ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.06.22 19:22
Іван Франко поглиблено цікавився сходознавством, аби в процесі сходознавчих студій поглиблювати свої знання з української історичної лінгвістики та лексикології і доказати невігласам та політиканам, що коріння праукраїнської мови має ті ж часові виміри, щ

Ліна Масляна
2017.06.22 14:15
Пересіяний з неба ситами, вітром вимитий волі злиток
Рано скинутий ангелом їй, пізно знайдений…
Позаяк і відчуто, й написано, пройдено вже, пережито,
І до тебе засвідчено різними правдами.

У колекції настроїв ти – на полиці, з якої не крадуть:
Зав

Любов Бенедишин
2017.06.22 13:15
Цей океан безмежжя і блакиту…
Долонею прикрию пів вікна –
і вже здається,
що пливу над світом
в кімнаті,
де життя моє мина.

А хмари – повз.

Ірина Вовк
2017.06.22 09:42
Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
і у місті старому палким одкровенням озвуся.
Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
Княже Міс

Микола Соболь
2017.06.22 06:57
То янголи, які серед людей!
Свою роботу виконали сміло,
Коли земля і небо – все горіло…
Життя Ви видирали у смертей!

Червоний хрест для снайпера є – ціль!
У полі Вас не зупинили кулі,
І міни «граду» боязно минули…

Ігор Шоха
2017.06.21 22:14
Остогидли пряники,
батоги і злочини.
Полетіли яники,
прилетіли гоцмани.
Пролітає літечко,
а його й не бачимо.
У свою наміточку
потаємно плачемо.

Ігор Шоха
2017.06.21 22:09
                        І
Малюю картину. Палітру згущу.
Яка від людей допомога?
Очікую манну. У небо кричу.
Та де місяцями немає дощу,
немає ніякого Бога.

Мене випробовує сам сатана.

Тетяна Левицька
2017.06.21 20:07
На поліській землі,
Де в росі спориші,
Черешневі сади та жоржини,
Там містечко моє,
Там душа виграє
І в обійми Романова лине.

Зупинюся на мить,

Олександр Сушко
2017.06.21 16:33
Я задрімав. Але у голові
Уява одчибучує кульбіти.
Сидять довкола мене на траві
Святенники, пророки, неофіти.

Моє життя поставлено на кін-
Кому із них віддам безсмертну душу.
Їх - табуни. А я - лише один.

Світлана Майя Залізняк
2017.06.21 12:17
Місто, де можна жити.
Сплачено втретє мито,
Сходжено вибої, площі,
Склеєно плани, горщик...

Сказане - враз почуто,
Складено скарб у жмуток...
Місто, де гам.... і вірші,

Ірина Вовк
2017.06.21 08:31
Твоя стопа – в розжарений пісок,
а мозок – у гнітюче баговиння,
у чорно-біле пуху ластовиння,
в незайманість розкритих пелюсток,
в дитинну самозреченість молінь,
в намарний зойк почути голос Бога...
Оглянешся – іде твоя Дорога
по манівцях зотлілих

Ірина Вовк
2017.06.21 08:21
…І що то за мана, коли сивіють скроні,
коли Гнідий ірже, урвавши ланцюги…
Зненацька вирина все небо на долоні,
Мов у твоїх руках зімкнулись береги.
…Гей, конику, втечи в степи зеленотраві,
де вольності твоїй не стане владних меж,
де зло зчерствілих

Олександр Сушко
2017.06.20 18:56
Закон - це наймит у кабзи,
У золота - на побігеньках.
Хабар у лапу одгрузи -
Кради і далі помаленьку.

Феміду тішать срібняки,
Долоні, наче ті лопати.
Побільше сунь у п'ястуки,

Олександр Сушко
2017.06.20 17:46
Було, Венеру й Аполлона
Вином обносив щедрий Пан.
А нині досить самогону,
Або сивухи повний жбан.

Чавили сік із винограду
Ахейці, із янтарних грон.
А ми у рота свого ляду

Світлана Майя Залізняк
2017.06.20 10:49
Ой, кохання гріховне -
парубоче... дівоче...
Угрузає мій човен
в толерантність до збочень.

