Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Хмельницький /
Проза
The devil is in the detail
Щойно закінчили накривати на стіл, Жорж зайняв місце зліва від Женев'єви і налив у бокали їй та її сусідам по столу гарного колекційного вина.
У веселій компанії час летів непомітно, то ж і не дивно, що ніхто не зауважив, як запаси вина стрімко закінчились. Саме тоді Женев'єва попросила Жоржа допомогти поповнити спустошений арсенал святкового столу, і він з радістю погодився.
Десь хвилин за п'ятнадцять Жорж повернувся у кімнату, на ходу витягуючи із паперового пакету пляшки вина, і здивовано зупинився: на його місці сидів незнайомець, а Женев'єва весело із ним щебетала, дивлячись на того закоханим, як здалось Жоржу, поглядом...
Незнайомець вів себе досить нахабно: чіпав її за груди, коліна, стегна, але вона його не стримувала, а лише задоволено сміялась, поглядаючи час від часу на Жоржа та коментуючи вголос його здивування. Жоржу нестерпно захотілось вхопити незнайомця за комір і викинути з кімнати, але, не бажаючи зчиняти скандал, він величезним зусиллям змусив себе залишатися на місці.
З розмови гостей стало зрозуміло, що незнайомець теж завітав до Женев'єви у гості, причому було незрозуміло, чи то вона його запросила, чи то він сам прийшов без запрошення і приніс із собою пляшку бурбону. З того моменту застілля одразу ж і продовжилось.
Жорж сидів у глибокій задумі, не в змозі прийти до тями. Його не було всього чверть години, але за цей час ситуація настільки явно вийшла із-під його контролю, що він просто розгубився, не знаючи, як її повернути до початкового стану.
Тим часом Женев'єва встала і почала виходити із-за столу повз незнайомця, спиною до нього. Той, скориставшись моментом, провів рукою зверху донизу їй між сідницями, і вона знову з прихильністю, незрозумілою Жоржу, засміялась, коментуючи це. Тоді незнайомець піднявся і запропонував дівчині провести її.
Схвильований Жорж теж вискочив за ними і побачив, як той веде Женев'єву, обійнявши за талію, і вони про щось тихо шепочуться. Жорж рушив уперед з наміром зупинити його і забрати від дівчини, як раптом на нього чи не навмисно, як йому здалось, наштовхнулась одна із гостей, а боковим зором він ніби в тумані помітив, що поряд стоять хлопці, і, реагуючи чи то на зіткнення, чи то на розгубленого Жоржа, весело регочуть. Останнє, що закарбувалось у його пам’яті, був момент, коли Женев'єва з легесеньким сміхом м’яко випручалась з обіймів незнайомця, потихеньку витягуючи свої ніжні долоні з його лап, і нетвердою ходою пішла в сусідню кімнату. Незнайомець на мить зупинився, а тоді рушив за нею.
Жорж, почуваючи себе незручно під поглядами випадкових свідків його приниження, повернувся за стіл.
У вітальні майже нікого не залишилось. Жорж зайняв своє попереднє місце.
Через деякий час з’явилась Женев'єва і, пройшовши повз Жоржа, теж сіла.
Трохи згодом повернувся незнайомець, та, зауваживши, що місце біля неї зайняте, приладнався скраю на кріслі поруч іншої дівчини, обійнявши її спочатку за талію, а потім поклавши ліву долоню їй на груди. Та втішено усміхнулась, не опираючись домаганням незнайомця, і гордовито поглянула на Женев'єву. На обличчі самовдоволеного незнайомця теж застиг зверхній вираз. Женев'єва сумно і докірливо подивилась на них обох і, розчаровано зітхнувши, схилила голову на стіл.
Гостина закінчилась, і компанія почала розходитись.
Незнайомець зник, наче його і не було.
Жорж залишився сидіти самотою на кріслі, геть спустошений.
Десь глибоко всередині у ньому тихенько і безнадійно скімлила ображена та зневірена душа, смертельно зранена осколками розбитого у друзки кохання...
09.10.2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
The devil is in the detail
Література - це, звісно, хибне зображення життя, але, тим не менше, вона допомагає нам краще його зрозуміти.
