ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.08.26 21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі

Володимир Бойко
2026.08.26 19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили. Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та

Артур Курдіновський
2026.08.26 18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.

Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.

Ірина Вовк
2026.08.26 17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»

«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.

(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)


ДІЙОВІ ОСОБИ:

Сергій Губерначук
2026.08.26 15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»

Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)

Ольга Садкова
2026.08.26 13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.

Борис Костиря
2026.08.26 13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно

Вячеслав Руденко
2026.08.26 10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…

Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя

Артур Сіренко
2026.08.26 10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок

Ігор Терен
2026.08.26 08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.

***
Феміда судить, а закон карає

С М
2026.08.26 07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь

здійнявши галас

Віктор Кучерук
2026.08.26 06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.

Віктор Насипаний
2026.08.25 23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на

Ірина Вовк
2026.08.25 23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ

Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)

***

хома дідим
2026.08.25 20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім

Мирон Шагало
2026.08.25 20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Зоря (1950) / Проза

 Привіт Пахан (закінчення)
мал. автора "Нужно подождать пса. Вот сейчас собака могла бы отвлечь на себя и удержать зверя. Где его носит?! Если б не эта сеть мелких веток впереди! Мои самодельные пули легко могут от них срикошетить и тогда...". Со слабой надеждой я обернулся на голый ствол высокой лиственницы. ...Не успею. Но чем этот шатун так увлечен?
Решив все же найти среди веток "окошко" для прицельной стрельбы, я уже смелее высунулся над лапником. О медведе абсолютно ничего не напоминало. Легкомысленно выйдя из ельника, я взвел оба курка и, стараясь не наступать на сучья, медленно двинулся вперед. Вот и бугор, который закрывал голову и ноги зверя. За ним, на склоне среди елей, лежали покрытые снегом толстые стволы горельника. Трудно сказать, от которого из чувств больше, страха или охотничьего азарта, сердце стучало, как молот. Из-за любой чернеющей корнями валежины мог подняться зверь. Не дай Бог, - медведица.
"Но где следы? Не привиделся же он мне?! О Боже...".

От того, что я увидел за буреломом, к горлу подступил ком. На два - три метра вокруг снег был забрызган кровью. От места пиршества в чащу уходил след лапы, шириной почти в четверть метра.
"А почему у крови фиолетовый оттенок?". Только теперь я обратил внимание на заросли невысокого кустарника, покрытого сизыми ягодами. Шатун объедал голубику. Я знал, что "медвежья болезнь" - не сказки, и уже однажды имел возможность убедиться, что медведь на самом деле "обделывается" при внезапном испуге, но чтобы так...
Неожиданно из кустов выбежал Пахан и начал мотаться по следу. По его преувеличенной старательности мнительный человек, вроде меня, мог заподозрить, что пес до последней секунды сидел в кустах и выжидал, чем все это закончиться. "Витек разве хорошему научит? Упустить такой трофей! Но, может, не все еще потеряно?".

Почти бегом я устремился по следам двухметровых прыжков зверя. Пахан бежал впереди, но часто возвращался и садился, поджидая меня. "Какая трогательная забота, медведь тебя подери! - слегка пинал я его под зад. Чувствует, кто из них двоих настоящий пахан".
Обнаружив в ивовых зарослях пустую медвежью лежку, я понял безнадежность затеи и с тяжелым сердцем повернул обратно. По кратчайшему пути, почти не поднимая головы, быстрым шагом возвращался к коренному берегу. По пятам за мной шла закрывшая уже полнеба белая пелена.

