Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
2025.11.21
22:14
На цвинтарі листя опале
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
Про щось прошепоче мені,
Немовби коштовні опали,
Розкидані у бистрині.
На цвинтарі листя стражденне
Нам так мовчазливо кричить.
Постійність є у сьогоденні,
2025.11.21
21:13
мовчіть боги
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
сумління слова не давало
мовчіть бо ви
розбіглись по нірван підвалах
немов щурі
з небесних кораблів
в землі сирій
покоїться ваш гнів
2025.11.21
21:11
вже тебе немає поруч і тепла
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
самоту в душі сьогодні я знайшла
з мого серця аж то смерті
Бог велів тебе не стерти
знемагаю по тобі
я існую бо ти є і вірю снам
ти релігія моя де сам-на-сам
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Торон /
Проза
Сади Семіраміди
Коли вона виїжджала, вона взяла із собою багато гарного одягу. Їй здавалось, що вона їде у край, де завжди цвітуть сади. Проте, як одразу виявилось, ніхто тут по вулицях не ходив у гарному одязі. Нарядні сукні висіли рядами у магазинах, і ніхто їх не купляв. Жінки ходили у футболках і брюках, старі й молоді -- усі однаково. Коли вона попервах виходила на вулицю, гарно убравшись, на неї або не звертали уваги, або глипали з цікавістю, як на щось екзотичне. Свій пишний хутряний комір вона повісила на стіну у спальні, а вишнева оксамитова сукня так і залишилась зім’ятою у чемодані, нерозпакована.
Скоро вона також почала одягатись, як всі -- у футболку і брюки; почала, як і інші, казати, що це “зручно”, ніби працювала у полі. Зручним було те, що маючи їх, можна було взагалі не опікуватись своїм одягом -- натягуй вранці і біжи собі у справах. Вона різко почала повніти.
Ніхто не упадав за нею. Механізм виживання поставав у всій своїй оголеній наочності, немов коліщата музичної іграшки після того, як відкручено усі гвинти і знято кришку.Чогось бракувало -- якоїсь легкої омани, карнавальності буття, яка дає силу жити. Часом вона згадувала, як виходила колись на літній нарядний Хрещатик, розпустивши своє гарне, до пояса, волосся, ішла, не обертаючи голови, але знала, що усі погляди були на ній -- захоплені, шанобливі. О, це щасливе відчуття, коли віддають належне твоїй красі і молодості! Тепер вона питала себе: чи дійсно це було, чи тільки наснилось їй?
Хтось їй сказав, що в Італії все ще цінується жіноча краса. Вона дзвонила мені—саме тоді, коли в мене кричали, вередували і билися між собою діти —і панічно допитувалася : «Може, мені поїхати в Італію?» Що я могла їй сказати? В Італії я ніколи не була.
Якось, їдучи у “сабвеї” у стані розгубленості й безнадії, вона раптом згадала про сади. Вона давно вже не думала про них, і тим сильнішим раптом здалось її відчайдушне бажання якось зберегти їх -- хоча б для себе, у собі. Так, щоб ні від чого не залежати і ні від кого нічого не чекати. І тоді вона почала насаджувати їх сама -- деревце за деревцем, кущ за кущем, на вузьких земляних насипах, які вона наносила знизу і висипала на повітряних терасах. Це головне -- навчитись відчувати повітряні тераси, які існують і чекають на тебе. Для цього треба дивитись трохи вгору. Тоді й вода, якою поливаєш, не стікає одразу ж на земний асфальт, а затримується саме там, де треба, щоб живити коріння ніким не бачених дерев та квітів. Тепер вона мусила робити це з дня у день, тому що не поливши хоч раз своїх садів, вона могла назавжди втратити їх -- і саму себе.
Усе ж, коли вона їздить на батьківщину, вона гарно вдягається. Ті, із ким вона зустрічається, заздрять їй -- їм здається, що вона приїхала із краю, де завжди цвітуть сади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сади Семіраміди
Коли вона виїжджала, вона взяла із собою багато гарного одягу. Їй здавалось, що вона їде у край, де завжди цвітуть сади. Проте, як одразу виявилось, ніхто тут по вулицях не ходив у гарному одязі. Нарядні сукні висіли рядами у магазинах, і ніхто їх не купляв. Жінки ходили у футболках і брюках, старі й молоді -- усі однаково. Коли вона попервах виходила на вулицю, гарно убравшись, на неї або не звертали уваги, або глипали з цікавістю, як на щось екзотичне. Свій пишний хутряний комір вона повісила на стіну у спальні, а вишнева оксамитова сукня так і залишилась зім’ятою у чемодані, нерозпакована.
Скоро вона також почала одягатись, як всі -- у футболку і брюки; почала, як і інші, казати, що це “зручно”, ніби працювала у полі. Зручним було те, що маючи їх, можна було взагалі не опікуватись своїм одягом -- натягуй вранці і біжи собі у справах. Вона різко почала повніти.
Ніхто не упадав за нею. Механізм виживання поставав у всій своїй оголеній наочності, немов коліщата музичної іграшки після того, як відкручено усі гвинти і знято кришку.Чогось бракувало -- якоїсь легкої омани, карнавальності буття, яка дає силу жити. Часом вона згадувала, як виходила колись на літній нарядний Хрещатик, розпустивши своє гарне, до пояса, волосся, ішла, не обертаючи голови, але знала, що усі погляди були на ній -- захоплені, шанобливі. О, це щасливе відчуття, коли віддають належне твоїй красі і молодості! Тепер вона питала себе: чи дійсно це було, чи тільки наснилось їй?
Хтось їй сказав, що в Італії все ще цінується жіноча краса. Вона дзвонила мені—саме тоді, коли в мене кричали, вередували і билися між собою діти —і панічно допитувалася : «Може, мені поїхати в Італію?» Що я могла їй сказати? В Італії я ніколи не була.
Якось, їдучи у “сабвеї” у стані розгубленості й безнадії, вона раптом згадала про сади. Вона давно вже не думала про них, і тим сильнішим раптом здалось її відчайдушне бажання якось зберегти їх -- хоча б для себе, у собі. Так, щоб ні від чого не залежати і ні від кого нічого не чекати. І тоді вона почала насаджувати їх сама -- деревце за деревцем, кущ за кущем, на вузьких земляних насипах, які вона наносила знизу і висипала на повітряних терасах. Це головне -- навчитись відчувати повітряні тераси, які існують і чекають на тебе. Для цього треба дивитись трохи вгору. Тоді й вода, якою поливаєш, не стікає одразу ж на земний асфальт, а затримується саме там, де треба, щоб живити коріння ніким не бачених дерев та квітів. Тепер вона мусила робити це з дня у день, тому що не поливши хоч раз своїх садів, вона могла назавжди втратити їх -- і саму себе.
Усе ж, коли вона їздить на батьківщину, вона гарно вдягається. Ті, із ким вона зустрічається, заздрять їй -- їм здається, що вона приїхала із краю, де завжди цвітуть сади.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
