ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Про дядька Муху
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про дядька Муху
Світлана зібрала Ромку, кинула в сумку запасні речі. Воно ненадовго ніби, але раптом дощ піде чи малий зригне по дорозі, чи прийдеться поміняти пелюшку. Коляска простора, не заважить сумка.
Надворі тепло, гарно так, бджоли в садку гудуть, аж біля хати чути. Вийшла за фіртку, закрила защіпку з внутрішньої сторони та й повезла по дорозі свій туго сповинутий скарб. Ромчик засинає потихеньку, а Світланка йде собі та роздивляється довкола.
Через хату стоїть підвода. Десь сусіди зібралися: тьотя Надя вже сидить на дошках поперек возу, а дядько Василь вкладає якісь торби.
– Доброго дня Вам!
– Здорова була, донь! Далеко зібралася?
– Та хліба хочу купити і в аптеку зайти: мама просила мазь якусь взяти, бо п’яти після городу порепались. Чуєте, то може я зачекаю, поки проїдете, щоб не заважати попереду?
– Їдь, сонечко, ми поки втлумимось, то ти вже вниз зійдеш, а ні, то зачекаємо наверху, куди спішити. Йди з Богом.
– Дякую. Я швиденько.
Вкінці вулиці чути вжикання пили. Через відкриті ворота видно, як дядько Толік з сином Юрком щось ріжуть. Видно, плота доробляють, він у них новий, штахети ще не покрашені. Не стала спинятись, що людям заважати, день великий, ще встигнемо наговоритись. Всі близенько живемо, по десять раз перегукуємось через городи.
Вже перед самим спуском дядька Михалка стріла. По-вуличному Мухою його кличуть. Чи то за характер неспокійний, бо на місці не може всидіти ні хвилини, чи то від «мухи в носі грають», бо такий вже задерикуватий, що всі намагаються обходити його далеко.
– Шо, біда колгоспно, не сидиться вдома?
– Йдіть собі, дядь Міш. Та тримайтесь за плота краще, щоб не зашпортатись.
Вже й напідпитку з самого ранку, ото вже лихо сусідка має в хаті. Але кому яка доля.
Світлана обережно стала з’їжджати вниз по дорозі. Тут, хоч нешироко, але хороша дорога, тверда. З обох боків стіни заросли травою, височінь. Наверху-то є стежка, але куди з коляскою по тому горбку, там одному хоч би пройти.
Те, що сталось потім, на все життя вкарбується в пам’ять. Обернулася на якийсь гуркіт. Схарапуджені коні неслися, наче в повітрі. Тітка Надя завалилася на бік і кричала, кричала. А за колесом на віжках волочило дядька Василя. Сусідський Юрко кинувся до воріт, але батько
вхопив його за плечі і не пустив до біди, що летіла по вулиці. Світлана бачила, як крутяться очі в коней, як вони завернули вбік голови і запах жаху вдарив в обличчя.
Не дійшло, звідки взявся дядько Михалко, як з-під землі виріс, тільки почула тріск від плоту, який зносили коні разом з повислим на них дядьком. Не втрималось в пам’яті, чи пішла вона тоді в село чи повернула додому, як і те, чи сильно побило обох дядьків. Запам’яталось тільки, як дядько Михалко заспокоював коней, матюкався на дядька Василя і казав, що прийде ввечері на горілку. Та ще біле обличчя тьоті Наді, яка сиділа вже рівно та раз за разом піднімала руку для хреста.
Надворі тепло, гарно так, бджоли в садку гудуть, аж біля хати чути. Вийшла за фіртку, закрила защіпку з внутрішньої сторони та й повезла по дорозі свій туго сповинутий скарб. Ромчик засинає потихеньку, а Світланка йде собі та роздивляється довкола.
Через хату стоїть підвода. Десь сусіди зібралися: тьотя Надя вже сидить на дошках поперек возу, а дядько Василь вкладає якісь торби.
– Доброго дня Вам!
– Здорова була, донь! Далеко зібралася?
– Та хліба хочу купити і в аптеку зайти: мама просила мазь якусь взяти, бо п’яти після городу порепались. Чуєте, то може я зачекаю, поки проїдете, щоб не заважати попереду?
– Їдь, сонечко, ми поки втлумимось, то ти вже вниз зійдеш, а ні, то зачекаємо наверху, куди спішити. Йди з Богом.
– Дякую. Я швиденько.
Вкінці вулиці чути вжикання пили. Через відкриті ворота видно, як дядько Толік з сином Юрком щось ріжуть. Видно, плота доробляють, він у них новий, штахети ще не покрашені. Не стала спинятись, що людям заважати, день великий, ще встигнемо наговоритись. Всі близенько живемо, по десять раз перегукуємось через городи.
Вже перед самим спуском дядька Михалка стріла. По-вуличному Мухою його кличуть. Чи то за характер неспокійний, бо на місці не може всидіти ні хвилини, чи то від «мухи в носі грають», бо такий вже задерикуватий, що всі намагаються обходити його далеко.
– Шо, біда колгоспно, не сидиться вдома?
– Йдіть собі, дядь Міш. Та тримайтесь за плота краще, щоб не зашпортатись.
Вже й напідпитку з самого ранку, ото вже лихо сусідка має в хаті. Але кому яка доля.
Світлана обережно стала з’їжджати вниз по дорозі. Тут, хоч нешироко, але хороша дорога, тверда. З обох боків стіни заросли травою, височінь. Наверху-то є стежка, але куди з коляскою по тому горбку, там одному хоч би пройти.
Те, що сталось потім, на все життя вкарбується в пам’ять. Обернулася на якийсь гуркіт. Схарапуджені коні неслися, наче в повітрі. Тітка Надя завалилася на бік і кричала, кричала. А за колесом на віжках волочило дядька Василя. Сусідський Юрко кинувся до воріт, але батько
вхопив його за плечі і не пустив до біди, що летіла по вулиці. Світлана бачила, як крутяться очі в коней, як вони завернули вбік голови і запах жаху вдарив в обличчя.
Не дійшло, звідки взявся дядько Михалко, як з-під землі виріс, тільки почула тріск від плоту, який зносили коні разом з повислим на них дядьком. Не втрималось в пам’яті, чи пішла вона тоді в село чи повернула додому, як і те, чи сильно побило обох дядьків. Запам’яталось тільки, як дядько Михалко заспокоював коней, матюкався на дядька Василя і казав, що прийде ввечері на горілку. Та ще біле обличчя тьоті Наді, яка сиділа вже рівно та раз за разом піднімала руку для хреста.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію