Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
2025.12.29
00:12
дружня пародія)
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
Тарас Возняк. Кінець епохи монополій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Возняк. Кінець епохи монополій
Тарас Возняк, для "Української Правди" КІНЕЦЬ ЕПОХИ МОНОПОЛІЙ
Утім, чи варто вживати аж таке помпезне – " кінець епохи монополій" – визначення для того, що тривало один чи два роки. Йдеться як про "помаранчевий період" розвитку держави 2004-2006 років, так і про "синю реконкісту" Партії регіонів 2006-2007.
Після впевненого результату, який ПРУ отримала на виборах 2006 року, переконливого виграшу у позиційній війні зі створення більшості у парламенті, впродовж року Регіони спробували безроздільно правити країною. Ключовим словом тут є слово "безроздільно".
Дітвацькі претензії попутників – комуністів та соціалістів – до уваги не беруться. Їхні голосочки "тоньше комариного писка".
Безроздільність, на авторову думку, і стала причиною того, що цей період в історії новітньої України закінчується. Закінчується так само безславно, як і період самого безроздільного правління переможців Помаранчевої революції.
Причина поразки помаранчевих та сама, що і синіх – спроба монополізувати всю владу у країні.
На що опираються ті, хто організовував ці дві владні монополії? З ідеологічної точки зору, і ті і інші наполягають, що тільки вони знають реальний шлях до процвітання. Утім, вони знають шлях до свого особистого процвітання. Облишмо іронію – кожне з цих бізнесово-політичних угрупувань пропонувало свій шлях облаштування України.
Тож у суспільстві є щонайменше дві реальні позиції є два потужні елітні угрупування. Створити третє за даних умов, здається, неможливо.
Однак головною проблемою є те, що сприйняття чи не сприйняття цих двох моделей розвитку, поділило українське суспільство не по суспільній вертикалі. Скажімо, низи притримувались би більш соціалізованих програм, а верхи – більш ліберальних моделей.
Але в Україні, завдяки виборам 2004-2006 років, йде процес створення двох суспільств, які між собою практично не комунікують.
І це вигідно обом бізнесово-політичним угрупуванням, бо для них обидві частини народу України є тільки електоральним ресурсом. А його слід берегти від зовнішніх впливів, доктринізувати та постійно тримати у мобілізаційній готовності.
Тому насправді всяке "порозуміння", про яке вони постійно торочать, для них можливе тільки у формі перетягування чи підтинання під себе. Практики погодження інтересів за ці роки не спостерігалося, попри численні вербалізації намірів щодо цього.
Як результат, на початок 2006 помаранчева влада не те що не знайшла порозуміння з елітами традиційно синіх регіонів. Події літа 2006 у Криму (у Феодосії) показали, що центральний уряд практично втратив адміністративний контроль над частиною території.
Очевидно, що електоральний результат Партії регіонів України у Донбасі теж є результатом втрати адміністративного контролю над цією частиною держави помаранчевою владою. А ще точніше – вона так цими територіями і не опанувала.
Сьогодні той самий результат отримали і сині. Їхні впливи на значній території держави, якщо не сказати на більшій, мінімалізовані попри всю помпу, яку вони демонструють. Це чудово видно у Києві: сиротливо бродять привезені з малих батьківщин колони прихильників ПРУ. Київська земля під їхніми ногами не горить, але й не гріє. Вони тут чужі. І це розуміють і вони, і всі інші. Ось така українська єдність.
Таким чином два періоди монополії на владу – помаранчевий та синій – кристалізували розкол країни. Зміна одного з цих угрупувань на інше нічого не дає – розкол зберігається і стає все більш очевидним.
Що є цьому причиною? Щонайперше, вкрай низька політична культура обох сторін. Їхній крайній егоїзм. Насправді про долю народу, а відтак держави, як однієї з форм його самореалізації, насправді не йдеться.
Фахові "приватизатори" з обох сторін прагнуть монопольно, рейдерським способом приватизувати державу. Всі їхні статки започатковувалися саме через первинну приватизацію. Починалося з заводів, потім регіони, а тепер справа дійшла до всієї країни.
Інакше вони не можуть і не вміють. Ті, хто пройшов криваве місиво приватизаційного "клондайку" десь у Донбасі чи Закарпатті 90-тих років, розуміє тільки одне правило – "або я, або – мене". Іншого не дано.
