ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
В усього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,

Сергій Губерначук
2020.01.20 13:57
–– сюр ––

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20 10:10
у нашій славній пиріжкарні
печуть найкращі пиріжки
смачні пухкі поживні гарні
але бувають з тарганом

Олександр Сушко
2020.01.20 10:10
В безодні мрій затоплено причали,
Втонули в Леті роки молоді.
Я не шукав у суєті печалі -
Сама прийшла непрошеною в дім.

Огрійна блаж - для праведників, чистих,
А я пішов, беззбройний, на війну.
Сніжок уп'яте білить сіре листя,

Олена Музичук
2020.01.20 09:12
Повіває тепло
Як було восени.
На осонні – зело.
Ні зими, ні весни.

Щось у лісі не те.
Поздихали вовки.
Омела не цвіте,

Сергій Губерначук
2020.01.19 18:57
Збав ходу, і я поруч піду,
обережно ступаючи кроки,
біля тебе, півночі, півроку,
півжиття без знаття проведу.

Ти розгледь, це моя напівсмерть,
щоб отак про одне лиш благати –
зачекати мене, пригадати,

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Олександр Сушко
2020.01.19 16:08
Товпа булькоче: - Гетьмана на мило-о-о!
Та пізно. Бо у лобі ґлузду брак.
Ти сам і винен в тому, що дурило
Державою керує. Чи не так?

В кишенях дулі? Постуєшся? Висох?
Життя не мед, а з дустом хай Бог ми?
Жаліти дурнів, вибач - не навчився,

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Сповідь Поета в капличці «Птахокардії»
Або
Читаючи Світлану-Майю Залізняк

Кожен автор створює свою релігію, навіть якщо не має того на меті. Свій концепт, система віри й сповідування прочитується й у «Птахокардії» Світлани-Майї Залізняк. І річ навіть не в тім, які фундаментальні цінності, про які вона пише так проникливо й багато (від - багатство), співпадають із задекларованими у світових релігіях. І не в тім, з якою релігією «товаришує» авторка. Адепти різних теософій знайдуть безліч доказів на користь своїх переконань, але жодного з них насправді вона, Залізняк, не тягне на свій бік.
І тим чудова поезія Залізняк, що всіма своїми, умовно кажучи, релігійними пориваннями вона не воліє ні піднести, ні заперечити котрусь із течій. Не зазирає запопадливо жодній в очі її найістиннішої істини. Але і не принижує факту побутування жодної із…
Найпереконливіша релігія – котра над релігіями. Не збоку! Над. Така є харизматична релігія харизматичного поета (нічого спільного з сучасними харизматичними течіями).

«Тече розлогами півсонне житіє…
Дай, Господи, стремління, хмар, сумир’я!
Немає берегів, пліт віри – є.
Бува спинюсь: де витік днів, де гирло?
......................................
…Вкажи правдиву заводь – між циган,
Правічний многотрудний Боже…»

(«Тече розлогами півсонне житіє», ст. 72).

Поетка природно вступає у діалог, повсякденну розмову із Всевишнім і не затуляється вуаллю обіцянок безумовного поклоніння, а заявляє про себе сміливими відвертими рядками:

«…Й шепчу до Богоматері, Христа:
«Згадайте про Вкраїну: тліє-гине».
Довкіл погляну – церква півпуста.
Олжа веде в ясир чужого сина».

(«В очікуванні розквіту», ст.73).

Прийшовши до Бога, стоячи у церкві чи під відкритим небом, жінка-поет декларує собі і Богу реальний стан речей – не солодкоголосо, єлейно й пошепки освідчується, а посвідчує драму віри, де віра власне знівельована.
Чому?
Бо «…Все продається. Яблуко і змій…»…

(«Стій на горі…», ст.34).

Відтак у своїй власній релігії, нікому не нав’язуваній і не щепленій силою, Світлана-Майя почувається вільною і самодостатньою. Там свої оздоби, ритуали, мікроклімат; ніхто не осмикує «не так стоїш», ніхто не ворушить гарячим струменем видиху-докору над вухом «не так кладеш хресне знамення».

«Кармінна свічка Зрілості горить.
У дар від Неба не мишасті шори –
Самодостатності п’янлива мить.
Янтарно липні загусали.
Сорок!
Я схожа на останню із черниць,
Що вирвалася з білого затвору».

(«Самодостатність», ст.152).