Релаксуючі бевзі,
продірявлено сіті.
В непозбувній бентезі

Ірина Вовк
2017.06.20 10:40
…і наче з затакту почнеться історія знову,
палкий монолог про утрачений знак покоління.

…Мчать лені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Опукла фразеологія «Птахокардії»
Або
Нове життя класичних афоризмів від Майї-Світлани Залізняк

Той, хто пізнав поезію «Птахокардії», мав змогу переконатися у одній із творчих, професійних чеснот Світлани-Майї Залізняк. Це винятково впевнена гра слів, словесна еквілібристика, сміливі й завжди успішні експерименти зі словом. Проявляється це різнобічно, в різних мовних пластах.
Зараз я б хотіла звернути увагу на приказки і фразеологізми у творах Залізняк. Не стала рахувати, скільки ж їх вжито достеменно. Мене ж не статистика цікавить. Для мене було достатньо побачити, що авторка має таку пристрасть – бо впало в око.
Тенденції вживання влучних зворотів різні: непорушність первісного вигляду відомого і вживаного вислову; поміщення його в несподіваний контекст; сміливий апгрейд.
Має поетеса й улюблені вислови, позаяк у різних варіаціях один і той же може траплятися в кількох творах, поглиблюючи зміст, у нього (вираз) закладений від початку. Скажімо, «манна небесна» експлуатується і в побутових розмовах, і в літературі. Здавалося б, доволі ризиковано вправлятися з обкатаним тисячі разів матеріалом. Проте Залізняк не з лякливих.
Ось перший варіант.
«Крізь решетину хмар тече Прозріння мед…
Мільйони райських бджіл впокоїлися вколо.
Чекає спраглий люд на манну – із небес.
А я стою осібно перед безкраїм полем…» («Крізь решетину хмар», ст.56).
Здавалося б, тут «манна небесна» фактично нечепана (наше поліське слівце – для уточнення). Однак виразне тире розводить окремо «манну» і «небеса», таким простим синтаксично-пунктуаційним прийомом підкресливши утрирувану ваду людства, його слабкість – чекати манни з небес, чогось готового – як нагороду за виснаження й терпіння. І ця нова модель сталого виразу допомагає впізнати вже в наступному рядку ще один вислів, ба швидше натяк на нього – «стою осібно перед безкраїм полем» (чуєте виклик автора: а один таки воїн у полі, а таки є ті, хто не чекає манни з неба…).
Звертаємося до ще одного прикладу з «манною».
«Я пронесу несхитно свій талан
Крізь манну й блискавиць убивчі леза». («Розрив шаблонів…», ст.232).
Знову вчувається прагнення торувати свій шлях без обіцянок і сподівання на дармові спокуси, на вигодовування готовою винагородою. Такому жебрацькому шматку у філософії Залізняк місця немає! Бо насправді прагне не милостині – хай навіть і від Бога самого, а краще Божого дару і торування ним шляхів земних і надземних.
І третій варіант – несподіваний і ще більш модифікований.
«Четвертий ранок ллє у Львові дощ…
Лиш пообіді – сонце й ложка манни». («Змова», ст. 324).
Манна небесна тут відпорційована авторкою до кількості однієї ложки. Помітна легка іронічна посмішка оповідачки, яка таким чином продемонструвала, що Божа милість – річ дозована, особливо, якщо йдеться про сподівання погоди в місті, яке славиться своєю хронічною і звичною похмурістю та негодою, де навіть «ложка» - це суттєва милість небес.
А четвертим прикладом з «манною» нехай стане мій улюблений, де зібралися разом промовисті віковічні символи, що прикрашають собою сотні і народних, і авторських висловів, а у Залізняк органічно опиняються в одному контексті:
«Діждалися зерна, каміння, манни» («У злагоді з собою», ст.236).
Це вже авторський винахід, новий афоризм.
Світлана-Майя Залізняк, сміливо заводячи вираз у свій твір, може знайти йому відразу кілька супутніх висловів. У неї є вірші, котрі містять по декілька й більше цих так званих крилатих фраз чи приказок, у нових почасти вдяганках.