Тому до того часу, поки країною правитимуть саме ці герої 90-тих, а іншої перспективи поки-що не видно, громада приречена саме на такі підходи до питань національних безпеки, ідентичності, інтересів, європейської та євроатлантичної інтеграції, тощо.
Продовжувати цей безглуздий, для гравців політичного спектру, список можна до безкінечності. Причому безглуздим він є не тільки для синіх, але й для значної частини помаранчевих, особливо для помаранчевих бізнесменів та пустозвонів, яких серед них виявилося чимало.
Картина виходить похмура, кажуть песимісти. Проте майже безнадійна, стверджує автор-оптиміст.
Що ж робити? Нарешті цією проблемою перейнялися й самі учасники політичного процесу. Причому обидві сторони. І помаранчеві і сині бізнесові та політичні еліти.
Не вийшло у обох. Створивши передумови для не лише політичного, але й адміністративно-територіального розколу країни, обидва олігархічно-політичні угрупування опинилися коло розбитого корита. Бо ж їм не потрібен шматок держави.
Донецьким баронам не потрібна самостійна "Донецко-Криворожская республика" з статусом "Придністровської Молдавської республіки". Так само, як їм не потрібна і "інтеграція" з Російською Федерацією у статусі "незалежної" Абхазії чи Південної Осетії.
Та й сьогоднішній статус Білгородської області у складі "матушки России" їм теж вже не по росту. Їм потрібна вся Україна. Незалежна. З усіма її ресурсами. Однак не виходить.
Як і помаранчеві, сині вичерпали простір своєї можливої експансії. Вони ще не наштовхнулися на жорсткий опір. Захід країни, після девальвації помаранчевого проводу (а не ідеї), ще акумулює своє невдоволення.
Однак реально, навіть у центрі країни сині так нічого і не здобули. Вони тут чужі.
Ресурс монопольного правління державою вичерпано. Тому потрібно шукати нових моделей. Очевидно, що консенсусних. Тобто, потрібно домовлятися. Це за умови, що хочемо жити в Україні, яка матиме ті самі, кордони, що й сьогодні. Однак домовлятися не так, як це впродовж років демонструвала чудова пара Ющенко та Янукович.
Такі домовленості нічого не варті. Ющенко нагадує Манілова з "Мертвих душ" Гоголя, а Янукович – Губернатора з однойменного твору.
Якщо ж не домовимося, то знову ж можливі два шляхи – федерація, як би цього хто не боявся (з можливим наступним розпадом), чи розпад (з усім, що з нього витікає). Автор не певен, що він відбудеться цивілізовано, як у чехів і словаків. Нарешті громадяни з різних регіонів втратили безглузді сентименти одні щодо одних. Любові вже, здається, давно немає.
"Братолюбія" сьогодні вже ніхто не очікує. Однак сторони повинні тверезо та чітко домовитися, чи хочемо жити у державі з назвою Україна, а якщо так, то як житимемо.
З огляду на парламентську кризу 2007, всі раптом згадали тезу Сергія Дацюка про перезаснування держави. Не всі вдумуються у розгорнутий зміст тези. Однак всі зрозуміли, що держава насправді потребує перезаснуванння. На якихось інших засадах.
Бо верхи (ні помаранчеві, ні сині) не можуть, а низи... чим далі тим більше відчужуються від держави (такої держави). Такий стан починає загрожувати самому її існуванню.
Як можна перезаснувати державу? Очевидно, що з формальної точки зору, через укладення нового суспільного договору, тобто створення нової Конституції. Останніми роками про це тільки говориться, однак прийшов час діяти, бо далі так жити вже неможливо.
В цьому маємо шанс переконатися з огляду на тотальну кризу влади в Україні. І ніхто не сховається у свою нірку. Соціальні та політичні катаклізми, які провокує сьогоднішня конституційна невизначеність, виколупають кожного з його індивідуальної мушлі чи маленького бізнесу.
При перезаснуванні держави не варто мати ілюзій, що нічого не зміниться, і ніхто не постраждає. Це процес не лише складний, але й болючий. Переформатується не лише структура влади, взаємовідносини між гілками влади, але й структура держави. Далі цю тезу не розвиватимемо.
