ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.06.25 00:25
Купальський вечір холодом війнув
І всю природу трохи запечалив…
Лише далеку хмару осяйну
Лишив світити усміхом опалу.

А буйнотрав`я обійма навкруг
В оцих місцях, красою осіянних.
І сонце вже завершує свій круг,

Анастасія Поліщук
2018.06.24 22:19
Не дивись, що небо непокоїться,
І не думай - не твої гріхи
Змушують і блискавки, і рокоти
Грозове полотнище прясти
Без перерви.
Ти не перший вигадав
Крок за грань, у простори без меж,
Де немає правил - там невидано,

Володимир Бойко
2018.06.24 19:08
Владарюють наддержави,
Світ провадять до могили,
Де немає сили права,
Домінує право сили.

Олександр Сушко
2018.06.24 16:33
Пегас над сажем описав криву
Й чкурнув зі мною в небо як ракета.
Вдягну смирення каптур на главу,
Відстану від "блискучого" поета.

Для тонусу зробив йому укол,
Але сатира сказ не поборола:
Із вим'я вже не крапле молоко,

Олена Лоза
2018.06.24 13:21
Ми були в селі у діда.
В літній полудень жаркий,
Чи то пак, перед обідом
Прилетів на липу рій...
В діда часто гостювали
І, коли не мали справ,
Завжди ми спостерігали,
Як дідусь наш працював.

Олена Лоза
2018.06.24 13:19
На Свят - вечір
У душах поселяться
Спокій і мир,
І любов переможе,
Загояться давні рани.
У будинках сільських
І мільйонах звичайних квартир
Однією надією світлою

Микола Дудар
2018.06.24 11:21
Коли я віз ЇЇ в лікарню
Посеред вимушеного страху
Мені нашіптували: - Марно…
Ні, вам не сюди, це - Божа птаха
І я повіз ЇЇ на цвинтар
Відносно дозволу релігії
Мені сказали: - Ось вам бритва
Пройдіться трохи понад віями…

Олександра Камінчанська
2018.06.24 00:45
шалений вік летовищ і торговища –
кудись летять, крамують, десь крадуть.
між молитов набожника і покруча,
немов гриби, святилища ростуть.
і невідомо Боже чи не Богове,
оте усе в золочених вбраннях.
то лиш до свят – поезіями, догмами,
а далі: хто ку

Ярослав Чорногуз
2018.06.24 00:31
Неначе в задницю оса,
Вкусила, мовби хмар омана.
Поблякли раптом небеса,
Немовби очі в графомана.

Йому неначе, мовби, мов
І наче стало - ніби мати...
Збагнув - дурницю він впоров -

Ігор Шоха
2018.06.23 21:28
Я уночі чатую площу.
А ти сльозу мою утри,
коли дощі мене полощуть
і не висушують вітри.
                                    Кого,
кого побачу на світанні,
коли твої розтанули сліди?
                                    Чого,

Володимир Бойко
2018.06.23 20:42
Хазяїн мій мене на шанував,
Не чув, не бачив, не хотів і знати,
Проте мене він, як вогню, боявсь,
Ненавидів похмуро і затято.

Як перед ним я голову схиляв,
Йому здавалось: посмішку ховаю,
Як плакати мене він спонукав,

Микола Дудар
2018.06.23 20:20
Не жури і пробач, що проліз крізь затвірок
Екскурсійний заплив на столичну красу
Хай загнали у стрій і водили як звіра
Хай крутили по колу наче літо осу…
Ти гнучкий як і батько, як мати, як Травень…
Свій окремий підручник… і свій Поводир
Ти злітаєш

Леся Геник
2018.06.23 16:55
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.

Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона

Олександр Сушко
2018.06.23 15:02
Кохану муха укусили,
Чи, гейби, зголоднілий гедзь.
Од гніву стала синя мила!
Вже думав, що ухопить грець.

Сказав: - Дружино, годі, пробі!
Не варто брать пера до рук!
Немовби, начебто і мовби

Світлана Майя Залізняк
2018.06.23 08:59
Приклади гінким подорожником,
шепочи: "Не для всіх... о ні"...
Тектонічними, надтривожними
проростають рядки в мені.

