони повинні тверезо та чітко домовитися, чи хочемо жити у державі з назвою Україна, а якщо так, то як житимемо.

З огляду на парламентську кризу 2007, всі раптом згадали тезу Сергія Дацюка про перезаснування держави. Не всі вдумуються у розгорнутий зміст тези. Однак всі зрозуміли, що держава насправді потребує перезаснуванння. На якихось інших засадах.

Бо верхи (ні помаранчеві, ні сині) не можуть, а низи... чим далі тим більше відчужуються від держави (такої держави). Такий стан починає загрожувати самому її існуванню.

Як можна перезаснувати державу? Очевидно, що з формальної точки зору, через укладення нового суспільного договору, тобто створення нової Конституції. Останніми роками про це тільки говориться, однак прийшов час діяти, бо далі так жити вже неможливо.

В цьому маємо шанс переконатися з огляду на тотальну кризу влади в Україні. І ніхто не сховається у свою нірку. Соціальні та політичні катаклізми, які провокує сьогоднішня конституційна невизначеність, виколупають кожного з його індивідуальної мушлі чи маленького бізнесу.

При перезаснуванні держави не варто мати ілюзій, що нічого не зміниться, і ніхто не постраждає. Це процес не лише складний, але й болючий. Переформатується не лише структура влади, взаємовідносини між гілками влади, але й структура держави. Далі цю тезу не розвиватимемо.

Вкотре маємо повторити банальну істину, треба запустити механізм балансування між різними гілками влади. Зрештою якоюсь мірою навіть в жорстких умовах сьогоднішньої кризи він все ж запускається. Кожна з гілок влади усвідомлює своє місце у системі влади в цілому.

Від монополій на владу час переходити до усвідомлення потреби у погодженні інтересів та балансуванні впливів політичних сил. Як не парадоксально, в умовах цієї кризи Україна наближається до цього усвідомлення.

Яким чином це зробити? Щонайперше, повернути легітимність такого істотного органу влади, як Верховна Рада. Вона втратила її, коли почалися перебігання депутатів з фракції у фракцію.

Час знову проконсультуватися з народом, кого він хоче бачити у парламенті.

Тобто провести позачергові вибори. Було б бажано запобігти переформатуванню парламентських фракцій. А також позбавитися від "політичних гієн", які вже реально нікого не представляючи, паразитують на зіткненні двох-трьох найбільших політичних нуртів у нашій державі.

Нова Рада призначить новий уряд. І тут є можливість нарешті відійти від монопольної моделі організації синьої чи помаранчевої влади. Не потрібно і "братського" єднання. Має прийти усвідомлене погодження інтересів двох олігархічно-політичних угрупувань.

Монополії на владу себе не виправдали. Вона вже починає шкодити великому бізнесу. Про народ тут поки-що не йтиметься. Однак при такому збалансовуванні інтересів і він може дещо здобути. Принаймні стабільність.

Наступним кроком має все ж таки стати створення нової Конституції. Вона повинна відобразити нову українську реальність. За роки існування старої Конституції, українське суспільство бурхливо розвивалося.

В Україні, з болем та труднощами, на наших очах постає нова політична культура. Вона робить Україну інакшою, ніж її постсовєтські сусіди.

Скажімо, колись близькі Бєларусь та Росія цього шляху не пройшли. Вони пішли іншим шляхом і сьогодні це насправді інакші країни з іншою політичною історією та політичною культурою.

Однак попри перверзії найновішої української історії, здається ми рухаємося все ж у правильному напрямку. Хоча ще перейдемо і через дискусії і через пряме протистояння. Бо ж не на прогулянку вийшли.

ПОЕЗІЯ ОБРАЗУ





Тарас Возняк, для УП

© 2000-2007 ”Українська правда“
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2007-04-05 22:16:19
Переглядів сторінки твору 3111
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-04-05 22:31:52 ]
Шановний Тарас Возняк глибоко і правильно, як на мене, оцінив реалії та перспективи. Безумовно, нам давно пора збалансувати найважливіше - життєві інтереси особистості, із вторинним - громадським життям. На тлі священного для Українців поняття України. Досить насильства над особистістю, у т.ч. і над українською культурою, - не держава над усе, а Українець. "Україна для українців!", у т.ч. і російськомовних, іншомовних...
Пора домовлятись. АЛЕ після ПЕРЕВИБОРІВ, після ПЕРЕЗАПУСКУ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-04-07 14:31:04 ]
МАЄМО ОСТАТОЧНІ ДОКАЗИ ІСТИННОСТІ І СПРАВЕДЛИВОСТІ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА, - ДІЙСТВО КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ ПІД КОНТРОЛЕМ НАШОГО РОЗУМУ
_________________________________
Докладніше:
Вадим Карасьов у статті "Рада без голови",
Сергій Грабовський у статті "Верховна Рада доруйновує парламентаризм",
Мустафа Найем, Комерсант, Сергій Лещенко, УП у статті "Орбіти Конституційного Суду"
_________________________________

