ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.01.20 17:11
Рік 1979. Селище поблизу Комсомольска- на - Амурі… Люта зима. Мені незабаром тридцять. Гормони грають на повну. Працюю у самому престижному ресторані «Бригантина» на березі Амура музикантом. Граю на барабанах, співаю… ми популярні, вільних місць завжди бр

Лесь Українець
2017.01.20 15:43
Рим не став би йти до нас,
Візантія хитрувала.
Зовсім інші племена
По-латинськи узнавали.

Поки ми корів пасли
І кнурам хвости крутили,
Люди розумом росли,

Володимир Бойко
2017.01.20 15:25
Комусь щастить, обравши вірний шлях,
В дорозі ні на крок не оступитись,
А іншим – сотворивши ідеал,
Йому довіку віддано молитись.

Мигтять калейдоскопом у житті
Мільярди неймовірних комбінацій,
І, як не стережись, не обійти

Олександр Олехо
2017.01.20 14:54
Путі Господні вище… далі…
Прозорий замок угорі.
Напій безсмертя із Грааля
і посвіт срібної зорі.

Уздовж надії перегони.
Шукають щастя копачі.
Талан поділено на зони.

Ігор Шоха
2017.01.20 14:10
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?

***
Новобудови біля рову

Сергій Гупало
2017.01.20 14:06
Ой, осінь… І думки пливуть, як тихі риби.
Співай, оспівуй, не блазнюй -- пиши творіння.
З тобою ми, поете, поріднились ніби:
Сентиментальні -- близимо журбу осінню.

І звичний листопд нічого не підкаже,
А тільки відчуття нам оголити може.
У

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:44
Сум в долоні падає, як сніг.
З вуст холодні звуки - недієві.
Є на вибір: пряник і батіг.
От якби ж то я не на дієті!

От якби ж то роки молоді
Й ми обоє не такі уперті.
Вилами писали по воді

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:35
Іноді мені так солодко.
Іноді за себе соромно.
Щастя ти моє "гоморрове".
І содомське теж ти - горенько.

Спогади - рої докучливі,
Як мені від вас утомливо.
Ви зі мною досі - зручно вам.

Віта Парфенович
2017.01.20 12:13
Шторм в мені –
аж на дні –
піщинки догори –
всю бери!
І вогні
злітних смуг
запали!

Михайло Карасьов
2017.01.20 08:57
Таня Малярчук ще раніше звернула на себе увагу розкішною мовою своїх оповідань і розкутою, іронічною манерою самої оповіді. Роман «Забуття», який вийшов у видавництві Старого Лева, теж не залишився непоміченим серед книг 2016 року він став переможцем лі

Марта Январская
2017.01.20 07:12
А время течет, как сквозь пальцы, в прорехи секунд.
Журчит механизм, вдохновленный волной переделок.
Бутоны часов, в ожидании, что расцветут,
Теряют минут лепестки под давлением стрелок,
Которые ходят кругами – печальный удел.
Но что есть на круглой

Віктор Кучерук
2017.01.20 07:05
День мине, як сновидіння
Незабутня, дивна мить, –
Згасне пам’ятним світінням,
Тужним співом одбринить.
Промайне, неначе дощик,
Відійде – не назавжди, –
Бо не видно досі дошок
Непоборної біди.

Ярослав Чорногуз
2017.01.20 00:19
Безвітряно-завмерлий сад
І легкий* смуток в гості кличе…
Його розвіюють синички,
У гіллі пурхаючи в лад.

Отут, між снігової вати,
Якби узяв зерна, либонь,
Я міг би їх погодувати

Світлана Майя Залізняк
2017.01.19 22:44
В сулію набрано води.
Свята із ночі, живодайна.
І віра є ... вряди-годи,
Що дух підніметься на "майна".

Хитаю мудрості візок.
Чого лише немає в купі:
Намисто, цвяшки, ланцюжок...