Візьмімо «Пусті наперстки» (ст.38). Тільки погляньте: «Кіт облизня спіймав…»; «…Словеса кобіт Розгойдують мечі. Щити – мов дека» (тут ніби розведені у різні кутки рингу «щит»і «меч»); «Крихти з чужих столів – пухким зозулям»; «І зуб – за зуб. І над Дніпром - тризуб»; «Стомився друг лупати «сю скалу» (доцільне запозичення у Франка).
Прикладом такої насиченості і стиглості фразеологізмами може послужити й пролог вірша «Аркуш у сльозу» (ст.94). Читайте й насолоджуйтеся соковитістю короткого уривку!
«Усяк пожне бездій та вчинків урожай.
Відкину за межу каміння каяття,
Вкладу горіхи в лунки майбуття.
Дощі ущухли, збіг у вересень розмай.
Хай виколисує плоди садочок-рай».
Тут поруч із знайомими сполученнями (хоча й знову оздобленими авторською філософією) з’являються творчі відкриття в цій царині. Але творення авторських фразеологізмів – це інша цікава тема, яка заслуговує на окреме есе.
Повертаючись до вжитку крилатих висловів, наводжу кілька варіантів з дуже популярним числом сім. Семіркою густо засіяно у поезії Залізняк – разом із приказками, до яких та семірка «приписана», або із нео-приказками, авторськими. Погляньте лишень: «Сім раз відрізав – міряти не треба» («Тиш», ст.12); «Зробив добро – сім злив чекай подяки» («Містечкові», ст.11); «Йду згідно з алгоритмом: крок вперед, Назад сім кроків…» («Літо», ст.16); «А до тебе – сім гребель пройти» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28).
Особливістю цих уривків є іще одне оригінальне явище, яке ви, безперечно, спостерегли – вміння сплітати в одному рядку, в одному вислові різні фразеологізми, різні приказки, різні звороти, наповнивши кожен з них також новим філософським змістом.
Залізняк неповторна й смілива у своєму азарті щепити відомі всім слова до своїх рядків або навпаки – своїми словами урівноважувати або розпалювати істину, закладену у вираз століття чи тисячоліття тому. Так народжуються незвично свіжі й загострені новим сенсом новоутворення, які заслуговують на вживання їх у такому несподіваному вигляді: «Гав ловила в барбарисі» («По азимуту», ст.19); «Тепер Макар теляток не пасе. Снують-гелгочуть журналісти, профі…» («Бог мовчить», ст.293); «Не варто слугувати вік омані! Клади пуд солі на яви жертовник…» («Пригадка», ст.450).
Мені імпонує, як Світлана-Майя Залізняк один вислів може з однаковою яскравістю і влучністю помістити в різні за настроєм і темою контексти, де знайома фраза грає своїми новими гранями: «Жнивую… прогріхи прощаю всім – Живим, померлим, тим, що в хатці скраю…» («Жнивую», ст.265) і «Псалми творець почув: є крайній дім» («Самодостатність», ст.152). Синоніми «хатка скраю»і «крайній дім»зовні співвіднесені до «моя хата скраю», але у «Птахокардії» стають ніби двома абсолютно новими, імплантованими до авторських текстів під власним ретельним і новаторським живописом.
Вміння доречно класти яскравими стьожками приказки й фразеологізми на тканину вірша, робить їх органічними авторській мові поетеси – ніби то власні творіння, а не давно знайомі словосполучення:
«За них віддасть і поле, й рибний став.
Він чоловік обстріляний, відчайний.
Він гори зверне – і посадить айви!
Чи хочу зламу карми – не спитав». («День літнього сонцестояння», ст.344).


Автор - Ірина Кримська-Лузанчук, місто Малин.
2016





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-30 11:56:58
Переглядів сторінки твору 784
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.023 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.078 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.724
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.06.22 11:26
Автор у цю хвилину відсутній