"Маємо доволі складну юридичну ситуацію, коли змінений коаліцією регламент дозволяє таку практику, а Конституція – ні. Виявляється, що регламент ревізує конституційні норми, порушує їх. В той же час, він не є законом і не може бути розглянутий в Конституційному Суді.

Отже, коаліція національної єдності створювалась у відповідності до регламенту, але у спосіб, що порушує Конституцію, яка має найвищу легітимність. Саме систематичне порушення Конституції Радою і було покладене в основу президентського указу".

"Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України" (та сама стаття).

За статтею 85.15 до повноважень парламенту належить "прийняття Регламенту Верховної Ради України".

І от тепер ми підходимо до головного:
Стаття 92.21: "Виключно законами України визначаються організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України".

Іншими словами, за Конституцією, регламент мусить бути ухвалений як закон, і тільки так.

Тим часом, як слушно зауважує Вадим Карасьов, чинний регламент Верховної Ради не є законом, він ухвалений постановою парламенту, і це вочевидь зроблено для того, щоб парламент не був підконтрольний Конституційному Суду.

А оскільки урядова коаліція створювалася і переформатовувалася згідно з регламентом, який є неконституційнім, то маємо, як на мене, взагалі не існуючу під правовим оглядом правлячу коаліцію.

Тобто – зайву і юридично бездоганну підставу для розпуску Верховної Ради.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жорж Дикий (Л.П./Л.П.) [ 2007-04-19 19:00:54 ]
В усьому теперішньому порядному безпорядку на мою думку є дві проблеми: перша - це інспірований олігархами поділ України на Східну і Західну, при чому в цьому поділі десь поділась і зникла вся Центральна Україна; а по-друге - чесність проведення виборів за принципом: один виборець - один голос.
Відсутність конфліктів на рівні простих демонстрантів у Києві свідчить, що вони не мають суттєвих ідеологічних розбіжностей, а все зосередилось десь на рівні чисто спортивного інтересу до переможця.
Донецький клан за своєю основою представляє стару комуністично-комсомольську партійну номенклатуру, причому не тільки місцеву, але цілої України(!) На це вказує уважний аналіз виборчого списку "Партії "Регіонів", що обумовило цілком органічне влиття і співпрацю з регіоналами-олігархами їх начебто ворогів комуністів Симоненка.
Клан помаранчевих олігархів складається переважно з новітньої української буржуазії, що збагачувалась самостійно і відповідно не мала старої цементуючої єдності парткомноменклатури.
Тобто йде боротьба не Сходу і Заходу України, як протилежних етнічно-ідеологічних спільнот, а йде боротьба старої панівної номенклатури з новітньою українською буржуазією.
А єдині обидва угрупування у небажанні проводити справді чесні вибори без жодних спроб фальшування результатів виборів. Тому на мою думку варто запровадити не тільки партійний, але і контроль регіональний, коли до половини членів дільничних комісій будуть складати приїжджі з інших областей люди.
Ми повинні припинити прикривати власні фальшування виборів на свою користь тим, що так робить противна сторона. Чесні вибори - запорука стабільності України на майбутнє! Навпаки фальшовані не визнають ні люди, ні жодна з ворогуючих сторін і через це далі продовжать нагнітання пристрастей. Якщо всі знатимуть, що вибори відображають реальний стан електорату, то не будуть опиратись в своїй діяльності на ілюзії, що і є зараз. Правда вибору - запорука стабільності!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Епіграми, Наслідування Пародії, (Л.П./Л.П.) [ 2007-05-25 18:09:53 ]
Діагноз:
Мороз, пронос твій нині зовсім не курйоз:
здав зекам зад – дістав політ.трихоманоз.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Епіграми, Наслідування Пародії, (Л.П./Л.П.) [ 2007-05-25 18:10:43 ]
Любі друзі
Гаранте наш нещасний, любі друзі
де нині твої, на очку в натузі?!