ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.02.27 03:25
Ми знаєм, що нині стоїть на кону,
І що відбувається нині.
Хто нам нав’язав цю криваву війну,
Та ми стоїмо до загину.

Не страшно під кулями впасти в бою,
Не біймось пролитої крові,
Та страшно утратити мову свою,

Серго Сокольник
2017.02.26 22:57
Ти прости мені, Ніч,
Що волію кохання бажати...
Щиросердно прости,
Бо бажання- у звичці людській.

Звичайнісінька річ-
Все говорячи, щось приховати,
Як ховає мотив

Світлана Майя Залізняк
2017.02.26 20:32
Він пише вірші, сам же коментує,
Запитує - чи краще... Сивий ас.
На статуї, що виліплена всує,
Висить планшет, у ньому аусвайс.

От-от поїде... Зметено тиночки,
У затінку червоні гарбузи.
Таркатий птах прокльовує сорочку...

Адель Станіславська
2017.02.26 18:42
Ламати стандарти.
І штампи, й себе.
Ламати...
Не світ, не устої,
а тільки по лезу йти
і жити десь поміж...
Довкруж ешафоти,
страти,

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов СЕРДУНИЧ
2014.03.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Опукла фразеологія «Птахокардії»
Або
Нове життя класичних афоризмів від Майї-Світлани Залізняк