Ти - то птах з-понад Псла, то ящірка.
Рань циноброва... явори...
Як же сіро поміж путящими

Сергій Гупало
2018.06.22 21:11
Вгамуй себе, коли проходиш поруч.
Я більшого у тебе не прохав.
Ніщо твоя таємна непокора,
Бо знаю: скрізь незмигні очі ґав.

Навколо нас оземлено кружляє
Цей дивосвіт, де від початку ми.
І подорожником, і молочаєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Сповідь Поета в капличці «Птахокардії»
Або
Читаючи Світлану-Майю Залізняк

Кожен автор створює свою релігію, навіть якщо не має того на меті. Свій концепт, система віри й сповідування прочитується й у «Птахокардії» Світлани-Майї Залізняк. І річ навіть не в тім, які фундаментальні цінності, про які вона пише так проникливо й багато (від - багатство), співпадають із задекларованими у світових релігіях. І не в тім, з якою релігією «товаришує» авторка. Адепти різних теософій знайдуть безліч доказів на користь своїх переконань, але жодного з них насправді вона, Залізняк, не тягне на свій бік.
І тим чудова поезія Залізняк, що всіма своїми, умовно кажучи, релігійними пориваннями вона не воліє ні піднести, ні заперечити котрусь із течій. Не зазирає запопадливо жодній в очі її найістиннішої істини. Але і не принижує факту побутування жодної із…
Найпереконливіша релігія – котра над релігіями. Не збоку! Над. Така є харизматична релігія харизматичного поета (нічого спільного з сучасними харизматичними течіями).

«Тече розлогами півсонне житіє…
Дай, Господи, стремління, хмар, сумир’я!
Немає берегів, пліт віри – є.
Бува спинюсь: де витік днів, де гирло?
......................................
…Вкажи правдиву заводь – між циган,
Правічний многотрудний Боже…»

(«Тече розлогами півсонне житіє», ст. 72).

Поетка природно вступає у діалог, повсякденну розмову із Всевишнім і не затуляється вуаллю обіцянок безумовного поклоніння, а заявляє про себе сміливими відвертими рядками:

«…Й шепчу до Богоматері, Христа:
«Згадайте про Вкраїну: тліє-гине».
Довкіл погляну – церква півпуста.
Олжа веде в ясир чужого сина».

(«В очікуванні розквіту», ст.73).

Прийшовши до Бога, стоячи у церкві чи під відкритим небом, жінка-поет декларує собі і Богу реальний стан речей – не солодкоголосо, єлейно й пошепки освідчується, а посвідчує драму віри, де віра власне знівельована.
Чому?
Бо «…Все продається. Яблуко і змій…»…

(«Стій на горі…», ст.34).

Відтак у своїй власній релігії, нікому не нав’язуваній і не щепленій силою, Світлана-Майя почувається вільною і самодостатньою. Там свої оздоби, ритуали, мікроклімат; ніхто не осмикує «не так стоїш», ніхто не ворушить гарячим струменем видиху-докору над вухом «не так кладеш хресне знамення».

«Кармінна свічка Зрілості горить.
У дар від Неба не мишасті шори –
Самодостатності п’янлива мить.
Янтарно липні загусали.
Сорок!
Я схожа на останню із черниць,
Що вирвалася з білого затвору».

(«Самодостатність», ст.152).

Оце і є відповідь – найправедніша релігія є самодостатність. Не хизування нею, а воля від шаблонів, штампів, непотрібних обмежень, необґрунтованих страхів… Якщо людина самодостатня й пережила власні одкровення Правди світобудови – вона не конче має ставати супроти Бога в гостру дискусію, на позиції заперечення, майстерно жонглюючи інструментами Поезії (якщо йдеться про Поета). Ні, Поет набуває компромісності й любові на кшталт Божої – до Людей і світу Людей, земного буття і всесвіту. Ось приклад такої Любові у вірші, присвяченому матері (матерям, людям, серед яких живе й спостерігає, а пізніше відтворює у Поезії світи):

«…Цей словодощ – на благо кропиви.
Епоха жалю. Пухирі – з тротилом.
Хтось підриває рай, а ти живи.
В молитві – сила».

(«А ти – живи», ст.208).