Микола Дудар
2017.01.19 20:04
НЕСПОДІВАНИЙ СПУРТ Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо

Ігор Шоха
2017.01.19 17:16
Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
У мене є і вуса, й борода,
і до зими претензії немає.
Ярило сяє, сіє Коляда,
а Берендей поляни накриває.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов СЕРДУНИЧ
2014.03.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Сповідь Поета в капличці «Птахокардії»
Або
Читаючи Світлану-Майю Залізняк

Кожен автор створює свою релігію, навіть якщо не має того на меті. Свій концепт, система віри й сповідування прочитується й у «Птахокардії» Світлани-Майї Залізняк. І річ навіть не в тім, які фундаментальні цінності, про які вона пише так проникливо й багато (від - багатство), співпадають із задекларованими у світових релігіях. І не в тім, з якою релігією «товаришує» авторка. Адепти різних теософій знайдуть безліч доказів на користь своїх переконань, але жодного з них насправді вона, Залізняк, не тягне на свій бік.
І тим чудова поезія Залізняк, що всіма своїми, умовно кажучи, релігійними пориваннями вона не воліє ні піднести, ні заперечити котрусь із течій. Не зазирає запопадливо жодній в очі її найістиннішої істини. Але і не принижує факту побутування жодної із…
Найпереконливіша релігія – котра над релігіями. Не збоку! Над. Така є харизматична релігія харизматичного поета (нічого спільного з сучасними харизматичними течіями).

«Тече розлогами півсонне житіє…
Дай, Господи, стремління, хмар, сумир’я!
Немає берегів, пліт віри – є.
Бува спинюсь: де витік днів, де гирло?
......................................
…Вкажи правдиву заводь – між циган,
Правічний многотрудний Боже…»

(«Тече розлогами півсонне житіє», ст. 72).

Поетка природно вступає у діалог, повсякденну розмову із Всевишнім і не затуляється вуаллю обіцянок безумовного поклоніння, а заявляє про себе сміливими відвертими рядками:

«…Й шепчу до Богоматері, Христа:
«Згадайте про Вкраїну: тліє-гине».
Довкіл погляну – церква півпуста.
Олжа веде в ясир чужого сина».

(«В очікуванні розквіту», ст.73).

Прийшовши до Бога, стоячи у церкві чи під відкритим небом, жінка-поет декларує собі і Богу реальний стан речей – не солодкоголосо, єлейно й пошепки освідчується, а посвідчує драму віри, де віра власне знівельована.
Чому?
Бо «…Все продається. Яблуко і змій…»…

(«Стій на горі…», ст.34).

Відтак у своїй власній релігії, нікому не нав’язуваній і не щепленій силою, Світлана-Майя почувається вільною і самодостатньою. Там свої оздоби, ритуали, мікроклімат; ніхто не осмикує «не так стоїш», ніхто не ворушить гарячим струменем видиху-докору над вухом «не так кладеш хресне знамення».

«Кармінна свічка Зрілості горить.
У дар від Неба не мишасті шори –
Самодостатності п’янлива мить.
Янтарно липні загусали.
Сорок!
Я схожа на останню із черниць,
Що вирвалася з білого затвору».

(«Самодостатність», ст.152).

Оце і є відповідь – найправедніша релігія є самодостатність. Не хизування нею, а воля від шаблонів, штампів, непотрібних обмежень, необґрунтованих страхів… Якщо людина самодостатня й пережила власні одкровення Правди світобудови – вона не конче має ставати супроти Бога в гостру дискусію, на позиції заперечення, майстерно жонглюючи інструментами Поезії (якщо йдеться про Поета). Ні, Поет набуває компромісності й любові на кшталт Божої – до Людей і світу Людей, земного буття і всесвіту. Ось приклад такої Любові у вірші, присвяченому матері (матерям, людям, серед яких живе й спостерігає, а пізніше відтворює у Поезії світи):

«…Цей словодощ – на благо кропиви.
Епоха жалю. Пухирі – з тротилом.
Хтось підриває рай, а ти живи.
В молитві – сила».

(«А ти – живи», ст.208).

У поета так само є переконання, що Бог – це Все, це Любов. Але у самодостатнього Поета це переконання задеклароване строфами про перебування його самого в цій Любові, продукування й розмноження її у рядках, рівних по силі краси та емоційності молитвам, псалмам, пісням у традиції оздоблення віри.

