ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.10.29 07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,

хома дідим
2026.10.28 23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва

М Менянин
2026.10.28 19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.

За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,

Борис Костиря
2026.10.28 17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з

Артур Курдіновський
2026.10.28 15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)

Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,

Вячеслав Руденко
2026.10.28 13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.

В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,

Володимир Бойко
2026.10.28 11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших. Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ. Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки. Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями. «Де

Юрій Гундарів
2026.10.28 11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.

Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "

Віктор Кучерук
2026.10.28 07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

С М
2026.10.27 21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий

Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Зоря (1950) / Проза

 Привіт Пахан (закінчення)
мал. автора "Нужно подождать пса. Вот сейчас собака могла бы отвлечь на себя и удержать зверя. Где его носит?! Если б не эта сеть мелких веток впереди! Мои самодельные пули легко могут от них срикошетить и тогда...". Со слабой надеждой я обернулся на голый ствол высокой лиственницы. ...Не успею. Но чем этот шатун так увлечен?
Решив все же найти среди веток "окошко" для прицельной стрельбы, я уже смелее высунулся над лапником. О медведе абсолютно ничего не напоминало. Легкомысленно выйдя из ельника, я взвел оба курка и, стараясь не наступать на сучья, медленно двинулся вперед. Вот и бугор, который закрывал голову и ноги зверя. За ним, на склоне среди елей, лежали покрытые снегом толстые стволы горельника. Трудно сказать, от которого из чувств больше, страха или охотничьего азарта, сердце стучало, как молот. Из-за любой чернеющей корнями валежины мог подняться зверь. Не дай Бог, - медведица.
"Но где следы? Не привиделся же он мне?! О Боже...".

От того, что я увидел за буреломом, к горлу подступил ком. На два - три метра вокруг снег был забрызган кровью. От места пиршества в чащу уходил след лапы, шириной почти в четверть метра.
"А почему у крови фиолетовый оттенок?". Только теперь я обратил внимание на заросли невысокого кустарника, покрытого сизыми ягодами. Шатун объедал голубику. Я знал, что "медвежья болезнь" - не сказки, и уже однажды имел возможность убедиться, что медведь на самом деле "обделывается" при внезапном испуге, но чтобы так...
Неожиданно из кустов выбежал Пахан и начал мотаться по следу. По его преувеличенной старательности мнительный человек, вроде меня, мог заподозрить, что пес до последней секунды сидел в кустах и выжидал, чем все это закончиться. "Витек разве хорошему научит? Упустить такой трофей! Но, может, не все еще потеряно?".

Почти бегом я устремился по следам двухметровых прыжков зверя. Пахан бежал впереди, но часто возвращался и садился, поджидая меня. "Какая трогательная забота, медведь тебя подери! - слегка пинал я его под зад. Чувствует, кто из них двоих настоящий пахан".
Обнаружив в ивовых зарослях пустую медвежью лежку, я понял безнадежность затеи и с тяжелым сердцем повернул обратно. По кратчайшему пути, почти не поднимая головы, быстрым шагом возвращался к коренному берегу. По пятам за мной шла закрывшая уже полнеба белая пелена.

- Ко-ко-ко-ко... - по-куриному закричала впереди глухарка, и сразу залаял Пахан. В это время я выходил из пойменного леса и увидел копалуху, которая усаживалась на голую верхушку самой высокой лиственницы. Пес поднял ее с заросшего багульником болота и с лаем несся вверх по склону. Мне же, чтобы незаметно подойти на выстрел, нужно было обходить старицу. Этот вариант я сразу отбросил. С потемневшего неба ветер уже начинал приносить первые хлопья снега. Пригибаясь к кочкам и пытаясь укрыться за чахлыми сосенками, я медленно подбирался к обрыву. Пахан, невидимый за откосом, монотонно лаял и со своей задачей пока справлялся. "Только бы от избытка чувств не начал царапать дерево! Ну, еще хотя бы метров десять!".
Я опустился на колени и, утопая в моховой перине, стараясь не выпускать из виду дерево, пополз по абсолютно открытому месту. Сидевшая хвостом ко мне, с вытянутой к земле шеей, копалуха завертела головой и встревоженно закудахтала.
"Стрелять? Далеко... Сейчас она взлетит!!!".
Приложившись щекой к прикладу, я никак не мог сдуть упавшие на планку ствола крупные хлопья снега. В последний момент поймав на мушку уже поднявшую крылья глухарку, я нажал курок. Вместо того, чтобы кувыркаясь и ломая сучья, падать вниз, курица, слегка снижаясь под кронами сосен, удалялась вглубь леса. Как вопль отчаяния прозвучал второй мой выстрел вдогонку.