- Ко-ко-ко-ко... - по-куриному закричала впереди глухарка, и сразу залаял Пахан. В это время я выходил из пойменного леса и увидел копалуху, которая усаживалась на голую верхушку самой высокой лиственницы. Пес поднял ее с заросшего багульником болота и с лаем несся вверх по склону. Мне же, чтобы незаметно подойти на выстрел, нужно было обходить старицу. Этот вариант я сразу отбросил. С потемневшего неба ветер уже начинал приносить первые хлопья снега. Пригибаясь к кочкам и пытаясь укрыться за чахлыми сосенками, я медленно подбирался к обрыву. Пахан, невидимый за откосом, монотонно лаял и со своей задачей пока справлялся. "Только бы от избытка чувств не начал царапать дерево! Ну, еще хотя бы метров десять!".
Я опустился на колени и, утопая в моховой перине, стараясь не выпускать из виду дерево, пополз по абсолютно открытому месту. Сидевшая хвостом ко мне, с вытянутой к земле шеей, копалуха завертела головой и встревоженно закудахтала.
"Стрелять? Далеко... Сейчас она взлетит!!!".
Приложившись щекой к прикладу, я никак не мог сдуть упавшие на планку ствола крупные хлопья снега. В последний момент поймав на мушку уже поднявшую крылья глухарку, я нажал курок. Вместо того, чтобы кувыркаясь и ломая сучья, падать вниз, курица, слегка снижаясь под кронами сосен, удалялась вглубь леса. Как вопль отчаяния прозвучал второй мой выстрел вдогонку.

Срываясь и вновь карабкаясь, я выбрался на бугор и, тяжело дыша, побежал по собачьему следу вглубь леса. Ветер уже шумел в кронах деревьев и сыпал в лицо горсти снега. В такую погоду на дереве Пахан ее, конечно, не учует. Едва разбирая след, я налетел на пса, треплющего что-то под валежником. "Неужели она?" - не хотелось обманываться. "Слава тебе, Господи!!!". Отобрав у Пахана, я поднял за единственную лапку то, что осталось от глухарки. Ну что же, во всяком случае он съел свою, честно заработанную половину. Бросив в рюкзак кусок курицы, я с деланной ласковостью потрепал за теплую холку виновато смотрящего на меня пса: "Хо-о-ороший песик".
Только теперь, пережевывая припасенную с утра последнюю галету, я начал осознавать серьезность нашего положения. Достав компас, определился с направлением, и мы, не мешкая, тронулись в путь. В усилившемся снегопаде, будто в облаке, я уже не мог ориентироваться по деревьям и все чаще останавливался и сверялся с компасом. Пахан, понимая, в какую мы попали переделку, постоянно держался рядом. Окружившие нас замшелые стволы с корявыми сучьями напоминали лесных чудищ. Раскачиваясь и скрипя зубами, они хватали цепкими лапами, будто боялись, что я унесу их вековую тайну. Главное было - уберечь глаза, и я прикрывал их выставленным вперед, как щит, прикладом. Каждый просвет в ельнике принимался за долгожданное болото и каждый раз разочаровывал.

Я начинал сомневаться в исправности компаса, но, наконец, мы вышли на открытое всем ветрам пространство.
Одежда на мне висела клочьями, исцарапанные руки и лицо саднили от пота и таявшего снега. Сугробы на болоте намело выше колена, и было ясно, что метель надолго. Чувствуя себя внезапно ослепшим, понимая, что в такую пургу можно пройти рядом с палаткой и не заметить ее, я упрямо шел по компасу, еще надеясь каким-то чудом опознать местность у лагеря. Чтобы как-то ориентироваться по расстоянию, попытался от начала болота считать шаги. Однако из этой затеи ничего не вышло, и с еще большей приблизительностью я стал измерять пройденный путь временем. Пахан, утопая в снегу по самую морду, шел за мной по пробитому следу. Толкавший нас в спину ветер, теперь порывами налетал со всех сторон. Провалившись в болоте несколько раз по пояс, я уже лез напролом, проклиная и пургу, и Север, и свою работу.
Мы обошли уже несколько бугров похожих на наш и, судя по времени, давно прошли эти проклятые шесть километров. Зловеще и неотвратимо сгущались сумерки.

И вдруг я увидел следы. Было похоже, что прошли люди, но в какую сторону? Борозду в снегу заметало на глазах. Слегка отогрев под теплым собачьим брюхом онемевшие пальцы, я несколько раз выстрелил. Ответом был все усиливающийся свист ветра.
"Так вот же "грива"!!! От нее рукой подать...". Окрыленный, я побежал по следу к темнеющему горельнику, споткнулся...
По мере того, как я узнавал кривую жердь, брошенную час назад, меня все больше охватывала паника. Сдирая до крови кожу, я карабкался на черный ствол уцелевшей лиственницы, как будто в колючей мгле мог что-то рассмотреть.
Взять себя в руки мне помог своим лаем Пахан. Барахтаясь в сугробе в стороне от следа, он звал за собой. Обойдя пса и пробив в том направлении след до ближайшего бугра, я на всякий случай открыл компас и посмотрел на светлячок стрелки. Обогнавший меня Пахан ждал у следующего наноса.
Продвигаясь таким образом на подгибающихся ногах неизвестно куда, вдруг, в вое ветра я услышал далекий выстрел. Затем еще. Стреляя в ответ и уже увидев в темном небе тускло-зеленое пятно ракеты, я опустился в снег рядом с обессиленным псом. Значит, вертолета не было.