Маріо Варгас Льйоса
Вранці Жорж по телефону привітав Женев'єву, натомість вона запросила його у гості. Він прийшов із букетом квітів і подарунком. Саме сьогодні він збирався зробити рішучий крок: освідчитись Женев'єві у коханні - і хотів зробити це в кінці вечірки, коли розійдуться гості. В кишені у нього лежала коробочка з ювелірного магазину, в якій був перстень із діамантом.Щойно закінчили накривати на стіл, Жорж зайняв місце зліва від Женев'єви і налив у бокали їй та її сусідам по столу гарного колекційного вина.
У веселій компанії час летів непомітно, то ж і не дивно, що ніхто не зауважив, як запаси вина стрімко закінчились. Саме тоді Женев'єва попросила Жоржа допомогти поповнити спустошений арсенал святкового столу, і він з радістю погодився.
Десь хвилин за п'ятнадцять Жорж повернувся у кімнату, на ходу витягуючи із паперового пакету пляшки вина, і здивовано зупинився: на його місці сидів незнайомець, а Женев'єва весело із ним щебетала, дивлячись на того закоханим, як здалось Жоржу, поглядом...
Незнайомець вів себе досить нахабно: чіпав її за груди, коліна, стегна, але вона його не стримувала, а лише задоволено сміялась, поглядаючи час від часу на Жоржа та коментуючи вголос його здивування. Жоржу нестерпно захотілось вхопити незнайомця за комір і викинути з кімнати, але, не бажаючи зчиняти скандал, він величезним зусиллям змусив себе залишатися на місці.
З розмови гостей стало зрозуміло, що незнайомець теж завітав до Женев'єви у гості, причому було незрозуміло, чи то вона його запросила, чи то він сам прийшов без запрошення і приніс із собою пляшку бурбону. З того моменту застілля одразу ж і продовжилось.
Жорж сидів у глибокій задумі, не в змозі прийти до тями. Його не було всього чверть години, але за цей час ситуація настільки явно вийшла із-під його контролю, що він просто розгубився, не знаючи, як її повернути до початкового стану.
Тим часом Женев'єва встала і почала виходити із-за столу повз незнайомця, спиною до нього. Той, скориставшись моментом, провів рукою зверху донизу їй між сідницями, і вона знову з прихильністю, незрозумілою Жоржу, засміялась, коментуючи це. Тоді незнайомець піднявся і запропонував дівчині провести її.
Схвильований Жорж теж вискочив за ними і побачив, як той веде Женев'єву, обійнявши за талію, і вони про щось тихо шепочуться. Жорж рушив уперед з наміром зупинити його і забрати від дівчини, як раптом на нього чи не навмисно, як йому здалось, наштовхнулась одна із гостей, а боковим зором він ніби в тумані помітив, що поряд стоять хлопці, і, реагуючи чи то на зіткнення, чи то на розгубленого Жоржа, весело регочуть. Останнє, що закарбувалось у його пам’яті, був момент, коли Женев'єва з легесеньким сміхом м’яко випручалась з обіймів незнайомця, потихеньку витягуючи свої ніжні долоні з його лап, і нетвердою ходою пішла в сусідню кімнату. Незнайомець на мить зупинився, а тоді рушив за нею.
Жорж, почуваючи себе незручно під поглядами випадкових свідків його приниження, повернувся за стіл.
У вітальні майже нікого не залишилось. Жорж зайняв своє попереднє місце.
Через деякий час з’явилась Женев'єва і, пройшовши повз Жоржа, теж сіла.
Трохи згодом повернувся незнайомець, та, зауваживши, що місце біля неї зайняте, приладнався скраю на кріслі поруч іншої дівчини, обійнявши її спочатку за талію, а потім поклавши ліву долоню їй на груди. Та втішено усміхнулась, не опираючись домаганням незнайомця, і гордовито поглянула на Женев'єву. На обличчі самовдоволеного незнайомця теж застиг зверхній вираз. Женев'єва сумно і докірливо подивилась на них обох і, розчаровано зітхнувши, схилила голову на стіл.
Гостина закінчилась, і компанія почала розходитись.
Незнайомець зник, наче його і не було.
Жорж залишився сидіти самотою на кріслі, геть спустошений.
Десь глибоко всередині у ньому тихенько і безнадійно скімлила ображена та зневірена душа, смертельно зранена осколками розбитого у друзки кохання...
09.10.2015
Примітка:
* The devil is in the detail (англ..) – Диявол криється у дрібницях.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