У поета так само є переконання, що Бог – це Все, це Любов. Але у самодостатнього Поета це переконання задеклароване строфами про перебування його самого в цій Любові, продукування й розмноження її у рядках, рівних по силі краси та емоційності молитвам, псалмам, пісням у традиції оздоблення віри.

«Повік мені (та й вам) не розгадати:
Коли, мов блискавка, зітне коса,
Душа злетить у пекло, в небеса?
Чи є у світі протисмертні лати?
А дощ вмовляє: «Спати… спати… спати».

Зажди, я допишу. Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій.
До алгоритмів «крап… крап… крап», «чів-чів»
Поет хоча б один додати зможе».

(«Алгоритм дощу», ст.30).

Проникливий читач, звичайно, розуміє, що релігійність поета полягає не в частотності вживання ним у власних поезіях слів-ідентифікаторів – молитися, Бог, Христос… тощо. Релігійність Поета – це завжди самовідтворювана реальність, здатна існувати і занурювати в себе посередком власних резервів, засобів,елементів – метафор, смислів, алюзій, інтерпретацій тощо. Світ, який себе постійно новоутворює, живе, стверджує життя і затуляє від не-життя:

«Коли в душі – хуртеча-заметіль,
А в блістері ні грама трамадолу,
Минай аптеки й зони божевіль!
Вдихай не клей – мелісу, матіоли…

Якщо поснули ближні в бур’яні,
Готуй какао, з маслючків різото.
Перечекай кислотні зливи-дні.
Запалюй коминок чи свічки гнотик.

…Вітраж надій покраявся на друзки?
Ні, не піднось до вен зубате скло,
Не запетльовуй бісову мотузку –
Молися… І хай цілим буде лоб.

Не сподівайся, не поверне лилик
Із лабіринтів «ломок», стихне сміх.
Благай у Неба неламкучі крила…
Політ – найлюксусовіша з утіх!»

(«Тому, хто впорожні», ст.258).

Щойно я зацитувала текст однієї з поезій повністю. Адже просто «висмиками» із строф чи рядків Залізняк «релігійної» і «божественної» лексики доводити духовність її поезії – поверхово й не гідно таланту авторки. Відгук не передбачає цитування цілісними текстами, але така спокуса є, і сьогодні я їй піддаюся. Тільки в нерваному і неврізаному тексті очевидна висока і досконала релігія Поета. В ній, за бажання, можна знайти й традиційну релігію (релігії!), й ту, яка сповідується лише рядками «Птахокардії».

«Навіщо, Боже, сотворивши білий світ,
Поклав у сповиток аспідні русла?
Щоб сильні духом розтинали сіть
Пересторог – і проросли неплюскло?

Людинолюбно, з нижнього ребра
Принадну жінку виліпив, не з пилу.
Прабатечко Адам, що вік орав,
Талан твій маючи, створив би крила.

В пустелі буднів оксамитний блиск
Очей дитини примерхає, гасне.
Прагматик вчив шукати кайф і зиск.
Єдваб словес цінується всечасно.

Навіщо, Господи, зійшовши в напівсон
(невже і я, чутка, чогось – предтеча?),
Не вигоїв ураз душі, долонь,
А викликав нестримну словотечу?

Відтоді йду по стежечці новій.
Пульсує думка між буттям і смертю…
І що – для Неба – мій кривавий вірш:
Нектар п’янливий? Гіркувата жертва?»

(«Між буттям і смертю», ст.419).

Можна стверджувати, що своє творче кредо С.-М. Залізняк не в одній поезії заявляє супутньо із духовним кредо. І то природно. Адже поетична творчість – це надвисоке звучання людського сумління, совісті:

«Благаю в Тебе, Господи, тепла –
Жагуче серце жару не жаліло.
Довкола храмів торготить бедлам.
У мирі – чола… Мирні – знавісніли.

Я потребую шляху і долонь,
Які б несли свічу єства уперто
Під гайворонне ремство над чолом,
Повз шабаш відьом і тенета Смерті.

Хай шовковиться променистий дар,
Хай шарпають невір’я чорні шквали!
Тепла просила – огорнув пожар…
Мабуть, просила в Господа замало».

(«Благаю в тебе, Господи…», ст.446).