Срываясь и вновь карабкаясь, я выбрался на бугор и, тяжело дыша, побежал по собачьему следу вглубь леса. Ветер уже шумел в кронах деревьев и сыпал в лицо горсти снега. В такую погоду на дереве Пахан ее, конечно, не учует. Едва разбирая след, я налетел на пса, треплющего что-то под валежником. "Неужели она?" - не хотелось обманываться. "Слава тебе, Господи!!!". Отобрав у Пахана, я поднял за единственную лапку то, что осталось от глухарки. Ну что же, во всяком случае он съел свою, честно заработанную половину. Бросив в рюкзак кусок курицы, я с деланной ласковостью потрепал за теплую холку виновато смотрящего на меня пса: "Хо-о-ороший песик".
Только теперь, пережевывая припасенную с утра последнюю галету, я начал осознавать серьезность нашего положения. Достав компас, определился с направлением, и мы, не мешкая, тронулись в путь. В усилившемся снегопаде, будто в облаке, я уже не мог ориентироваться по деревьям и все чаще останавливался и сверялся с компасом. Пахан, понимая, в какую мы попали переделку, постоянно держался рядом. Окружившие нас замшелые стволы с корявыми сучьями напоминали лесных чудищ. Раскачиваясь и скрипя зубами, они хватали цепкими лапами, будто боялись, что я унесу их вековую тайну. Главное было - уберечь глаза, и я прикрывал их выставленным вперед, как щит, прикладом. Каждый просвет в ельнике принимался за долгожданное болото и каждый раз разочаровывал.

Я начинал сомневаться в исправности компаса, но, наконец, мы вышли на открытое всем ветрам пространство.
Одежда на мне висела клочьями, исцарапанные руки и лицо саднили от пота и таявшего снега. Сугробы на болоте намело выше колена, и было ясно, что метель надолго. Чувствуя себя внезапно ослепшим, понимая, что в такую пургу можно пройти рядом с палаткой и не заметить ее, я упрямо шел по компасу, еще надеясь каким-то чудом опознать местность у лагеря. Чтобы как-то ориентироваться по расстоянию, попытался от начала болота считать шаги. Однако из этой затеи ничего не вышло, и с еще большей приблизительностью я стал измерять пройденный путь временем. Пахан, утопая в снегу по самую морду, шел за мной по пробитому следу. Толкавший нас в спину ветер, теперь порывами налетал со всех сторон. Провалившись в болоте несколько раз по пояс, я уже лез напролом, проклиная и пургу, и Север, и свою работу.
Мы обошли уже несколько бугров похожих на наш и, судя по времени, давно прошли эти проклятые шесть километров. Зловеще и неотвратимо сгущались сумерки.

И вдруг я увидел следы. Было похоже, что прошли люди, но в какую сторону? Борозду в снегу заметало на глазах. Слегка отогрев под теплым собачьим брюхом онемевшие пальцы, я несколько раз выстрелил. Ответом был все усиливающийся свист ветра.
"Так вот же "грива"!!! От нее рукой подать...". Окрыленный, я побежал по следу к темнеющему горельнику, споткнулся...
По мере того, как я узнавал кривую жердь, брошенную час назад, меня все больше охватывала паника. Сдирая до крови кожу, я карабкался на черный ствол уцелевшей лиственницы, как будто в колючей мгле мог что-то рассмотреть.
Взять себя в руки мне помог своим лаем Пахан. Барахтаясь в сугробе в стороне от следа, он звал за собой. Обойдя пса и пробив в том направлении след до ближайшего бугра, я на всякий случай открыл компас и посмотрел на светлячок стрелки. Обогнавший меня Пахан ждал у следующего наноса.
Продвигаясь таким образом на подгибающихся ногах неизвестно куда, вдруг, в вое ветра я услышал далекий выстрел. Затем еще. Стреляя в ответ и уже увидев в темном небе тускло-зеленое пятно ракеты, я опустился в снег рядом с обессиленным псом. Значит, вертолета не было.

