Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Рецензії
Замітки про книгу Б. Жолдака «Укри».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замітки про книгу Б. Жолдака «Укри».
Книга відомого в Україні письменника Богдана Жолдака «Укри» перемогла в міжнародному літературному конкурсі «Воїн світла» пам’яті героя Небесної сотні Михайла Жизневського. Присвячена книга теж активному учасникові подій на Майдані, патріоту України Георгію Тороповському, який загинув у 18-річному віці, повертаючись із відпустки в зону АТО, де захищав Батьківщину.
Книга ідеально відповідає конкурсу, адже в ній, як і диктується умовами, «зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали». Навіть не одного героя, а цілу когорту відчайдушних і вигадливих хлопців та дівчат із зони АТО.
Твір «Укри» спеціалісти називають «мозаїчним романом». Бо й справді, він не має єдиного сюжету і складається з двох десятків новел. Проте, книга цільна ‒ новели об’єднані не лише спільною темою війни на Донбасі, а й одними і тими ж героями. Читач, котрий заглибиться в книгу, незабаром впізнаватиме, як своїх друзів, лейтенанта Мічуріна, снайпера Звіробоя, западенця Сивого, вигадливого Хантера і твердого в будь-якій ситуації Жору ‒ Георгія Тороповського.
Курок, на котрий щоразу натискає автор в сюжетному пострілі ‒ несподівана (іноді неймовірна, але від цього не менш цікава) придумка, за допомогою якої наші укропи перемагають сепаратистів. Це або дерево, котре солдати лейтенанта Мічуріна вночі пересадили на інше місце, щоб збити орієнтир для ворожої артилерії і змусити її стріляти по своїх; або іграшкова машинка з дистанційним управлінням, за допомогою якої Жора підриває ворожий склад; або підкинутий сепаратистам мобільний телефон з автовідповідачем, який навів сепаратистів на обстріл свого ж складу селітри; і ‒ аж до фантазії про механічну пташку, з якої вилітають механічні джмелики, з яких вилітають механічні комарики, які кусають сепаратистів, впускаючи їм під шкіру отруту. Сюжетні повороти підігрівають цікавість до розповіді, тому «Укрів» цілком справедливо можна віднести до гостросюжетної прози.
Однак, крізь романтично-підліткові сюжети проступають речі набагато серйозніші. В «Украх», як і в численних попередніх своїх творах, Богдан Жолдак демонструє майстерність у створенні живого, повнокровного персонажу з його негативними і позитивними сторонами, з правдивою мовою і емоціями. Фронтовий Донбас змальовано з різних сторін. Поряд із ворожими настроями місцевого населення маємо хлопчика, котрий дарує українському солдату останню цукерку. Але й поруч з героями-фронтовиками живуть (правда, недовго!) офіцери, завданням яких є знешкодження активних українських патріотів.
А над усім цим в новелах панують бойові дії українців проти ворога. Без ура-патріотичних закликів Богдан Жолдак показує внутрішній, непоказний патріотизм людей, міцно скованих між собою необхідністю боронити рідну землю. Правдивість характерів породжує глибинне захоплення героями, здатне укріпити в своїх переконаннях дорослих, а з підлітків виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини.
* * *
Книга ідеально відповідає конкурсу, адже в ній, як і диктується умовами, «зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали». Навіть не одного героя, а цілу когорту відчайдушних і вигадливих хлопців та дівчат із зони АТО.
Твір «Укри» спеціалісти називають «мозаїчним романом». Бо й справді, він не має єдиного сюжету і складається з двох десятків новел. Проте, книга цільна ‒ новели об’єднані не лише спільною темою війни на Донбасі, а й одними і тими ж героями. Читач, котрий заглибиться в книгу, незабаром впізнаватиме, як своїх друзів, лейтенанта Мічуріна, снайпера Звіробоя, западенця Сивого, вигадливого Хантера і твердого в будь-якій ситуації Жору ‒ Георгія Тороповського.
Курок, на котрий щоразу натискає автор в сюжетному пострілі ‒ несподівана (іноді неймовірна, але від цього не менш цікава) придумка, за допомогою якої наші укропи перемагають сепаратистів. Це або дерево, котре солдати лейтенанта Мічуріна вночі пересадили на інше місце, щоб збити орієнтир для ворожої артилерії і змусити її стріляти по своїх; або іграшкова машинка з дистанційним управлінням, за допомогою якої Жора підриває ворожий склад; або підкинутий сепаратистам мобільний телефон з автовідповідачем, який навів сепаратистів на обстріл свого ж складу селітри; і ‒ аж до фантазії про механічну пташку, з якої вилітають механічні джмелики, з яких вилітають механічні комарики, які кусають сепаратистів, впускаючи їм під шкіру отруту. Сюжетні повороти підігрівають цікавість до розповіді, тому «Укрів» цілком справедливо можна віднести до гостросюжетної прози.
Однак, крізь романтично-підліткові сюжети проступають речі набагато серйозніші. В «Украх», як і в численних попередніх своїх творах, Богдан Жолдак демонструє майстерність у створенні живого, повнокровного персонажу з його негативними і позитивними сторонами, з правдивою мовою і емоціями. Фронтовий Донбас змальовано з різних сторін. Поряд із ворожими настроями місцевого населення маємо хлопчика, котрий дарує українському солдату останню цукерку. Але й поруч з героями-фронтовиками живуть (правда, недовго!) офіцери, завданням яких є знешкодження активних українських патріотів.
А над усім цим в новелах панують бойові дії українців проти ворога. Без ура-патріотичних закликів Богдан Жолдак показує внутрішній, непоказний патріотизм людей, міцно скованих між собою необхідністю боронити рідну землю. Правдивість характерів породжує глибинне захоплення героями, здатне укріпити в своїх переконаннях дорослих, а з підлітків виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини.
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оповідання конфліктів чи конфліктне оповідання? "
• Перейти на сторінку •
"Скалки історії від Петра Сороки (Відгук на книгу Петра Сороки «Жезл і посох»)"
• Перейти на сторінку •
"Скалки історії від Петра Сороки (Відгук на книгу Петра Сороки «Жезл і посох»)"
Про публікацію