Вкотре маємо повторити банальну істину, треба запустити механізм балансування між різними гілками влади. Зрештою якоюсь мірою навіть в жорстких умовах сьогоднішньої кризи він все ж запускається. Кожна з гілок влади усвідомлює своє місце у системі влади в цілому.
Від монополій на владу час переходити до усвідомлення потреби у погодженні інтересів та балансуванні впливів політичних сил. Як не парадоксально, в умовах цієї кризи Україна наближається до цього усвідомлення.
Яким чином це зробити? Щонайперше, повернути легітимність такого істотного органу влади, як Верховна Рада. Вона втратила її, коли почалися перебігання депутатів з фракції у фракцію.
Час знову проконсультуватися з народом, кого він хоче бачити у парламенті.
Тобто провести позачергові вибори. Було б бажано запобігти переформатуванню парламентських фракцій. А також позбавитися від "політичних гієн", які вже реально нікого не представляючи, паразитують на зіткненні двох-трьох найбільших політичних нуртів у нашій державі.
Нова Рада призначить новий уряд. І тут є можливість нарешті відійти від монопольної моделі організації синьої чи помаранчевої влади. Не потрібно і "братського" єднання. Має прийти усвідомлене погодження інтересів двох олігархічно-політичних угрупувань.
Монополії на владу себе не виправдали. Вона вже починає шкодити великому бізнесу. Про народ тут поки-що не йтиметься. Однак при такому збалансовуванні інтересів і він може дещо здобути. Принаймні стабільність.
Наступним кроком має все ж таки стати створення нової Конституції. Вона повинна відобразити нову українську реальність. За роки існування старої Конституції, українське суспільство бурхливо розвивалося.
В Україні, з болем та труднощами, на наших очах постає нова політична культура. Вона робить Україну інакшою, ніж її постсовєтські сусіди.
Скажімо, колись близькі Бєларусь та Росія цього шляху не пройшли. Вони пішли іншим шляхом і сьогодні це насправді інакші країни з іншою політичною історією та політичною культурою.
Однак попри перверзії найновішої української історії, здається ми рухаємося все ж у правильному напрямку. Хоча ще перейдемо і через дискусії і через пряме протистояння. Бо ж не на прогулянку вийшли.

Тарас Возняк, для УП
© 2000-2007 ”Українська правда“
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua
Дітвацькі претензії попутників – комуністів та соціалістів – до уваги не беруться. Їхні голосочки "тоньше комариного писка".
Безроздільність, на авторову думку, і стала причиною того, що цей період в історії новітньої України закінчується. Закінчується так само безславно, як і період самого безроздільного правління переможців Помаранчевої революції.
Причина поразки помаранчевих та сама, що і синіх – спроба монополізувати всю владу у країні.
На що опираються ті, хто організовував ці дві владні монополії? З ідеологічної точки зору, і ті і інші наполягають, що тільки вони знають реальний шлях до процвітання. Утім, вони знають шлях до свого особистого процвітання. Облишмо іронію – кожне з цих бізнесово-політичних угрупувань пропонувало свій шлях облаштування України.
Тож у суспільстві є щонайменше дві реальні позиції є два потужні елітні угрупування. Створити третє за даних умов, здається, неможливо.
Однак головною проблемою є те, що сприйняття чи не сприйняття цих двох моделей розвитку, поділило українське суспільство не по суспільній вертикалі. Скажімо, низи притримувались би більш соціалізованих програм, а верхи – більш ліберальних моделей.
Але в Україні, завдяки виборам 2004-2006 років, йде процес створення двох суспільств, які між собою практично не комунікують.
І це вигідно обом бізнесово-політичним угрупуванням, бо для них обидві частини народу України є тільки електоральним ресурсом. А його слід берегти від зовнішніх впливів, доктринізувати та постійно тримати у мобілізаційній готовності.
Тому насправді всяке "порозуміння", про яке вони постійно торочать, для них можливе тільки у формі перетягування чи підтинання під себе. Практики погодження інтересів за ці роки не спостерігалося, попри численні вербалізації намірів щодо цього.