Оце і є відповідь – найправедніша релігія є самодостатність. Не хизування нею, а воля від шаблонів, штампів, непотрібних обмежень, необґрунтованих страхів… Якщо людина самодостатня й пережила власні одкровення Правди світобудови – вона не конче має ставати супроти Бога в гостру дискусію, на позиції заперечення, майстерно жонглюючи інструментами Поезії (якщо йдеться про Поета). Ні, Поет набуває компромісності й любові на кшталт Божої – до Людей і світу Людей, земного буття і всесвіту. Ось приклад такої Любові у вірші, присвяченому матері (матерям, людям, серед яких живе й спостерігає, а пізніше відтворює у Поезії світи):

«…Цей словодощ – на благо кропиви.
Епоха жалю. Пухирі – з тротилом.
Хтось підриває рай, а ти живи.
В молитві – сила».

(«А ти – живи», ст.208).

У поета так само є переконання, що Бог – це Все, це Любов. Але у самодостатнього Поета це переконання задеклароване строфами про перебування його самого в цій Любові, продукування й розмноження її у рядках, рівних по силі краси та емоційності молитвам, псалмам, пісням у традиції оздоблення віри.

«Повік мені (та й вам) не розгадати:
Коли, мов блискавка, зітне коса,
Душа злетить у пекло, в небеса?
Чи є у світі протисмертні лати?
А дощ вмовляє: «Спати… спати… спати».

Зажди, я допишу. Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій.
До алгоритмів «крап… крап… крап», «чів-чів»
Поет хоча б один додати зможе».

(«Алгоритм дощу», ст.30).

Проникливий читач, звичайно, розуміє, що релігійність поета полягає не в частотності вживання ним у власних поезіях слів-ідентифікаторів – молитися, Бог, Христос… тощо. Релігійність Поета – це завжди самовідтворювана реальність, здатна існувати і занурювати в себе посередком власних резервів, засобів,елементів – метафор, смислів, алюзій, інтерпретацій тощо. Світ, який себе постійно новоутворює, живе, стверджує життя і затуляє від не-життя:

«Коли в душі – хуртеча-заметіль,
А в блістері ні грама трамадолу,
Минай аптеки й зони божевіль!
Вдихай не клей – мелісу, матіоли…

Якщо поснули ближні в бур’яні,
Готуй какао, з маслючків різото.
Перечекай кислотні зливи-дні.
Запалюй коминок чи свічки гнотик.

…Вітраж надій покраявся на друзки?
Ні, не піднось до вен зубате скло,
Не запетльовуй бісову мотузку –
Молися… І хай цілим буде лоб.

Не сподівайся, не поверне лилик
Із лабіринтів «ломок», стихне сміх.
Благай у Неба неламкучі крила…
Політ – найлюксусовіша з утіх!»

(«Тому, хто впорожні», ст.258).

Щойно я зацитувала текст однієї з поезій повністю. Адже просто «висмиками» із строф чи рядків Залізняк «релігійної» і «божественної» лексики доводити духовність її поезії – поверхово й не гідно таланту авторки. Відгук не передбачає цитування цілісними текстами, але така спокуса є, і сьогодні я їй піддаюся. Тільки в нерваному і неврізаному тексті очевидна висока і досконала релігія Поета. В ній, за бажання, можна знайти й традиційну релігію (релігії!), й ту, яка сповідується лише рядками «Птахокардії».

«Навіщо, Боже, сотворивши білий світ,
Поклав у сповиток аспідні русла?
Щоб сильні духом розтинали сіть
Пересторог – і проросли неплюскло?

Людинолюбно, з нижнього ребра
Принадну жінку виліпив, не з пилу.
Прабатечко Адам, що вік орав,
Талан твій маючи, створив би крила.

В пустелі буднів оксамитний блиск
Очей дитини примерхає, гасне.
Прагматик вчив шукати кайф і зиск.
Єдваб словес цінується всечасно.

Навіщо, Господи, зійшовши в напівсон
(невже і я, чутка, чогось – предтеча?),
Не вигоїв ураз душі, долонь,
А викликав нестримну словотечу?

Відтоді йду по стежечці новій.
Пульсує думка між буттям і смертю…
І що – для Неба – мій кривавий вірш:
Нектар п’янливий? Гіркувата жертва?»

(«Між буттям і смертю», ст.419).

Можна стверджувати, що своє творче кредо С.-М. Залізняк не в одній поезії заявляє супутньо із духовним кредо. І то природно. Адже поетична творчість – це надвисоке звучання людського сумління, совісті:

«Благаю в Тебе, Господи, тепла –
Жагуче серце жару не жаліло.
Довкола храмів торготить бедлам.
У мирі – чола… Мирні – знавісніли.