«Повік мені (та й вам) не розгадати:
Коли, мов блискавка, зітне коса,
Душа злетить у пекло, в небеса?
Чи є у світі протисмертні лати?
А дощ вмовляє: «Спати… спати… спати».

Зажди, я допишу. Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій.
До алгоритмів «крап… крап… крап», «чів-чів»
Поет хоча б один додати зможе».

(«Алгоритм дощу», ст.30).

Проникливий читач, звичайно, розуміє, що релігійність поета полягає не в частотності вживання ним у власних поезіях слів-ідентифікаторів – молитися, Бог, Христос… тощо. Релігійність Поета – це завжди самовідтворювана реальність, здатна існувати і занурювати в себе посередком власних резервів, засобів,елементів – метафор, смислів, алюзій, інтерпретацій тощо. Світ, який себе постійно новоутворює, живе, стверджує життя і затуляє від не-життя:

«Коли в душі – хуртеча-заметіль,
А в блістері ні грама трамадолу,
Минай аптеки й зони божевіль!
Вдихай не клей – мелісу, матіоли…

Якщо поснули ближні в бур’яні,
Готуй какао, з маслючків різото.
Перечекай кислотні зливи-дні.
Запалюй коминок чи свічки гнотик.

…Вітраж надій покраявся на друзки?
Ні, не піднось до вен зубате скло,
Не запетльовуй бісову мотузку –
Молися… І хай цілим буде лоб.

Не сподівайся, не поверне лилик
Із лабіринтів «ломок», стихне сміх.
Благай у Неба неламкучі крила…
Політ – найлюксусовіша з утіх!»

(«Тому, хто впорожні», ст.258).

Щойно я зацитувала текст однієї з поезій повністю. Адже просто «висмиками» із строф чи рядків Залізняк «релігійної» і «божественної» лексики доводити духовність її поезії – поверхово й не гідно таланту авторки. Відгук не передбачає цитування цілісними текстами, але така спокуса є, і сьогодні я їй піддаюся. Тільки в нерваному і неврізаному тексті очевидна висока і досконала релігія Поета. В ній, за бажання, можна знайти й традиційну релігію (релігії!), й ту, яка сповідується лише рядками «Птахокардії».

«Навіщо, Боже, сотворивши білий світ,
Поклав у сповиток аспідні русла?
Щоб сильні духом розтинали сіть
Пересторог – і проросли неплюскло?

Людинолюбно, з нижнього ребра
Принадну жінку виліпив, не з пилу.
Прабатечко Адам, що вік орав,
Талан твій маючи, створив би крила.

В пустелі буднів оксамитний блиск
Очей дитини примерхає, гасне.
Прагматик вчив шукати кайф і зиск.
Єдваб словес цінується всечасно.

Навіщо, Господи, зійшовши в напівсон
(невже і я, чутка, чогось – предтеча?),
Не вигоїв ураз душі, долонь,
А викликав нестримну словотечу?

Відтоді йду по стежечці новій.
Пульсує думка між буттям і смертю…
І що – для Неба – мій кривавий вірш:
Нектар п’янливий? Гіркувата жертва?»

(«Між буттям і смертю», ст.419).

Можна стверджувати, що своє творче кредо С.-М. Залізняк не в одній поезії заявляє супутньо із духовним кредо. І то природно. Адже поетична творчість – це надвисоке звучання людського сумління, совісті:

«Благаю в Тебе, Господи, тепла –
Жагуче серце жару не жаліло.
Довкола храмів торготить бедлам.
У мирі – чола… Мирні – знавісніли.

Я потребую шляху і долонь,
Які б несли свічу єства уперто
Під гайворонне ремство над чолом,
Повз шабаш відьом і тенета Смерті.

Хай шовковиться променистий дар,
Хай шарпають невір’я чорні шквали!
Тепла просила – огорнув пожар…
Мабуть, просила в Господа замало».

(«Благаю в тебе, Господи…», ст.446).