Як результат, на початок 2006 помаранчева влада не те що не знайшла порозуміння з елітами традиційно синіх регіонів. Події літа 2006 у Криму (у Феодосії) показали, що центральний уряд практично втратив адміністративний контроль над частиною території.
Очевидно, що електоральний результат Партії регіонів України у Донбасі теж є результатом втрати адміністративного контролю над цією частиною держави помаранчевою владою. А ще точніше – вона так цими територіями і не опанувала.
Сьогодні той самий результат отримали і сині. Їхні впливи на значній території держави, якщо не сказати на більшій, мінімалізовані попри всю помпу, яку вони демонструють. Це чудово видно у Києві: сиротливо бродять привезені з малих батьківщин колони прихильників ПРУ. Київська земля під їхніми ногами не горить, але й не гріє. Вони тут чужі. І це розуміють і вони, і всі інші. Ось така українська єдність.
Таким чином два періоди монополії на владу – помаранчевий та синій – кристалізували розкол країни. Зміна одного з цих угрупувань на інше нічого не дає – розкол зберігається і стає все більш очевидним.
Що є цьому причиною? Щонайперше, вкрай низька політична культура обох сторін. Їхній крайній егоїзм. Насправді про долю народу, а відтак держави, як однієї з форм його самореалізації, насправді не йдеться.
Фахові "приватизатори" з обох сторін прагнуть монопольно, рейдерським способом приватизувати державу. Всі їхні статки започатковувалися саме через первинну приватизацію. Починалося з заводів, потім регіони, а тепер справа дійшла до всієї країни.
Інакше вони не можуть і не вміють. Ті, хто пройшов криваве місиво приватизаційного "клондайку" десь у Донбасі чи Закарпатті 90-тих років, розуміє тільки одне правило – "або я, або – мене". Іншого не дано.
Тому до того часу, поки країною правитимуть саме ці герої 90-тих, а іншої перспективи поки-що не видно, громада приречена саме на такі підходи до питань національних безпеки, ідентичності, інтересів, європейської та євроатлантичної інтеграції, тощо.
Продовжувати цей безглуздий, для гравців політичного спектру, список можна до безкінечності. Причому безглуздим він є не тільки для синіх, але й для значної частини помаранчевих, особливо для помаранчевих бізнесменів та пустозвонів, яких серед них виявилося чимало.
Картина виходить похмура, кажуть песимісти. Проте майже безнадійна, стверджує автор-оптиміст.
Що ж робити? Нарешті цією проблемою перейнялися й самі учасники політичного процесу. Причому обидві сторони. І помаранчеві і сині бізнесові та політичні еліти.
Не вийшло у обох. Створивши передумови для не лише політичного, але й адміністративно-територіального розколу країни, обидва олігархічно-політичні угрупування опинилися коло розбитого корита. Бо ж їм не потрібен шматок держави.
Донецьким баронам не потрібна самостійна "Донецко-Криворожская республика" з статусом "Придністровської Молдавської республіки". Так само, як їм не потрібна і "інтеграція" з Російською Федерацією у статусі "незалежної" Абхазії чи Південної Осетії.
Та й сьогоднішній статус Білгородської області у складі "матушки России" їм теж вже не по росту. Їм потрібна вся Україна. Незалежна. З усіма її ресурсами. Однак не виходить.
Як і помаранчеві, сині вичерпали простір своєї можливої експансії. Вони ще не наштовхнулися на жорсткий опір. Захід країни, після девальвації помаранчевого проводу (а не ідеї), ще акумулює своє невдоволення.
Однак реально, навіть у центрі країни сині так нічого і не здобули. Вони тут чужі.
Ресурс монопольного правління державою вичерпано. Тому потрібно шукати нових моделей. Очевидно, що консенсусних. Тобто, потрібно домовлятися. Це за умови, що хочемо жити в Україні, яка матиме ті самі, кордони, що й сьогодні. Однак домовлятися не так, як це впродовж років демонструвала чудова пара Ющенко та Янукович.
Такі домовленості нічого не варті. Ющенко нагадує Манілова з "Мертвих душ" Гоголя, а Янукович – Губернатора з однойменного твору.
Якщо ж не домовимося, то знову ж можливі два шляхи – федерація, як би цього хто не боявся (з можливим наступним розпадом), чи розпад (з усім, що з нього витікає). Автор не певен, що він відбудеться цивілізовано, як у чехів і словаків. Нарешті громадяни з різних регіонів втратили безглузді сентименти одні щодо одних. Любові вже, здається, давно немає.