Той, хто пізнав поезію «Птахокардії», мав змогу переконатися у одній із творчих, професійних чеснот Світлани-Майї Залізняк. Це винятково впевнена гра слів, словесна еквілібристика, сміливі й завжди успішні експерименти зі словом. Проявляється це різнобічно, в різних мовних пластах.
Зараз я б хотіла звернути увагу на приказки і фразеологізми у творах Залізняк. Не стала рахувати, скільки ж їх вжито достеменно. Мене ж не статистика цікавить. Для мене було достатньо побачити, що авторка має таку пристрасть – бо впало в око.
Тенденції вживання влучних зворотів різні: непорушність первісного вигляду відомого і вживаного вислову; поміщення його в несподіваний контекст; сміливий апгрейд.
Має поетеса й улюблені вислови, позаяк у різних варіаціях один і той же може траплятися в кількох творах, поглиблюючи зміст, у нього (вираз) закладений від початку. Скажімо, «манна небесна» експлуатується і в побутових розмовах, і в літературі. Здавалося б, доволі ризиковано вправлятися з обкатаним тисячі разів матеріалом. Проте Залізняк не з лякливих.
Ось перший варіант.
«Крізь решетину хмар тече Прозріння мед…
Мільйони райських бджіл впокоїлися вколо.
Чекає спраглий люд на манну – із небес.
А я стою осібно перед безкраїм полем…» («Крізь решетину хмар», ст.56).
Здавалося б, тут «манна небесна» фактично нечепана (наше поліське слівце – для уточнення). Однак виразне тире розводить окремо «манну» і «небеса», таким простим синтаксично-пунктуаційним прийомом підкресливши утрирувану ваду людства, його слабкість – чекати манни з небес, чогось готового – як нагороду за виснаження й терпіння. І ця нова модель сталого виразу допомагає впізнати вже в наступному рядку ще один вислів, ба швидше натяк на нього – «стою осібно перед безкраїм полем» (чуєте виклик автора: а один таки воїн у полі, а таки є ті, хто не чекає манни з неба…).
Звертаємося до ще одного прикладу з «манною».
«Я пронесу несхитно свій талан
Крізь манну й блискавиць убивчі леза». («Розрив шаблонів…», ст.232).
Знову вчувається прагнення торувати свій шлях без обіцянок і сподівання на дармові спокуси, на вигодовування готовою винагородою. Такому жебрацькому шматку у філософії Залізняк місця немає! Бо насправді прагне не милостині – хай навіть і від Бога самого, а краще Божого дару і торування ним шляхів земних і надземних.
І третій варіант – несподіваний і ще більш модифікований.
«Четвертий ранок ллє у Львові дощ…
Лиш пообіді – сонце й ложка манни». («Змова», ст. 324).
Манна небесна тут відпорційована авторкою до кількості однієї ложки. Помітна легка іронічна посмішка оповідачки, яка таким чином продемонструвала, що Божа милість – річ дозована, особливо, якщо йдеться про сподівання погоди в місті, яке славиться своєю хронічною і звичною похмурістю та негодою, де навіть «ложка» - це суттєва милість небес.
А четвертим прикладом з «манною» нехай стане мій улюблений, де зібралися разом промовисті віковічні символи, що прикрашають собою сотні і народних, і авторських висловів, а у Залізняк органічно опиняються в одному контексті:
«Діждалися зерна, каміння, манни» («У злагоді з собою», ст.236).
Це вже авторський винахід, новий афоризм.
Світлана-Майя Залізняк, сміливо заводячи вираз у свій твір, може знайти йому відразу кілька супутніх висловів. У неї є вірші, котрі містять по декілька й більше цих так званих крилатих фраз чи приказок, у нових почасти вдяганках.
Візьмімо «Пусті наперстки» (ст.38). Тільки погляньте: «Кіт облизня спіймав…»; «…Словеса кобіт Розгойдують мечі. Щити – мов дека» (тут ніби розведені у різні кутки рингу «щит»і «меч»); «Крихти з чужих столів – пухким зозулям»; «І зуб – за зуб. І над Дніпром - тризуб»; «Стомився друг лупати «сю скалу» (доцільне запозичення у Франка).
Прикладом такої насиченості і стиглості фразеологізмами може послужити й пролог вірша «Аркуш у сльозу» (ст.94). Читайте й насолоджуйтеся соковитістю короткого уривку!
«Усяк пожне бездій та вчинків урожай.
Відкину за межу каміння каяття,
Вкладу горіхи в лунки майбуття.
Дощі ущухли, збіг у вересень розмай.
Хай виколисує плоди садочок-рай».
Тут поруч із знайомими сполученнями (хоча й знову оздобленими авторською філософією) з’являються творчі відкриття в цій царині. Але творення авторських фразеологізмів – це інша цікава тема, яка заслуговує на окреме есе.
Повертаючись до вжитку крилатих висловів, наводжу кілька варіантів з дуже популярним числом сім. Семіркою густо засіяно у поезії Залізняк – разом із приказками, до яких та семірка «приписана», або із нео-приказками, авторськими. Погляньте лишень: «Сім раз відрізав – міряти не треба» («Тиш», ст.12); «Зробив добро – сім злив чекай подяки» («Містечкові», ст.11); «Йду згідно з алгоритмом: крок вперед, Назад сім кроків…» («Літо», ст.16); «А до тебе – сім гребель пройти» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28).
Особливістю цих уривків є іще одне оригінальне явище, яке ви, безперечно, спостерегли – вміння сплітати в одному рядку, в одному вислові різні фразеологізми, різні приказки, різні звороти, наповнивши кожен з них також новим філософським змістом.
Залізняк неповторна й смілива у своєму азарті щепити відомі всім слова до своїх рядків або навпаки – своїми словами урівноважувати або розпалювати істину, закладену у вираз століття чи тисячоліття тому. Так народжуються незвично свіжі й загострені новим сенсом новоутворення, які заслуговують на вживання їх у такому несподіваному вигляді: «Гав ловила в барбарисі» («По азимуту», ст.19); «Тепер Макар теляток не пасе. Снують-гелгочуть журналісти, профі…» («Бог мовчить», ст.293); «Не варто слугувати вік омані! Клади пуд солі на яви жертовник…» («Пригадка», ст.450).
Мені імпонує, як Світлана-Майя Залізняк один вислів може з однаковою яскравістю і влучністю помістити в різні за настроєм і темою контексти, де знайома фраза грає своїми новими гранями: «Жнивую… прогріхи прощаю всім – Живим, померлим, тим, що в хатці скраю…» («Жнивую», ст.265) і «Псалми творець почув: є крайній дім» («Самодостатність», ст.152). Синоніми «хатка скраю»і «крайній дім»зовні співвіднесені до «моя хата скраю», але у «Птахокардії» стають ніби двома абсолютно новими, імплантованими до авторських текстів під власним ретельним і новаторським живописом.
Вміння доречно класти яскравими стьожками приказки й фразеологізми на тканину вірша, робить їх органічними авторській мові поетеси – ніби то власні творіння, а не давно знайомі словосполучення:
«За них віддасть і поле, й рибний став.
Він чоловік обстріляний, відчайний.
Він гори зверне – і посадить айви!
Чи хочу зламу карми – не спитав». («День літнього сонцестояння», ст.344).


Автор - Ірина Кримська-Лузанчук, місто Малин.
2016





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-30 11:56:58
Переглядів сторінки твору 683
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.011 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.051 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.724
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.02.26 20:58
Автор у цю хвилину відсутній