Я потребую шляху і долонь,
Які б несли свічу єства уперто
Під гайворонне ремство над чолом,
Повз шабаш відьом і тенета Смерті.

Хай шовковиться променистий дар,
Хай шарпають невір’я чорні шквали!
Тепла просила – огорнув пожар…
Мабуть, просила в Господа замало».

(«Благаю в тебе, Господи…», ст.446).

Бачте, я не оминула спокуси знову навести не цитату, а повний текст – настільки переконливою вірянкою є Залізняк. Та яку б сторінку не відкрив, ускрізь знайдеш докази її Віри! От на цьому ж розвороті бачимо поезію з назвою, яка напряму відсилає до релігії ВОЛІ, РАДОСТІ ЖИТТЯ, ТВОРЧОЇ ВІДВАГИ, «Псалом» (ст.446) - із резюме наприкінці, що вкотре, хоча й по-новому, декларує і творче, і духовне кредо:

«Хай буде дім – цитринна цитадель,
Захищена від смерчу, злив, оркану!
Я обійдуся без чужих ідей,
Побачу тло крізь призми і паркани».

І тут око віднаходить поруч ще у вірші «Прокид» (ст.447):

«Христос воскрес! Весна пливе розмаєм.
Повеселіли крез,бідак, лихвар.
Зерном вільготне поле засіваю.
Ген креше рогом бик Волосожар.

Плетуться ваговиті колосини,
Гойдаються над плюсклим кураєм…
Три животворчі сили ниві синій
Бог-сонцедар щораночку дає».

Скільки не шукай прикладів авторської релігії, їх віднаходиш на кожній сторінці. Так ніби Залізняк зайнята у постійному співавторстві з Богом у творенні завтрашнього дня, радості буття, сили жити.
Кожним віршем авторка закликає і вчить любити:

«…між агоній
Душа шукає ліки від…
В ряснім фелоні сходить Сонце… Цій іконі
Молився в полі мій невіруючий дід».

(«Поліалергія», ст.83).

Любов і віра купується не у церкві за свічку й граматку «За здравіє»/«За упокій», не кількістю поклонів, не ретельністю ритуалів. Отож авторка карається гріховною і суперечливою псевдо-вірою, яка панує сьогодні над вірою:

«Полтавські лілії. Турецький алтабас.
В черниці миловидної просфори
Купує мати. Вирлоокий пан
Ікони лобизає. Тиш прозора.

У білостінний древній гойний храм
Заходжу без браслеток і принуки.
Ясноволоса дівчинка в сльозах:
- Матусю, мамо… хочу вже на руки!

Свіча зігнулася – мов ятаган.
На канделябри опливають болі…
До ніздрів допливає фіміам,
Очищує від скверни. Яро, сполом
Людинолюбству оду піє дух.
Дзвіниця… міст… аеродром… яруги.
Іду повз дачі. – Не убий! – кричу.
Пузан – за три черешні – б’є злодюгу».

(«Благий порив», ст.228).

У поезіях Залізняк світ, який постає у Святому Письмі, набуває барв одомашненого напівказкового середовища і видається після поетичних рядків більш принадним і реальним, більш впізнаваним, ніж після переконливих красномовних настанов і проповідей священнослужителя:

«А ти преславний. Очі – мов сапфір.
Адаме, стишся! Прищепив би гілку…
Чи здалеку летиш? У тихий двір
Заходь навік. Самісінька в присілку.

Під сорок… Спека. Є держак від вил,
Кіт, слоїк меду, льох, бузок, дерева.
Є бочка дьогтю, пір’ячко – від крил.
Була Жар-птахою… Три літа – Єва.

Куди ти? Я ж мовчала! Йди у тінь!
Пригладив чуба. Погляд стік у очі.
Довкола зрубу кружеляє кінь…
Ти рвешся в пекло. Я дитинку хочу.

Нікого проти ночі не спинити.
Пливе жура-журавонька… Ми квити».

(«Єва.Три літа», ст.348).

Поезія Залізняк кожним рядочком трепетно сповідується і Богові, і людям. У неї загострене почуття справедливості православної, саркастичний дотепний погляд богів античних, окриленість і відмова від реальності вірянки зі сходу…Все там можна віднайти. А головне – самого Бога і саму Людину, які вміють бачити, чути, донести до…, споглядати і дарувати:

«Благословляється… І хтось пішов за пруг,
Що відділяє ці сади від потойбіччя…» (ст.108).


Ірина Кримська-Лузанчук, місто Малин

2016



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-05-30 12:02:53
Переглядів сторінки твору 1741
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2020.01.17 08:42
Автор у цю хвилину відсутній