Кто мог тогда предположить, что он прилетит только через долгих тринадцать дней непрерывной пурги! Накануне, во время одного из радиосеансов, мы услышали радиограмму Варлаамова в Березово: "Отряд изыскателей в районе Колы-Хулюмских болот терпит бедствие. Просим организовать санрейс "МИ-8". Оплату гарантируем".
К тому времени у нас даже мозоли от орехов на языках успели зажить. Почти до последнего дня Витек добросовестно растянул банку с луком, но... О человеческая неблагодарность! Вместо признательности он получил только обидную для советского рецидивиста кличку Чипполино.
"Собор Парижской Богоматери" был давно скурен от корки до корки, и лишь на дне моего рюкзака затаился исписанный мелким девичьим почерком листок.

* * *
Из засыпанной снегом до трубы палатки мы забирали только личные вещи. Между раскладушками Витька и Феликса, в багульнике, обнаружилась банка сгущенки, но, к чести мужиков, ни сейчас, ни позже, никто не пытался устраивать на этот счет разборки.
В вертолете, под шум винтов, расплывшийся в улыбке казымский радист обносил всех газетным кульком, в котором оказались домашние пирожки с капустой. Он весело хлопал каждого по плечу, не замечая только сидевшего в хвосте, среди рюкзаков, пса.
А вечером, во время шумного застолья на подбазе, в комнату вошли участковый милиционер и районный опер. В наступившей тишине, по осунувшемуся сразу лицу Витька, мы поняли, что пришли за ним. "Виктор Федорович Куринной после освобождения обязан находиться под надзором милиции в городе Лабытнанги. За умышленное...". С большим трудом мы уговорили служивых подождать с арестом до утра. После этого визита хотелось напиться.

В Надыме Субботину нужно было задержаться на базе, и я улетал на Москву один. В звеневший гусеницами вездеход, подвозивший меня в аэропорт, в последний момент запрыгнул Пахан. В порту он настойчиво пытался протиснуться мимо стюардессы за мной в салон. Только когда убрали трап, пес перестал скулить и бегать и, видимо поняв, что его оставили, сидя в сторонке, внимательно смотрел на иллюминаторы самолета.
"Хотя бы таранкой его на прощанье угостил", - досадовал я на себя.
Все дальше за бортом оставалось пережитое. Долгожданный блистательный мир уже владел моим воображением.

* * *
В городской суете все реже вспоминался мой спаситель.
Следующей весной Пахана я уже не встретил. Говорили, будто его видели в сейсмологической экспедиции. Соседи - геофизики действительно брали пса зимой в тайгу, но вернулись без него. Прибился где-то к хантам, - решил я.
Спустя несколько лет в одном из заполярных поселков меня чуть не сбила с ног проносившаяся по улице свора собак.
- Пахан!!! - окруженный разгоряченными псами, я протянул у нему руку, но... увидев знакомый оскал, будто наткнулся на стену. Через секунду опьяненная свободой стая уже мчалась дальше, а я обескуражено смотрел вслед... "Обознался?..".

* * *
Все это мне напомнила заснеженная кедровая ветка, изображенная на коробке с зубной пастой. В духоте пыльного базара она поразила меня, как путника - мираж оазиса. Я не слышал, что рассказывал о целебных свойствах хвои юный торговец, не замечал натыкавшихся на меня, будто ослепших в этом фальшивом мире, людей. ..."Лесной бальзам". Вкус кедровых орешков. Аромат дальних странствий... Горькая радость. Сладкая мука. Удивительный вкус.

малюнок автора, 1998р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-21 13:54:09
Переглядів сторінки твору 924
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.08.09 21:28
Автор у цю хвилину відсутній