"Братолюбія" сьогодні вже ніхто не очікує. Однак сторони повинні тверезо та чітко домовитися, чи хочемо жити у державі з назвою Україна, а якщо так, то як житимемо.
З огляду на парламентську кризу 2007, всі раптом згадали тезу Сергія Дацюка про перезаснування держави. Не всі вдумуються у розгорнутий зміст тези. Однак всі зрозуміли, що держава насправді потребує перезаснуванння. На якихось інших засадах.
Бо верхи (ні помаранчеві, ні сині) не можуть, а низи... чим далі тим більше відчужуються від держави (такої держави). Такий стан починає загрожувати самому її існуванню.
Як можна перезаснувати державу? Очевидно, що з формальної точки зору, через укладення нового суспільного договору, тобто створення нової Конституції. Останніми роками про це тільки говориться, однак прийшов час діяти, бо далі так жити вже неможливо.
В цьому маємо шанс переконатися з огляду на тотальну кризу влади в Україні. І ніхто не сховається у свою нірку. Соціальні та політичні катаклізми, які провокує сьогоднішня конституційна невизначеність, виколупають кожного з його індивідуальної мушлі чи маленького бізнесу.
При перезаснуванні держави не варто мати ілюзій, що нічого не зміниться, і ніхто не постраждає. Це процес не лише складний, але й болючий. Переформатується не лише структура влади, взаємовідносини між гілками влади, але й структура держави. Далі цю тезу не розвиватимемо.
Вкотре маємо повторити банальну істину, треба запустити механізм балансування між різними гілками влади. Зрештою якоюсь мірою навіть в жорстких умовах сьогоднішньої кризи він все ж запускається. Кожна з гілок влади усвідомлює своє місце у системі влади в цілому.
Від монополій на владу час переходити до усвідомлення потреби у погодженні інтересів та балансуванні впливів політичних сил. Як не парадоксально, в умовах цієї кризи Україна наближається до цього усвідомлення.
Яким чином це зробити? Щонайперше, повернути легітимність такого істотного органу влади, як Верховна Рада. Вона втратила її, коли почалися перебігання депутатів з фракції у фракцію.
Час знову проконсультуватися з народом, кого він хоче бачити у парламенті.
Тобто провести позачергові вибори. Було б бажано запобігти переформатуванню парламентських фракцій. А також позбавитися від "політичних гієн", які вже реально нікого не представляючи, паразитують на зіткненні двох-трьох найбільших політичних нуртів у нашій державі.
Нова Рада призначить новий уряд. І тут є можливість нарешті відійти від монопольної моделі організації синьої чи помаранчевої влади. Не потрібно і "братського" єднання. Має прийти усвідомлене погодження інтересів двох олігархічно-політичних угрупувань.
Монополії на владу себе не виправдали. Вона вже починає шкодити великому бізнесу. Про народ тут поки-що не йтиметься. Однак при такому збалансовуванні інтересів і він може дещо здобути. Принаймні стабільність.
Наступним кроком має все ж таки стати створення нової Конституції. Вона повинна відобразити нову українську реальність. За роки існування старої Конституції, українське суспільство бурхливо розвивалося.
В Україні, з болем та труднощами, на наших очах постає нова політична культура. Вона робить Україну інакшою, ніж її постсовєтські сусіди.
Скажімо, колись близькі Бєларусь та Росія цього шляху не пройшли. Вони пішли іншим шляхом і сьогодні це насправді інакші країни з іншою політичною історією та політичною культурою.
Однак попри перверзії найновішої української історії, здається ми рухаємося все ж у правильному напрямку. Хоча ще перейдемо і через дискусії і через пряме протистояння. Бо ж не на прогулянку вийшли.

Тарас Возняк, для УП
© 2000-2007 ”Українська правда“
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поезія образу: Нью-Йорк! Мости! 2"
• Перейти на сторінку •
"Поезія образу - Рабіндранат Тагор і Альберт Ейнштейн"
• Перейти на сторінку •
"Поезія образу - Рабіндранат Тагор і Альберт Ейнштейн"
Про публікацію