Бачте, я не оминула спокуси знову навести не цитату, а повний текст – настільки переконливою вірянкою є Залізняк. Та яку б сторінку не відкрив, ускрізь знайдеш докази її Віри! От на цьому ж розвороті бачимо поезію з назвою, яка напряму відсилає до релігії ВОЛІ, РАДОСТІ ЖИТТЯ, ТВОРЧОЇ ВІДВАГИ, «Псалом» (ст.446) - із резюме наприкінці, що вкотре, хоча й по-новому, декларує і творче, і духовне кредо:

«Хай буде дім – цитринна цитадель,
Захищена від смерчу, злив, оркану!
Я обійдуся без чужих ідей,
Побачу тло крізь призми і паркани».

І тут око віднаходить поруч ще у вірші «Прокид» (ст.447):

«Христос воскрес! Весна пливе розмаєм.
Повеселіли крез,бідак, лихвар.
Зерном вільготне поле засіваю.
Ген креше рогом бик Волосожар.

Плетуться ваговиті колосини,
Гойдаються над плюсклим кураєм…
Три животворчі сили ниві синій
Бог-сонцедар щораночку дає».

Скільки не шукай прикладів авторської релігії, їх віднаходиш на кожній сторінці. Так ніби Залізняк зайнята у постійному співавторстві з Богом у творенні завтрашнього дня, радості буття, сили жити.
Кожним віршем авторка закликає і вчить любити:

«…між агоній
Душа шукає ліки від…
В ряснім фелоні сходить Сонце… Цій іконі
Молився в полі мій невіруючий дід».

(«Поліалергія», ст.83).

Любов і віра купується не у церкві за свічку й граматку «За здравіє»/«За упокій», не кількістю поклонів, не ретельністю ритуалів. Отож авторка карається гріховною і суперечливою псевдо-вірою, яка панує сьогодні над вірою:

«Полтавські лілії. Турецький алтабас.
В черниці миловидної просфори
Купує мати. Вирлоокий пан
Ікони лобизає. Тиш прозора.

У білостінний древній гойний храм
Заходжу без браслеток і принуки.
Ясноволоса дівчинка в сльозах:
- Матусю, мамо… хочу вже на руки!

Свіча зігнулася – мов ятаган.
На канделябри опливають болі…
До ніздрів допливає фіміам,
Очищує від скверни. Яро, сполом
Людинолюбству оду піє дух.
Дзвіниця… міст… аеродром… яруги.
Іду повз дачі. – Не убий! – кричу.
Пузан – за три черешні – б’є злодюгу».

(«Благий порив», ст.228).

У поезіях Залізняк світ, який постає у Святому Письмі, набуває барв одомашненого напівказкового середовища і видається після поетичних рядків більш принадним і реальним, більш впізнаваним, ніж після переконливих красномовних настанов і проповідей священнослужителя:

«А ти преславний. Очі – мов сапфір.
Адаме, стишся! Прищепив би гілку…
Чи здалеку летиш? У тихий двір
Заходь навік. Самісінька в присілку.

Під сорок… Спека. Є держак від вил,
Кіт, слоїк меду, льох, бузок, дерева.
Є бочка дьогтю, пір’ячко – від крил.
Була Жар-птахою… Три літа – Єва.

Куди ти? Я ж мовчала! Йди у тінь!
Пригладив чуба. Погляд стік у очі.
Довкола зрубу кружеляє кінь…
Ти рвешся в пекло. Я дитинку хочу.

Нікого проти ночі не спинити.
Пливе жура-журавонька… Ми квити».

(«Єва.Три літа», ст.348).

Поезія Залізняк кожним рядочком трепетно сповідується і Богові, і людям. У неї загострене почуття справедливості православної, саркастичний дотепний погляд богів античних, окриленість і відмова від реальності вірянки зі сходу…Все там можна віднайти. А головне – самого Бога і саму Людину, які вміють бачити, чути, донести до…, споглядати і дарувати:

«Благословляється… І хтось пішов за пруг,
Що відділяє ці сади від потойбіччя…» (ст.108).


Ірина Кримська-Лузанчук, місто Малин

2016




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-30 12:02:53
Переглядів сторінки твору 1335
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.080 / 5.71)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.170 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.06.24 12:21
Автор у цю хвилину відсутній