Кто мог тогда предположить, что он прилетит только через долгих тринадцать дней непрерывной пурги! Накануне, во время одного из радиосеансов, мы услышали радиограмму Варлаамова в Березово: "Отряд изыскателей в районе Колы-Хулюмских болот терпит бедствие. Просим организовать санрейс "МИ-8". Оплату гарантируем".
К тому времени у нас даже мозоли от орехов на языках успели зажить. Почти до последнего дня Витек добросовестно растянул банку с луком, но... О человеческая неблагодарность! Вместо признательности он получил только обидную для советского рецидивиста кличку Чипполино.
"Собор Парижской Богоматери" был давно скурен от корки до корки, и лишь на дне моего рюкзака затаился исписанный мелким девичьим почерком листок.

* * *
Из засыпанной снегом до трубы палатки мы забирали только личные вещи. Между раскладушками Витька и Феликса, в багульнике, обнаружилась банка сгущенки, но, к чести мужиков, ни сейчас, ни позже, никто не пытался устраивать на этот счет разборки.
В вертолете, под шум винтов, расплывшийся в улыбке казымский радист обносил всех газетным кульком, в котором оказались домашние пирожки с капустой. Он весело хлопал каждого по плечу, не замечая только сидевшего в хвосте, среди рюкзаков, пса.
А вечером, во время шумного застолья на подбазе, в комнату вошли участковый милиционер и районный опер. В наступившей тишине, по осунувшемуся сразу лицу Витька, мы поняли, что пришли за ним. "Виктор Федорович Куринной после освобождения обязан находиться под надзором милиции в городе Лабытнанги. За умышленное...". С большим трудом мы уговорили служивых подождать с арестом до утра. После этого визита хотелось напиться.

В Надыме Субботину нужно было задержаться на базе, и я улетал на Москву один. В звеневший гусеницами вездеход, подвозивший меня в аэропорт, в последний момент запрыгнул Пахан. В порту он настойчиво пытался протиснуться мимо стюардессы за мной в салон. Только когда убрали трап, пес перестал скулить и бегать и, видимо поняв, что его оставили, сидя в сторонке, внимательно смотрел на иллюминаторы самолета.
"Хотя бы таранкой его на прощанье угостил", - досадовал я на себя.
Все дальше за бортом оставалось пережитое. Долгожданный блистательный мир уже владел моим воображением.

* * *
В городской суете все реже вспоминался мой спаситель.
Следующей весной Пахана я уже не встретил. Говорили, будто его видели в сейсмологической экспедиции. Соседи - геофизики действительно брали пса зимой в тайгу, но вернулись без него. Прибился где-то к хантам, - решил я.
Спустя несколько лет в одном из заполярных поселков меня чуть не сбила с ног проносившаяся по улице свора собак.
- Пахан!!! - окруженный разгоряченными псами, я протянул у нему руку, но... увидев знакомый оскал, будто наткнулся на стену. Через секунду опьяненная свободой стая уже мчалась дальше, а я обескуражено смотрел вслед... "Обознался?..".

* * *
Все это мне напомнила заснеженная кедровая ветка, изображенная на коробке с зубной пастой. В духоте пыльного базара она поразила меня, как путника - мираж оазиса. Я не слышал, что рассказывал о целебных свойствах хвои юный торговец, не замечал натыкавшихся на меня, будто ослепших в этом фальшивом мире, людей. ..."Лесной бальзам". Вкус кедровых орешков. Аромат дальних странствий... Горькая радость. Сладкая мука. Удивительный вкус.

малюнок автора, 1998р.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-21 13:54:09
Переглядів сторінки твору 960
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.740
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.08.09 21:28
Автор у цю хвилину відсутній