Бачте, я не оминула спокуси знову навести не цитату, а повний текст – настільки переконливою вірянкою є Залізняк. Та яку б сторінку не відкрив, ускрізь знайдеш докази її Віри! От на цьому ж розвороті бачимо поезію з назвою, яка напряму відсилає до релігії ВОЛІ, РАДОСТІ ЖИТТЯ, ТВОРЧОЇ ВІДВАГИ, «Псалом» (ст.446) - із резюме наприкінці, що вкотре, хоча й по-новому, декларує і творче, і духовне кредо:

«Хай буде дім – цитринна цитадель,
Захищена від смерчу, злив, оркану!
Я обійдуся без чужих ідей,
Побачу тло крізь призми і паркани».

І тут око віднаходить поруч ще у вірші «Прокид» (ст.447):

«Христос воскрес! Весна пливе розмаєм.
Повеселіли крез,бідак, лихвар.
Зерном вільготне поле засіваю.
Ген креше рогом бик Волосожар.

Плетуться ваговиті колосини,
Гойдаються над плюсклим кураєм…
Три животворчі сили ниві синій
Бог-сонцедар щораночку дає».

Скільки не шукай прикладів авторської релігії, їх віднаходиш на кожній сторінці. Так ніби Залізняк зайнята у постійному співавторстві з Богом у творенні завтрашнього дня, радості буття, сили жити.
Кожним віршем авторка закликає і вчить любити:

«…між агоній
Душа шукає ліки від…
В ряснім фелоні сходить Сонце… Цій іконі
Молився в полі мій невіруючий дід».

(«Поліалергія», ст.83).

Любов і віра купується не у церкві за свічку й граматку «За здравіє»/«За упокій», не кількістю поклонів, не ретельністю ритуалів. Отож авторка карається гріховною і суперечливою псевдо-вірою, яка панує сьогодні над вірою:

«Полтавські лілії. Турецький алтабас.
В черниці миловидної просфори
Купує мати. Вирлоокий пан
Ікони лобизає. Тиш прозора.

У білостінний древній гойний храм
Заходжу без браслеток і принуки.
Ясноволоса дівчинка в сльозах:
- Матусю, мамо… хочу вже на руки!

Свіча зігнулася – мов ятаган.
На канделябри опливають болі…
До ніздрів допливає фіміам,
Очищує від скверни. Яро, сполом
Людинолюбству оду піє дух.
Дзвіниця… міст… аеродром… яруги.
Іду повз дачі. – Не убий! – кричу.
Пузан – за три черешні – б’є злодюгу».

(«Благий порив», ст.228).

У поезіях Залізняк світ, який постає у Святому Письмі, набуває барв одомашненого напівказкового середовища і видається після поетичних рядків більш принадним і реальним, більш впізнаваним, ніж після переконливих красномовних настанов і проповідей священнослужителя:

«А ти преславний. Очі – мов сапфір.
Адаме, стишся! Прищепив би гілку…
Чи здалеку летиш? У тихий двір
Заходь навік. Самісінька в присілку.

Під сорок… Спека. Є держак від вил,
Кіт, слоїк меду, льох, бузок, дерева.
Є бочка дьогтю, пір’ячко – від крил.
Була Жар-птахою… Три літа – Єва.

Куди ти? Я ж мовчала! Йди у тінь!
Пригладив чуба. Погляд стік у очі.
Довкола зрубу кружеляє кінь…
Ти рвешся в пекло. Я дитинку хочу.

Нікого проти ночі не спинити.
Пливе жура-журавонька… Ми квити».

(«Єва.Три літа», ст.348).

Поезія Залізняк кожним рядочком трепетно сповідується і Богові, і людям. У неї загострене почуття справедливості православної, саркастичний дотепний погляд богів античних, окриленість і відмова від реальності вірянки зі сходу…Все там можна віднайти. А головне – самого Бога і саму Людину, які вміють бачити, чути, донести до…, споглядати і дарувати:

«Благословляється… І хтось пішов за пруг,
Що відділяє ці сади від потойбіччя…» (ст.108).


Ірина Кримська-Лузанчук, місто Малин

2016




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-30 12:02:53
Переглядів сторінки твору 725
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.004 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.035 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.01.20 14:45
Автор у цю хвилину відсутній