Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Карасьов (1949) /
Рецензії
Замітки про книгу Б. Жолдака «Укри».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замітки про книгу Б. Жолдака «Укри».
Книга відомого в Україні письменника Богдана Жолдака «Укри» перемогла в міжнародному літературному конкурсі «Воїн світла» пам’яті героя Небесної сотні Михайла Жизневського. Присвячена книга теж активному учасникові подій на Майдані, патріоту України Георгію Тороповському, який загинув у 18-річному віці, повертаючись із відпустки в зону АТО, де захищав Батьківщину.
Книга ідеально відповідає конкурсу, адже в ній, як і диктується умовами, «зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали». Навіть не одного героя, а цілу когорту відчайдушних і вигадливих хлопців та дівчат із зони АТО.
Твір «Укри» спеціалісти називають «мозаїчним романом». Бо й справді, він не має єдиного сюжету і складається з двох десятків новел. Проте, книга цільна ‒ новели об’єднані не лише спільною темою війни на Донбасі, а й одними і тими ж героями. Читач, котрий заглибиться в книгу, незабаром впізнаватиме, як своїх друзів, лейтенанта Мічуріна, снайпера Звіробоя, западенця Сивого, вигадливого Хантера і твердого в будь-якій ситуації Жору ‒ Георгія Тороповського.
Курок, на котрий щоразу натискає автор в сюжетному пострілі ‒ несподівана (іноді неймовірна, але від цього не менш цікава) придумка, за допомогою якої наші укропи перемагають сепаратистів. Це або дерево, котре солдати лейтенанта Мічуріна вночі пересадили на інше місце, щоб збити орієнтир для ворожої артилерії і змусити її стріляти по своїх; або іграшкова машинка з дистанційним управлінням, за допомогою якої Жора підриває ворожий склад; або підкинутий сепаратистам мобільний телефон з автовідповідачем, який навів сепаратистів на обстріл свого ж складу селітри; і ‒ аж до фантазії про механічну пташку, з якої вилітають механічні джмелики, з яких вилітають механічні комарики, які кусають сепаратистів, впускаючи їм під шкіру отруту. Сюжетні повороти підігрівають цікавість до розповіді, тому «Укрів» цілком справедливо можна віднести до гостросюжетної прози.
Однак, крізь романтично-підліткові сюжети проступають речі набагато серйозніші. В «Украх», як і в численних попередніх своїх творах, Богдан Жолдак демонструє майстерність у створенні живого, повнокровного персонажу з його негативними і позитивними сторонами, з правдивою мовою і емоціями. Фронтовий Донбас змальовано з різних сторін. Поряд із ворожими настроями місцевого населення маємо хлопчика, котрий дарує українському солдату останню цукерку. Але й поруч з героями-фронтовиками живуть (правда, недовго!) офіцери, завданням яких є знешкодження активних українських патріотів.
А над усім цим в новелах панують бойові дії українців проти ворога. Без ура-патріотичних закликів Богдан Жолдак показує внутрішній, непоказний патріотизм людей, міцно скованих між собою необхідністю боронити рідну землю. Правдивість характерів породжує глибинне захоплення героями, здатне укріпити в своїх переконаннях дорослих, а з підлітків виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини.
* * *
Книга ідеально відповідає конкурсу, адже в ній, як і диктується умовами, «зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали». Навіть не одного героя, а цілу когорту відчайдушних і вигадливих хлопців та дівчат із зони АТО.
Твір «Укри» спеціалісти називають «мозаїчним романом». Бо й справді, він не має єдиного сюжету і складається з двох десятків новел. Проте, книга цільна ‒ новели об’єднані не лише спільною темою війни на Донбасі, а й одними і тими ж героями. Читач, котрий заглибиться в книгу, незабаром впізнаватиме, як своїх друзів, лейтенанта Мічуріна, снайпера Звіробоя, западенця Сивого, вигадливого Хантера і твердого в будь-якій ситуації Жору ‒ Георгія Тороповського.
Курок, на котрий щоразу натискає автор в сюжетному пострілі ‒ несподівана (іноді неймовірна, але від цього не менш цікава) придумка, за допомогою якої наші укропи перемагають сепаратистів. Це або дерево, котре солдати лейтенанта Мічуріна вночі пересадили на інше місце, щоб збити орієнтир для ворожої артилерії і змусити її стріляти по своїх; або іграшкова машинка з дистанційним управлінням, за допомогою якої Жора підриває ворожий склад; або підкинутий сепаратистам мобільний телефон з автовідповідачем, який навів сепаратистів на обстріл свого ж складу селітри; і ‒ аж до фантазії про механічну пташку, з якої вилітають механічні джмелики, з яких вилітають механічні комарики, які кусають сепаратистів, впускаючи їм під шкіру отруту. Сюжетні повороти підігрівають цікавість до розповіді, тому «Укрів» цілком справедливо можна віднести до гостросюжетної прози.
Однак, крізь романтично-підліткові сюжети проступають речі набагато серйозніші. В «Украх», як і в численних попередніх своїх творах, Богдан Жолдак демонструє майстерність у створенні живого, повнокровного персонажу з його негативними і позитивними сторонами, з правдивою мовою і емоціями. Фронтовий Донбас змальовано з різних сторін. Поряд із ворожими настроями місцевого населення маємо хлопчика, котрий дарує українському солдату останню цукерку. Але й поруч з героями-фронтовиками живуть (правда, недовго!) офіцери, завданням яких є знешкодження активних українських патріотів.
А над усім цим в новелах панують бойові дії українців проти ворога. Без ура-патріотичних закликів Богдан Жолдак показує внутрішній, непоказний патріотизм людей, міцно скованих між собою необхідністю боронити рідну землю. Правдивість характерів породжує глибинне захоплення героями, здатне укріпити в своїх переконаннях дорослих, а з підлітків виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини.
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Оповідання конфліктів чи конфліктне оповідання? "
• Перейти на сторінку •
"Скалки історії від Петра Сороки (Відгук на книгу Петра Сороки «Жезл і посох»)"
• Перейти на сторінку •
"Скалки історії від Петра Сороки (Відгук на книгу Петра Сороки «Жезл і посох»)"
Про публікацію
